Кохання... Що може бути банальніше і величніше від цього почуття. Скільки історій щасливого і нещасливого кохання знає наше місто, місто, де дівчата гарні, як ніде у світі. У найпопулярнішій пісні 20 століття про наше місто "Тільки у Львові" співається: "А панни має це солодке місто, як сік, чоколяда і мед".
Турецький мандрівник 17 століття Евлія Челебі писав про львівських дівчат: "У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову".
Тільки в нашому місті могли бути такі щасливі шлюби, як, наприклад, в одного з найбагатших купців Львова 16 століття Вольфа Шольца, засновника славетного міщанського роду Шольц-Вольфовичів. Він мав 12 синів і 12 дочок, зважте, від однієї (!) дружини Дороти. Щаслива родина мешкала в чудовому будинку на площі Ринок 23, а надгробну плиту родини Шольц-Вольфовичів, яка залишилася від старого середньовічного цвинтаря, можна сьогодні побачити вмурованою у стіну катедрального костелу з боку вулиці Галицької.
Але як ми всі добре знаємо, кохання буває не лише щасливе, але й трагічне.
Неймовірну за своїм трагізмом історію пам'ятають львівські камені, історію, яка навряд чи має аналоги у світовій класичній літературі. 1518 року за вироком львівських суддів було спалено живцем вірменина Івашка і польку Софію лише за те, що вони кохали одне одного. Тодішні закони прирівнювали міжконфесійні статеві стосунки, тобто стосунки людей різних віросповідань, до таких страшних гріхів, як зоофілія чи некрофілія. Львівський суд не взяв до уваги навіть того, що нещасні обоє були християнами, тільки Івашко був вірменської, грегоріанської віри, а Софія -- католичка. Суд навіть не взяв до уваги і того, що вірменин був уже декілька років удівцем, а полька -- незаміжньою. У вироку суду було сказано, що "невірний" Івашко (а такими у Львові тоді вважалися вірмени й українці) зважився виявити свою пристрасть до католички і запліднив її (cum ipsa prolificavit), таким чином учинивши святотатство (Sacrilegium). Львівські лавники без зволікань наказали спалити нещасних.
Засуджених до смерті коханців, зв'язаних спиною до спини, скованих одним ланцюгом, вивезли в довгих одежах, облитих смолою, за місто (у місті тоді страчували лише представників шляхетського стану). Ідучи до місця страти, а це було найвірогідніше на Горі Страт (вище теперішнього Краківського ринку), нещасні тримали в руках по незапаленому смолоскипу. Перед тим, як "грішники" зійшли на приготований до страти стос дров, їм запалили смолоскипи і таким чином засуджені самі підпалили своє смертне вогнище.
Польський король Сигізмунд Перший, дізнавшись про цю страту, був обурений рішенням львівських суддів, але вже, на жаль, нічого не можна було вдіяти і він лише наказав виплатити спадкоємцям Івашка і вірменській громаді грошову компенсацію -- 24 червоних золотих. За одними джерелами, вірмени відмовились узяти гроші через свою шляхетну гордість, за іншими -- місто їм нічого не сплатило.
Історія Івашка і Софії мала б надихнути найгеніальніших митців до написання поеми, п'єси чи опери, але поки що на цю тему нічого не написано. Львівські поети, композитори, драматурги, слово за вами! |
