Поступ
< bgColor="#ffffff" leftMargin=0 topMargin=10 marginwidth="0" marginheight="10"> Classifieds


  ·  · 
 
Погляд  » 


«Лавровий» меморандум для прикриття Росії
Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
 
Політичний тиждень розпочався з чергової демонстрації російською владою навиків у перекручуванні будь-яких фактів чи документів, а також зміщенні акцентів у зв’язці першопричини та наслідків. У понеділок міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров провів щорічну підсумкову прес-конференцію в Москві, значна частина якої, звісно ж, була присвячена Україні.



Для початку міністр радісно і водночас цинічно відрапортував, що Росія поважає територіальну цілісність України. Щоправда, в кордонах, які склалися після т. зв. референдуму про статус Криму в березні 2014 року та «повернення» півострова та Севастополя в рідну гавань. Українська ж криза, на думку Лаврова, це проблема, масштаб якої штучно збільшений задля унеможливлення налагодити взаємини між Росією і Заходом. До цього визначення лише не вистачило традиційних для радянської високої дипломатії пасажів про «реакційні та імперіалістичні сили», які стоять на заваді мирному співіснуванню двополярного світу.

Далі російський міністр увійшов у раж і зовсім втратив зв’язок із реальністю, повністю підтверджуючи походження власного прізвища (дослідники вважають, що лавровий лист збуджує людський апетит). Згадавши про Будапештський меморандум, Лавров зненацька звинуватив у його порушенні… Україну. Мовляв, це офіційний Київ не виконав узятих на себе зобов’язань. Міністр пригадав додаткову заяву української сторони про забезпечення належної боротьби з расистськими, неонацистськими та ксенофобськими тенденціями, а період після Євромайдану назвав грубим порушенням обіцянок.

Однак, головний перл Лавров усе ж приберіг для виправдання анексії Криму. Російський міністр пов’язав зобов’язання України відмовитись від ядерної зброї із обіцянкою держав-гарантів (Росії, Сполучених Штатів і Великої Британії) ніколи не застосовувати ядерну зброю проти Києва. Росія ж, за словами очільника МЗС, ніколи ані використовувала, ані погрожувала таким видом озброєнь Україні. Тому «зелені чоловічки», які з’явились на півострові в період владного паралічу в столиці, проведений під дулами автоматів фейковий референдум, а також подальші події, пов’язані з «входженням» Криму та Севастополя до складу Росії, не порушують підписані Москвою в 1994 році положення.

Для російського споживача така реконструкція за Лавровим виглядає цілком логічною. Тамтешні обивателі давно живуть із думкою, що весь світ навколо змовився проти росіян і всіляко намагається завадити тим нарешті піднятися з колін. Однак, для вільної частини планети, де прийнято піддавати сумніву та критичному осмисленню будь-яке твердження, аргументація російського міністра виглядає абсурдною.

На це відразу відреагували представники українського політикуму та дипломатичного корпусу. Наприклад, український посол в Австрії Олександр Щерба та колишній прем’єр-міністр і глава Служби безпеки Євген Марчук звернули увагу на жонглювання документами від Сєргєя Лаврова. Обоє зацитували перші дві статті меморандуму, в яких чітко вказано, що держави-гаранти територіальної цілісності України беруть зобов’язання не застосувати проти неї жодної зброї, не лише ядерної. Крім цього, США, Сполучене Королівство та Росія тоді визнали українські кордони станом на грудень 1994-го.



Їх підтримав і колишній посол Сполучених Штатів у Києві Стівен Пайфер. Він назвав твердження Лаврова абсолютно абсурдним, оскільки меморандум вимагає від Москви не погрожувати будь-якою силою і не використовувати її; ядерна зброя – лише один із її видів. Розуміє американський дипломат і те, що російський міністр спотворив текст офіційного документа навмисне, бо не є дурнем.

Отже, Кремль і його сановники ведуть іншу, добре продуману гру. Вони граються із правдою постфактум задля короткочасної вигоди, надихнувшись антиутопічною частиною творчості Орвелла. Сьогодні росіяни розповідають, що їхні військові перебувають у місцях постійної дислокації. Завтра росіяни готові емоційно доводити, що ввести війська в Україну їх попрохав «легітимний» президент-втікач і навіть показувати оригінал листа від нього. Третього дня ж «виявляється», що ніякого листа взагалі не було, а до «приєднання» Криму спричинились якісь міфічні добровольці-ветерани «гарячих точок». Четвертого… П’ятого…

Кілька років тому Оксфордський словник англійської мови назвав постправду словом року. Особисті переконання та звернення до емоцій у багатьох куточках Землі почали більше важити при формуванні громадської думки, ніж об’єктивні факти. Істина поступово відштовхується на периферію, вона перестала цікавити публічних політиків, оскільки не здатна принести дивіденди в короткотривалій перспективі. Російська влада перебуває на передовій цього процесу, тому вже невдовзі оглядачі можуть дізнатися про «нові» подробиці давно відомих фактів.

Обговорити в форумі