BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Інтерв''ю у Поступі.    Арт-Поступ.    Поступ просвітництва.    Католицький Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
9 травня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:5 20-07-2017 -   У Львові перейменовуватимуть вулиці та встановлюватимуть таблиці  
  13:51 20-07-2017 -   Суддя Кам’янка-Бузького районного суду не вказала в декларації машину вартістю ₴100 тис.  
  13:49 20-07-2017 -   У львів’янки через суд конфіскували бійцівського собаку  
  13:17 20-07-2017 -   На Львівщині продовжують облаштовувати пікнік-локації для відпочинку  
  13:16 20-07-2017 -   На Бродівщині відновлють русло річки Бовдурка  
Україна
  13:54 20-07-2017 -   Міноборони повідомило про загибель п’ятьох вояків у зоні АТО  
  13:47 20-07-2017 -   У зоні відчуження поблизу ЧАЕС затримали збирачів чорниць із 25 кг ягід  
  13:46 20-07-2017 -   Прикордонники заявили про затримання розвідника ЛНР  
  13:44 20-07-2017 -   У Чернівецькій області на весіллі отруїлися 15 осіб  
  13:5 20-07-2017 -   В Україні з початку року зареєстровано 90 випадків ботулізму  
Світ
  13:45 20-07-2017 -   Співак Стів Вандер одружився втретє - ЗМІ  
  13:6 20-07-2017 -   У Китаї продали давню бронзову тарілку за $27 млн  
  12:24 20-07-2017 -   Російський телеведучий Дроздов потрапив у базу Миротворця  
  11:9 20-07-2017 -   Люксембург із серпня почне видобуток копалин у космосі  
  10:27 20-07-2017 -   В Індії автобус впав в ущелину: 20 жертв  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Католицький Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Релігійність "народна" і "філософська"
Мирослав МАРИНОВИЧ
 
Приглядаючись до новітньої української релігійности, неможливо обійти увагою відмінності між т. зв. "народною побожністю" та релігійністю "інтеліґентською" або "філософською". У 80-ті роки могло видатися, що в тодішньому Радянському Союзі домінує саме остання. Преса того часу -- хай скупо, але все-таки дедалі виразніше -- висловлювала делікатний сумнів щодо справедливості антирелігійного спрямування комуністичної ідеології, підважувала науковість "наукового" атеїзму, а то й відвойовувала для релігійного світогляду очевидні плацдарми на терені суспільної свідомості. Кожен, хто вмів читати між рядками (а таких в СРСР таки була більшість), відчував нові віяння часу: вірити в Бога ставало модно й престижно.

Народна релігійність у той час тулилася якщо не в підпіллі, то в сільській глибинці, й навіть не потрапляла на шпальти загальносоюзної преси. Однак отой найнижчий рівень в англійській мові недарма має назву "трав'яного". Народна релігійність, як і трава, на позір легко гнеться, однак так само легко випростується. Саме прості люди пронесли в собі крізь усі лихоліття пам'ять церковної народної обрядовості, не раз горою стаючи на захист свого храму й не дозволяючи навіть потужній радянській "машині" зруйнувати чи закрити його. Саме прості миряни, якщо говорити про Українську Греко-Католицьку Церкву, "виносили" її в часи підпілля на своїх плечах. Отцеві Івану Музичці належать слушні слова, що чітко окреслюють роль мирянської ініціативи того періоду: "Хто був Церквою протягом перших трагічних літ повоєнної руїни? Миряни!"

Народна релігійність була тим паливом, на якому працював двигун української "оксамитової" революції 1989-1991 років. Згадаймо: перш ніж народ насмілився висувати політичні вимоги, було висунуто гасло релігійної свободи. Саме релігія першою протаранила фортечні мури комунізму, саме прості люди, що вийшли на Арбат голодувати за визнання Греко-Католицької Церкви, роззброїли тогочасну Москву; саме руками релігійних галицьких жінок потай виготовлялися синьо-жовті прапори, які уквітчали собою перші політичні мітинги. В ті буремні роки "філософська" релігійність тулилася у вчених кабінетах і мовчала: революція для філософа -- надто прямолінійна й чорно-біла пора; вона відкидає сумнів, який є головним рушієм філософії.

Однак те, що є головним капіталом народної релігійності в часи підпільного опору, -- ота біблійна "твердошиїсть" -- у часи відкритого протистояння іноді набуває сумнівних ознак. Міщанство, не ошляхетнене голосом духовної еліти, сповнюється стихійними реакціями й почуттям власної непомильності. Під час зіткнень із суперниками або конкурентами в умах такого міщанства церковна історія перетворюється на карикатуру, Біблія -- на цитатник вуличних ватажків, а релігійна терпимість -- на шкідливу "розслабленість" перед боєм за власну Церкву. Гарантією перемоги тоді є не сила віри, а нечутливість серця; не любов до Бога, а непохитна ненависть до тих, хто вірить інакше. В той час на прапорі борців можна розпізнати обриси кого завгодно, але аж ніяк не євангельського Христа з Його Нагірною проповіддю.

З часом минає вуличне протистояння, але не згасає пристрасність "захисної" психології. Вона тепер обертається проти тих, хто привносить у храмові служби "не наші" обряди, хто "не туди веде Церкву". Якщо говорити, зокрема, про УГКЦ, то саме серед тих людей, що винесли в часи підпілля на своїх руках цілу Церкву (а це означає, зокрема -- твердо й непохитно трималися прийнятих на той час обрядових особливостей), сьогодні можна зустріти тих, хто не може психологічно змиритися з тим, що їхня Церква набуває інших ознак. Будь-яка зміна в їхніх очах рівнозначна зраді Церкви, новому принесенню її в жертву. Саме серед людей, які в часи підпілля й переслідувань були опорою духовенству, сьогодні можна натрапити на тих, хто внаслідок своєї негнучкості може стати бар'єром для свого пароха, суттєво обмежити його вільний пошук найкращих засобів душпастирювання.

Народна релігійність в Україні своєю потужністю дивує сьогодні усіх, хто має можливість порівняти релігійні процеси на Заході Європи й на її Сході. Кажучи знову про УГКЦ, мені не раз доводилося чути захоплені відгуки й справжнє здивування, що ця Церква, яка на Заході внаслідок постійної ворожої пропаганди з боку Московської патріархії сприймається як "аномалія" церковного життя, насправді є Церквою живою. Велелюдні прощі до відпустових місць, включно з кульмінаційними урочистостями в Зарваниці, активне відродження тих форм церковного життя, які традиційно були властивими Греко-Католицькій Церкві, -- все це вражає стороннього спостерігача й свідчить про величезний потенціал української церковності.

Разом із тим, народна релігійність може створювати труднощі внаслідок своєї доктринальної розмитості. Зрозуміло, що дати однозначне визначення такої розмитості майже неможливо -- на те вона і розмитість, що стала, здається, характерною ознакою нинішнього стану східного християнства. Принаймні була вона властива українцям у менш атеїстичні епохи -- як, наприклад, берестейську, про яку говорить о. Борис Ґудзяк: "Духовне життя мирян не опиралося на знання доктрини, проте черпало своє змістове наповнення в народних звичаях, у міфології явищ природи..."

Часто народний Бог -- це саме той грізний Суддя-моралізатор, той Громовержець, якого не може прийняти сучасна філософська релігійність. Народна побожність дуже інерційна, а тому вона часто нагадує саме те догматичне й дисциплінарне християнство, якого так активно зрікається західна релігійна думка. Ось як про це говорить Зіґфрід Ернст: "Благочестя [тут] досягається за рахунок пригнічення царственною благоліпністю, яка веде до однобокого пізнання суті Бога і Святого Духа (в послуху та покорі)".

Водночас, народному Богові не відмовиш у милосердності, бо на чому тоді трималася б людська віра, що їхні гріхи буде Ним пробачено?! Часом, хоч як це звучить парадоксально, згадану розмитість підживлює сам парох, який надто вже наполягає на необхідності парохіян ходити регулярно до церкви, не турбуючись особливо тим, що саме спонукає їх до цього, не працюючи над їхнім вишколом в етиці милосердної й вибачливої любові.

Поряд із тим, не все гаразд і в царстві української філософської релігійності. Сьогодні тут, вочевидь, панує еклектика. Хоче він того чи ні, нинішній український інтеліґент перебуває у майже літописному стані "вибору віри". Його належність до Церкви мотивується радше культурними чинниками, ніж суто доктринальними, ґенеза його віри часом більш ніж екзотична. Мозок і душа такого інтеліґента -- це знову ж таки тиглі, в яких переплавлюються рештки марксистсько-ленінського матеріалізму, принагідно засвоєні елементи християнської доктрини, прикладні інтерпретації наукових теорій і, звичайно ж, любі серцю вкраплення східних релігійно-філософських учень. Все це радикально перемелюється згаданим у вступі любомудрієм ума й неспокоєм серця -- отим perpetum mobile, що невтомно прагне знайти однозначні відповіді на вічні запитання, які такої однозначності в принципі не передбачають.

Духовенство, як правило, ставиться до такої еклектичної релігійності з великою пересторогою. І це зрозуміло, адже в цьому випадку ниточка, що пов'язує такого інтеліґента з Церквою, стає надто тонкою, а християнство, якщо воно зводиться лише до естетико-культурних феноменів, -- надто залежним від історії. І все ж, оскільки подолати цей еклектизм і відділити зерно від полови в умах нашого сучасника-інтеліґента сьогодні нікому не під силу, треба постаратись не стільки заперечувати реальність, яка однаково існуватиме мимо твоєї волі, скільки побачити в ній ті можливості, якими варто скористатися. Сьогодні, коли Церква опинилася в плюралістичному суспільстві, де існує поліфонія релігійних і нерелігійних ідей, їй потрібні імпульси нетрадиційності, сміливе нестандартне душпастирство, розкутість богословського пошуку. Тільки вони, на мою думку, допоможуть Церкві вийти на нові орбіти, завоювати серця молоді й тих, хто поки що "поза стадом"; іншими словами, допоможуть ввести Церкву в діалог із сучасним світом. Для здійснення цього завдання й потрібен отой доктринальний "люфт", розмитість світоглядної парадигми, що дозволяє існування мутантних різновидів ідей, а отже -- збагачує пошук.

Для української, особливо народної, релігійності характерне також явище, іронічно описане Карлом Ясперсом: "Християнин чинить як усі; християнство в нього -- для церемоній і створення особливого настрою". Надто часто ми розуміємо християнство "у ритуально-сакральному сенсі храмового благочестя й утішання в скорботі" (іг. Веніамін Новік). Це призводить до того, що багато людей у нас підміняє повноцінне релігійне почуття, яке передбачає існування світоглядно-інтелектуального компоненту, просто релігійним настроєм, емоційно-чуттєвим актом! Але ж цей емоційний молитовний стан був і в язичників-русичів, інакше вони так зворушено не молили б Перуна: "Видибай! Видибай!"

Чи випливає звідси, що народну релігійність відтепер треба засудити? Очевидно, що ні. Це означало б заперечити траву, надаючи право існувати лише орхідеям. Я переконаний, що Богові мила як нехитра "натуральна", доктринально неогранена народна релігійність, так і релігійність "філософська" -- допитлива, примхлива, "богоборча". Так само й Церкві мають бути любими обидві форми релігійності (що нині є лише ідеалом, оскільки допитливе вільнодумство тут радше засуджують, ніж схвалюють). Чим більша амплітуда западання Церкви в ту чи іншу крайність, тим більше це свідчить про незбалансованість релігійних процесів у суспільстві. Разом із тим, не можна собі уявити й безкритичного ставлення з боку духовенства до згаданих вище особливостей мирянської релігійності, бо інакше це призводило б до внутрішнього вистигання й дехристиянізації Церкви.

Є час, коли голосно говорить зворохоблений простий народ, і тоді інтеліґентська еліта мовчить. Проте настає час, коли народ стомлено й дещо розгублено замовкає, інтуїтивно відчуваючи, що зайшов у якийсь глухий кут, а його інстинкти намагаються розбурхати тільки ті, хто спекулює на людському невдоволенні й черпає з нього свій політичний і владний капітал. Тоді й повинна сказати своє слово інтеліґенція, яка в плюралізмі своїх ідей намацує нові шляхи подальшого поступу. Проте минає ще якийсь час, і множинність ідей стає надто хаотичною, щоб бути конструктивною. І тоді з глибин народу проступає нова ясність -- отой vox populi, який, як відомо, в таких випадках стає vox Dei.


*уривок із книги "Українська ідея і християнство", яка невдовзі вийде друком.









» 
День матері
Петро ДІДУЛА
 
День матері
День матері, який святкуємо у другу неділю травня, в умах наших співгромадян часто протиставляється Дню жінки, який звикли святкувати восьмого березня. Це протиставлення можна пізнати в арґументах на кшталт "то не українське свято, його нам нав'язали", або "ми вже звикли його святкувати", "уваги до жінок не буває забагато" і т.д.
Детальніше>>
» 
Хроніка УКУ
 
29 квітня Львівська освітня фундація, що діє при УКУ, відкрила нову публічну бібліотеку в смт Добротвір. За два роки були зведені нові приміщення та сформований початковий книжковий фонд із півтисячі примірників різнотематичної літератури. У подальшому Фундація планує постійно поповнювати бібліотечні фонди, беручи до уваги читацькі інтереси та зацікавлення мешканців Добротвору.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Промінь надії з Європи 
  ·  Коли опонують недоторкані 
Погляд
  ·  Така різна неправда 
  ·  Три роки без Білозора 
  ·  Доповідна записка спрацювала 
  ·  Збитки й досі підраховують 
Поступ у Львові
  ·  Свавілля чи провокація? 
  ·  Марка з львівськими святинями 
  ·  Львівська облрада - найкраща 
  ·  Куйбіда пішов, щоб повернутися? 
  ·  Танці до порозуміння 
  ·  Обережно: неякісне пальне 
  ·  По пневмонії -- фізрозчинами 
  ·  Усі діти -- рівні 
  ·  Іконна перетурбація 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Престиж за державні гроші 
  ·  Приманка для силовиків 
  ·  Свято не для всіх 
  ·  Німецькі варіанти консорціуму 
  ·  Загинув помічник Кучми 
  ·  Українці -- однопалатні 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Американці розчарували 
  ·  Еміґранти в Ізраїлі скаржаться 
  ·  За Іраком Іран... 
  ·  Хто шукає, той знайде 
  ·  Арґентина під ударом стихії 
  ·  Санкції проти США 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Податкові штрафи збільшено вдвічі 
  ·  Європа запроваджує торгівельні санкції проти США 
  ·  Архівні справи на кожного 
  ·  Зарплата на картку 
  ·  КОРОТКО 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Євген БЕРШЕДА: Швейцарський бізнес має не прийти, а повернутися в Україну 
Арт-Поступ
  ·  Кафе за сьомою печаттю: апокаліпсис сьогодні 
  ·  cвіт чуттєвої краси 
Поступ просвітництва
  ·  Залік з української 
Католицький Поступ
  ·  День матері 
  ·  Хроніка УКУ 
  ·  Релігійність "народна" і "філософська" 
Пост-Faktum
  ·  КАЛЕНДАР