Провідні українські аналітичні центри – фонд «Демократичні ініціативи» та Центр Разумкова – до Дня соборності підготував величезний ґрунт для роздумів чинній владі. Президент Володимир Зеленський і його команда постійно перебувають у спокусі рівнятися на громадську думку, тому результати нового загальнонаціонального дослідження змусять Банкову по-іншому розставити акценти відразу в кількох напрямах внутрішньої і зовнішньої політики. А те, що опитування громадян проводилося в грудні, ще до сумнозвісного новорічного звернення під маркою «какая разница?», додає зваженості його підсумкам. Патріотизм, особиста ідентифікація, державна мова, цивілізаційний шлях і безпека – з усіх цих питань соціологи дізналися думки понад двох тисяч громадян в усіх регіонах країни, за винятком окупованих.
Для початку респондентам запропонували в кількох твердженнях описати своє розуміння патріотизму. Переважна більшість українців вважає головним критерієм передусім любов до своєї країни (84 %), готовність її захищати, за потреби – зі зброєю в руках (64 %), виховання дітей у дусі любові та поваги до власної батьківщини (58 %), дотримання національного законодавства (56 %) та знання історії та культури (51 %). А регіональною особливістю у цьому питанні став пункт про спілкування державною мовою. На Заході 60 % громадян вважають його важливою складовою патріотизму. Натомість в інших макрорегіонах цей показник коливається у межах 24-32 відсотків.
Здавалося б, ось він доказ, що різниці справді немає. Та відповіді респондентів на кілька наступних запитань опитувальника розвіюють ці міфи Офісу президента та команди його спічрайтерів. По-перше, 81 % громадян згоден, що українська мова є важливими атрибутом незалежності. І хоч особливості за регіонами є і тут (Захід – 96 %, Схід – 63 %), та цифри приємно дивують усюди, особливо на тлі миролюбної риторики чинної влади та намагання відновити взаємини з Росією. По-друге, абсолютна більшість українців (80 %) згодна з тим, що всі керівники держави та державні службовці в робочий час повинні спілкуватися українською. Приблизно така ж кількість громадян (79 %) вважає, що в українських ЗМІ принаймні половина наповнення має бути державною мовою.
Нарешті головний коник усіх відкритих і добре замаскованих проросійських партій – статус для російської мови. Переважна більшість (69 %) прагне, щоб державною була лише українська мова. Щодо російської, то вона має вільно використовуватися у повсякденному житті, але надання їй статус офіційного бодай в окремих регіонах підтримує лише 15 % респондентів. Найбільше їх, звичайно, на Сході (24 %) та Півдні (27 %), що приблизно відповідає і електоральним симпатіям місцевого населення. Надання ж російській мові статусу державної поруч із українською, на жаль для Віктора Медведчука та його соратників, підтримують лише 12 % респондентів. У цьому питанні прогнозовано виділяється Схід, де майже третина громадян підтримала б подібне рішення, але показовим є думка мешканців південних областей. Російськомовних громадян тут не набагато менше, ніж у східних областях, але другу державну підтримують мізерні 14 %.
Підтвердилася і тенденція в геополітичному виборі українців. Наразі майже дві третини населення підтримує курс на вступ до Європейського Союзу. Після буремних подій зими 2013-2014 рр. кількість громадян, які підтримують інтеграцію до об’єднаної Європи, зросла майже на 20 пунктів. Натомість різко поменшало симпатиків Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану (з 36 % майже сім років тому до 13 % у грудні 2019-го). Ці цифри зумовлені підтримкою євроінтеграції у всіх регіонах, попри те, що третина громадян східних і південних областей досі не визначилась зі своїми цивілізаційними орієнтаціями.
І на десерт – безпека. Більше половини населення України назвали вступ до НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки держави. І хоч у цьому питання регіональні відмінності помітніші, та довго грати на них вітчизняна влада навряд чи зможе. Натомість кремлівські куратори мали б виписати довжелезний чек комуністам, прогресивним соціалістам, колишнім «регіоналам» та іншим місцевим любителям Росії. Саме вони своєю бурхливою діяльністю досягнули того, що підтримка вступу України до «агресивного угрупування Заходу» зросла з 13 відсотків у 2012-му до 51-го наприкінці минулого року.
Спільне дослідження «Демократичних ініціатив» та Центру Разумкова, звісно, показують, що Україна не є однорідною і має власні регіональні специфіки. Проте, це звична справа для співмірних за розмірами та чисельністю населення держав. Інше діло, яку державну політику формулюють на основі подібних даних органи влади.
Складно сподіватися на зважений та державницький порядок денний від нинішньої владної команди. Та подібні опитування повинні раз і назавжди викорінити з умів народних «слуг» згубні ідеї штибу «какая разница?». Різниця є. І це ціна, яку доведеться заплатити всій Україні за недалекоглядність у внутрішній і зовнішній політиці Зеленського та його команди…
»
Кульбіти євроінтеграції
Кульбіти євроінтеграції
Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
Від вівторка мережею прокотилася нова хвиля «зради» через заяви чинного урядовця. Цього разу в епіцентрі скандалу опинився віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції Дмитро Кулеба. Він під час дискусії про амбіції України на 2020 рік заявив, що Київ більше не претендує на створення митного союзу з ЄС. Вирвану з контексту фразу відразу підняли на стяг опозиціонери та заходилися дорікати владній команді за геополітичний розворот.
За дезінформацію в Україні хочуть карати штрафами і в'язницею
За дезінформацію в Україні хочуть карати штрафами і в'язницею
Міністерство культури, молоді та спорту готує уряду проєкт закону "Про протидію дезінформації", який планують внести до парламенту до березня 2020 року, який запроваджує адміністративну і кримінальну відповідальність. Презентація документа розміщена на сайті міністерства.
Зокрема пропонується запровадити в Україні інститут уповноваженого з питань інформації, який здійснюватиме моніторинг інформаційного простору, реагуватиме на заяви про дезінформацію, звертатиметься до судів та правоохоронних органів, якщо виявлятиме ознаки дезінформації.
Дорога імітація відставки на тлі дешевого скандалу
Дорога імітація відставки на тлі дешевого скандалу
Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
Якщо хтось сподівався, що новий політичний рік в Україні принесе менше скандалів, то неповні три тижні 2020-го ці мрії вже зруйнували. Турборежим безслав’я триває. Нині в його епіцентрі опинився Кабінет міністрів, прем’єр-міністр Олексій Гончарук, його особисте ставлення до президента Володимира Зеленського та невидимі ляльководи за політичними кулісами. Шпигунство, саботаж і шантаж – усе, як у голівудських трилерах, та з однією поправкою – наслідки балагану в урядовому кварталі Києва ще відгукнуться і державі, і пересічним громадянам.
Від вівторка мережею прокотилася нова хвиля «зради» через заяви чинного урядовця. Цього разу в епіцентрі скандалу опинився віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції Дмитро Кулеба. Він під час дискусії про амбіції України на 2020 рік заявив, що Київ більше не претендує на створення митного союзу з ЄС. Вирвану з контексту фразу відразу підняли на стяг опозиціонери та заходилися дорікати владній команді за геополітичний розворот. 
Міністерство культури, молоді та спорту готує уряду проєкт закону "Про протидію дезінформації", який планують внести до парламенту до березня 2020 року, який запроваджує адміністративну і кримінальну відповідальність. Презентація документа розміщена на сайті міністерства.
Якщо хтось сподівався, що новий політичний рік в Україні принесе менше скандалів, то неповні три тижні 2020-го ці мрії вже зруйнували. Турборежим безслав’я триває. Нині в його епіцентрі опинився Кабінет міністрів, прем’єр-міністр Олексій Гончарук, його особисте ставлення до президента Володимира Зеленського та невидимі ляльководи за політичними кулісами. Шпигунство, саботаж і шантаж – усе, як у голівудських трилерах, та з однією поправкою – наслідки балагану в урядовому кварталі Києва ще відгукнуться і державі, і пересічним громадянам. 
