BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Дослідження у Поступі.    Інтерв''ю у Поступі.    digest Поступу.    art-Postup у світ.    Ї-Postup.    postup науки і техніки.    post-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
21 березня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  11:58 29-06-2017 -   Мешканці вул. Лемківська, 8 пікетували будинок Садового  
  11:42 29-06-2017 -   Молодь запрошують на «Тиждень без планшета»  
  10:45 29-06-2017 -   Івано-Франківський театр покаже виставу у львівському сквері  
  10:36 29-06-2017 -   Під час купання у «Чорних озерах» втонула 71-річна львів’янка  
  10:17 29-06-2017 -   ЦНАПи Львова відновили роботу  
Україна
  12:1 29-06-2017 -   Суд визнав невинним сина нардепа Молотка, який п’яним влаштував ДТП з 4-ма постраждалими  
  11:49 29-06-2017 -   На Донбасі жінок і дівчат викрадають для сексуальної експлуатації - звіт Держдепу США  
  11:46 29-06-2017 -   У Києві затримали посібника Курченка  
  11:43 29-06-2017 -   Мостиська та Новокалинівська ОТГ отримали два сміттєвози  
  10:47 29-06-2017 -   «Укрзалізниця» закупить 11 нових вагонів-трансформерів  
Світ
  11:54 29-06-2017 -   Австралієць вживив собі в руку проїзний квиток  
  10:34 29-06-2017 -   В Італії закриють порти для іноземних суден через наплив мігрантів  
  10:30 29-06-2017 -   У Ватикані вибухнув скандал: кардинала звинуватили у сексуальних злочинах  
  16:2 28-06-2017 -   У Міноборони РФ відхрестилися від полоненого військового  
  15:17 28-06-2017 -   В Ізраїлі розробили лазерну систему збиття безпілотників  


Шен и Шу Пуэры - купить пуэр в спб tea-dolina.ru. Элитный чай.


  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Дослідження у Поступі  » 

___________________________________________________________________________

Сучасний український монархізм
Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ, Київ
 
Після певної перерви в Україні знову зацікавилися монархічною тематикою.
Вияв цього бачимо не лише у львівсько-французькому Королівському балу, нагородженні "Короля Галичини" чи недавній появі в московському "Русском журнале" статті киянина Павла Самарського "Український монархізм", але й... А втім, повернімося трохи ad profundis.

Олелько ІІ і Орест І

З вітчизняним монархізмом нинішня генерація українців вперше зазнайомилася років 12 тому -- в особі "короля України-Руси Олелька ІІ" (він же Олексій д'Анжу-Дураццо Долгорукий) та його адептів із "Спілки монархістів України" на чолі з лицарем-командором, графом і капеланом Орестом Кареліним-Романишиним-Русином. Якийсь час несподівана поява у далекому Мадриді українського монарха була джерелом сенсаційних публікацій у львівській і київській пресі. Газетярі захоплено оповідали, як 1918 року після зречення П. Скоропадського прадід Олелька ІІ, шеф гетьманського війська князь Олександр Долгорукий був проголошений "володарем України" і відтак заснував династію.

Аж раптом у тій же пресі з'явилися статті недоброзичливців, які нахабно стверджували, нібито король насправді є таким собі Алехо Брімеєром. Той Алехо нібито колись привласнив титул князя Романова-Долгорукого, назвався онуком великої княжни Марії Романової, вимагав права на членство в Російському Імператорському Домі і, зрештою, мусив тікати з Бельгії, де отримав судовий вирок за фальшування документів. Підлі недоброзичливці зводили й інші наклепи на Олелька ІІ, мовляв, український монарх одночасно претендує на сербський і грецький престоли.

Скандал розгортався. Граф Карелін завзято боронив чесне ім'я свого володаря, аж поки той не полишив цей невдячний світ, а його син Микола (Нікі) чомусь не скористався з нагоди стати наступником трону. Втім, святе місце порожніло недовго -- перебувши якийсь час у ролі реґента, 1998 року граф Карелін проголосив себе королем України-Руси Орестом І, Митрополитом Карпатським.

Новий король нечасто з'являється в рідному Львові, обравши за резиденцію, як подейкують, Нову Каховку. До "Спілки монархістів України" гуртом вступили Запорізькі крайові дворянські збори. На благословенному Півдні Орест І роздає дворянські титули й інтерв'ю. Графське достоїнство отримали від нього голова Херсонської облради та колишній заступник глави ОДА, лицарський титул -- кореспондент газети "Факти" Олександр Левіт, який брав у монарха інтерв'ю.
До речі, багато про кого згадує у своїх інтерв'ю екс-граф-командор. За винятком... свого колишнього суверена і попередника на троні.

Але про Олелька ІІ таки згадують. У сусідній Росії. Він улюблений персонаж публікацій з-під рубрики "Корона Російської імперії". У статті А. Владиславлєва, опублікованій 2001 року в журналі "Смєна" ("Претендентів на престол просять не турбуватися"), як один із претендентів фігурує саме "Олексій Васильович Романов-Долгорукий -- онук великої княжни Марії, однієї з сестер цесаревича,... володар всієї України-Рутенії".

Значно сенсаційнішою була велика, з цитуванням документів і спогадів, публікація Таїсії Бєлоусової в тижневику "Совєршенно сєкрєтно" (№6, 2002). За версією авторки, імператриця Олександра Федорівна з дочками Марією, Ольгою й Тетяною врятувалися в 1918 р. від розстрілу і дісталися гетьманського Києва. Звідси Марія під іменем Чеслави Щапської в супроводі Миколи Олександровича Долгорукого виїхала до Румунії, де вони й одружилися, а цісарева з Ольгою й Тетяною невдовзі інкогніто опинилися... у Львові, в монастирі сестер-василіянок. У 1937 році, пише Бєлоусова, подружжя Долгоруких відвідало їх тут, а напередодні "золотого вересня" всі три царственні дами були вже в Італії.

У 1970 році, веде далі Бєлоусова, Марія Романова-Долгорука помирає, після чого такий собі Алексіс де Анжу-Дураццо називається її онуком, оприлюднивши сповідь небіжки про чудесний порятунок і роки блукань. В опублікованій тоді книзі він стверджує, що перед смертю "бабця" передала йому династичні права на російський престол. "Алексіс зустрічається з монархістами, представниками різних еміґрантських спілок, намагаючись заручитися підтримкою... Припав до серця він лише "Об'єднанню вільних українських козаків". І незабаром серед його членів стали поширюватися фотографії Алексіса з підписом "володар України" та легенда про те, що Микола Олександрович Долгорукий був коронований у місті Хуст (Закарпаття) в березні 1939 року. Розкажи про "володаря" комусь в Україні, сміятимуться і напевно згадають пана-отамана Грицька Таврійського з "Весілля в Малинівці"", -- пише наївна московська журналістка.

Згодом, за її словами, Алексіс звертався з листом до Горбачова, прохаючи відкрити архіви та підтвердити факт порятунку царської родини, потім просив у Єльцина російського громадянства, нібито претендував на авуари Романових у західних банках і навіть хвалився, що справи складаються добре. "Дехто зі знайомих Алексіса схильний припускати, що його врешті-решт отруїли, бо помер він нібито раптово і ховали його без розтину. А наступником Алексіса Романова-Долгорукова негайно оголосив себе якийсь іспанець, що невідступно крутився при ньому в останні роки", -- завершує біографію небіжчика.

Дещо іншу версію оприлюднив 1998 року російський генеалог Ростислав Красюков. По-перше, він називає Олелька-Брімаєра колишнім іспанським генерал-майором і командиром дивізії. По-друге, він спростовує твердження решти авторів про те, що "володаря України" Олександра Долгорукого розстріляли більшовики (насправді він нібито дожив до 1948 р.). Навпаки, розстріляли вони Миколу Олександровича -- причому ще до проголошення гетьманату. Але він був потрібен як "єднальна ланка", а тому Брімеєр його "оживив". По-третє, спираючись на дані генеалогії, Красюков спростовує версію Олелька-Брімеєра про батьківство Базиліо д'Анжу, герцога Дураццо і про спорідненість із Бурбонами.


Великий князь Карачевський-Вовк

Інший ветеран сучасного українського монархічного руху -- Великий князь Київський, Чернігівський і Карачева Михайло Карачевський-Вовк, французький громадянин і польський комерсант. Деякі львів'яни ще пам'ятають "Перший міжнародний форум відродження монархії в Україні", який під егідою Великого князя відбувся в травні 1993 року. Тоді всі редакції отримали барвисті запрошення на форум до львівської Опери. Щоправда, дирекцію театру про імпрезу ніхто не попереджав, але скандалу вдалось уникнути завдяки втручанню тодішнього мера.

Великий князь і зараз проводить форуми монархістів. Він створив Український Шляхетний Союз (серед членів -- граф Геннадій Удовенко та дворянин Зиновій Кулик). М. Карачевський-Вовк також входить до складу журі престижних конкурсів, активно підтримує одну з православних церков. Великий князь мріє про повернення земельних ділянок у Києві (зокрема, будинку на Грушевського, 22 і території, на якій збудовано готель "Київ"). 1997 року йому пощастило взяти участь у деяких імпрезах разом з Кучмою -- урочистому відкритті Михайлівського монастиря та пам'ятника Ярославу Мудрому.

Свій родовід Великий князь виводить від Рюриковичів -- через чернігівського князя Михаїла ІІ Святого і його сина Мстислава, від якого почалася гілка князів Карачевських.

Втім, нещодавно в "Дзеркалі тижня" (№ 43 (418), 9.11.2002) виступив голова Київських дворянських зборів Володимир Масальський. Він не знайшов Карачевських-Вовків ані в жодній із родовідних книг Росії, ні в Костомарова, ні в М. Смотрицького, ні у праці Н. Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.", ні в "Малоросійському Родословнику" В. Модзолевського, ні в інших відомих генеалогів, ні в знаменитому "Готському Альманасі", еталонній родовідній книзі для аристократичних родів Європи. Герба, яким послугується Великий князь, В. Масальський не зустрів у "Малоросійському Гербовнику" В. Лукомського й В. Модзолевського. Натомість у Г. Мілорадовича в "Родословній книзі Чернігівського дворянства" (СПб, 1901) записано: "Карачевські-Волки належать до дворянства Могилівської губернії, де мали маєток з 1727 року в Чернінському повіті. Їхній нащадок Леон Семенович за маєтком у с. Кувечичах Чернігівського повіту зарахований до дворянства Чернігівської губернії з занесенням у I частину Родовідної Книги". Глава київських дворян звертає увагу, що цей рід було внесено в 1 частину РК як жалуване дворянство, тоді як титуловане дворянство вносили в 5 частину.

Шляхтичів (не князів!) Карачевських головний київський дворянин зустрів у М. Грушевського. Ще за часів Вітовта вони відзначилися чималими успіхами у фальшуванні княжих грамот, завдяки чому просте шляхетство змінили на привілейоване.

Тим часом Великий князь роздає журналістам ксерокопії своїх генеалогічних дерев у кількох варіантах. Ми уважно вивчили їх. Те, що вони трохи різняться між собою, -- це пусте. Значно цікавіше порівняти їх зі схемами, наведеними відомим генеалогом Л. Войтовичем у його "Князівських династіях Східної Європи..." (Львів, 2000). Ivan Volk (1360), від якого виводить свою родовідну гілку претендент, у Войтовича виступає як Іван Болх, і від нього походять не князі Карачевські, а князі Болховські (Волховські). Та й їхня лінія (за Войтовичем) не зовсім збігається з гілкою із ксерокопій.

Втім, кого би турбували старі папери? Значно цікавішою є діяльність Великого князя сучасності. Отож, у провінційній польській Єлєнєй-Гурі в грудні минулого року з'явилося видання з оригінальною назвою "BO! Tutaj!". У ньому почесне місце мають київські репортажі Анджея Кемпінського, рясно ілюстровані світлинами Михайла Карачевського-Вовка в різних іпостасях. Більш проукраїнських публікацій у польській пресі годі зустріти. За Кемпінським, українську історію спаплюжено Сенкевичем і Гофманом, а Хмельниччина була лише страйком безробітних козаків із соціальними вимогами ширшого їх працевлаштування на королівській службі (була також "вимога з категорії захисту прав людини" -- від католицького гніту). Згодом цариця Катерина ІІ вчинила голокост запорожців, про який Європа не хоче чути, а потім Юзеф Пілсудський зрадив українського вождя Симона Петлюру. Кемпінський виступає проти "економічної агресії росіян і німців" і каже: Польщі потрібний Союз, але не Європейський, а з Україною. Він твердить: Польща має союзника в Україні -- М. Карачевського-Вовка.

Інший улюблений персонаж "BO! Tutaj!" -- князь Юліуш Новіна-Сокольницький, Великий магістр Ордену святого Станіслава, про якого Юзьо Обсерватор уже писав у "Поступі" як про самозваного "президента Польщі в екзилі". А. Кемпінський у репортажі "Забутий президент Польщі" розповідає про церемонію посвячення нових дам і кавалерів Ордену, яка відбулася в австрійському замку Планкенштайн. Серед почесних гостей бачимо Великого князя М. Карачевського-Вовка та Великого пріора Ордену Тамплієрів в Австрії Вольфганга Одельґу. А серед новопосвячених кавалерів -- народного депутата України, підприємця-будівельника Нвера Мхітаряна (його часто згадують у контексті будови сховища для ікон з Вірменського собору у Львові). Кавалера призначено послом Ордену у Вірменії.

Романови та Габсбурги

Втім, є люди, які не забувають, що колись Україна входила до складу двох імперій -- Романових і Габсбургів.

У пресі 90-х років траплялися згадки про якогось колишнього партійного працівника, мешканця Феодосії, який оголосив себе царевичем Алєксєєм Романовим.
У липні 2000 року Київ відвідав (разом із дружиною) і провів прес-конференцію в УНІАН громадянин Росії Ніколай Дальський, який називав себе сином того ж царевича та принцеси Ольденбурзької Великої княгині Антоніни Александрівни, Государем Ніколаєм III Алєксєєвичем. "монарх" виказував підтримку незалежності України й обіцяв допомогти їй повернути з західних банків спадок Романових у сумі $700 трильйонів. Через рік після візиту до Києва Дальський помер.

Втім, справа Романових в Україні не пропала. Ще в лютому 1998 року в Києві відбувся установчий з'їзд Християнсько-монархічного союзу України. Як заявив тоді лідер ХМС Владислав Пількевич, члени союзу підтримують "єдину законну главу імператорського дому Романових -- Велику княгиню Марію Володимирівну"

Заходами ХМС з 1998 року в київському Будинку вчених діє Всеукраїнська виставка "Імператорський дім Романових сьогодні", яка набула офіційного статусу пересувного музею. Частину експонатів надали самі Романови, а Велика Княгиня Марія Володимирівна прийняла Фонд сприяння та розвитку музею під свою опіку. Віднедавна в Києві виходить газета ХМС "Престол" (звичайно ж, російською мовою).
1998 року ХМС-івці заявляли, що "не виступають за відновлення Російської імперії в її колишніх кордонах", 2002 -- що ХМС виступає за конституційне відновлення монархічної державності за типом Британської Спільноти, а законний глава дому Романових міг би стати "символом миру, стабільності та єднання для всіх колишніх республік СРСР".

От тільки леґітимність глави -- проблемна. Вже згаданий росіянин Р. Красюков, ретельно проаналізувавши законодавство Російської імперії, доводить, що жоден із нині сущих членів Імператорської родини не має права на престол. Адже всі Романови, опинившись за кордоном, вступили в морганатичні шлюби, а відтак позбавили своїх нащадків права належати до Родини.

Серйозну альтернативу планам "романівців" може скласти "прогабсбурзький" рух. Імпульсу йому завдав відомий ідеолог західноукраїнської державності, буковинський публіцист Олег Хавич.

"Якщо підкреслювати глибоке історичне коріння західноукраїнської державності, -- каже Хавич, -- це має бути конституційна монархія... Найпростіше рішення -- це запропонувати трон не висуванцю з якихось українських шляхетських родів, а представнику династії Габсбургів, яка століттями правила в Західній Україні. Тим більше, що теперішній її глава Отто фон Габсбург не зрікався титулів короля Галичини та Володимирії (тобто Волині), Великого Герцогства Буковинського. Так, він зрікся титула короля Угорського (Закарпаття входило колись до складу Угорського королівства), але я гадаю, що це не буде принциповим. Закликання на трон представника шанованої європейської цісарської династії, по-перше, зніме протиріччя між внутрішніми західноукраїнськими групами, які можуть претендувати на трон. З іншого боку, Отто фон Габсбург і члени його родини є довголітніми депутатами Європейського парламенту, їх досвід роботи з євроструктурами, з лідерами світових держав дозволить Західній Україні розв'язати чимало проблем, що постають перед новоутвореною державою. Це буде значно простіше, ніж у разі, якщо Західну Україну очолить хтось із її представників".

Парадокс, але з часом цю ідею підхопили... в Києві -- підвівши під неї "соборницьку" базу. Голова Всеукраїнської громадської організації "Трон" Юрій Топчій (за чутками, колишній УНСОвець) нещодавно виступив із відповідною ініціативою в часописі "ПіК".

Спом'янувши про "низку самозванців, що добре втішили романтично налаштовану громаду своїм кумедним виглядом", Ю. Топчій нагадує про міжнародні правові акти, що беруть початок з Віденського конґресу 1814 року. Згідно з ними, легітимність монархічних прав титулованих осіб доводиться через повне визнання цих прав всіма існуючими суверенними монархами. Територія сучасної України, констатує голова ВГО "Трон", входила до двох монархічних утворень, двох імперій -- Росії й Австро-Угорщини, це були останні легітимні монархічні прецеденти, і тільки на цьому ґрунті можливо визначати претендента на український престол.

Згадавши вже відомі нам рації, Ю. Топчій з порога відкидає російських претендентів: "Марія Володимирівна -- легітимний нащадок імператора і може бути главою імператорського дому, але вона та її нащадки не можуть бути спадкоємцями російського престолу, тобто титулярних територій, які належали Миколі ІІ".
А отже, на території сучасної України є лише один прецедент легітимного монархічного права -- Королівство Галичини та Лодомерії і Велике Герцогство Буковина, що входили до складу Австро-Угорщини. Вони вже не існують де-факто, але не припинили свого титулярного юридичного існування, стверджує Ю. Топчій. Республіка, змінивши монархію, не може бути її правовим нащадком і не позбавляє монарха його обов'язків та можливості на реставрацію престолу. А Габсбурги, нагадує голова ВГО "Трон", ніколи не зрікалися титулів Королів Галичини, Лодомерії і Великих Герцогів Буковини. Відтак ці території мають свого легітимного монарха -- Главу Цісарського та Королівського дому Габсбургів, голову Панєвропейського Союзу, довголітнього голову Європарламенту Отто Габсбурга, сина останнього цісаря Карла І.

Якщо хоч маленька частина республіканської країни має легітимного титулярного монарха, то, -- твердить Ю.Топчій, -- за міжнародним правом, він може бути легітимним претендентом на престол всієї країни у разі рішення про зміну її державного устрою. Отож, тільки з Отто Габсбургом на чолі українська монархія буде безперечно визнана іншими монархами Європи. А позаяк під єдиною короною об'єднаються декілька окремих монархічних територій, то Україна не може бути нічим іншим, як імперією. Потрібно лише ухвалити відповідні поправки до Конституції. А це потребує чимало організаційних зусиль, які бере на себе ВГО "Трон". Заходами його членів уже виготовлено Корону та інші Регалії майбутнього монарха, які оголошено спадковою власністю династії Габсбургів Лотарингських.
"Можливо, ці перші заходи стануть початком нової Української історії", -- оптимістично пророкує Ю. Топчій.

Інші претенденти

У 1994 році один відомий львівський письменник опублікував статтю про нібито прямого нащадка короля Данила Галицького, який мешкає в глухому гірському селі на Львівщині. Король нібито мав праправнука -- Великого князя Федора Андрійовича, який 1362 року втратив владу під натиском литовського князя Ольгерда. Його нащадки оселилися в Карпатах.

Автор розповів про родовий літопис Данилових нащадків, що зберігався протягом 6 століть. Згідно з ним, 1750 року черговий спадкоємець, Великий князь Григорій Кийгородський нібито створив Орден Українських Монархістів (ОУМ). ОУМ нібито провадила активну політичну діяльність за відродження українського національного духу -- і все в глибочезній таємниці. Такій глибокій, що жодна спецслужба ніколи не дізналася про існування Ордену. Саме один із Великих князів Кийгородських під прибраним прізвищем створив 1920 року Українську Військову Організацію і лише згодом передав її провід полковнику Є. Коновальцю. Теперішній Великий князь Михайло народився 1921 року і понад 30 літ провів у тюрмах і таборах.

"Оце і є та людина, яка має всі законні підстави посісти український престол і скріпити націю гарячим почуттям братерства. Єднаймося під гербом нашого короля!" -- завершив свою публікацію львівський літератор.


І ще одна, зовсім свіжа історія про "монархів". Останнім часом у Києві певний добродій, представляючись Володимиром В-євим, роздає журналістам візитки з написом "Внучатый племянник короля Швеции Карла-Густава XVI ВЛАДИМИР - ІІІ" і копію листа, нібито відправлену ним на адресу шведського монарха. У листі, писаному російською й англійською мовами, автор стверджує, що є внучатим небожем Карла-Густава XVI "за лінією Вашого родича -- Вільде, канцлера короля Карла-Густава XII, який вважався вбитим у Росії в 1709 р. під час Полтавської битви... Але Бог беріг його. Він, важко поранений, був узятий у полон і поміщений для видужання у звичайну сім'ю. Його врятувала від смерті проста російська жінка... На знак подяки за цей безкорисливий вчинок, Вільде одружився з нею і прийняв російське прізвище... З покоління в покоління, за чоловічою лінією, для найгіднішого сина переказувалася легенда про наше походження і те, що в Швеції... закопано наш фамільний скарб... Місяць тому Господь мені особисто відкрив таке: я є шведською гілкою Великого рівноапостольного князя Володимира Великого... Мій генетичний код - ДНК на 100% збігається з генетичним кодом ДНК князя Володимира І Великого. Для цього достатньо порівняти їх. Але його свята голова зберігається в Німеччині, вона була викрадена фашистами з Росії в 1942 році". Далі "Володимир ІІІ" просить шведського короля дати вказівку послові Швеції в Україні, аби той відкрив йому візу для поїздки до Стокгольму, де обіцяє відкрити королеві секрет закопаного скарбу.

Заради святої істини додамо, що насправді канцлером Карла ХІІ був Карл Піпер, чия доля після Полтави добре відома (і навіть щоденники опубліковані), а єдиний Вільде (на ім'я Якоб), якого вдалося знайти у "Шведському біографічному лексиконі", помер у Швеції в середині ХVІІІ ст.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Чи воюємо ми з Іраком? 
Погляд
  ·  Пам'яті Патріарха Йосифа Сліпого 
  ·  Слідство ведуть американці 
Поступ у Львові
  ·  Доля ринку не відома 
  ·  Вчителі у глухому куті 
  ·  У кожного своя війна 
  ·  НАТО захоплює Львів 
  ·  Засудили чиновника 
  ·  Хибних викликів стане менше 
  ·  Небезпека знеструмлення Львова 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Свобода слова під каблуком 
  ·  Гривня буде стабільною 
  ·  Ціна на хліб -- у вільному плаванні 
  ·  Чорнобильське м'ясо -- у магазинах 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Прокурорів теж арештовують 
  ·  Розколотий Євросоюз вирішує своє 
  ·  У пошуках Осами бін Ладена 
  ·  Біженці чи терористи 
  ·  Канада участі брати не буде 
Дослідження у Поступі
  ·  Сучасний український монархізм 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Андрій КОСЕНК: Я буду боротися далі 
digest Поступу
  ·  Україна як загроза світові 
  ·  Ще один ворог Буша 
  ·  Балканське прокляття 
art-Postup у світ
  ·  Архітектура, якої боїться час 
  ·  Смерть під мостом 
  ·  Європа святкує ювілей Малевича 
  ·  Музей "Альбертина" запрошує глядачів 
  ·  Доба Рішельє -- на виставці 
  ·  aRT-NOVYNY KOROTKO 
Ї-Postup
  ·  Дорогі Друзі! 
  ·  Про колективну відповідальність 
postup науки і техніки
  ·  Криза ядерної фізики в Україні 
  ·  Чому загинула цивілізація майя? 
  ·  Хай живе збіднений уран 
  ·  Позбавлення наукових нагород 
post-Faktum
  ·  Ювілей ''скляного'' ректора 
  ·  КАЛЕНДАР