Сьогодні Олександрові Кривенку виповнилося б 54 роки
Орест ДРУЛЬ
"Ваш абонент тимчасово поза зоною досяжності", – буденним голосом відповів телефон на мою спробу – радше неусвідомлену спробу – переконатися в реальності того, про що цей же телефон тільки що повідомив. Сашка немає. Назавжди немає. Не буде. Немає нічого постійнішого за тимчасове – за інерцією в голові ще щось іронізувалося. Свідомість відмовляється сприймати те, в що не хочеш вірити. Гарячково роблю кілька дзвінків, щоби наші спільні друзі підтвердили абсурдність новини, тобто її відсутність. Намарне. Подія абсурдна, але відбулась.
Смерть, за визначенням, неусвідомлювана, через це й особливо символічна. Відмотую назад останню зустріч – Боже, як я не бачив його відчуття смерті. Зараз здається: кожна фраза дихала цим відчуттям. Тоді – лише тривогою. Може, я міг щось зробити – не обійтися тривіальним "Сашко, бережи себе". Кричати треба було, чи як. Застерегти, передати своє недобре передчуття. Добре нині бути мудрим, тоді боявся виглядати смішним.
Останнім часом ми бачилися зрідка. Я зрідка їжджу в Київ (не люблю) – Сашко не так часто, як хотілося б, їздить (їздив, Боже мій, їздив) до Львова. Але десять днів тому ми сиділи у "Віденці", коло Швейка, пили каву – Сашко приїхав на річницю смерті батька. Пили каву і жартували про смерть. Про те як класно було б зробити з цього атракцію, про способи ефектного суїциду і всяке інше. Зійшлися на тому, що треба застановитися над своїм способом життя, бо суїцидні думки є тривожним симптомом. Так каже Фільц, а він для нас є (знов, певно, треба казати про Сашка "був") визнаним авторитетом.
Сашко незвично емоційно почав оповідати, як його обкладають у Києві: "Старий, ГБ – діти порівняно з НИМИ. Куди не поткнешся – нацраду, фонди, посольства – всюди ВОНИ вже наслідили і таку опінію про тебе створили, що зі шкіри пнешся, а не доведеш, що ти – це ти. А доводити треба, бо відповідаєш за людей, що довірилися, відповідаєш за справу". Потім різко змінив тональність. "ВОНИ мене не дістануть – я звільнюсь. Уже звільнився від власності, звільнюсь від обов'язків, посад et cetera". (Він вмів казати оце et cetera. Він багато чого вмів. Умів зробити газету – першокласну газету. Потрафив зробити справжні теленовини, радіо, журнал, громадський рух, атракцію. Умів не скурвитися при Лазаренку – взагалі вмів не скурвитися – може сцинітнішати, але потім відійти. Умів залатвити з Калинцевою – не вмів потрафити середньостатистичному рагульові, не вмів довго подобатися владі – хоч сказати, що старався, теж би було перебільшенням).
Дістали. Дістали? Ну, чесно: хто з нас не має сумнівів, що смерть чисто випадково висмикує найкращих? Що ДТП трапляються якраз з такими людьми, з якими якраз найбільше не хочеш, щоби вони трапилися? Я не є прихильником теорій змов – але не можу відкинути цих думок. "Старий, Радченко нам слово дав – він має слово офіцера – що СБУ в політику не полізе. Після цього кілька раз подавав у відставку – хіба це нічого не значить?" – навіть тепер не знаю, що маю відповісти Сашкові. Нам має відповісти влада, але і влада має бути такою, щоби їй повірили. Так не буває? Буде – він вірив. Я вірю теж.
Сашко не був безгрішним. Боже, кому як не Тобі це знати. Але Ти ж мусиш знати, наскільки він був щирим у намаганні бути добрим. "Муж вільний і доброї слави", – колись казали. І якщо Тобі треба мої запевнення – я трохи знав його – прийми їх. Прошу.
Мої уродини випадали якраз напереддень його. Багато років я дзвонив йому після дванадцятої – на свої уродини звикло засиджуєшся допізна – вітаючи першим. З сорокаліттям не привітаю. Чому так сталося?! Чому?!
Smoke on the water, the fire on the sky.
Вперше опубліковано 10 квітня 2003 року, на другий день після трагічної смерті Олександра Кривенка
Біографічну довідку про Олександра Кривенка, який брав участь у заснуванні відновленої щоденної газети Поступ, на базі якої виникло наше інтернет-видання Поступ, можна прочитати у Вікіпедії
