BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    art-Поступ.    Історія у Поступі.    mandry Поступу.    Листи у Поступ.    sport-Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
25 березня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:22 30-03-2017 -   У Львові зареєстровано 1071 ОСББ  
  15:13 30-03-2017 -   Заробітна плата на Львівщині зросла на 36,7%  
  15:8 30-03-2017 -   У передмісті Львова з-під брами семінарії викрали 20 тонн грунту  
  14:32 30-03-2017 -   З понеділка у Стрийському парку розпочнуть ремонт лавочок  
  12:51 30-03-2017 -   Для учнів старших класів мікрорайону «Левандівка» проведуть виховну бесіду  
Україна
  16:18 30-03-2017 -   ООН: Більшість українців - за межею бідності  
  15:7 30-03-2017 -   В «ДНР» студентів долучають до укріплення передової, – розвідка  
  15:6 30-03-2017 -   СБУ обіцяє 25 тис. грн за інформацію про обстріл польського консульства у Луцьку  
  14:35 30-03-2017 -   ЗСУ готові припинити вогонь на Донбасі з 1 квітня  
  14:34 30-03-2017 -   СБУ: На Закарпатті викрита агентурна мережа Росії  
Світ
  16:20 30-03-2017 -   В горах Уельсу розбився вертоліт: п'ятеро загиблих  
  15:10 30-03-2017 -   Росія відкрила кримінальну справу через вбивство екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова  
  12:0 30-03-2017 -   Ізраїлю запропонували мир в обмін на території  
  11:9 30-03-2017 -   Знаменитого музиканта Джорджа Майкла поховали у Лондоні  
  10:28 30-03-2017 -   "Міграційний указ" Трампа заблокований на невизначений термін  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

mandry Поступу  » 

___________________________________________________________________________

Столиця світу на периферії
Не всі дороги ведуть до Рима
Богдан БАЧИНСЬКИЙ
 
Місто вічне і божественне
Кажуть, що всі дороги ведуть до Рима. І ми, два наївні студенти, які подорожували автостопом по Європі, таки думали, що на старому континенті все залишилося саме так, як нам розповідали, і принаймні в Італії, це правило, діятиме безвідмовно. Дудки. Як з'ясувалося, до вічного міста бажаючих потрапити зовсім небагато. Це пояснюється тим, що рухатися доведеться із економічно розвиненої та туристично привабливої півночі країни, покидаючи мальовничі куточки Тоскані, Ломбардії та П'ємонту, до злиденного і кримінального півдня. Тому до Рима на авто добираються лише поодинокі італійці, туристи та самі римляни. А це не так уже і багато, як для автостоперів, особливо якщо врахувати те, що в Італії немає широко розповсюдженої традиції голосувати. Зате в італійців розвинена інша традиція: користуватися потягами на халяву, постійно уникаючи контролера. Як нам пояснив один приязний чолов'яга, який у дитинстві сам таке виробляв, цю традицію використовують у трьох випадках. По-перше, якщо ти дитина, а в Рим на екскурсію батьки грошей не дають, тоді елементарно можна за кілька годин з'їздити туди, погуляти і повернутися раніше, ніж батьки зауважать твою відсутність. Інші два випадки більш прозаїчні. Втеча від кондуктора-контролера морально виправдовується, якщо ти просто бідний, а їхати дуже потрібно і, нарешті, якщо ти з України і їдеш на заробітки. Останнє явище в Італії настільки розповсюджене, що вже встигло закріпитися на рівні традицій. Ми хоча й не підпадали під жодне із цих правил, все-таки вирішили скористатися порадами і на сьомий день нашої карколомної подорожі "нелегально", як і більшість наших земляків, потрапили до колишньої "столиці світу".

Ставлення більшості італійців, які власне і живуть у північній частині країни, до своїх південних "сусідів", м'яко кажучи, скептичне. А Рим сприймають вони як звичайне, рядове високорозвинене місто, яке незрозуміло чому потрапило за межі престижних регіонів. Для італійців півночі місто є крайньою відірваною від них точкою цивілізації в країні. Ми помітили, що в італійців гостро розвинений регіональний патріотизм і, чесно кажучи, дивлячись на їхні міста, слід зауважити, що кожне з них має чим пишатися. Самі італійці, які підвозили нас не раз, дивувалися: "А навіщо вам Рим, хіба не досить Венеції, Флоренції, Верони, Мілана, Падуї та решти шедеврів архітектурної творчості". "Навіщо їхати так далеко на південь, аж до Рима", -- не без нотки зверхності говорили вони. І все-таки на запитання, які міста є культурним обличчям Італії і куди б вони нам порадили поїхати, всі, без винятку, називали Рим і Венецію, а вже потім -- Флоренцію й ін.

Місто вічне і божественне

Перше, що найбільше вражає туристів у древньому місті, це концентрація і гармонійне поєднання різних пластів історії і культури. Мабуть, саме тому, що до Рима так далеко (за європейськими мірками), сюди не докотилися руйнівні хвилі європейських війн. У неосяжному центрі столиці збереглися монументальні пам'ятки античної доби: Колізей, Капітолійський пагорб. Ці назви відомі нам ще з шкільних парт, проте, лише побачивши їх на власні очі, можна відчути магію символів і прихованої могутності, що крізь століття пробивається до твоєї свідомості. І вони, імператори та легіонери, здаються не менш реальними, ніж ти сам і твоє перебування в цьому місці. Не менш вражаючим є наступний пласт історії -- пам'ятки середньовіччя та розквіту християнської доби. Насправді християнин не може усвідомити, що означає храм доти, доки не побуває в Римі. Побувавши в одній такій середньовічній святині, ти раптом усвідомлюєш, що міг би в ній залишитися необмежений період часу, тиждень, місяць, не виходячи і не відриваючи очей від її вишуканості. Душу переповнює відчуття спокою і стабільності, такі блаженні для кожного мандрівника цього світу, інтер'єр надихає на роздуми про вічне.

Кожну церкву покидаєш із усвідомленням, що не осягнув і тисячної частини її гармонійної краси, але з розумінням, що попереду ще сотні інших витворів людської праці, а ти хочеш побачити ще хоча б десять-дванадцять.

Рим, як не кожне європейське місто, має свою особливу атмосферу, свій колір, смак і запах. Звичайно, що за не повні три дні нам було важко розпізнати те, на що потрібно потратити значно більше часу, однак нам удалося відчути присутність чогось такого неймовірного і неосяжного. Рим вражає своєю помпезністю і монументальністю споруд, величністю думки і форми. Гармонійним і нерозривним поєднанням модерну, відродження, середньовіччя й античності із сучасністю, через збереження монотонності в різноманітті пастельних кольорів, які разом із помірно жарким кліматом надають місту статики вічності. Якщо місто можна зобразити кольором, то Рим є попелястим, попелясто-жовтим, попелясто-рожевим, помаранчевим, бронзовим, персиковим, попелясто-сірим, врешті-решт. Це місто заходу сонця, коли небо, сонце і місто зливаються в однин суцільний потік рожево-оранжево-бронзового світла.

Гармонія пересування

Ще в Римі дивують два міні-чуда. Перше -- це пишні сади на даху практично кожного будинку і друге -- це своєрідний рух численного транспорту. Величезний потік автомобілів, мопедів, мотоциклів, моторолерів та інших "мото", здавалося б, їздять, стараючись максимально порушити правила руху, і все тому, що водії перманентно кудись поспішають. Але не зважаючи на численні порушення, я жодного разу не побачив вияву неповаги до пішоходів, які, до речі, також спішать і також порушують правила. На великих вулицях і площах утворюється певна не контрольована ніким гармонійна система взаємно ввічливого руху, в якому і машини, і люди роблять усе, що їм заманеться, рухаються, як хочуть, але не пересікаються. Лише одного разу я побачив, як жінка похилого віку, яка, мабуть, мала вдосталь часу, вирішила одним помахом руки посунути назад кілька рядів автомобілів, які, зупинившись на світлофорі, на кілька метрів заїхали далі дозволеної лінії. І щоб ви думали... Кілька десятків водіїв чемно виконували вимоги жінки, навіть не зважаючи на те, що за цей час зелений колір світлофора кілька разів встиг замінити червоний.

У кожного відвідувача місто залишає свої особливі відчуття: когось воно заворожує і надихає своєю неповторністю, когось бентежить і пригнічує своєю монументальністю та помпезністю. Лише в одному переконані всі: тут варто побувати кожному.


Римський злодій

Якщо перший день перебування в місті приніс нам лише позитивні емоції, то на другий вічне місто продемонструвало нам інший свій бік. Прокинувшись в місці, яке дуже умовно можна назвати парком, ми помітили відсутність наплічника мого друга. З'ясувалося, що навіть посилені засоби охорони з нашого боку не зупинили "циганів-албанців" від спокуси поласувати українськими харчами. Тож друг залишився без нічого. Йому вдалося зберегти лише гроші, які він тримав біля себе. Звичайно, вина була наша -- недогледіли. І все тому, що, проїхавши пів-Європи, занадто повірили в європейську стерильність та бездоганність.

Що робити? До кого звертатись? В українське посольство? Згадуючи розповіді знайомих, ми вирішили, що туди підемо насамкінець. І як засвідчила практика. відтягування цього незабутнього моменту лише зберегло нам чимало нервів. В Україні існує міф про хорошу "західну" міліцію, тому спочатку ми вирішили звернутися до охоронців правопорядку. Шукаючи відділок поліції, я встиг зауважити 3 речі. По-перше, це жахливість Тібру, який більше схожий на болото, ніж на річку. По-друге, це абсолютна відсутність будь-яких знань у римлян про охоронців власної безпеки, особливо про місце перебування їхніх відділків, що наводило на думку про рідкісний контакт мешканців міста із міліцією, про відсутність криміналітету, (проте це не так) або про відому усім безпорадність охоронців порядку. З'ясувалося, що другий варіант був істинним. Від наших поліцейських італійські, окрім ввічливості і великої кількості жінок у формі, відрізняються ще й тим, що наші можуть зробити, але не хочуть, а їхні хочуть, але не можуть. У певному особливому відділку, який займався справами іноземців, довідались, що крадіжка речей у недбалих туристів настільки звичайне явище, як, наприклад, у нас ями на дорогах. За п'ятнадцять хвилин, протягом яких мій друг оформляв документи до відділку, звернулося ще шестеро людей з аналогічними проблемами. Серед них були німці, французи, англійці і навіть італійці. Від усвідомлення того, що ми не одні, нам стало трохи легше. Поліцейські пояснили, що вони нам можуть допомогти лише тим, що нададуть довідку про викрадення речей, яка згодом знадобиться для вироблення тимчасових документів. До речі, довідка про викрадення речей надається на основі заяви і без жодних проблем, не зважаючи на те, що вона є саме тим ключем, який відкриває перед українцями ворота у довготривале перебування в ЄС. Адже, взявши туристичну візу до Італії на кілька днів, можна "загубити" документи і залишитися тут на невизначений термін, тобто скільки хочеш і скільки стане грошей рідним амбасадорам.

Нашого цвіту по цілому світу

Однак нам перед тим, як виробити документи, потрібно було взяти в українському посольстві свідоцтво про своє громадянство. Тож, скрегочи зубами, нам таки довелося шукати рідних амбасадорів. Як завжди, знайти рідне посольство значно важче, ніж, наприклад, німецьке чи російське. Воно розташувалося на периферії центральної частини міста в одному будинку із посольствами Аргентини, Тунісу та ще десяти країн. Проте коли увійти в нього, то одразу відчуєш, що навіть у Римі воно зуміло зберегти вітчизняну ідентичність. Насамперед це "гостинний" прийом рідних чиновників, на яких ще не позначився культурний вплив європейської цивілізації. Нам відмовили у всьому, в чому можна було відмовити. Телефон і WC виявилися недосяжними мріями, і "тим паче ми попали у вихідний день", так що "нам ще пощастило", що нас з горем пополам вислухали і дозволили прийти наступного дня без черги. Правда, наступного дня ця обіцянка також виявилася міфом, зате черга -- досить відчутною реальністю. Ще за кілька годин до відкриття посольства біля його дверей зібралося майже сорок українців. Як довідались, усі вони пізніше сформували три умовні ряди: ті, що "загубили" документи, ті, які вирішили одружитися з італійцем (-ою), та ті, які реєструють своє перебування. Такий випадок, як у нас, тут буває раз на місяць. А враховуючи те, що ми більше були подібними до заробітчан, аніж до туристів, нами справді ніхто не спішив опікуватися доти, допоки ми не прорвалися повз охорону і не вчинили скандалу. І то лише завдяки зусиллям родичів у Львові, на наступний день посольство спромоглося прийняти факсом довідку, яка засвідчувала українське громадянство мого друга. До речі, за її "терміновість" нам виставили рахунок 60 євро.

Буває і гірше

Покидаючи столицю Італії, ми тішилися двома думками. Першою була та, що з українськими дипломатами, на щастя, зустрічатися більше не доведеться, а другою, -- що, в принципі, Рим удався на славу: побачили і відчули ми всього по трохи. Адже буває ще гірше. Наприклад, один "легальний" українець, якого ми зустріли, виробляючи документи, розповів одну повчальну і типову історію про мандрівку до Неаполя -- південної перлини Італії. Це місто злодіїв й албанців (ці слова для італійців є синонімами). Крадуть усе й одразу ж продають на вулиці. За десять євро можна накупити одягу на місяць, а за 30 -- придбати телевізор чи пральну машинку. "Одним словам, жах. В Україні такого немає ніде", -- жалівся співвітчизник. Поки він виходив з автобуса, у нього витягнули гаманець з документами. Коли почав бігти за злодієм, його арештували і протримали кілька тижнів за ґратами. І він також вважав, що йому пощастило, хоча документи виробляв лише через рік, а навіщо раніше -- все одно вкрадуть.

І все-таки українці значно ближчі для італійців, ніж це здається. Наших практично не відрізнити від римлян, вони гармонійно вливаються в італійське культурне середовище, враховуючи навіть кількість шлюбів, які реєструє українське посольство. Зрештою, українці не подібні до "клятих янкі", що в кепці і з плеєром у вухах ходять у Соборі св. Петра, не подібні до албанців, що все крадуть, і вже зовсім не схожі на негрів із Центральної Африки, які бігають Римом, намагаючись продати сумки з крокодилячої шкіри і при цьому не попастися поліцейським. То ж недивно, що в професійній охороні Ватикану працюють кільканадцять наших хлопців, які також нічим не відрізняються від своїх колег. Однак якщо випадково ви почуєте їхнє питання на кшталт: "Петре, а як по-іспанськи буде "будь ласка"", у цей момент ви справді можете відчути неабияку життєву близькість до Рима, римлян та європейців загалом.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Українці йдуть на війну сьогодні 
  ·  Легкої перемоги не буде 
Погляд
  ·  Пам'ять про Чорновола в ім'я Ющенка 
  ·  Мораль й аморальність новітнього хрестоносця 
Поступ у Львові
  ·  Університет без ректора 
  ·  Спроба знеструмлення номер... 
  ·  Переділ ринку кабельних мереж 
  ·  Корупція на митниці 
  ·  Яцюка продовжують звинувачувати 
  ·  Сорочик об'єднується з ХНС 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Оксамитова еволюція есдеків 
  ·  Конспіративний план для НАТО 
  ·  Уряд не бореться з бідністю 
  ·  Консенсусний бюджет 
  ·  Податківці під обстрілом 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Словенці за НАТО та ЄС 
  ·  Путінський референдум у Чечні 
  ·  Курцям повернуть гроші... 
  ·  Нічний землетрус європейців 
  ·  Кашмірська різанина 
  ·  Мафіозна Сербія очиститься 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Фінансові ринки лихоманить 
  ·  Кінець епохи McDonald's 
  ·  За Mercedes'ами -- до Львова 
  ·  Як отримати кредит 
  ·  КОРОТКО 
art-Поступ
  ·  Польський фотодует у Львові 
  ·  ЛЕГЕНДА БАЛЕТУ 
Історія у Поступі
  ·  Отруйний газ проти своїх 
  ·  АРХІВАРІУС 
mandry Поступу
  ·  Столиця світу на периферії 
Листи у Поступ
  ·  Звернення Блаженнійшого Любомира кардинала Гузара 
  ·  "Chester" -- нечесний 
  ·  Зустрічна пропозиція 
sport-Поступ
  ·  Нові імена "Формули-1" 
  ·  Ми віримо, перемога буде за нами 
  ·  Україно-європейська інтрига 
  ·  Разом у боротьбі за медалі 
  ·  Останні постріли Чемпіонату 
  ·  Протест Девіда Туа 
  ·  sPORT-KOROTKO 
Пост-Faktum
  ·  ''Оскар'' під кулями