Літературна агенція "Піраміда" видала книгу спогадів лідера легендарної львівської андерґраундової рок-групи кінця 70-х років "Супервуйки" Ілька Лемка "Львів понад усе", презентація якої відбудеться саме сьогодні. А напередодні "Поступ" знайшов нагоду поспілкуватися з автором, тим паче, що він, за щасливим збігом обставин, є і нашим постійним автором, це, зрештою, добре відомо постійним читачам нашої газети.
-- Пане Ілько, назва "Вуйки" чи "Супервуйки" занадто відома для всіх львів'ян, кому від 35 до 50 років. "Вуйків" вже дехто охрестив "легендою". У чому ж ця легендарність?
-- Для створення будь-якої легенди мають бути певні підстави. Кажуть легенда -- це те, що у всіх на устах. Ми були групою забороненою, антирадянською і антисоціальною, а все заборонене не мало жодного шансу офіційно бути почутим. Газети, радіо, телебачення -- це все було не для нас. Інформація про нас і наші виступи існувала лише на рівні чуток. Сфера чуток у тоталітарному режимі -- це, як не дивно, деколи така інформаційна сфера, яка може посперечатися і з офіційною. Тобто про нас не писали, наші записи ніде не продавалися, нас ніде не показували, але про нас знали всі. Заборона підсилювала людський інтерес -- це і є легенда.
-- Яку ж музику грали "Вуйки"?
-- Рок-музика у сімдесятих, крім свого естетичного значення, містила ще й велику протестну складову. Це була музика голосна, бунтарська, неприйнятна у совковому суспільстві. Про виконання такої музики на офіційному рівні не могло бути і мови. Для людей, які грали у "Вуйках", натомість, був цілковито неприйнятним конформізм і будь-який совковий фальш, ми не сприймали в цілому совєтський спосіб життя, починаючи від цукрових буряків, надоїв молока, комсомольських зборів і закінчуючи піснями Кобзона чи якихось "Веселых ребят". Єдиним світлим віконечком нашого життя була рок-музика у своїй канонічності і класичності. Ми лабали рок і тільки рок.
-- Отже музика для Вас була не лише музикою, але й ідеологією ?
-- Звичайно, люди тієї епохи, навіть цілком аполітичні, цікавлячись рок-музикою, мимохіть ставали в тій чи тій мірі антирадянщиками. Ми сповідували свободу, свободу жити, дихати, як хочеться, слухати те, що хочеться і виконувати лише те, що подобається. "Вуйки" несли в собі також і національний протестний елемент, який випливає вже з назви групи. Вуйками червоні окупанти презирливо називали населення Західної України, а ми, "Вуйки", довели їм, що не вони, а ми є володарями тисяч молодих сердець.
-- Тексти Ваших пісень були явно не лояльними до режиму. Ваше відоме гасло "Срав пес", яке навіть і зараз, через двадцять п'ять років, багато хто з львів'ян пам'ятає, переспівувалось народом на різні лади, в тому числі і як "Срав пес на КПРС". Наскільки сильними були переслідування "Вуйків"?
-- Я вже багато разів пояснював, що якщо нас і переслідували, то це у жодне порівняння не йшло з тими переслідуваннями, яких зазнавали політичні дисиденти, усіма шановані Чорновіл, Хмара або Калинці. Якщо ці люди відсиділи в мордовських таборах довгі роки, то найбільші репресії, яких зазнавали ми -- це ментівські кулаки на наших обличчях і печінках, заборона виступати, конфіскація апаратури і потім -- заборона влаштуватися кудись на роботу. Але я все ж таки сподіваюсь, що і "Вуйки" внесли свою малу частку у ті процеси формування молодих умів, які потім привели до краху тоталітарної системи.
-- "Вуйків" часто згадують у контексті з рухом гіпі, чи Ви були виразниками і їхньої ідеології?
-- Рух гіпі прийшов на наші терени з запізненням на сім років порівняно із Сан-Франциско. Масово рух гіпі з'явився у Львові з 1973-1974 років. У деякій мірі наші ідеї збігалися з гіпівськими, ми співчували ідеї пріоритету духовного над матеріальним, нам подобалися лозунги миру, квітів і кохання, відмови від гонитви за матеріальним, і цілковитої свободи, але жоден з "Вуйків" ніколи не був гіпі у класичному розумінні.
-- Чому ж "Вуйкам" не вдалося зберегти і розвинути свою творчість, в чому причина розпаду гурту?
-- На початку вісімдесятих завдяки тотальним переслідування і забороні виступати будь-де наша група фактично була загнана у глухий кут. Була і ще одна причина, яку я зрозумів пізніше. Жоден з нас не був професійним музикантом і не мав достатнього музичного таланту для продовження кар'єри. Наша тогочасна популярність у Львові є свідченням того, як лише ідея, імідж і згуртованість можуть призвести до результату, який є недосяжним для багатьох значно талановитіших музикантів.
-- "Вуйки" були стрижнем відомої неформальної львівської тусовки сімдесятих років, яка відома під назвою "Святий сад". Чим був "Святий сад", крім "Вуйків" ?
-- Тусовка "Святого саду" не була звичайною вуличною тусовкою, хоча мала всі її ознаки. Ми збиралися у чудовому монастирському саду колишнього монастиря кармелітів босих біля теперішньої церкви архистратига Михаїла. Навколо нас гуртувалися всі, хто любив по-справжньому рок-музику і кому остогидло все совдепівське. "Святий сад" існував і до "Вуйків", і деякий період після них. Головною фішкою наших тусовок були прослуховування музики і виступи проти неба. Ми влаштовували незабутні концерти, протягуючи електричний дріт на десятки, а деколи -- і на сотні метрів, як це було під час "сейшенів" на Чортовій скелі. На наші тусовки збиралося багато молоді, а гіпі навіть з'їжджалися з усього Союзу. До речі, про це все детальніше і цікавіше можна прочитати у моїй книзі.
-- А про що Ваша книга, крім історії "Вуйків" і "Святого саду"?
-- Жанр моєї книги я би назвав історією, написаною на хлопський розум. Це спогади про 50-ті, 60-ті і 70-ті роки минулого століття, а власне, розповідь про те, що люди їли, у що вдягалися, де і як відпочивали, що слухали, яким чином слухали, що читали і про що мріяли. Я вважаю, що людина найкраще і найщиріше може написати про ті часи, коли їй було сімнадцять. Американська співачка Джоні Мітчел каже, що покоління шістдесятих не мало багато чого з того, що має сучасне, не мало комп'ютерів, мобільних телефонів і ще багато різних речей, але воно мало найцінніше -- одне одного. Я далекий від надмірної ідеалізації часів своєї юності. Для всіх найкращі часи -- це ті, коли нам сімнадцять, зокрема і для тих, чиї молоді роки припали на шістдесяті і сімдесяті.
|
