|
|
|
|
Перша сторінка »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Рік прольоту над Парижем |
|
Рік прольоту над Парижем |
| Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП |
| |
Ось і минув рік від паризької зустрічі лідерів країн «Нормандської четвірки». Той саміт був не тільки першим подібного рівня за три роки, а й прем’єрним для шостого президента України Володимира Зеленського. Французький вояж глави держави, попри побоювання експертів і опозиції, не приніс поразок. Хоча й особливими звитягами український президент похизуватися не зміг. А всі його рожеві мрії про можливість швидкого порозуміння з російським колегою Владіміром Путіним тоді розбилися об жорстоку реальність. І навіть профани в питаннях невербальної комунікації зрозуміли, що ніякого «миру в очах» господаря Кремля за нинішньої ситуації немає і бути не може.
Здавалося, що це осягнув навіть фантазер Зеленський. Через два місяці в інтерв’ю британському виданню The Guardian він зізнався, що визначив для себе термін на виконання Мінських угод – 1 рік із моменту перемовин у Парижі. Мовляв, народ надав йому президентський мандат не для того, щоб упродовж усієї каденції займатися встановленням миру (явна шпилька в бік попередника Петра Порошенка). А якщо ж за 12 місяців прогресу не буде, то Зеленський ратуватиме за вихід із переговорів і перехід до іншого плану дій.
Власне про плани B, C, D і може навіть E чинна влада згадувала щоразу, коли їй дорікали відсутністю стратегії щодо Донбасу. Наприклад, вірний консільєрі президента Андрій Єрмак ще в грудні 2019-го одним із елементів запасного плану назвав спорудження стіни на лінії розмежування з фейковими «ДНР» і «ЛНР». Ідея не нова. Ізраїль, втомившись від років безплідних спроб врегулювати взаємини з палестинцями, збудував роз’єднувальний мур на межі Західного берегу річки Йордан. Свою головну функцію – захист ізраїльтян від атак терористів – прикордонна споруда, як і тактична система протиповітряної оборони «Залізний купол», виконує. Проте, цей досвід не ідентичний із українським. Бодай із тієї причини, що Ізраїль на Західний берег не претендує, а офіційний Київ прагне відновити суверенітет над усіма районами Донеччини та Луганщини.
Однак, буремний 2020 рік і неготовність до його викликів владної команди впродовж останніх місяців взагалі відсунули тему Донбасу на задній план. Та якби пандемії коронавірусу не існувало, то в Офісі президента її довелося б вигадати, адже жодного прориву в реалізації Мінських угод не сталося. Поступки України з відведенням озброєння в окремих пунктах зони бойових дій призвели лише до іміджевих втрат Зеленського та погіршення там становища Збройних сил. Димова завіса піару від обміну полоненими вже давно розвіялася. Натомість регулярні, хай і меншої інтенсивності обстріли позицій українських бійців дозволяють кожному пересічному громадянину в щоденному режимі бачити та чути про весь нестримний «прогрес» у встановленні миру на Сході.
Враховуючи всі ці обставини, на Банковій воліли б про свої обіцянки річної давнини та пізнішого часу не згадувати. Та «вороги» влади, до яких в президентській канцелярії у найкращих традиціях путінської Росії зараховують не лише опозиційні партії, а ще й незалежну пресу та громадянське суспільство, про роковини вояжу до Парижа не забули. Як наслідок, довелося грати на випередження, та ще й з кількох знарядь відразу. Першим «відстрілявся» сам президент, опублікувавши в мережі допис з архівною світлиною себе, Макрона, Путіна і Меркель за столом перемовин і фразою у дусі чи то далекосхідних самурайських кодексів, чи то американських студентських братств – «Шлях до миру нелегкий, але я знаю – ми зможемо».
Далі в бій вступила прессекретарка глави держави. Юлія Мендель написала спеціальну колонку для державного Укрінформу з влучною назвою «За рік після «Норманді» Україна виконала всі умови». Та за багатообіцяючою назвою сховався низькопробний агітаційний продукт радянського пошиву. Мовляв, і неймовірну обізнаність у деталях Зеленський проявив, і перемогу він здобув, і всі його слухали, затамувавши подих. Майже магічна схожість з тезкою Ульяновим-Леніним. А про «найдовший» режим всеосяжного припинення вогню годі й говорити. Загалом – у всьому відмінність від лиховісного Порошенка, прорахункам якого Мендель присвятила цілий абзац. У тій же стилістиці оцінив наслідки паризького саміту рік потому й радник глави Офісу президента Михайло Подоляк.
Та ці інформаційні випади були лишень прелюдією. У четвер на «Українській правді» з’явилася стаття Єрмака, що посягає на статус маніфесту чинної влади «Шлях до миру». Тут все в яскравих барвах, але без підлабузництва клерків президентської канцелярії. Глава Офісу президента впевнений, що за рік ситуація на Донбасі принципово змінилася, а всі недоліки важкого процесу встановлення довготривалого миру – спадок екс-президента Порошенка та підписаного ним «Мінська». Цікава логіка виходить: угоди погані, але альтернативи їм немає. А як же солодко ще кандидат Зеленський обіцяв викинути документ на смітник історії!..
Коли читаєш висловлювання шостого президента та матеріали з претензією на аналітичність його посіпак, то приходить чітке усвідомлення, що ніяких планів B, C і всіх інших латинських літер, найімовірніше, ніколи не існувало. У владі продовжують пливти за течією не лише у внутрішній політиці, а й у зовнішній. Торік найбільша частка виборців пояснювала вибір на користь Зеленського тим, що з Порошенком за 5 років Україна рухалася надто повільно й він поцупив у всіх громадян найбільшу цінність сьогодення – час. Однак історія зустрічі «Нормандської четвірки» та наступних 12-ти місяців є найкращою ілюстрацією до самої ідеї темпоральної крадіжки. Після Парижа-2019 Зеленський і вся його команда мали зробити лише один висновок – реальний мир на Донбасі можливий лише внаслідок прогресу всієї державної машини, передусім армії, а не постійних поступок Путіну. Та, схоже, на Банковій так розтлумачити політичну дійсність нікому… |
|
|
|
|
«Війна» двох самотностей |
|
«Війна» двох самотностей |
| Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП |
| |
 Останній місяць буремного 2020-го для України в міжнародному контексті запам’ятається новим витком суперечок із сусідньою Угорщиною. Маховик чергового конфлікту з офіційним Будапештом запустила вітчизняна Служба безпеки. В останній день осені спецслужба провела санкціоновані обшуки на Закарпатті, де під підозрою у посяганні на державний суверенітет опинився один із благодійних фондів. Блага мета, однак, спровокувала новий дипломатичний скандал і відправила українсько-угорські взаємини на чергове коло поневірянь. |
| Детальніше>> |
|
|
|
