BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Дослідження у Поступі.    Інтерв''ю у Поступі.    digest Поступу.    art-Postup у світ.    Ї-Postup.    postup науки і техніки.    post-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
21 березня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  13:59 17-10-2017 -   На Яворівщині розшукали бабусю, яка півтори доби блукала лісом  
  13:57 17-10-2017 -   На Львівщині судитимуть посадовця «Народної міліції ЛНР»  
  11:54 17-10-2017 -   У центрі Львова планують зробити безбар'єрну вулицю  
  11:49 17-10-2017 -   У Львові на маршрути виїхала половина автобусів  
  11:47 17-10-2017 -   Садовий доручив впорядкувати діяльність вуличних музикантів  
Україна
  13:53 17-10-2017 -   У Луганській області провели навчання снайперів  
  13:51 17-10-2017 -   Мінімальна пенсія для чорнобильців зросла на 11%  
  13:50 17-10-2017 -   Саакашвілі прибув на мітинг під Раду  
  11:57 17-10-2017 -   У Маріїнському парку перебувають військові 209-ї танкової бригади  
  11:56 17-10-2017 -   На Закарпатті буде додатковий вихідний день  
Світ
  13:54 17-10-2017 -   Фіни впевнені, що санкції проти Москви потрібно зберегти  
  13:49 17-10-2017 -   Різ Візерспун заявила про домагання режисерів  
  11:38 17-10-2017 -   Двоє українців претендують на престижну шведську премію з літератури  
  10:59 17-10-2017 -   Лісові пожежі в Португалії та Іспанії забрали життя 39 людей  
  10:10 17-10-2017 -   90 відсотків депортованих із Польщі нелегальних працівників – українці  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Ї-Postup  » 

___________________________________________________________________________

Про колективну відповідальність
Лєшек КОЛАКОВСКІ
 
Коли йдеться про “колективну відповідальність”, на думку спадають якнайгірші асоціації: окупанти, котрі у помсту за якийсь замах убивають випадкових осіб; викрадення та вбивство заручників; терористичні акти, під час яких гине маса людей, котрі не стосуються справи; ненависть до цілих народів, націй чи рас із приводу кривд (иноді примарних, иноді реальних), яких ми зазнали від представників цих спільнот. Про такі речі дискутувати не варто, вони надто очевидні. Також не раз говорилося про те, що християнське вчення про первородний гріх є зразком колективної відповідальности, оскільки ми караємося за вчинки незнаної нам пари перших людей, сліди яких губляться у далекому і неокресленому минулому. Однак тут варто вказати на певну різницю. Якщо, як це проголошували певні напрями християнського богослов'я, ми успадкували від Адама і Єви не лише зіпсованість нашої природи, але й їхню фактичну моральну вину, якщо ми й справді є дійсними учасниками гріха, якого не чинили, і за цей гріх Бог карає нас усіма жахіттями життя, то й справді, - це різновид колективної відповідальності, суперечної із звичайним почуттям справедливости. Тому християнські гуманісти не сприймали такого уявлення про Бога, твердячи, що в такому випадку Бог був би безжальним деспотом, а не люблячим батьком. Проте, якщо вчення про первородний гріх не містить такого принципу, а лише проголошує, що людська природа через цей гріх була спотворена, і ця потворність дісталася у спадок нащадкам, то ситуація починає нагадувати випадок спадкової хвороби, котра, ясна річ, є нещастям, але яку ми не описуємо у категоріях вини і кари. Сучасне вчення римо-католицької Церкви також проголошує, що ми успадкували не саму вину, а зіпсованість, яка часто схиляє нас до гріха, але ми не мусимо їй коритися; таким чином, ми відповідаємо не за гріхи предків, а за наші власні гріхи. Моральне зло - витвір наших рук, те, що людині судилося за страждання, яких одні люди завдають иншим; що ж до страждань, яких зазнають люди від самої природи, без участи инших людей, то треба думати, що вони не є покараннями у властивому сенсі слова, але наслідком зіпсованости самої природи, причиною якого був первородний гріх. Але чи існує такий сенс, з огляду на який можна було б захищати ідею колективної відповідальности, тобто відповідальности за те, чого ми особисто не чинили, але що нас обтяжує? Думаю, що такий сенс існує і що він не суперечить почуттю справедливости. Кожен з нас належить до різних людських спільнот, які зберігають свою тотожність, хоча їхній склад змінюється; природно, що ми ідентифікуємо себе із цими спільнотами - нацією, Церквою, певною політичною чи громадською організацією, якоюсь інституцією, скажімо, школою, лікарнею, університетом, містом; внаслідок такої ідентифікації ми відчуваємо, що доля цієї спільноти є нашою долею, не лише тому, що нас особисто зачіпають її невдачі чи збагачують її успіхи, але й тому, що ця спільнота є в наших очах певним моральним організмом, певною цінністю, тому, що узи, якими ми пов’язуємо себе із цією спільнотою, засновані не тільки на кошторисі втрат і здобутків, але й на вірі у спільне призначення, на безкорисливій солідарності, яку ми визнаємо, навіть коли грішимо супроти неї. Отож, напевне нормально, коли ми відчуваємо, що є й наша доля в тому, що ця спільнота чинила й чинить - доброго чи злого - не лише задля нашої хвилинної користи, але й задля інтересів спільноти в цілому, інтересів не лише матеріальних, але й моральних. Щоправда, дуже легко поширювати на власну персону заслуги чи успіхи нашої спільноти, але дуже важко - її поразки чи ганебні вчинки. Вболівальники спортивного клубу певного міста чи країни радіють з його перемог і відчувають себе співучасниками здобутків і водночас вони страшенно жалкують, коли клуб програє, однак їм і на думку не спадає розділити з ним відповідальність за цю поразку, оскільки вони особисто не брали участи у грі.

Таким чином, нам притаманна схильність не дотримуватися симетрії у таких справах: ми радо почуваємося учасниками добрих справ, у поганих воліємо звинувачувати инших. Але поразка чи виграш на полі бою мають мало спільного із моральною відповідальністю. Значно важче там, де обмірковується справа саме такої відповідальности. Найважче, напевне, буває тоді, коли йдеться про національну співвідповідальність. Кожен европейський народ має у своєму минулому ганебні сторінки, про які він волів би забути (точніше, кожен окрім мого). Чи можна вимагати, аби люди, котрі не брали жодної особистої участи у цих недобрих справах, відчували провину і сором? Чи можемо ми домагатися, аби народжені після війни чи незадовго перед нею німці, яким сьогодні уже під 60, відчували відповідальність за гітлерівські злочини? Аби сучасні американці відчували провину за невільництво й винищення червоношкірих, анґлійці - за визискування дітей у вікторіанську добу, а поляки - за реліґійні переслідування у XVII сторіччі чи жахливу політику щодо національних меншин у міжвоєнний період? Відповідь, напевне, повинна звучати так: ні, вимагати від инших цього не можна, але від самого себе - можна і треба, бо це становить основу нашого духовного здоров’я (на ділі чиниться, ясна річ, навпаки: ми вимагаємо від инших того, що вибачаємо собі, виходячи з принципу відкидання колективної відповідальности). Ми особисто не відповідаємо за вчинки наших предків але коли ми віримо в те, що нація становить духовну і моральну цілість, що вона зберігає свою тотожність у часі, хоча одні покоління вимирають, а їм на зміну приходять наступні, то напевне правильно вірити, що поряд із індивідуальною є й колективна відповідальність нації як безперервної спільноти. Її можна порівняти із успадкуванням маєтку, коли, переймаючи майно родичів, ми переймаємо також і їхні борги, проте аналогія тут лише часткова: спадкоємець мусить висловити згоду на успадкування, але може й відмовитися від спадщини, і ніхто його за це не осудить, проте, коли вже згоду висловлено, то закон зобов’язує сплатити борги. Цими двома обставинами колективна відповідальність відрізняється від успадкування майна: закон не зобов’язує нас відповідати за гріхи предків, але й не в наших силах відмовитися від цієї спадщини, коли ми визнаємо своє членство у національній спільноті. Оскільки ми не зобов’язані законом, ніхто нічого від нас не може вимагати, але, повторюю, - духовне здоров’я нації залежить від того, чи здатні ми самі відчувати відповідальність, а коли треба, то й вину та сором. У иншому випадку ми не будемо здорові, ми носитимемо в собі темряву брехні і не будемо здатні до опору, коли виникнуть якісь нові, але аналогічні у певних елементах ситуації, в яких треба буде захищати національну гідність. Аналогічним є випадок релігійних спільнот. Свідченням духовного здоров’я Церкви є здатність визнати (як це, на щастя, притаманно сучасній римо-католицькій Церкві), що вона жалкує і соромиться за різні несправедливості, переслідування і злочини, вчинені колись від її імені, а не обмежитися фразою: “Це були не ми, а якісь инші люди”. Церква є безперервним сталим організмом, вона існує багато століть, вона значно більшою мірою, аніж нація, внутрішньо скоординована, і давні провини Церкви є її провинами, а не просто діяннями анонімних сил чи гріхами осіб, які давно померли. Але чи не можна сказати собі: я не належу до жодної нації чи Церкви, ані до жодної спільноти, яка нібито зберігає моральну тяглість, і мене не обходять ані успіхи, ані невдачі, добре чи зле минуле, я маю свій бізнес і нічого більше? Що ж, так сказати можна, але не можна в це до кінця вірити. Якщо ми відверто зрікаємося участи у будь-яких спільнотах, якщо не відчуваємо жодної солідарности ні з ким на світі, ми можемо собі жити й далі, але таке життя буде марне і нещасливе, і не можна буде тоді чекати солідарности й допомоги від инших у випадку невдачі чи поразки, що може трапитися з усіма. Байдужість до инших помститься байдужістю у відповідь, і навіть нікому буде поскаржитися. Це нормально, що ми народжуємося в обставинах, цілком незалежних від нашої волі, і що пізніше, коли ми вже діємо на власний розсуд, ситуація значною мірою, хоча й не цілком, не залежить від нас, але ми мусимо на це зважати.

Переклад Андрія Павлишина









» 
Дорогі Друзі!
 
Яцек Куронь
Дискусія, що розгорнулася довкола відзначень 60 роковин трагічного українсько-польського конфлікту на Волині 1943 року, вилилася не лише на сторінки майже усіх впливових засобів масової інформації України та Польщі, але й стала тим болючим і нагальним питанням, над яким розмірковують, шукаючи порозуміння, усі, хто прагне взаємного очищення і прощення обох народів.

Сьогодні ми публікуємо листа відомого польського політика та громадського діяча, одного з лідерів „Солідарності”, людини, що є безсумнівним моральним авторитетом для поляків та українців Яцека Куроня. Лауреат нагороди Капітули Українсько-польського Поєднання 2002 надіслав його у відповідь на Відкритого листа з приводу 60-річниці збройного українсько-польського конфлікту, опублікованого на сайті www.ji-magazine.lviv.ua.

Пропонуємо також есе польського філософа, професора Оксфордського університету Лєшека Колаковського.

Редакція Незалежного культурологічного часипису „Ї”
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Чи воюємо ми з Іраком? 
Погляд
  ·  Пам'яті Патріарха Йосифа Сліпого 
  ·  Слідство ведуть американці 
Поступ у Львові
  ·  Доля ринку не відома 
  ·  Вчителі у глухому куті 
  ·  У кожного своя війна 
  ·  НАТО захоплює Львів 
  ·  Засудили чиновника 
  ·  Хибних викликів стане менше 
  ·  Небезпека знеструмлення Львова 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Свобода слова під каблуком 
  ·  Гривня буде стабільною 
  ·  Ціна на хліб -- у вільному плаванні 
  ·  Чорнобильське м'ясо -- у магазинах 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Прокурорів теж арештовують 
  ·  Розколотий Євросоюз вирішує своє 
  ·  У пошуках Осами бін Ладена 
  ·  Біженці чи терористи 
  ·  Канада участі брати не буде 
Дослідження у Поступі
  ·  Сучасний український монархізм 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Андрій КОСЕНК: Я буду боротися далі 
digest Поступу
  ·  Україна як загроза світові 
  ·  Ще один ворог Буша 
  ·  Балканське прокляття 
art-Postup у світ
  ·  Архітектура, якої боїться час 
  ·  Смерть під мостом 
  ·  Європа святкує ювілей Малевича 
  ·  Музей "Альбертина" запрошує глядачів 
  ·  Доба Рішельє -- на виставці 
  ·  aRT-NOVYNY KOROTKO 
Ї-Postup
  ·  Дорогі Друзі! 
  ·  Про колективну відповідальність 
postup науки і техніки
  ·  Криза ядерної фізики в Україні 
  ·  Чому загинула цивілізація майя? 
  ·  Хай живе збіднений уран 
  ·  Позбавлення наукових нагород 
post-Faktum
  ·  Ювілей ''скляного'' ректора 
  ·  КАЛЕНДАР