За історією цієї картини можна було б написати сценарій і продати до Голівуду за добрі гроші. Вона починалась, як детектив з елементами фільму жахів, але закінчилась хепі-ендом.
ПРОЛОГ. На початку 1960-х років минулого століття уважні радянські митники виявили у багажнику машини, яка мала наміри перетнути радянсько-польський кордон, 12 шматків старовинного полотна, вкритого не менш старовинним олійним живописом. Звідки він і що це за твір, що його в такий франкенштейнівський спосіб намагались вивезти за кордон, з'ясувати не вдалось. Митниця передала конфісковану картину на зберігання до Дрогобицького краєзнавчого музею. Там як змогли, так і наклеїли шматки на фанерний щит. Краї при цьому повністю сумістити не вдалось, але сам сюжет більш менш вимальовувався: якась баталія.
ЗАВ'ЯЗКА. В такому стані у 1966 році невідоме полотно потрапило в збірку Львівської картинної галереї, до Возницького, де і пролежало більше тридцяти років. У реставраторів і науковців галереї, по-перше, не вистачало на все рук, а, по-друге, вони опускались при погляді на цей об'єм роботи. Непрофесійно склеєні у Дрогобичі ще того 1966-го шматки були зміщені на стиках фрагментів на 1-3 см, основа через нерівномірне нанесення клею сильної концентрації здеформувалась, поверхня малярства була уражена грибками, краї усіх фрагментів частково сторочені, на полотні -- численні отвори від цвяхів, прориви, втрати, лущення та осипи фарбового шару до ґрунту та основи, потемніння та розкладення неавторської лакової захисної плівки, чисельні записи пізніших часів, впресований в структуру малярства бруд... Одним словом, на реставрацію настільки понищеної картини міг наважитись або дуже молодий, або дуже досвідчений реставратор.
КУЛЬМІНАЦІЯ.Картині пощастило і на відважну молодь, і на досвідчене око. У 2001 році її реставрацію було доручено дипломниці ЛАМ Роксолані Мокрій під керівництвом завідуючої реставраційною майстернею Львівської галереї мистецтв Лариси Разинкової. Полотно було ретельно обстежене за всіма можливими хіміко-фізичними параметрами при активній участі хіміка-реставратора Ірини Мельник та біолога ЛАМ Іванни Проць, продезинфіковане і відклеєне нарешті від прокрустового щита, на якому зберігалось більше 30-ти років. А потім реставратори довго колегіально вирішували: що ж робити? Раніше настільки понищені речі до них не потрапляли, тому класичний спосіб тут не рятував. Контрабандисти розрізали полотно, як їм вийшло, шматки були різного розміру, ще й через клей кожен дав свою усадку. До того ж полотно негативно реагувало на водні клейові розчини. Щоби рівно в стик сумістити краї, було вирішено проводити склеювання з лицьової сторони, "відпарюючи" кожен фрагмент через фторопластову плівку. Тільки після відновлення в такий скрупульозний спосіб первинних розмірів кожної частини, картину було здубльовано на нову полотняну основу синтетичним клеєм Бева. З'єднаний нарешті в одне ціле твір натягнули на новий підрамник, але йому таки не судилося висіти в експозиції чи зберігатись у фондах невідомою морською баталією невідомого художника ХVІІ століття. Оскільки реставратори, які ретельно забирали з поверхні всі пізніші записи та потоншували потемнілий лак, знайшли підпис автора!!!
ЩАСЛИВА РОЗВ'ЯЗКА. Там, де і належить знаходитись кожному порядному підпису, у правому нижньому куті твору значилось: "Lingelbach". Тобто, твір, який стільки років інкогніто зберігався у фондах галереї, належить пензлю відомого німецького живописця ХVІІ століття Йоганесу Лінґельбаху (1622 - 1674). Твори цього художника експонуються у багатьох музеях світу. Але у збірках музеїв України дотепер була відома тільки одна його робота, в Росії -- теж єдина, у зібранні Ермітажу. Отож львівські реставратори та історики мистецтва тріумфували подвійно. Врятоване полотно не тільки продемонструвало вищий реставраційний пілотаж на І Міжнародному форумі реставраторів, що відбувся на базі Львівської галереї мистецтв 9-11 грудня 2002 року. Воно стало супер-цінним поповненням музейної експозиції.
ІСТОРИЧНИЙ КОМЕНТАР. Творчість Лінгельбаха представляє другу хвилю стилю бароко в Італії, коли в країну з Півночі прийшла мода на побутовий жанр. У вирі століття, впродовж якого Європа із Англією зі зброєю в руках з'ясовували права на іспанський спадок, розчинились мистецькі досягнення Дюрера та Кранаха, а безупинний гуркіт гармат змусив німецьких художників масово емігрували або на північ -- до Голландії, або на південь -- до Італії. В такий спосіб у Римі у середині ХVІІ століття зібралась строката інтернаціональна мистецька тусовка, яка винайшла нову версію батального жанру: "ідеальну баталію" або "битву без героїв". Як правило маленькі, кабінетні за розмірами полотна зображали не реальні, а цілком умовні події, де учасників умовно ж було поділено на "білих" і "чорних" (чорні були в чалмах), а динаміка бойовища вдячно підкреслювала барокову стилістику.
Особливо популярними в Італії -- морській державі, як розповіла завідуюча відділом давнього мистецтва галереї Галина Дергачова, були морські баталії, а серед них особливою любов'ю користувалось монументальне полотно Тінторетто "Битва під Ліпанто". Це був тріумф перемоги християнського світу над мусульманським, тому італійці неодноразово його згадували в численних олійних і графічних ремейках. Для українців цей відомий твір одного з всесвітньо визнаних класиків нещодавно набув особистісного значення. Венеційський професор Августо Джентілє знайшов в архівах документи, за якими встановив, що український козак, якого досить реалістично, з оселедцем, зображено на цьому полотні, є історичною особою. Козака викупив з турецької неволі венеційський патрицій і він довго з шаблею у руках служив своєму благодійнику. Таким чином, зображення українського козака є першим історичним зображенням українця в Італії. Львівське полотно Лінгельбаха, напевне, є якраз одним із ремейків на численні сюжети "Битви під Ліпанто".
ПОВНИЙ ХЕПІ-ЕНД. Так і висіла картина на експозиції: свіжо відреставрована, свіжо атрибутована, але... без рами! Чого-чого, а грошей на раму для полотна розміром 111,5х158,5 см у галереї не було, і не передбачалось. Отож молодий італієць з Падуанського університету д-р Джорджо Адріан, відомий своїм шанобливим ставленням до історичної спадщини Львова взагалі, і мистецьких скарбів Львівської галереї мистецтв зокрема, вражений жахливим сюжетом поневірянь баталії, офірував для полотна Лінгельбаха вартість багету(!). А майстерня по виробництву рам на площі Ринок швидко, якісно і безкоштовно(!) виготовили раму. Вервечка щасливих послідовностей за всіма законами хепі-енду завершилась фінальним поцілунком і урочистим перетворенням попелюшки на принцесу. |
