|
|
|
|
Погляд »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
ВТРАЧЕНИЙ ХАОС |
|
|
| Володимир ЄШКІЛЄВ |
| |
Банальне: коли вичерпується потенціал звичного, настає доба змін, можливостей й переходів у нові стабільні стани. Настає невідворотно, навіть якщо звичне було зручним, білим і пухнастим, а зміни, можливості та переходи нагадують мічурінський покруч біди з лихом. Така собі точка біфуркації. На штиб казкового перехрестя: "Направо поїдеш -- коня загубиш, наліво -- життя втратиш..."
Після розвалу СРСР гравці геополітики передбачали руйнування віджилих конфігурацій розподілу планетарних ресурсів влади. Але не квапили подій. Натомість відбувалися повзучі танці: розширювався-розріджувався мегаблок НАТО, утворювалися нежиттєздатні альянси на кшталт Шанхайського союзу, реліктових диктаторів доправляли до Гааги, а дрібнота совалася під ногами політмонстрів з інвалідними ГУУАМами, слинилася, з проносною швидкістю виробляла "національні доктрини" й відчайдушно сподівалася на гранти.
Інтелектуали ж мріяли про Керований Хаос постмодерного глобалізму, у якому тлусті вівці разом із ситими вовками (всі у "метеликах" і дорогому взутті) на міжнародних семінарах обмінювалися б досвідом політкоректності та вправлялися б у салонному ґабзуванні "тупуватих американосів"). Мріяли, ґабзували й підсвідомо чекали: коли ж планетарна імперія згорне у рулончик міжнародне право й розпочне Справжню Трансформацію світобудови. Дочекалися. Тепер ми знаємо дату відліку: весна 2003 року.
Саддам був не тільки останнім заставним зобов'язанням геополітики минулого століття. Він, сарака, як виявилося, утримував останній бастіон Керованого Хаосу і дозволяв пересиченим і помисливим демократіям Європи сподіватися на конвенціональність і клубний стиль великої політики ХХІ століття. З падінням Багдада маскувальні дими остаточно розвіялися. Оперетковий антиамериканізм скотився зі сцени, завіса розійшлася і веселий Хор Боягузів заревів осанну перемозі добра над злом. В театральних ложах вирішили, що світовий директорат буде сформовано без участі галлів, тевтонців, біло-чорних горватів, угро-фіннів і ведмедиків з балалайками. Тільки англо-сакси, кельти і речниці афро-американського походження.
Що ми втрачаємо?
1) Ми втрачаємо ілюзію значимості традиційних цивілізацій. Самобутність, героїзм, історико-правові методології та ґрунтівське (телуричне) мислення остаточно відходять до музейного переліку сущого і поступаються першістю технологіям, спрямованими на здобуття політичного успіху. Технологічному імперіалізмові, як тепер остаточно вияснюється, можна протистояти тільки співмірними практиками.
2) Ми втрачаємо постмодерністичну ілюзію багатовекторного "кінця історії" і знов повертаємося до сурових змагальних ієрархій корпоративного світу, імперських форматів і "війн у натовпі". Велике Журі, як не крутися, продовжує виставляти бали.
3) Ми залишаємося поза антропологією, адже єдиний повноцінний людський підвид -- громадянин США -- не підлягає експериментальному вивченню без згоди Держдепу.
4) Ми залишаємо карнавальну добу боротьби з привидами, що ходили Європами, і залишаємося на транзитних стежках простими заробітчанами. Всі ж, хто вважав посткарнавальну епоху Новим Відродженням, потрапили пальцем у небо. Те, що ми збиралися відроджувати, вже смердить як купа гнилої бульби. А національні доктрини цікавлять тепер, либонь, краєзнавців у засмальцьованих краватках. З містичного дерева співають: "Куда уєхал цірк..."
5) Ми втрачаємо хаос, себто рідний дім раздолбаїв. Себто, наш ресурс безвідповідальності, у якому так добре пилася оковита.
6) Ми втрачаємо себе, нагло збіфуркованих.
Натомість ми здобуваємо новий Світовий порядок. Про який можна сказати словами московського парадоксоліста: "Вісім матерів помруть, народжуючи його". |
|
|
|
|
Премія миру за війну |
|
|
| Д.О.СВІДНИК |
| |
|
Щорічно, починаючи з 1901 року, в жовтні присуджують, а 10 грудня, у день річниці смерті винахідника та підприємця Альфреда Нобеля, у Швеції вручають премії його імені за відкриття і досягнення в царині різних наук, літератури та за внесок для утвердження миру на планеті. Нобелівську премію миру, згідно із заповітом її фундатора, призначає парламент Норвегії. |
| Детальніше>> |
|
|
|
День Перемоги чи Європи? |
|
|
| Ірина КИРИЧЕНКО |
| |
|
Війна -- то біль, ненависть, страждання, розлука, смерть... Війна не має переможців і переможених. На війні виграють одиниці, а страждають усі. На війні наживаються вибрані, а клеймо безчестя падає на всю націю. Хіба можна назвати перемогою мільйонні списки загиблих з усіх сторін, мільйони калік, інвалідів, удів та сиріт, руїни, у які перетворюються "переможені" та "переможці", морального клейма від якого вже до кінця життя не позбудеться жоден солдат... |
| Детальніше>> |
|
|
|
