BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Мандри Поступу.    Мікроскоп пана Юрка.    Арт-Поступ.    Спорт-Поступ.    Поступ реляксу.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
10 травня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  18:33 12-12-2017 -   Завтра на Львівщині – сильні опади та ожеледиця  
  15:59 12-12-2017 -   У Личаківському районі промивають трубопроводи  
  15:53 12-12-2017 -   «Веселі ангелята»: Марічка Крижанівська презентує нову книгу  
  14:0 12-12-2017 -   У Львові обікрали автомобіль судді ВСУ  
  13:59 12-12-2017 -   Димінський причетний до смертельної ДТП на Львівщині, – ЗМІ  
Україна
  18:35 12-12-2017 -   Бойовики відмовляються обмінювати 20 ув’язнених українців  
  15:55 12-12-2017 -   Осіння мобілізація: 70% неявки призовників  
  14:5 12-12-2017 -   Міністерство охорони здоров’я ввело для українців нові добові норми харчування  
  13:25 12-12-2017 -   У п'ятиповерхівці Луганська вибухнула граната  
  12:40 12-12-2017 -   Луценко прокоментував звільнення Саакашвілі  
Світ
  15:56 12-12-2017 -   Вибух в Австрії: поставки газу в низку країн Європи призупинені  
  14:2 12-12-2017 -   Внаслідок вибуху на газопроводі в Австрії загинула одна людина і десятки постраждали  
  11:32 12-12-2017 -   В Італії затримали 48 осіб за зв'язки з мафією  
  10:33 12-12-2017 -   У Чехії зібрали сотні різдвяних подарунків для українських дітей  
  10:24 12-12-2017 -   Вчені розповіли, як чоловіки стають геями  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Мандри Поступу  »  СХІД

___________________________________________________________________________

Японія очима галичанина
Олесь ЧУМАК
 
Бульбовий геноцид по-японськи

Цього разу я напружуватиму аудиторію своїми асоціаціями із копанням городів. У нас, в Україні, в сонячну суботу народ бере лопати в руки і радісно їде на дачі. На Токійщині цими днями теж погода видалась гарна, хоч бери і йди рис копати. Жарти жартами, але по дорозі від дому до інституту я проїжджаю повз місцевий аналог наших дач. Переважно це ділянки завбільшки приблизно 3x3 метри, ну максимум -- 5x5. А, напевно, в кого є такий кусок ґрунту, як прийнято на Львівщині, тобто 6-10 соток, серед японців вважається куркулем, і його намагаються загнати до японського колгоспу. Хоча ні, брешу, не намагаються: у Японії сільським господарством мають право займатись тільки окремі фермери, великим напівпромисловим фірмам, типовим для Європи чи Америки, тут саджати картоплю, рис чи бамбук заборонено!

До речі, про місцевих фермерів: костюм (інакше це не назвеш) і зовнішність у них такі, як і на середньовічних ілюстраціях. На ногах -- дуже забавне взуття, ?шоже на шкарпетки з перегородкою між великим і рештою пальців. Ці шкарпетки мають грубшу резинову підошву і є доволі популярними, як робоче взуття. У комплект ще входять спеціальні галіфе, майка із обрізаними рукавами і джгутова пов'язка на голову, щоб піт не заливав очей. Ну і, звичайно, суворий японський вираз обличчя ;-). Жінки ще часто носять капелюхи-панамки, завбільшки у невелике сомбреро, які в дощ чи вітер примотують хусткою. Це чимось нагадує дамські капоти 17-18 сторіччя, які носились у Європі, але місцева версія набагато об'ємніша і вмістила б запросто двох японок. Уперше, коли я побачив кількох таких робітниць, то здалека це виглядало, як група ніндзьових солдатів хімічного захисту, і тільки зблизька вдалося роздивитись жінок, яким років по 50, із серпами в руках.

Цікаво, невже вони з цих клаптиків землі і живуть? Ну якщо і так, то явно не всі. У суботу, їдучи на обід додому, бачив, як дві фермерки, "накопавшись" години десь із 8-9 до 2-ої по обіді, сідали в доволі дорогу машину (класом як дешевший Мерседес), акуратно ставлячи лопату за водійське сидіння. Уявляю собі цю картинку, скажімо, в Бірках ;-))).

У неділю я відвідував Токіо з метою витрішок :-). Для цього вирішив поїхати на дальший від мене кінець міста, а потім пішки пройти через центр. Перше враження доволі суперечливе: з одного боку, всього дуже багато. Ідеш, а по дорозі будинки, будинки, будинки. Та з іншого -- вони всі однакові! Чи принаймні такими здаються. Можливо, мені, іноземцю, звичному до неяпонських міст, просто не вдається виловити елементів відмінності між різними частинами міста, але, можливо, їх справді немає, бо всі будинки в місті нові, стара архітектура фактично відсутня.

Також "на маршруті" довелося зіткнутись із таким явищем, як платний парк. Коли людей багато, а трави мало, то можливість побродити між деревами стає дорожчою :-(. Ніколи б не подумав, що за таке можуть просити майже 2,5 долара! Звичайно, у місті є і неплатні парки, але, по-моєму, саме необхідність розкошелитися за огляд кущів і є яскравою ознакою перенаселеності. Коли подивитись на карту міста, то зелених плям зовсім небагато. Я навіть по-іншому почав сприймати свою "заміську резиденцію": у нас, як-не-як, за 300 м від інституту є зовсім безкоштовні зарослі якихось дерев. Інша річ, що за ними знов місто, але це вже неминуча ознака "великого Токіо", де живе загалом чи то 30, чи то 50 мільйонів людей -- ледь не половина населення країни! В інших частинах Японії публіки живе менше, і там навіть є клаптики дикої природи. Це, скажімо, навколо Хірошіми на півдні, чи на півночі, на Хокайдо, де і влітку вдень +10..15 С, а в японців аж очі від такого дубаку стають круглими ;-).

Як воно є

Минув якийсь час, і я знову назбирав вражень про Японію, якими й хочу поділитись. Цього разу це будуть швидше нюанси їхнього сприйняття світу, а не мої "гайджинські" видумки. Гайджин = іноземець. Хоча, з іншого боку, -- все це видумки ;-).

Їдучи до Японії, я чекав, що в ній на кожному розі стоїть комп'ютер, і навіть сміттярі зчитують код кожного контейнера зі сміттям за допомогою лазерного сканера. Насправді ж довелося зіткнутись із цікавою комбінацією архаїзмів і high-теху. З одного боку, мій будинок, як, у принципі, і всі решта, побудований із фанери, і ввечері можна почути, як ходять сусіди зверху, зимою вдома температура та ж, що і на вулиці, ванна зроблена у формі куба 1x1x1 м (історично традиційна форма), спати треба на підлозі на декількох матрацах, страви японської кухні не мінялись уже добру сотню-дві-три років, а в деяких магазинах запах, як на складі сільгосппродукції колгоспу "Тупік Ілліча". Зате з іншого -- холодні кімнати обігріває кондиціонер, який має потужності стільки, що за пару хвилин його роботи в кімнаті, а також і в цілому кварталі досягається тропічна температура, продукти із "запашного" магазину стерильно чисті, навіть сира риба (!), і їсти її можна без страху. Замки на вході в інститутський корпус автоматично спрацьовують о 6-ій вечора (тьоті з рубильником немає), потім можна зайти лише по картках. Роздача рідкого гелію в лабораторії повністю автоматизована, і без найменших проблем за день його одержують і приймають тоннами, у той час, як в інших лабораторіях 200 літрів -- це вже пригода. У Токіо організована безперебійна робота десятків ліній метро і поїздів РІЗНИХ компаній, і мільйонний потік пасажирів безперебійно пливе, дружно притиснувшись одне до одного і т.д. Така комбінація мене доволі сильно дивувала, бо для повної "електрифікації і побудови комунізму" грошей у японців досить, то чому ж вони по пояс все ще стоять у середньовіччі?

І ось після певної розумової активності я прийшов до такого висновку: японці та їхнє суспільство дуже консервативні, й основні правила, спосіб поведінки і звички вони міняють вкрай неохоче або не міняють узагалі. Дійсно, а навіщо? Використання сучасних технологій -- це, швидше, антураж і питання зручності, аніж зміна способу життя. Сильно спрощуючи ситуацію, можна сказати, що самураї і далі носять кімоно, тільки тепер вони шиють його з кевлару, щоб меч не прорубав, а ідея перевдягнутись у суперкомбінезон зоряних війн і бігати по кущах з автоматом відкидається, як незвична, недостойна і нетрадиційна.

Також Японія -- це до певної міри гірське село. Вона дуже давня, із багатою, складною і не завжди зрозумілою культурою, із організацією суспільства, яка склалась протягом сторіч і яка захищає від хаосу 100 млн. маленьких жовтих гуцулів, які зібрались на полонині завбільшки 200 на 200 метрів і які просто попадають униз, якщо почнуть штовхатись. Одночасно ці "гуцулики" із підозрою дивляться на чужинця, який намагається посмажити сосиски і заспівати "Калінку-малінку" посеред їхньої полонини. Звичайно, так само стосовно прибульців себе ведуть європейці чи американці, але у тих, і в інших інстинкт замкнутого колективу набагато слабший через постійне співіснування із різноплановими сусідами, які обсіли з кожної сторони і копошаться по-своєму. Японці ж весь час вели ізоляціоністську політику, і, виїхавши на 100 км за великі міста, на зразок Токіо, можна відчути себе так, як олія у воді: плаваєш по гладенькій поверхні, але не змішуєшся.

У подібній ситуації важливо не почати змінювати оточення під себе і не повчати аборигенів "жити правильно", бо легше слона на ковзани поставити. Набагато цікавіше спостерігати за цим усім, пробувати зрозуміти, чому японці ще сьогодні їдять паличками і пишуть ієрогліфи, замість того, щоб взяти в руки вилку і вивчити "нормальні" букви ;-). Поки що подібні спостереження і спроба робити деякі речі на японський манер є для мене навіть певною розвагою. З часом, вочевидь, я частково призвичаюсь до того, що по дорозі треба їздити, тримаючись лівого боку, всіх на роботі треба називати із закінченням "-сан", а в магазині постійні вигуки персоналу "Ірашяй масе" = "ласкаво просимо" -- це просто антураж, але буду жити по-своєму, смажитиму картоплю, а не варитиму рису. До речі, рис у них смачний :-).

Отаке от :-).

Бадьорі електрички

Відомий хуліганський віршик стверджує, "якщо пташці відрізати крила, якщо з пташки вискубти пір'я і потім зробити ще низку недружніх маніпуляцій, то вийде печена качка -- окраса святкового столу". Так ось, японський варіант вірша звучить дещо інакше: "Якщо літаку обрізати крила, а також прикрутити колеса, стюардес замінити дідками і задурно алкоголь не носити, то вийде шінкансен, гордість японських доріг". Саме в одному з поїздів шінкаснена (по-японськи -- це поїзд-куля, тобто патрон, а не бальончик) типу "хікарі" -- "світло" я зараз і сиджу, пишучи листа на ноутбуці. За вікном мелькають міста і тунелі, оскільки поїзд мчить на швидкості 300 км за годину, а всередині м'яко і зручно. Трясе не більше, ніж коли їдеш хорошою машиною по рівній дорозі, а звук -- ще тихіший. Середня швидкість поїзда разом із зупинками приблизно 200 км/год. Подорож із Токіо до Нагої, відстань між якими 366 км, триватиме 1 год. 53 хв. При цьому саме 53, а не 52 чи 54 хвилини, бо фанатична пунктуальність -- характерна риса будь-яких японських залізниць. Звичайно, квитки недешеві, але те, що в багатьох випадках подорож літаком буде дорожчою і довшою, виправдовує затрати. Персонал поїзда з усіх сил намагається дати пасажирам змогу пересвідчитись, що гроші потрачені недаремно: чистота і комфорт, як у літаку. Те, що кондуктор щоразу, проходячи по вагону, кланяється, висловлюючи вдячність пасажирам за те, що вони обрали для подорожі шінкансен, уже гайджина-іноземця вражає. Також дивує частота, з якою ходять шінкансени, бо вона набагато більша, ніж частота електричок, скажімо, зі Львова до Стрия, і швидше нагадує рух маршруток по місту, ніж високотехнологічних поїздів на тисячокілометрові відстані. Коли ж додати, що у світі ефективно функціонує лише один аналог цих швидкісних поїздів, а саме французькі TGV, то мимоволі виникає повага до японців. От би нам щось подібне в Україну! Тоді зі Львова у Київ можна було б потрапити за 3 години і потратити місячну зарплату професора :-(. Ну, значить, не будемо :-(((.

Та все ж, як мінімум, в одному нам краще, а саме у просторі для життя. Ми їдемо вже годину, тобто проминули двохсоткілометрову відстань, але за весь час зустрілося лише кілька вільних клаптиків землі, завбільшки в нормальне поле, а все решта - це міста і села, будинки і заводи. Єдине незабудоване місце -- гори. От би нам вистачило розуму вберегти те, що маємо в Україні.

На цьому поки що закінчуватиму, бо вже скоро буде Нагоя, а я ще не встиг переодягнутись у спортивний костюм і з'їсти наготовані в далеку дорогу варені яйця і холодну курку. А пасажири навколо час не втрачали часу і відкривають уже другу пляшку саке. От би ноутбук не закапати ;-).









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Герої нашого часу 
Погляд
  ·  Премія миру за війну 
  ·  День Перемоги чи Європи? 
  ·  ВТРАЧЕНИЙ ХАОС 
Поступ у Львові
  ·  Америка заходить зі Львова 
  ·  Комунальне телебачення вже працює 
  ·  Екскурсоводи просять захисту 
  ·  Перспектива візових проблем 
  ·  Іван Денькович: В ЛОО "Батьківщина" ситуація нормальна 
  ·  Ветеранам допоможуть 
  ·  Найкращих підприємців нагороджено 
  ·  Пам'ятник афганцям 
  ·  Наші мінеральні джерела 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Мрії про спільну валюту 
  ·  Постраждалий за Ющенка 
  ·  Третім будеш? 
  ·  У Симоненка інфаркту не було 
  ·  Український інтернет -- російськомовний 
  ·  Двопалатна реклама 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Авіакатастрофа у Конго 
  ·  Перепони на шляху поширення віруса 
  ·  Міст замість ненависті 
  ·  Дві атомні одиниці КНДР 
  ·  Ювілей Алієва в лікарні 
  ·  Хутра з кицьок та собак 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Мандри Поступу
  ·  Японія очима галичанина 
Мікроскоп пана Юрка
  ·  Мікроскоп пана Юрка 
Арт-Поступ
  ·  У День міста львів`яни побачили МІФ на власні очі 
  ·  Мистецькі переплетення 
  ·  Маестро Міша Кац: Звук -- лиш продовження Музики 
  ·  Свято Матері 
Спорт-Поступ
  ·  Землетрус не відбувся 
  ·  Фінський тайфун зупинили шведи 
  ·  КОРОТКО 
  ·  СПОРТ-НОВИНИ 
Поступ реляксу
  ·  ГОРОСКОП 
  ·  ТЕАТРИ 
  ·  ІМПРЕЗИ 
  ·  ВИСТАВКИ 
  ·  ФЕСТИВАЛЬ "ВІРТУОЗИ" 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
Пост-Faktum
  ·  Князі Ростиславичі. Перша галицька династія 
  ·  КАЛЕНДАР