Відкритий лист пану обсер-ватору!
Зателефонували друзі, що я сподобився вашої уваги. Роздобувши декілька четвергових номерів за останній місяць-другий, побризкав освіжувачем повітря, бо без цього годі брати до рук “Поступ” та вашу начинку в ньому, і взявся студіювати видане на-гора. Сподівався на щось оригінальніше. Та ба . . . Нічого нового, бо приблизно так, як у свій час платили срібняками галанівцям, мигалям, мельничукам, рептилька, яка успадкувала ці традиції й вас пригріла, ще з початку 90-х цькувала і В. Чорновола, й автора цих рядків, і М. Гориня, і І. Кандибу, і ще багатьох політв’язнів і патріотів. Тобто всіх, кого борзописцям з-за куліс доручали “знищувати” – або хоча б “обпачкати” їхню моральну чистоту й “показати”, що всі вони такі ж, мовляв, “совки” – продажні, як і ми; нічого святого у них немає: вони і в тюрмах карались за гроші, й тепер продаються, як і ми.
Методика, стиль, зміст інсинуацій, традиційно совєтські, однакові. Змінювалися лише імена авторів, але тоді й тепер усі вони виступали під личинами “борців за правду”.
Ви – один із них. І хоча кожного четверга, одягаючи тогу судії, виносите “вироки”, даєте оцінки, коментуєте “факти”, від істини ви дуже далекі, й вона вам зовсім не потрібна. У бруді, що його ви виливаєте на когось, ви відчуваєте потребу втопити насамперед власну брудненьку душу й комплекс усвідомленої ницості.
Ви відчуваєте прірву між амбіціями та можливостями, вас водночас мучить і манія величі, й відчуття того, що позаду – п’ятдесят, а у підсумку – нуль цілих... Тому, аби хоч якось утвердитись у власній значущості, ви мусите, як правило, обирати за об’єкт обсер-вацій когось на порядок вищого, талановитішого, достойнішого від себе.
Ви з отруйною злобою накидалися на Д. Павличка, І. Дзюбу, Р. Лубківського, В. Яворівського та інших за їхні “гріхи молодості”, проте жодним словом осуду не обмовилися, наприклад, про власне аморальне оточення з комсомольської номенклатури та учителів атеїзму, а тепер, при зміні моди й хамелеонської пігментації, – ревних віруючих та “націоналістів”. Показово, що ні В. Чорновіл, ні Л. Лук’яненко, ні М. Горинь, ні автор цих рядків хоча й мали моральне право критично пройтися “каяттями” відомих поетів і письменників, але не зробили цього, шляхетно віддавши належне їхньому внескові в українську культуру, процеси державотворення. Той же, хто ціле життя був нікчемним боягузом, паразитував на тілі народу і навіть дулі в кишені не показав окупантові, вже після десяти років Незалежності раптом зробився патріотом і узурпував собі право, як і окупант, судити тих, хто посвятив життя Україні – й на кого через власну плазуючу черв’ячу ницість не посмів би навіть підняти очей. Чому ж ви, пане Юзю, не обсер-вували спочатку свій власний “внесок” у державність України чи дезертирство з Народної Ради в НДП, тоді “партію влади” Т. Стецьківа, І. Гриніва, І. Коліушка та ще цілу низку їхніх аморальних, з огляду на потреби України, вчинків, зокрема участь у виборчій команді соціаліста О. Мороза.
Ви за прикладом Мойсеєнка (“пріятно, когда оні гризутся”) виправдали, а по суті – благословили осквернення національних символів одним братом, Тарасом, і рівно ж цинічно, по-більшовицьки, виганяєте-депортовуєте з міста Андрія. Хто дав вам право нацьковувати брата на брата, виносити вироки синам В. Чорновола, якого ваші ж соратнички та кумплі зрадили, розвалили Рух, призвели до його смерті. До речі, ваша газетка і рухівців нацьковувала одних на одних. А ще зовсім недавно В. Ющенка називали “маріонеткою”, хоча сьогодні вся ця політична мізерія паразитуючих комашок ховається за його коміром та у ширінці й так намагається пролізти у парламент.
Власне, час запитати, а хто ви такий? Хто уповноважував вас так цинічно й безапеляційно давати оцінку Ішим людям? І де, в яких концтаборах або якою діяльністю ви здобули хоча б гран морального права робитися судією?
Ще зовсім недавно в есеї про Грицька Чубая “Гетьман утраченого покоління” ви, розповідаючи про себе, хизувалися, що національна ідея вам глибоко до одного місця, що коли Г. Чубай писав добру поезію і мучився проблемами України, ви пили горілку та забавлялися дівчатками. І хоча таку “філософію життя” сповідують нікчемні люди, краще бути нікчемним слизняком і жити, ніж носієм великого та святого і загинути, як Гриць Чубай. Завдяки цій “фундаментальній візії” на виживання ви сито жили – і тоді, і тепер.
Саме тому ви й обрали собі престижну за “совєтів” письменницьку стезю. Та ваш роман – на популярну (сексуальну) тему. Хоча він дуже й дуже “дотягував” за художнім рівнем до романів О. Забужко, одне вам таки вдалося: Роксоляну як національний символ української дівчини-полонянки ви опаскудили до краю.
Через “надмір” таланту й “майстерності” вас “дусить жаба” щодо таких поетів і письменників національного рівня, як Д. Павличко, І. Драч, В. Яворівський еtс. Так, як і більшість письменників радянської доби, вони – не герої. Але кожен з них – потужний талант. Вони ведуть велику громадську роботу, пишуть... І хочете ви цього чи ні, вони – класики української літератури. Аби якось заспокоїти вражений комплекс, ви теж маєте право на звання “живий класик куликівської та хирівської літератури, видатний метр-публіцист газетки “Поступ”. Адже якщо, наприклад, І. Драч,
В. Яворівський ведуть блискучі радіопрограми на всю Україну, а в “Літературці” публікують глибоку, майстерно зроблену й актуальну публіцистику (на елітні газети вас, мабуть, не “тягне”), то ваші обсер-вації розраховані виключно на набряклого ненавистю й злобою політичного люмпена, до яких і самі належите. Інші газети, окрім морально маразматичного “Поступу”, ваших опусів до друку не візьмуть: вони віддають інтелектуальною неспроможністю. І ще треба запитати Юльцю, чи тільки інтелектуальною. Наголошую: через прірву між можливостями та амбіціями ви вже з юних літ маніакально страждаєте від комплексу нижчовартості. Тож не дивно, що Ваші щочетвергові “клони” імпонують відповідно запрограмованому читачеві. А нормальні люди, навіть якщо й прочитають ваш опус, після цього миють руки та чистять зуби.
Ще приклад. Задовго (більш як за рік) до виборів ваша газета почала цькувати Василя Куйбіду. Вже тоді було зрозуміло, хто кавалерійською будьонівською атакою хоче захопити крісло мера. І з цього часу, по суті, жоден номер не обходиться без брудної статейки про міського голову – яскраву особистість, політичну фігуру національного рівня та досвідченого керівника, який дуже багато зробив для міста. І ще зробить, бо львів’яни, хоч як ви їх не намагаєтеся зомбувати, – народ мудрий, справедливий, об’єктивний, вони проголосують за В. Куйбіду. Але вам та компанії йдеться не про добро міста, хоча й видаєте себе за правдоборців. Ваша газетка так затято обливає брудом діючого мера, аби як кандидата “засвітити” одного зі своїх шефів, Андрія Садового. Навіть називаєте його “головним конкурентом”. Хоч насправді це зовсім не так, бо все, що зробив А. Садовий для міста, – це “ощасливив” львів’ян своїми фотографіями з В. Ющенком, Кардиналом Гузаром і ще кількома достойниками. Але він утримує борзописців, тож йому, окрім світлин, роблять ще й імідж із яскравого світло-білого піару, а його конкурентам – з густого-чорного. Отаке ваше “правдолюбство”.
А на завершення – притча з народної мудрості.
Ішли з села на торг до міста Юлько та Юзько. Раптом посеред дороги – велика коров’яча паляниця. І вже дядьки її обминали, аж тут Юлько несподівано каже: “Ох, Юзьку, якби мені хто дав 100 долярів (марок, фунтів), з’їв би’м то лайно, так ми грошей треба”. А Юзьо подумав: ото буду мати що повідати про Юлька. І витягає 100 долярів – з’їж. Наївся Юлько – і заробив сотню. Ідуть далі.
Юзькові жаль стало, що так легко позбувся грошей. Що, мовляв, жінка скаже: “Куди ділася сотня?” Юлько ж переживає: “Ото Юзьо буде в селі кпити з мене , що за сотню цілу паляницю з’їв”. Тож коли на дорозі трапилась ще одна, Юзько не витримав і вигукнув: “Я теж би з’їв цю паляницю, якби мені дали 100 долярів!” А Юлько, не вагаючись, видав: “Я тобі дам.” Отак задурно обидва наїлися лайна.
Уже понад десять років українське суспільство – в стані громадянської війни. І в першу чергу – через таких, як ви, тих, хто ошельмовує людей, нацьковує брата на брата, як це ви зробили з Андрієм та Тарасом Чорноволами, чи в широкому плані – між українцями взагалі. Замість того, аби умиротворювати людей, ви ширите злобу. Зло множиться не лише накладом “Поступу”: воно розповзається. І це – диявольська робота, бо немає сумніву, що виконуєте її корисливо і зловмисно. Тож у підсумку ваш бізнес-навар полягає в перманентному ласуванні “на дурняк” коров’ячими паляницями. Зрештою, яке то має значення, чиїми...
Отже, смачного, пане Юзю. Але за наклепи доведеться-таки відповідати.
Іван Гель |
