|
|
|
|
Перша сторінка »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Мажорний акорд року для Порошенка |
|
Мажорний акорд року для Порошенка |
| Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП |
| |
Грудень традиційно стає місяцем, коли підсумовують рік, що минає, і політика не є винятком.
З фігурою п’ятого президента Петра Порошенка впродовж кількох останніх тижнів пов’язані відразу кілька історій. У регіонах його партія «Європейська Солідарність» стала активним учасником формування більшостей у радах різного рівня, чинний глава держави Володимир Зеленський взяв за моду згадувати попередника в кожному відеозверненні, політичні конкуренти гострять списи перед електоральною боротьбою, а провідні соціологічні компанії оприлюднили свіжі дані проведених наприкінці року досліджень.
Партійні справи Порошенка доволі непогані. Головними перемогами «ЄС» цьогоріч передусім стали збереження повного складу фракції у Верховній Раді (27 депутатів) та потрапляння до всіх обласних рад після місцевих виборів-2020. І хоч до коаліцій регіонального рівня політична сила потрапила лише в семи областях, але навіть такий результат робить «Євросолідарність» основною опозиційною до «Слуги народу» партією. Інсайди з прозорого партійного офісу на Лаврській стверджують, що тепер Порошенко прагне зосередитися на партійній розбудові. Зокрема, технологи змістять акценти з лідера партії на саму політичну силу. Для вивільнення ресурсів під цю затію у тимчасову жертву нібито принесуть вуличну активність. На паузу, зокрема, поставлять акцію «Ні капітуляції!». Єдиним винятком стануть судові засідання у справі Шеремета.
Додають оптимізму й оновлені партійні рейтинги. За даними Центру Разумкова, нині «Європейську Солідарність» готові підтримати 19,5 % з тих громадян, які мають намір взяти участь у голосуванні й визначились з вибором. Це все ще на 7 процентів менше за прогнозований результат «Слуги народу», але дозволяє збільшити фракцію у новому скликанні Ради до орієнтовно 120 мандатів і сподіватися на участь у владі. Трохи гірші результати показало дослідження групи «Рейтинг» – 15,2 %. Та й це майже вдвічі більше за підсумкові цифри «ЄС» на дочасних виборах влітку 2019 року. Враховуючи ж тенденцію і перманентне погіршення соціально-економічної ситуації, підтримка партії влади продовжить падіння. Натомість партія Порошенка та «Опозиційна платформа – За життя» ще додаватимуть.
Зріс і президентський рейтинг колишнього глави держави. За нього на сьогодні готові проголосувати 19,3 % тих, хто визначився (за Зеленського – 28 %). Зменшився розрив між основними претендентами на булаву й у гіпотетичному другому турі президентських виборів. Чинний президент наразі перемагає Порошенка, проте вже не так упевнено – 57 % проти 43 % у конкурента. Торік навесні Зеленський набрав космічні 73 пункти. Такими темпами ще за рік шостий президент може й розпочати прощатися з мареннями про другий термін, на який, до слова, божився ніколи не йти.
Натяк на електоральний ренесанс Порошенка та його політичної сили став розчаруванням для багатьох. Прихильники міського голови Києва Віталія Кличка та колишнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана вирішили акцентувати увагу на балансі довіри, де їхні фаворити наступають на п’яти Зеленському. Та особисті рейтинги цих «міцних господарників» або перебувають у межах статистичної похибки (1,5-2,2 % у столичного градоначальника), або далекі від посягань на статус третьої сили (4,1-6,4 % в екс-очільника уряду).
Неспокійно й вічно невдоволеним лібералам. Той же «Голос» і далі вважає за доцільне співпрацювати зі «Слугою народу» та не бажає і чути про блокування з «Європейською Солідарністю».
Пішли в наступ і запрограмовані «нові обличчя» у проукраїнському таборі. Колишній бранець Кремля, режисер Олег Сенцов робить обережні проби на політика. Завітавши до Яніни Соколової у шоу «Рандеву», він розкритикував політичну силу («це не відкритий рух, а секта») та Порошенка особисто («відштовхує інших») й закликав того піти на політичну пенсію або стати кимось на кшталт Ярослава Качиньского – лідера польської правлячої партії «Право і Справедливість», який тримається у тіні. Схоже на схиляння до політичних торгів, та для подібних пропозицій треба володіти бодай якимось активом – електоральним, кадровим, фінансовим чи хоча б інформаційним. З цього всього Сенцов має YouTube-канал на 11 тисяч підписників і вічного активіста з безладними політичними зв’язками Єгора Соболєва.
А з політичних потуг ще одного коміка – Сергія Притули – місцями смішніше, ніж з його скетчів в ефірі «Нового каналу». Він так «хотів» стати народним депутатом, що обрав прогнозовано непрохідне 30-те місце в списку «Голосу». Потім так сильно «прагнув» очолити Київ і займатися міською господаркою, що взагалі опинився поза партійним списком до міськради. А постійні мрії парламентської фракції «помаранчевих» у напіврозпаді про Притулу-героя, який врятує проект, розбиваються об дійсність – коли свій мандат склав Вакарчук, то партійний з’їзд цілком міг посунути вгору «майбутнього» лідера та завести його до Ради вже зараз. Але не зробив цього.
Ось і виходить, що лідерство Петра Порошенка в проукраїнському таборі – об’єктивна реальність, спровокована не лише авторитарними схильностями очільника «Європейської Солідарності» чи войовничістю окремих його прихильників, а й слабкістю потенційних конкурентів. Так, можливо, екс-президент ніколи не повернеться у кабінет на Банковій, але він усе ще залишається потужною силою у вітчизняній політиці та здатен посилити свій вплив. Та ж посада прем’єр-міністра після наступних парламентських виборів не виглядає недосяжною для Порошенка. А умовна модель Качиньского – наразі запасний варіант для нього. Тим більше, що найімовірніший спадкоємець п’ятого президента на чолі проєвропейського табору, вочевидь, підростає у складі фракції «ЄС» або перебуває у близькій до партії обоймі. Тим же Ірині Геращенко чи Олексію Гончаренку амбіцій не позичати… |
|
|
|
|
