BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Літературний Поступ.    Історія у Поступі.    Листи у Поступ.    Арт-Поступ у світ.    muzyka Поступу.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
2 квітня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  15:18 22-09-2017 -   У Львові викрали Mitsubishi Outlander  
  15:12 22-09-2017 -   Синоптики попереджають про зміну погоди  
  15:11 22-09-2017 -   Усіх охочих запрошують на святкування Дня Сихова  
  15:8 22-09-2017 -   У Львові 12-річна дівчинка народила дитину  
  13:20 22-09-2017 -   У Львові маршрутка №41 в’їхала в паркан  
Україна
  15:14 22-09-2017 -   В Україні оголосили демобілізацію строковиків  
  15:9 22-09-2017 -   На Харківщині затримали банду рекетирів  
  13:14 22-09-2017 -   Вихідні в жовтні: скільки відпочиватимуть українці  
  13:12 22-09-2017 -   Луценко шокований станом другої лінії оборони в зоні АТО  
  10:44 22-09-2017 -   Житомирщину накрив аномально великий град  
Світ
  15:15 22-09-2017 -   Актрису з "Мухтара" ввели в кому через травму  
  13:11 22-09-2017 -   У російській Держдумі з виставки вкрали хамон  
  13:9 22-09-2017 -   Вчені назвали легкий спосіб продовження життя  
  16:40 21-09-2017 -   Творці "Гри престолів" повідомили про новий спін-офф  
  14:17 21-09-2017 -   На Оскар висунули третій український фільм  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Історія у Поступі  »  БУЛО КОЛИСЬ

___________________________________________________________________________

Наше національне відродження
Ілько ЛЕМКО
 
Наше національне відродження
Негативні емоції, спричинені найрізноманітнішими чинниками, виражаються однаковими симптомами депресії. Так, як і прояви позитивних емоцій, незалежно від їхнього джерела дуже і дуже подібні. Пригадую, передчуття незалежності України в кінці вісімдесятих викликало в мене ті самі почуття і навіть рефлекси, що й передчуття зустрічі з коханою дівчиною: активне серцебиття, солодке ниття в ділянці грудей і приємні "мурашки", які розтікалися теплими хвилями до усіх чотирьох кінцівок.

Прапор над Ратушею

3 квітня 1990 року. Здається, це була одинадцята ранку. Ми стоїмо на Клумбі і спостерігаємо, як український національний синьо-жовтий прапор, через 71 рік і 123 дні після його підняття Степаном Паньківським, урочисто "заповзає" на шпиль львівської Ратуші. Розчулені, ми з колєґою на честь цієї події кидаємо догори кашкети і присягаємося з цього дня і до кінця свого життя ...не смітити у Львові. І зараз в мене є нагода щоразу, коли я іду центром міста, мнучи в руці чи в кишені папірець, безнадійно шукаючи очима черговий "куйбідончик", згадати про той визначний день.

Демократичний рух новітнього часу, здається, почався у Львові з дня міста 1987 року, коли я на подвір'ї Бернардинського монастиря зустрів свого знайомого, знаменитого львівського гіпі Аліка Олісевича. Він з кількома своїми соратниками тримав саморобні плакати з написами "перебудова", "гласність" і "демократія". Мені тоді було незрозуміло, як така шанована мною людина може підтримувати чергову фальшиву совєтську кампанію, щось на зразок "ускарєнія", "больше сациалізма" чи "еканоміка далжна бить еканомнай". Тепер я усвідомлюю, що тоді ще не "доганяв" цих термінів, навіть до кінця не розуміючи, що таке "гласність". Гіпі "вкурили" це набагато раніше від багатьох.

Перші мітинги національного відродження. Налякавшись, влада заганяла їх на стадіон "Дружба" (тепер -- "Україна"). Вперше підняв над натовпом український прапор Валентин Мороз на третю річницю Чорнобиля 26 квітня 1989 року, або навіть ще раніше, влітку 1988. Оскаженілі "беркутівці" розганяючи "несанкціоновані" мітинги біля пам'ятника Франкові чи біля Оперного, ідучи на демонстрантів "фалангою Олександра Македонського", жорстоко відбивали нутрощі людей, здебільшого молоді, запихаючи потім побитих у "воронки". Одного разу ми з дружиною опинилися в епіцентрі такої "місилівки" -- якраз навпроти теперішнього Національного музею. Взагалі не дуже ляклива, моя половина тоді зімліла в мене на руках. Справжній народний герой тодішніх мітингів Іван Макар кинув гасло: "Українці! Бережіть ліси, вони ще вам знадобляться!" 26 квітня 1989 року біля "Спорттоварів" на розі Коперника я побачив дівчат з надзвичайно гарною національною символікою: синьо-жовті стрічки заплетені в коси і написи: "Земле моя сплюндрована". Це були дівчата невимовної краси, тоді їм було по 18, зараз їм десь 32, їхні діти, мабуть, вже ходять до школи і я впевнений, що вони виростуть чудовими, такими ж гарними, як і їх матері.

1 травня 1989 року безнадійне масне болото червоних "первомайських" прапорів біля Оперного прорвав свіжий потік десятків мальованих портретів Івана Драча, тодішнього лідера Народного Руху. Міліції не вдалося втримати "нелеґітимних" демонстрантів і вони урочисто пройшлися проспектом, який згодом став проспектом Свободи. Наступного дня "Львовская правда" писала, що "торжество демократии на первомайском митинге в центре Львова не могла испортить даже выходка радикальных националистов". "Гласность" все-таки.

Клюмба

"Клюмба" -- це ціла наша новітня історія, це слово, яке в хроніках Львова претендує стати поряд із "Корзо" і "Кальварією". Ось національні прапори народів совєтської імперії колом оперезують клумбу.

-- А це що за прапор? -- питає старша жінка, показуючи на російський триколор.

-- Це прапор Росії, -- відповідає якийсь хлопець.

--Як Росії? -- дуже здивовано запитує жінка.

-- А що, по-вашому, Росія не така країна, як усі інші і не може мати власного прапора?

А ось вірменин, побачивши свій рідний прапор, щохвилини хреститься, цілує його, клякаючи, і щось натхненно розповідає ламаною російською.

Неподалік грає і співає улюбленець львів'ян, старий сліпий бандурист із Луганщини (!) Антоненко: "Ось вже триста років, як козак в неволі..." Направду розчулені галичани кидають до футляра ще радянські купюри: п'ятки, десятки, дехто двадцять п'ятки (великі гроші на той час), жінки плачуть. Дідусь Антоненко відкладає бандуру, навпомацки розгладжує й акуратно складає пожертвувані папірці, одночасно дуже цікаво розповідаючи про себе гарною східняцькою говіркою. За мить він знову починає грати і співати. Тоді я вперше усвідомив, що може існувати східняк, вартий тисячі галичан. І тоді ж я подумав, що поки на Сході залишився хоча б один такий дідусь Антоненко, наші мрії про галицький сепаратизм є повною бздурою. На жаль, зараз так не думаю.

А ось імпровізований невеличкий мітинг на Клумбі, яких тоді було по декілька на день. Оратор говорить про те, що Україна віддає 80% свого ВВП у загальносоюзний бюджет, отже, будучи незалежними, ми житимемо у п'ять разів заможніше. Ех, якби ж то... Тут же на клумбі якісь кавказці продають українську символіку: значки і прапорці. В одного з бізнесменів жовтий колір на прапорцях зовсім не жовтий, а якийсь помаранчевий.

Старший пан, зніяковівши, запитує: "Ти хоч знаєш, що це за колір?"

Кавказець бадьоро відповідає: "Такой цвет, какой нужьна."

Наші місцеві бізнесмени трохи пізніше оцінили кон'юнктуру, а поки що люди чіпляли саморобні українські значки зі шпильками, які одразу ж ламались, школярі умудрялися робити їх навіть з пластмасових лінійок.

А ось представник Товариства Лева закликає всіх на чергове впорядкування Личаківського цвинтаря. Бажаючих було багато, ходили і впорядковували. Національний прапор на Клумбі майорів протягом багатьох років. Я особисто пригадую лише один раз, коли він був приспущений, це було взимку 1989, коли помер Андрєй Сахаров.

Знесення ідола

Однією з найвизначніших подій нашого національного відродження було знесення пам'ятника Леніну, про якого діти застійних часів запитували батьків, чому цей дядько вилазить із комина, чи він часом не сажотрус. 14 вересня 1990 року творіння 1952 року Меркулова і Француза було облите червоною фарбою і обвішане плакатами, очікуючи свого кінця.

18.30 -- народ завмер, очікуючи історичного моменту. Величезний КРАЗ із краном під'їхав з боку Оперного, друга вантажівка відкрила свою платформу для приреченого пам'ятника. Робітники чіпляють дротяним зашморгом гранітного Леніна за шию і під руки. Чиновник з міськради читає вирок Леніну, приблизно такий: "У зв'язку з організацією масових репресій і знищенням Леніним мільйонів невинних людей, а також з невідповідністю пам'ятника архітектурному обличчю Львова, міська влада постановила його знести".

Але Ленін не здається. Кран вибивається із сил, проте зрушити кривавого вождя з постаменту не може. Ця боротьба совєтської техніки з совєтським диктатором триває близько двадцяти хвилин. Нарешті техніка перемагає: гранітний моноліт відривається від землі і зависає в повітрі. У цю хвилину всі зойкнули, переживаючи за робітників, яким щасливо вдалося відскочити, небезпека для їхнього життя, як нам тоді здалося, була очевидна. Підвішений на дротах Ленін, зберігаючи в повітрі рівновагу, повернувся у бік площі Ринок і двічі вклонився нашій владі, ніби блазень, який саркастично "дякує" за наругу над ним. 18.57 -- Леніна опускають в прямому і переносному розумінні на платформу вантажівки, яка відвозить його на смітник історії.

Наступного дня на місці фундаменту ленінського пам'ятника я побачив могильні плити з єврейського цвинтаря, кажуть, там були і плити з могил січових стрільців з Янівського, і ще інші плити. Не може довго існувати держава, яка будує пам'ятники своїм вождям на могильних плитах так само, як свою владу на кістках людей.

Зміна епох

Національне відродження і ...знову серце завмирає. Чому воно пішло на спад? Невже виконало свою функцію? Моя старша донька, якій шістнадцять, вміє заспівати і "Ой у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася...", і "Зажурились галичанки через тую зміну, що відходять усусуси тай на Україну..." Вона чула ці пісні на кожному кроці. Молодша, якій дев'ять, вже їх не знає, треба вчити.

Це зміна епох. Час розкидати каміння (в тому числі і в міліцію) і час їх збирати. Час обіймати ("Хто ж нас поцілує в уста малинові...?") і час ухилятися від обіймів. Невже в країні, де фактично немає української влади і насувається тотальна русифікація, національне відродження вже вичерпало свій ресурс?

А може нам пропонують, як уже пропонували колись півтора століття тому "Просвітити Україну "современними огнями", повести за віком, за німцями недоріку, сліпую каліку..."?

Тепер, як ніколи, потрібна нова хвиля національного відродження, бо невідомо, ким виростуть наші діти і молодь, які дивляться російські мультфільми, слухають "Наше Радіо" і читають "Наталі". Те, що є тепер, применшує у нашій пам'яті те, що було тоді, а тоді було те, що так конче потрібно нам тепер. Потрібні українські пісні, вишиті сорочки і ґрандіозні вертепи, які були за часів, коли прибульці зі Сходу всюди щебетали українською, зараз вони відчувають, що тоді явно перестрахувались.

Духовні потреби і духовне життя розквітають там, де повністю задоволені потреби первісні, матеріальні. Голодомор -- засіб для знищення не лише фізичного, але й духовного життя народу. Сучасний міні-голодомор, а може і не міні-, тому що від тих часів населення України зменшилось на три мільйони, душить прояви духовного життя і національного відродження (коли пустий шлунок, не до ґрандіозних вертепів). Ця політика є тим більш небезпечною, що вона коїться ніби в українській державі з українськими символами, що їх собі приватизували неукраїнські сили. Ці сили свідомо не дають можливості наповнити зовнішні символи внутрішнім українським змістом...

Наостанок пригадаю історичне засідання Верховної Ради 24 серпня 2001 року. 18 година 6 хвилин, український парламент ухвалює Декларацію про незалежність. Коли на табло висвічується цифра 236, ми перед екраном телевізора підскакуємо з криками радощів і з піднятими догори руками, як після важливого забитого голу. Далі один із депутатів, російськомовний вірменин з неймовірним запалом переконує решту парламентарів у тому, що треба негайно ухвалити синьо-жовтий прапор як державний прапор України. Комуністична більшість Верховної Ради вперто не хоче цього робити, провалюючи одне голосування за другим.

"Українці! -- у розпачі волає вірменин, -- будьте українцями! Всі колишні радянські республіки вже давно викинули цю червону шмату і відновили свої національні прапори!" Не помогло. Лише через п'ять місяців, 28 січня 1992 року Верховна Рада України, останньою з усіх пострадянських парламентів, таки затвердила свій національний прапор. А того літнього вечора 24 серпня 91-го ми вийшли на вулиці Львова і вітали нашу Незалежність. А далі почалося те, про що ви всі добре знаєте...









» 
АРХІВАРІУС
Про що писала львівська преса
 
120 років тому

ЗОРЯ

Волохата дівчинка

Липська Illustrirte Zeitung помістила ілюстрацію волохатої дівчинки, котру тепер за гроші показують в Льондоні. Єсть то шестилітна дівчина ціла, навіть на лици, покрита довгим, мяким, якби шовковим волосєм. Приклонники теоріи, що род людскій походить од малп, незміримо утішились, найшовши "посередне существо" межи чоловіком а малпою.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Як Україна воює з Хусейном 
Погляд
  ·  Танки на Київ 
  ·  Львів вшанує Дудаєва 
Поступ у Львові
  ·  Міліціонери заговорять англійською 
  ·  Хабар гарантує якість 
  ·  Тест на об'єктивність 
  ·  "Нашоукраїнці" об'єднаються 
  ·  Львівщина -- реґіон привабливий 
  ·  ТРАФУНКИ 
  ·  Наше -- найкраще! 
  ·  Італійський тиждень у Львові 
  ·  Кількість нелегалів збільшується 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Ціна українського хліба 
  ·  Новий збройний скандал 
  ·  Чим цікавиться парламент? 
  ·  Українським політикам не до жартів 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Гинуть жінки і діти 
  ·  Скарбничка для лівих та правих 
  ·  Македонська естафета 
  ·  Хто розумніший? 
  ·  Свято прибульця 
  ·  Ціна війни 
  ·  Силіконовий дефіцит 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Літературний Поступ
  ·  Юрко ІЗДРИК: Я, може, й письменник, але я нормальна людина 
  ·  Дитяча книга потребує уваги 
Історія у Поступі
  ·  Наше національне відродження 
  ·  АРХІВАРІУС 
Листи у Поступ
  ·  Про храми муз і храми душ людських 
  ·  ДИВОСВІТ 
  ·  Шановна редакціє! 
  ·  Звернення львівської інтеліґенції 
Арт-Поступ у світ
  ·  Скільки душі треба вкласти у випікання торта? 
  ·  СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ 
muzyka Поступу
  ·  "Суперсиметрія": сльозолийне музикування 
  ·  nIRVANA 
  ·  Монстри та монстренята 
  ·  Відеодебют "Королівських Zайців" 
  ·  Дяки з андеґраунду 
  ·  Хто співатиме в "Матриці-2" 
  ·  Українська музика в Інтернеті 
Пост-Faktum
  ·  Скнара Баффет 
  ·  КАЛЕНДАР