|
|
|
|
Погляд »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
ДОРОГА ДО ФОРЕЛІ |
|
|
| Тарас ПРОХАСЬКО |
| |
Ріки -- найголовніші орієнтири. Особливо в горах. Долини гірських рік стають тою віссю, довкола якої формується людське життя -- протоптуються стежки і дороги, вирощується якась городина, будуються хати і містечка. Оскільки нам потрібно дістатися майже під Говерлу, то є незаперечним, що увесь час доведеться йти, їхати, блудити, переміщатися вздовж Прута. Бо Прут починається там, куди нам потрібно. Можна сказати дуже гарно -- триматися Прута. Треба триматися Прута.
Якщо їхати з Франківська до Чорногори, тобто на суворий південь, то в долину Прута в'їжджається вже у Делятині. Перше містечко Гуцульщини. Прут зліва. Уся дальша дорога буде своєрідною забавою дороги з рікою. Ми беремо участь у цій грі в такий спосіб, що постійно перескакуємо мостами з одного боку ріки на інший. Залежно від того, де берег зручний для дороги.
Починаючи від Делятина, розлеглість містечок і сіл вздовж ріки чимось нагадує, скажімо, кавказький мегаполіс Сочі-Адлер-Піцунда вздовж Чорного моря, чи Гдиню-Сопот-Гданськ на березі Балтійського. Та сама конструкція: поселення переходить у поселення, місто в містечко і знову в місто. Усі трохи інші, всі нібито самостійні, але насправді -- неперервно нанизані на одну вісь, яка робить з них композиційну цілість. У нашому випадку віссю для Делятина-Дори-Яремча-Ямни-Микуличина-Татарова -Ворохти є вузька і прекрасна долина Прута. Якщо рухатися у вказаній послідовності, то ріка поступово зменшується, маліє.
у Ворохті гори, які перед тим щільно обступали дорогу і ріку, нагадують -- якщо послуговуватися епітетами постіндустріальної епохи -- складну розв'язку автотрас десь перед великим містом. Гірські хребти і системи розступаються і розходяться в різні боки. Чорногора, Свидовець, Гринява, Горгани.
Далі дорога провадиться до гуцульської столиці Жаб'я. Але ж нам треба триматися Прута. А він на шостому кілометрі дороги Ворохта-Верховина різко звертає вправо, щоб уже прямісінько простувати до Говерли.
Після цього повороту починається найдовша і найгарніша вулиця Івано-Франківщини. З обох боків -- високий смерековий ліс. Дерева такі великі, що з дороги не видно нічого, крім них. Не бачачи довколишніх гір, здається, що знаходишся на рівнині. Про гори дають можливість здогадатися лише запахи повітря, характерний шум розгойданих непомітним вітром верхівок дерев і надто інтенсивне сонце. Досить пройти під таким сонцем кілька годин, і одна сторона лиця -- залежно від пори дня і напряму руху -- стає червоним і обпеченим. Хоч не можна сказати, що була спека.
Щодо людських поселень, то на цій вулиці їх дуже мало. І вони не подібні до карпатських сіл. Скоріше до якихось тайгових хуторів у південному Сибіру. Кілька баракоподібних хат без садів і городів. Високі щільні паркани з неохайних дощок. Мотоцикли на подвір'ях. І назви. Назви нагадують про шлях по етапах -- Десятий кілометр, Чотирнадцятий кілометр. Треба зауважити, що на двадцятому кілометрі починається вже безпосередньо Говерла.
Нетутешність пейзажу підкреслюється власне її присутністю. Вулиця, вся її перспектива закінчується гігантською копицею Говерли. Тепер вона особливо вражаюча. Вічнозелені смереки, чорна, але вже зовсім інакша, ніж пізньою осінню чи центральною зимою, кора не вічнозелених вільх, острівці вижовклої трави, а попереду -- біла засніжена блискуча гора. Такі краєвиди зустрічаються на поштівках зі Скалистих гір, Анд чи десь з-під Фудзіями. Часом у кінці дороги видно лише Говерлу, часом (коли дорога зміщується трохи вбік) до неї приєднується ще дві вершини Чорногори -- Данцир і Брескул.
На Десятому кілометрі розміщений кордон. Це знову ж таки асоціюється зі Сибіром. Дорогу перегороджує шлагбаум, на пості перевіряють документи, там сплачується мито. Далі починається головний масив Карпатського заповідника.
Ще чотири кілометри і ми на місці. На розлогій галявині розташоване форельне господарство Ворохтянського держлісгоспу. Ця територія знову ж подібна на кадри з фантастичного фільму, щось про заборонені зони, де відбувся колись контакт з неземною цивілізацією. Кільканадцять прямокутних водойм з прозорою водою розміщені одна за одною у строгому порядку. При кожній водоймі -- дерев'яні колодці з ґратами для постійного стоку води.
Зрозуміло, що з іншого -- так само дерев'яні канали, якими чиста вода потрапляє до озерець. Руків'я ще невеличкого зовсім молодого Прута, яке живить усі ці ставки, накрите дощаним помостом. Тому виглядає як химерна мощена деревом дорога. Над усіма ставками тягнеться гірлянда ламп. А в самому кінці господарства стоїть дивна споруда зі скляними стінами. Усередині на чисельних стелажах виставлені посудини, де розвиваються форелі.
Наразі господарство порожнє -- ще не час. Нема людей, нема риби. У прозорій нагрітій воді займаються коханням гарні білі жаби. Але вони все роблять мовчки, і тому над всім панує тиша. Далі йти нема сенсу. Говерла поруч, але займатися спортом нема жодної охоти. Тут усього досить, щоб певний час не рушатися з місця.
Зрештою з'являється нагода трошки призвичаїтися до раю. |
|
|
|
|
Гривні, долари і євро |
|
Українцям варто переглянути свої традиційні способи заощадження грошей |
| Юрій ТАНЮШИН |
| |
|
Нехай це і звучить цинічно, але бойові дії, інспіровані Сполученими Штатами та Великою Британією в Іраку, поки що грають на стороні української влади та української економіки. Заславши до Кувейту батальйон радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту, Банківська практично реабілітувалася у справі з "Кольчугами", а до кінця не зрозуміла ситуація на міжнародному валютному ринку, причиною якої стала знову ж таки "війна в затоці-2", не в останню чергу спричинила те, що вітчизняна валюта зміцнилася. |
| Детальніше>> |
|
|
|
