BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Поступ літератури.    Дати Поступу.    Арт-Поступ.    Листи у Поступ.    Музика Поступу.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
7 травня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:34 22-05-2017 -   На Львівщині завершився II тур Чемпіонату України з регбі-7 серед жінок  
  15:33 22-05-2017 -   Водойми Львівщини готують до сезону літнього відпочинку  
  15:26 22-05-2017 -   У Львові збирають речі для стареньких мешканців хоспісу в Угневі  
  14:31 22-05-2017 -   У сквері на вул. Дорошенка, 9 облаштують новий громадський простір  
  13:10 22-05-2017 -   У Солонці грабіжник з пістолетом напав на неповнолітнього  
Україна
  15:41 22-05-2017 -   Луценко не підтримав ідею створення антикорупційних судів  
  15:36 22-05-2017 -   У чотирьох областях очікуються заморозки  
  15:25 22-05-2017 -   Українцям більше не виплачуватимуть пенсії за пропискою  
  14:17 22-05-2017 -   У Києві на дитячому майданчику знайшли гранату  
  13:6 22-05-2017 -   Завтра Рада може встановити квоти української мови на телебаченні, - Парубій  
Світ
  15:39 22-05-2017 -   Франція допоможе Україні залучити допомогу ЄС для зміни ширини залізничних колій  
  15:31 22-05-2017 -   Люди досягнуть зірок через 100 років - вчені  
  13:7 22-05-2017 -   Російська компанія за 350 доларів організовує тури в «ДНР»  
  12:0 22-05-2017 -   США повернуть Україні частину грошей Лазаренка  
  10:7 22-05-2017 -   На Евересті загинули троє альпіністів  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ літератури  »  СЮЖЕТИ

___________________________________________________________________________

Жаба на рейках
Діана КОШТИЧ
 
Сюжети
Сучасна українська література у своїх стосунках з тим новим, що насувається на пишучий/читаючий світ, усе більше нагадує жабу з відомого анекдоту. Земноводне стрибає залізничними рейками. Іззаду насувається потяг, тричі свистить. Перед неминучою експльозією жаба каже через плече (теж тричі): "Порядні дівчата на свист не обертаються!"...

Літературний усесвіт швидко та непередбачувано змінюється. Колись пізній Толстой скаржився пізньому Лєскову, що повість як художня форма стає анахронізмом. Тепер, коли новелістика остаточно вмерла-запопсовіла і навіть модна ще на початку 90-х есеїстика все частіше потрапляє під визначення "галантерейно-музейного способу художнього відтворення дійсности" (Енріке Касседа), чуємо сентенції, буцім "гіпертекст пропонує найглибшу реформу семантично-комунікативної традиції з часів виникнення писемности" (Умберто Еко). На тлі цих пророцтв усе україномовне починає виглядати ще провінційнішим, ба приреченим. Що бо знають в Україні про номадійну синґулярність, яка, на думку Картената, є фундаментом нового способу висловлювання в літературі? Напевно, нічого, бо ж московські франкофони ще не встигли того перекласти російською...

Викривлена цивілізація СССР наштампувала незліченні та строкаті леґіони митців-покручів. Усі ці соцреалісти і дисиденти, автори самвидавської публіцистики та режисери підпільних театрів, художники-нонконформісти і мандровані хвілософи, поети й екстрасенси, альтернативні краєзнавці та жерці язичницьких бовванів, майстри поетичного кіно та перекладачі з давньоетруської - що ж вони породили, виповзши з-під пресу державної уваги до себе у байдужий до істериків та екзальтантів світ вільної самореалізації?

Купу сміття.

Вони тільки й могли, що обслуговувати протистояння (наївно вбачаючи в цьому превеликий мейнстрім). Так кримінальники, вийшовши "на понтах" з тюрми, виявляються безпорадними аутсайдерами вільного суспільства. Міт вичерпано. Відредагована олігархами Вітчизна має для цього всього "культурного зніяковіння" лише куценький перелік петитом у посиланні. І не заважайте нормальним жлобам дивитися "Селесту". Позаяк ви - програли. Ви не могли не програти. Вся ваша правда (нехай сто разів правда) про репресії та кейджібі, психушки та залізні завіси цікавить лише вузьке коло професійних і стомлених вашою передбачуваністю контактерів, котрим Захід колись доручив оплатити (в межах розумного) ваші "страждання за демократію". І, оплативши, забути вас.

Світ мислить майбутнім.

Історія сумнівів і поразок втрачає актуальність для переможців. Парадиз набуває досконалости, лише відтявши собі ретро. Зрештою, минуле теж піддається редагуванню в бік спрощення. Здається, найвищі редактори вже домовились. І, задля чистого сумління, посвистіли вам, збідованим страстотерпцям. А ви ж не обертаєтеся. Ви ж усе ще втуплені у власне минуле, порпаєтесь у ньому із завзяттям фахових мазохістів і заповнюєте ваші часописи муттю на кшталт цієї:

"...Українська національна культура не була вторинною і не пленталася в хвості европейського культурного процесу. Наше лихо в тому, що ми не мали національної держави, яка б вважала своїм пріоритетним обов'язком виробляти власні механізми трансляції культурних надбань у світовий цивілізаційний простір, що український митець не мав гідної постави репрезентувати культуру державного народу, а тому змушений був тягнути важкого й обридливого воза національного обов'язку, тоді як у душі палав святий вогонь творчости".

Кумедно, що академік і офіційний державний "транслятор" укркультури Микола Жулинський написав це за кілька місяців перед тим, як сподобився в питомо чиновницький спосіб спотворити дебют вітчизняних митців на Венеційському бієнале-2001. І невже екс-віце-прем'єр з гуманітарних питань направду вважає, що якби український чиновник ex officio щось там транслював, то Калинець або Шевчук писали би краще, звільнені від "обридливого воза" нацборотьбизму? Зрештою, маємо до порівняння "колоніальний" і "постколоніальний" періоди у творчості Гуцала, Іваничука, Федоріва, Павличка, Мовчана et cetera. Коментарів, здається, не потрібно.

Жодна література не має досвіду власної смерти. Позаяк навіть епітафія на її надгробку - все ще вона. Жодна література не блукає мовно-естетичними дорогами з картою, де позначено ті Оденові рейки-дамби, за межі яких сина пускати не рекомендовано. Але першою ознакою важкого її передсмертя є відсутність дилетантів, котрі йдуть до неї на прощу. Якщо сьогодні літературу роблять лише дипломовані філологи, то завтра читати її будуть лише дипломовані історики. І жодний штучно заведений під яскраві палітурки "масліт" не врятує ситуації. Адже кільком багатим ентузіастам завжди вільно погратись у продукування легких жанрів сучукрліту. Тільки от фішка "бестселеру" народжується не пропозицією, а попитом. Чи виникне попит на легкостравні тексти, зварені у важкій воді зселюченої мови? Чи допоможе тут мовна реформа, що йде всупереч мовотворчій стихії українського міста? І якщо Кожелянка видати найвишуканішою латиною, скільки споживачів "масліту" втішиться "Konotopus'ом"?

Найменше потрафило дев'яностикам. Чи такою вже неоковирною є доля всіх "перехідних поколінь"? Літдебютанти кінця вісімдесятих - початку дев'яностих були уважними слухачами перших мітинґів під синьо-жовтими знаменами (правду кажучи, на тих багатолюдних зібраннях вони стояли не в перших лавах, а на марґінесі, за деревом, аби не зафіксували всюдисущі факультетські сексоти). Початкуючі писачі уважно дослухалися до філіппік ораторів, усмоктували мозолясту, підпільну, народну, трударську, традиційну й остаточну правду колишніх табірних шнирів і майбутніх депутатів якої-небудь "Громади", довірених осіб якого-небудь Марчука. Потім вони читали модного в гуртожитських п'яних спілкуваннях кінця 80-их Ніцше й ліпили до ранку "нєтлєнки" у визвольно-патріотичному каноні, упосліджуючи сивушного Духа Важкости, сподіваючись на майбутню свободу та прихильність кількох знаних і недешево куплених імперією літдідуганів.

Свобода не забарилася разом із атрибутами, й дідугани були вельми прихильні. Вони, щоправда, нервово сувались і перезиралися, слухаючи на презентаціях вульгарно-парадоксальні вірші нового покоління. Та, зрештою, вибачали експериментаторам: "Перебісяться, подорослішають, почнуть писати правильно, без ґеґів. Наші ж бо хлопці, українські...".

Але минав час, з'являлись Інтернет та інші, не передбачені колгоспними пророками речі, львівські студентки читали Шульца, Бродського й Алана Гінзберґа (іноді навіть в ориґіналі!), тягнулися до найавтентичнішої Европи та Гамерики (себто до Андруховича та Забужки), а мозолясте, трударське і традиційне вперто не ставало мейнстрімом. Дідугани тим часом неспинно маразміли.

Їхні меткіші однолітки чкурнули до Ню-Йорка та Москви і звідти писали про них таке: "Це ви - інтелігенція? Може годі самопроголошуватись "елітою нації", бо ніколи ви не були нею, цілком поділяючи партійне ставлення до народу, як до бидла. Яке треба вести за ручку до "сяючих вершин"". І ще: "Від початку, від дня заснування придержавної спілки письменників, більшість у ній єдналася заздрістю і страхом... Ви були трубадурами ненависти, створеної на нашій землі". Це про НСПУ, яка і досі об'єднує 90% усіх письменників і "письменників" України і до якої й далі тулиться творча молодь, дезорієнтована кумівськими рейтингами та молодіжними тусовками під "смолоскипівськими" прапорами.

Про що ж говорять місту і світові наші літературні авторитети?

Ось цитата 1: "... Та ж у Японії кожен випускник середньої школи має знати 100 японських народних пісень, а в нас дітей дресирують сексуальні збоченці й убивці". Цитата 2: "Псевдомодерна критика зі смаком перетворює "носіїв вічного вогню" на пацієнтів Фройда, оперуючи тим самим не так авангардистську, як цілком анахронічну акцію". А поки достойники НСПУ підстрибують, стурбовані наведеними бздурами, справді творча молодь тисячами тікає на Захід і Схід. Тікає від держави, яка без проблем може претендувати на статус колективного і територіального пацієнта доктора Зиґмунда. І це - черговий сигнал для цнотливої жабки.

Нам говорять: не все так погано, в літературі з'являються нові явища. З'являються. Наприклад, книгознавчий бюлетень, на шпальтах якого стрьомно рекламують Куркова і - як ідеологічний доважок "україномовности" - принагідну макулатуру. Та не про це, врешті-решт, мовимо. А про тих молодих і небездарних, хто так і не з'явився в новітній українській літературі і щез у невідомих нетрях строкатого та багатомовного світу. Колись ми прочитаємо їхні тексти російською або ж англійською.

Мандельштам був переконаний, що "в жилах кожного століття тече чужа, не його кров. І чим сильніше, історично інтенсивніше століття, тим важча вага цієї чужої крови... В жилах нашого століття тече важка кров надзвичайно далеких монументальних культур, може й єгипетської та ассирійської..."

Задамося питанням: кров якої епохи потече судинами ХХІ століття? Постмодерністський акцент останнього десятиліття проминулого міленіуму наштовхує на відповідь - маньєристична кров вісімнадцятого століття. Якщо так станеться, то переважаюча національно-історична традиція української літератури приречена на довге забуття (що за теперішнього інтелектуального клімату означає жорстоку й мітофобську деконструкцію). Чи витримає будівля просідання фундаменту і заштрикове бетонування? Питання риторичне. Як казав волохатий прибулець Альф: "Цей серіал потребує негайної пересадки сюжету".



Передрук з 26 номеру часопису „Ї" („Топос поразки")









»  ПРЯМА МОВА
ІРЕН РОЗДОБУДЬКО: ЛЮБОВ НЕ ПІДВЛАДНА МАНІПУЛЯЦІЯМ
 
Уся оригінальність ситуації полягає, мабуть, в тому, що такі, за перепрошенням, немовлята, як я, повинні писати про таких випещених (і навіть розбещених) словами, як вони. Йдеться про тих, кого звикли називати професіоналами. А межа між професіоналізмом і дилетантством не лише у визнанні. Ще й у тому, аби "шедевральне мистецтво" купили і, головне, не забули прочитати. Навіть такі немовлята, як я. Чи не так, Ірен? І, може, життєвий досвід -- настільки ексклюзивна величина, що його ніколи не буває достатньо. Нехай в моїх запитаннях Ви почуєте бозна-що, проте якщо Іронія -- то Ваша рідна сестра, не лише я воліла б із нею познайомитися. Врешті-решт, спробую Вас попросити: якщо я десь спотикаюся на словах -- просто простягніть мені руку, будь ласка, тоді точно ніхто не впаде.
Детальніше>>
»  ПЕРЕМОЖЦІ
Кращі книги Львова...
Д. О. СВІДНИК
 
До Дня міста Львова Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів провела конкурс "Краща книга Львова нового тисячоліття". У конкурсі могли брати участь львівські автори та видавництва, які видали свої книги у період від попереднього Дня міста (вересень 2001 року -- квітень 2003 року). Хоча, як свідчить список номінантів, деякі книги виходять за ці часові рамки.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Бойові дії у Львові 
  ·  Свято за гроші 
  ·  Кличко битиметься з Льюїсом у грудні 
Погляд
  ·  Велетні правозахисту 
  ·  ЗАВТРА 
Поступ у Львові
  ·  Храмове свято Львова 
  ·  Ще раз до бюджету-2002 
  ·  Наслідки стихії ліквідовують 
  ·  Рада відкрита для ревізорів 
  ·  Ринки кижать інфекціями 
  ·  Норман Девіс напише історію Львова 
  ·  Пошта -- стабільна і прибуткова 
Поступ з краю
  ·  Вашинґтонські вихваляння 
  ·  Донецька окупація Києва 
  ·  Навала імпортного хліба 
  ·  Відставка або революція пісні 
  ·  Наступ на душу опозиції 
  ·  Нові технології контрабанди 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Ювілей Тоні Блера 
  ·  Прем'єр Берлусконі перед судом 
  ·  Безконтрольний атом 
  ·  Зустрічі Вільяма Бернса 
  ·  Дві метрополії 
  ·  Дев'ять місяців головування 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Поступ літератури
  ·  Жаба на рейках 
  ·  ІРЕН РОЗДОБУДЬКО: ЛЮБОВ НЕ ПІДВЛАДНА МАНІПУЛЯЦІЯМ 
  ·  Кращі книги Львова... 
Дати Поступу
  ·  Україна у Другій світовій війні 
  ·  Людські втрати СРСР і Німеччини, 1939-1945 
  ·  АРХІВАРІУС 
Арт-Поступ
  ·  Магрітт як лого 
  ·  "Лайф" -- як воно є 
  ·  Десять заповідей для критика 
  ·  Поляки теж читають Акуніна 
Листи у Поступ
  ·  Послання ієрархії Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкв 
  ·  Відкритий лист 
  ·  Вельмишановний Пане Голово! 
Музика Поступу
  ·  Юлія МІЩЕНКО: У Києві вила собакою 
  ·  Леонард Коен 
Пост-Faktum
  ·  Клан стовідсоткових американців 
  ·  КАЛЕНДАР