З допомогою імен братів Ростиславичів -- Рюрика, Володара, Василька -- можна уявити собі, яку політичну програму мав їхній батько Ростислав, і сприйняти створення ними Прикарпатської держави, як чогось, що було запрограмоване. За легендою, князь Ростислав біля новонародженого сина клав меч примовляючи: "Це твоя спадщина, решту майна здобудеш цим мечем".
Ростислав-Михайло, син Володимира Ярославича, був князем Тмуторокані, одруженим з Ілоною -- донькою Угорського короля Бели І. (Отже, не було випадковим, що Ростиславичі заснували свою державу по сусідству з дідовими володіннями, й на території князівства, яке в минулому було під Угорським протекторатом). До того як Ростислав став князем Тмутороканським, він, правдоподібно, князював у Перемишлі. У 1067 р. князь Ростислав-Михайло був отруєний грецьким намісником Криму.
Запанувати у Прикарпатті Ростиславичі могли тільки коштом Волинського князя, короля Ярополка, бо володіння Володимир-Волинським троном -- означало панування над Прикарпаттям. Ярополк у 1087 організував похід на Звенигород із наміром повернути собі відокремлене Прикарпаття. У поході на короля було здійснено атентат. Терорист-убивця відомий під іменем Нерядець утік до Ростиславичів і ввійшов в історію. Убивство короля Ярополка було, правдоподібно, ініційоване самими ж прикарпатцями, бо відповідало їхнім політичним інтересам. Воно мало б покласти край претензіям Володимир-Волинського на роль старшого міста на користь Перемишля.
Ростиславичі були практично ідеальним варіантом для Прикарпатської держави, бо в силу обставин, що склалися, ці князі не могли мати політичних інтересів деінде. Вони не мали куди тікати з Прикарпаття, їх обмежувало власне династичне право -- не мати права. Вони не могли претендувати на жодну іншу країну, вони попросту були змушені зв'язати свою долю з місцевими інтересами. Ростиславичі, аналогічно родовим князям, стали оборонцями самостійності білогорватських нащадків. Влада князів базувалася на усвідомленні окремішності та самостійності місцевого етносу, тому вони плекали серед прикарпатців почуття потреби боротьби за утримання якомога ширшої самостійності та незалежності.
У Прикарпатських полісах князі були другою, після народного віча, інституцією влади. Як представник знаті, в її колі, князь був рівним серед рівних, але його походження легітимізувало його обов'язок мати військо та бути на його чолі. Князь виконував роль військового вождя, бо будь-яка військова організація є збудована за принципом одноосібного зверхника. Для звичайних прикарпатців князь повинен був мати безперечний авторитет, бо виконував законодавчу, судову, адміністративну, дипломатичну і т. і. функції, які вимагали від нього його постійної, особистої участі. Саме Князі Ростиславичі стали для галичан такими авторитетами. |
