Яка радість! У номері №39 улюбленого всіма "Поступу" знайшлося місце для кількох прихильних слів про наш скромний ВУЗ. Юрій Охріменко запропонував "назвати інститут фізкультури Національним університетом фіззарядки імені Святополка Окаянного". Ми зворушені Вашою турботою про гідну назву для нашого Інституту. Тим більше, що будучи навчальним закладом IV рівня акредитації, справді мріємо про статус університету. Але, даруйте, запропонована Вами назва дещо перевищує наші сподівання. Нам би щось скромніше, скажімо, "Львівський університет фізичної культури". Якщо ніяк вже не можна без "імені", то ми би погодились на "імені Iвана Боберського". Ви згідні? Тож діймо разом, бо без прихильної до фізичної культури преси нам аж ніяк ...
З повагою! Мирослав ГЕРЦИК, ректор львівського державного Інституту фізичної культури
»
Звернення Блаженнійшого Любомира кардинала Гузара
Як послав мене Отець -- так і я посилаю вас!
Ів. 20.21
Дорогі у Христі!
Розпочалися воєнні дії в Іраку. Настали жорстокі дні, які спонукають нас до роздумів.
Війна та все те, що передувало її початку, недвозначно показують, до якої стадії занепаду моральних вартостей дійшло людство. Така ситуація у світі може призвести до повної зневіри і відчаю, що було б для людства остаточною трагедією. В цих обставинах важко покладати свої сподівання на людей, однак не існує ситуації, в якій ми могли б втратити надію. Навіть попри наші спостереження за величезним моральним занепадом, ми повинні надіятися на Бога, який є основою всякої надії, і зрозуміти, що в нас, людей, ще жевріє відчуття правди, справедливості, добра і навіть краси.
Давно Тобі вже не писав. Останній раз листовно звертався до Тебе років чотири тому, коли доля на цілий рік мене до Америки занесла. Може б, і не згадував про той давній лист і про ту щасливу Америку, коли б не набрався там дурних звичок, через які зараз мушу Тобі ще одного листа писати. Ні, Ти не подумай, що писати листи до Тебе мені тяжко чи неприємно. Навпаки, писати, особливо до тебе -- це завжди приємність. Але до пера часто кличуть проблеми та звички, до яких привчив мене "дикий Захід". Серед цих звичок -- прагнення почуватися гідною і захищеною людиною, яка має право і може відстоювати свої найелементарніші права. Зовсім нещодавно зіткнувся із ситуацією, коли треба було в черговий раз усе це робити, із сумом усвідомлюючи, що ми все ще живемо далеко не в цивілізованому суспільстві, а в суспільному натовпі, де панує первісна жорстока накопичувальна агресія. Але про все по-порядку.
