Вулиця. Багнюка. Попри хідник, а часами й на його захляпаних теренах, височіють купи ще не до кінця розталого снігу й купи зимового сміття. Коли заплющиш очі, а потім їх раптово відкриєш, можна подумати, що та прикра, незатишна, мокра, зимна, слизька, брудна й довжелецька як п'ять років львівська зима ще попереду.
Попереду. Ой, ні. Ще раз переживати довгі, зимні й темні, як негри, зимові ночі, кутатися в пальто, натягуючи на вуха беретку, ляпати вулицею по вуха в напіврозталому снігові, маневрувати між бурульками, що падають з дахів... Брр! На щастя зима таки скінчилася. Чесно! Не вірите? То подивіться. Прилетіли бузьки!
Ці дивні птахи настільки вкоренилися у наше життя, що навіть розповідати про них не випадає. Існує великецька купа повір'їв, згідно котрих вони приносять щастя, або ж мешкають там, де люде щасливі. Інші кажуть, що бузьки навпаки приносять невдачу, що мати по сусідству такого птаха -- вірна ознака неминучої біди.
Та що би там не казали, ці птахи приносять на своїх крилах весну. Не календарну, не примарну, як туманне леопілля. Справжню весну, з оранням городів, садінням бульби та інших коренеплодів, марцюванням котів, щебетанням (цілком іншим, ніж будь-коли) пташок, романтичним настроєм та практично повною втратою працездатності.
Бузьки прилетіли. А це -- вірний знак міняти зимове взуття на весняне, вішати в шафу шуби й дублянки, витягувати значно легші пальта, куртки й камізельки. І мужньо терпіти подихи зими, що вперто не хоче здаватися. Бузьки принесуть тепло. Бо так є, було й буде. Як у дитинстві... |
