Третій будинок на Площі Ринок колись називався Вільчківською кам'яницею, тому що тут мешкала 18-річна красуня Ганна Вільчківна, через яку 1580 року у Львові розгорівся кривавий скандал. Претендентів на руку (і посаг) красуні не бракувало, але особливо настирливими виявилися флорентієць Урбан Убальдіні і поляк Павел Єльонек. Якщо неодруженого італійця можна було зрозуміти, то сімейного поляка, райцю і активного громадського діяча тогочасного Львова, який мав до того ж двоє дітей, досить важко.
І ось одного вечора на весіллі колєжанки Ганни, теж Ганни Лонцької, двоє залицяльників одночасно кинулися запрошувати красуню до танцю. Подумавши деяку мить, Вільчківна подала руку італійцеві. Ображений Єльонек тут же дав суперникові ляпаса, Убальдіні відповів йому, але вже ударом кинджала, який виявився смертельним. Вбивцю миттєво заарештували, за законами того часу на нього чекала страта.
Але молодого флорентійця не стратили і, можливо, не через те, що за нього заступилася потужна і впливова італійська громада Львова, і навіть не через те, що він був родичем Папи Римського Григорія XIII. Усю справу вирішило львівське жіноцтво. Дружини львівських суддів не давали їм спокою ні вночі, ні вдень, навіть влаштовували справжні пікети перед Ратушею. "Таке шалене кохання... така романтична історія !" До цього додалося ще й те, що Павел Єльонек, як правдивий християнин, на смертному одрі вибачив убивцю і просив не карати його.
Невдовзі Урбан Убальдіні одружився з Ганною Вільчківною і вони поклали початок ще одному славетному львівському патриціанському роду.
А на площі Домініканів, де сьогодні церква Пресвятої Євхаристії, 1559 року розгорілися справжні військові дії, а війна йшла... за наречену. Цією нареченою була Гальшка з Острога -- найбагатша тогочасна спадкоємиця усієї Речі Посполитої. І, звісно, охочих одружитися з нею не бракувало. Найбільшого успіху в цій справі досягнув улюбленець короля, магнат Лукаш з Гуркі, який насильно обвінчався з Гальшкою.
Але мати дівчини, Беата, користуючись прихильністю до себе матері короля, Бони, три роки не допускала до дочки небажаного зятя. Та ось королева Бона виїхала до Італії і Гальшка з матір'ю, рятуючись від законного чоловіка, втекли до Львова і заховалися в тодішньому монастирі Домініканів під потужною власною охороною.
Лукаш, нічого не досягнувши вмовляннями, розпочав потужну артилерійну облогу монастиря. Життя Львова завмерло, торгівля фактично припинилася на декілька тижнів. У розпалі військових дій до Домініканів пробрався під виглядом жебрака той, кого справді кохала Гальшка -- князь Симеон Слуцький. Закохані обвінчалися в монастирі, вважаючи попередній насильницький шлюб незаконним. Королю це все набридло і він наказав львівському старості посприяти зухвалому Лукашу, який з Порохової вежі вів обстріл Домініканів, у захоплені монастиря. Після того, як за наказом львівських властей було перерізано водогін, монастир здався. Король визнав законним чоловіком Гальшки, звичайно ж, Лукаша, і нещасну дівчину, після недовгого ув'язнення у фортеці Високого замку, було відвезено до замку Лукаша, до міста Шамотули у Польщі.
Гальшка не могла забути свого коханого Симеона, і через деякий час, сумуючи, померла. Найцікавіше, що згідно з тодішніми законами, Лукаш не одержав жодного шеляга зі спадщини Гальшки, через те, що вони не мали дітей. Мешканці Шамотул і досі показують "вежу чорної княгині." Так називали Гальшку, бо вона завжди ходила в чорному вбранні. Так сумно закінчилася львівська "війна за наречену". |
