18 грудня, у переддень нашого святого Миколая, усі толкієномани (і толкієноманьяки), а також інші пошановувачі гарного кіно отримали очікуваний подарунок -- на екрани вийшла друга частина трилогії "Володар перснів" під назвою "Дві вежі". Ми знову тамуємо подих в очікуванні побачити на екранах те, що сотні разів бачили в умах, читаючи книги загадкового оксфордського професора Дрз. Р. Толкієна.
Справді загадкового, адже трилогія (а також інші книги цього автора) розбудовуються зі середини, це немовби світ, що розгортається перед очима мандрівника-чужинця. Перипетії головних героїв, попри всю їх вразливість, складають враження якихось технічних ходів, завдяки яким пізнаємо різні закутки отого "Середземелля". Толкієну аж ніяк не йдеться про оживлення, "нове одухотворення" того давнього фольклорного світу, котрий був предметом його наукової спеціальності. Радше йому важливе саме розказування історій. Це те, чого так бракувало сухим академічним статтям.
Довгі роки професор староанглійської мови та середньовічної історії жив звичайним університетським життям. Щоправда, в молодості він опублікував одну ніби дитячу казочку ("Гоббіт"), але це був лише початок. Продовження і вже зовсім не дитяче з'явилося в середині 50-х рр. й принесло Толкієну славу письменника, точніше казкаря. Сам обділений казками в дитинстві (рано осиротів) цей південноафриканський хлопець доріс до професорства в Оксфорді, таємно творячи для себе казки (як виявляється тепер -- і для цілого світу).
Чар розказування історій лежить на кожному з нас ще з тих давніх часів, коли ми, роззявивши рота, слухали дитячих небилиць. Казки не мають жодних реалістичних обмежень, це справжній політ для того, хто вміє вигадувати, оповідати й втримати таємницю розв'язки до кінця. Як казав Спілберґ, "фантастика -- це як цукерня для того хто має уяву. Можна відключити усілякі гальма і навіть того іноді буває замало." Чар Толкієна не в тому, що він оповідає про якихось своїх кельтських мавок та чугайстрів, а в тому, що саме ми, читачі, опиняємось у тому світі. Світ цей вже настільки продуманий і детально описаний автором, що важко його якось по іншому, "по своєму" побачити. Тому й у фільмі воно все легко впізнається -- "просто, воно не могло бути іншим".
І в тому, мабуть, ще один ключ популярності книг Толкієна -- читач не напружує себе у намаганні вигадати якісь образи, не описані в книзі. Все тут вже є, все обумовлене і передбачене автором. Толкієн тридцять років писав трилогію "Володар перснів". За цей час він вже передбачив усі ходи і можливості створеного ним світу.
Можливо, в зв'язку з цією тотальною описовістю дехто з пошановувачів красного письменства, власне, й не сприймає твори Толкієна. Якщо там вже все є, то що тоді залишається мені, читачу? Адже я також хочу творити уявою, бути своєрідним спів-автором. Це надає книзі чару особистого прочитання. Мабуть, відсутність цього "персонального підключення" у Толкієна і дала поштовх усій подальшій так званій "готичній літературі", котра твориться і по цей день -- захоплені читачі захотіли творити своє Середземелля.
Фільмова трилогія є частиною того поштовху, тієї читацької реакції: "мандруймо тим світом!". |
