BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Людина Поступу.    Дискусія Поступу.    Львівські обсервації.    Поступ технологій.    sport-Поступ.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
14 грудня 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:10 15-12-2017 -   На Жовківщині відкрили дахову сонячну електростанцію  
  16:8 15-12-2017 -   У Гарнізонному храмі відновили унікальні фрески  
  15:37 15-12-2017 -   Завтра на вулиці Львова повернуться тролейбуси №5 та №24  
  13:29 15-12-2017 -   Мешканець Львівщини загинув під час пожежі в дерев`яному будинку  
  13:22 15-12-2017 -   В області завершили ремонт автодороги Львів-Тернопіль  
Україна
  15:35 15-12-2017 -   В Україну прийде справжня зима з 19 грудня  
  15:33 15-12-2017 -   ГПУ закрила справи проти шести нардепів  
  14:19 15-12-2017 -   МЗС: Біометрія на кордоні запрацює з Нового року  
  14:18 15-12-2017 -   Подвійне вбивство: у Дніпрі розстріляли сім'ю бізнесмена  
  13:25 15-12-2017 -   Керуючу заводом у Дніпрі затримали за хабар у $35 тисяч  
Світ
  16:25 15-12-2017 -   Вчені визначили причину пияцтва  
  15:36 15-12-2017 -   Іспанію можуть відсторонити від участі в ЧС-2018  
  13:23 15-12-2017 -   Ще три жінки звинуватили Дастіна Гоффмана в домаганнях - ЗМІ  
  10:58 15-12-2017 -   На заводі у Тернополі пролунав вибух  
  10:54 15-12-2017 -   Напади з ножем в Нідерландах: загинули двоє людей  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Людина Поступу  » 

___________________________________________________________________________

Родина Гузарів - зв'язок поколінь
До 70-х уродин Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара
 
Блаженнійший Любомир Кардинал Гузар
Після недовгого підйому дорогою, втиснутою між двома високими пагорбами, я відкриваю прозорі ворота непрозорого світу. Так - це місце вічного спочинку, вічного спокою, вічного смутку і вічної любові. І саме сьогодні, саме в цей час мені захотілося прийти сюди, щоб вдихнути подих вічності, відчути потаємний зв'язок з невідомістю, зачинивши за собою браму теперішнього часу разом з його проблемами. Тут інше життя, інший темп, інший рух - повільний, задуманий, важкий не від якоїсь ноші, а швидше від тягару років, століть, що впнулися своїм корінням глибоко в землю, а гладким стовбуром, мов стріль-чатим склепінням готики, зринають вгору, до світла, до сонця, до тепла, до любові з нами. Тут затишно...Тут немає непорозумінь і чварів. Тут всі у мирі. Брат біля брата, і ворог біля ворога. Час пажерливий і йому підвладні всі: і ті, що вже тут, і ті, що ще там. А тут-наша історія, наші предки, їхнє життя, їхні переживання і наш сором, наша ганьба за забуті гробниці, недоглянуті могили, похилені надгробки. Але це тільки вітер, вітер, що сколихнув мої почуття і втік, побіг далі, гукнувши і мене за собою. І страх, який раптово оволодів мною у глухих і непрохідних закутках старезного цвинтаря, поволі відступав.

Волею випадку, а, можливо, і волею долі, керованою Господом Богом, я зупинилася біля гробниці колись відомої людини, яка жила і працювала в Галичі, історія життя якої загубилася в часі, але не загубилася в пам'яті людській.

Лев Гузар (26.12.1858 -29.07.1923) - нотаріус Галича, громадсько-культурний діяч, активний член "Просвіти". У ті часи посада нотаріуса була досить відповідальною, їх називали "державними мужами довір'я", призначалися Міністерством справедливості у Відні, а від 1920 p. - у Варшаві, але платні з державної каси вони не одержували. За свої нота-ріальн ідії та послуги нотаріуси брали від клієнтів гонорар згідно з нотаріальним тарифом. Вони мали можливість займати посаду нотаріуса протягом всього свого життя на підставі рішення Нотаріальної Палати і Апеляційного Суду у Львові. Лев Гузар не тільки професійно вирішував проблеми галичан, але будучи розсудливим господарем давав лад у своєму маєтку разом із дружиною, якій ще належала пишна кам'яниця у Львові, що суміщала функції житла та торгового підприємства. Ця багата родина володіла великою земельною ділянкоюбіля свого будинку в Галичі, а також полем близько 10 гектарів під св.Станіславом (с.Шевченкове). Власники також запровадили вирощування полуниць і помідорів, що на той час у наших краях вважалося рідкістю. Біля дому, в саду та на полі працювали місцеві жителі, в основному, з села Залукви. Ще в далекому 1895 p. сім'я Гузарів взяла на виховання Серафиму Комарницьку, яка стала для них прийомною донькою. Але вже через рік дружина п.Гузара народила сина і дівчина тоді вже няньчила його. Та йшли роки...У 1911 р. С.Комарницька вийшла заміж за М.Мигаля і Л.Гузар дозволив їм оселитися в одному зі своїх будинків, який знаходився на подвір'ї'. Невдовзі мирне життя галичан перервала Перша світова війна. Коли розпочалися воєнні дії, родина п.Гузара тимчасово покинула Галич (можливо,проживала у Львові), а сім'я п.Мигаля залишилася наглядати маєток за певну винагороду. Проте в 1915 році Галич окупували війська царської Росії. Зупинившись на постій у будинках городян, російські вояки чинили грабунок. Не був винятком і будинок Лева Гузара. Господар, коли повернувся до Галича, то побачив обшарпані та голі стіни свого колись багатого та гарного помешкання. (Зі спогадів Марії Томкевич і Аделі Бат). Очевидно, п.Гузар мав змогу залишитися у Львові, але все-таки повернувся до рідного Галича, бо в ці буремні, переломні часи, коли наближався розпад Австрійської імперії і починався процес державотворення України, він розумів, що його присутність тут, у давньому місті, була важливішою, необхіднішою. І коли до Галича донеслася звістка про Листопадовий зрив у Львові (1918 p.), в місті організувався тимчасовий комітет у складі нотаря Лева Гузара, хорунжого УСС Ярослава Гузара, десятника УСС Василя Мирона, гімназиста Богдана Макарушки та селян Василя і Романа Дирдів. Комітет перебрав у свої руки владу в Галичі, а його збройний осередок під проводом В.Мирона захопив станицю державної жандармерії, ратушу та залізничну станцію. Нотареві Л.Гузару запропонували стати комісаром Галицької округи, оскільки тимчасова влада по містах і повітах укомплектовувалася так, що найстарший рангом українець ставав тимчасово комендантом міста, а найвищий судовий чи адміністративнийурядник - судовим або повітовим комісаром.

Лев Гузар був патріотом свого краю, свого міста. Доля відміряла йому всього ще кілька років земного життя. Чому так сталося, що свої останні роки він доживав сам? Дружина виїхала до Львова, а доля сина загубилася у вихорі воєнних подій і була тоді невідома для галичан. Проте зараз ми попробуємо відкрити цю забуту сторінку з життя відомої української родини. Мова піде про сина Лева Гузара - Ярослава.

Ярослав Гузар (1896-1963 p.p.)-інженер, учасник Визвольних змагань і один із провідних діячів хорового мистецтва. Під час навчання у Станіславській гімназії брав участь у гімназійному хорі й оркестрі, яким часто сам і деригував. У 1915 p. його прикликали у ряди УСС, потім перевели до гарматного полку під командою сотника Воєвідки. У часи Першої світовоївійни після закінчення старшинського вишколу в Братиславі та після розвалу Австрії у 1918 році як старшина зголосився до Української Галицької Армії і його направили до третього гарматного полку УГА під командою сотника Ю.Шепаровича. У серпні 1920 p. Ярослав Гузар виїхав до Відня на "студії заграничної торгівлі" і тут зразу включився у студентське життя "Віденської Січі", належав до хору, з яким виїжджав до Лінцу для відправ Богослужіння в Катедрі. Після закінчення навчання у Відні в 1925 p. повернувся до Львова, де через рік одружився з Ростиславою Демчук у Кальнім, родиннім селі молодої, де її батько о.Л.Демчук був парохом. Незабаром Я .Гузар одержав посаду книговода в Українському Земельному банку в Львові. Там записався до Хору "Сурма". Після закінчення Другої світової війни 1945 p. перебував у Австрії біля Лінцу і як адміністратор мистецької групи "Муза" влаштував близько 120-и концертів у тодішніх зонах: американській, англійській і французькій. По приїзді до Нью-Йорку 1949 p. став засновником хору "Думка".

В останні роки свого життя займав посаду касира Союзу українських хорів Америки. Крім хорів, яким присвячував все своє життя, був активним членом громадських установ.

Ярослав Гузар помер у грудні 1963 рокув Детройті, а рівно 40 років тому в Галичі помер його батько. Збіг, випадковість, доля, відміряний час?.. Богом даровані роки життя і конкретизація виміру: для батька-1923 p., сина -1963 p.

/.../У 1993 p. Україна зустрічала Владику Любомира Гузара-сина Ярослава Гузара, а внука Лева Гузара. Ми знаємо не так уже багато про його життя.

Народився 26 лютого 1933 p. у княжому граді Львові, закінчив тут Народну школу та перший клас гімназії. Мав старшу сестру Марту (13.07.1927-03.03.2001), яка теж закінчила Народну школу ім.Т. Шевченка і навчалася у Вищій торговельній школі. Батьки дали своїм дітям глибоке релігійне виховання та освіту. Належали вони до щасливих дітей, бо разом з батьками приходили до Катедри св.Юра у Львові та слухали вдумливі проповіді великого Митрополита Андрея Шептицького, святі слова якого вкоренилися у їх серцях і стали духовною поживою на ціле життя. Якщо до цього додати ще особливо теплу родинну атмосферу, де завжди панувала любов до Бога, українського народу й України, то це були ті життєві чинники, які сформували душі дітей. З рідної домівки брат і сестра винесли почуття обов'язку, терпеливості, витриманості і любові. Перед приходом більшовиків у 1944 році родина Гузарів подалася у невідоме - на Захід. Першою зупинкою був Зальцбург (Австрія), де Любомир і Марта брали активну участьу "Пласті". Подальша дорога родини Гузарів прямувала до США- Нью-Йорку. Тут сестра Марта вийшла заміж за Зенона Василькевича, і вони пізніше поселилися в Детройті. Одночасно з родинними обов'язками, а було в них троє синів і дочка, Марта вела активне громадсько-політичне і релігійне життя. Протягом 22 років працювала бібліотекарем і вчителем у початковій і вищій школах церкви Непорочного Зачаття. Водночас належала до Клубу Матерів при початковій школі Непорочного Зачаття і була його головою, а також членом Українського Патріархального Товариства.

Любомир здобув середню освіту в малій духовній семінарії у Стемфорді. З юнацьких років мав духовне покликання, вивчав філософію в Колегії св.Василія і 1954 p. здобув ступінь бакалавра. Богословські студії закінчив у Католицькому університеті в Вашингтоні. Ієрейські освячення отримав З0 березня 1958 p. з рук Владики Амврозія Сенишина. У 1958-1969 р.р працював викладачем і префектом Стемфордської духовної семінарії св.Василія. Водночас був душпастирем у Кергонксоні ("Союзівці" - оселі Українського Народного Союзу) і на оселі Спілки Української Молоді в Еленвілі штату Нью-Йорк.

Одночасно продовжував вивчати філософію у Фордгамському університеті. У 1967 p. здобув ступінь магістра, а в 1969 p. переїхав до Риму для продовження Богословських студій, які завершив доктором Богослов'я в 1972 p. (дисертація на тему: "Митрополит Андрей Шептицький - провісник екуменізму"). У Римі тісно співпрацював з Патріархом Йосифом Сліпим. У квітні 1977 p. вступає до монастиря Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо біля Риму, де Патріарх Йосиф висвячує о.Любомира в єпископи, призначає його архимандритом цього монастиря, а також відповідальним за всі монастирі Студійського Уставу в діаспорі. У 1973 - 1984 роках Владика стає викладачем у Папському Місійному Університеті "Урбаніяна" в Римі. У 1984-1998 p.p. був протосинкелом Львівської архиєпархії, член Патріаршого Крилосу в Римі.

Після воскресіння УГКЦ в Україні Владика Любомир почав працювати духівником у Л ьвівській духовн їй семінарії св.Духа. У 1995 p. заснував монастир Святого Теодора Студита в с.КолодіївкаТернопільської області.

Проте слід зауважити, що висвячення о.Любомира кардиналом Йосипом Сліпим, а також єпископські хіротонії І.Хоми та С.Чміля (помер невдовзі після висвяти) не були узгоджені з Апостольською столицею і не визнавалися нею 18 років. За деякими свідченнями (див. лист. єпископа Івана Прашка синодові УГКЦ в журналі "Патріярхат" №3 за 2000 p.), питання легалізації свячень обговорювалися єпископатом, проте одностайності в поглядах на висвячених, але не визнаних архиєреїв досягнуто не було, а відтак і не було й відповідного клопотання перед понтифіком. Навіть після повернення у 1993 p. до України статус Владики Любомира залишався остаточно не з'ясованим. І лише 1996 p. Папа Іван-Павло II визнав його повноважним архиєреем. Того ж року він був спочатку призначений Екзархом Києво-Вишгородським, а потім єпископом-помічником кардинала Мирослава-Івана Любачівського з делегованими правами глави УГКЦ. Іншими словами, відтоді єпископ Любомир стає фактичним керівником церкви, представляє її у відносинах з іншими церквами і державами, підписує найважливіші документи тощо. А ще єпископ Любомир Гузар - один з найбільш вірогідних наступників кардинала. 14 грудня 2000 р. на 86 році життя помирає Патріарх Мирослав-Іван. Владика Любомир став Апостольським Адміністратором. На Виборчому Синоді Помісної УГКЦ, згідно з канонічним правом, що почався 24 січня 2001 р. у Львові, другого дня, тобто 25 січня, Главою-Патріархом вибрано Владику Любомира Гузара, а 28 січня 2001 р. Папою Іваном-Павлом II він був проголошений кардиналом Римо-Католицької церкви ("Патріархат", ч.2,2001 p.).

Інтронізація відбулася після ранньої служби Божої у соборі св.Юра у Львові. Того ж дня Апостольський Нунцій Микола Етерович проголосив, що Папа Іван-Павло 11 іменував Главу Помісної УГКЦ їх Святість Любомира кардиналом, кардинальські церемонії та вручення кардинальського капелюха відбулися 21 лютого 2001 р.в Римі.

Патріарх Любомир кардинал Гузар повернувся з минулого у майбутнє своєї України, щоб сказати нам: "Будьмо відважні, мужні, надіючись щонайперше на Господа Бога, бо Він є нашим Володарем. Дорога довга, кам'яниста, а може, і терниста. Христос сказав: "Не бійтеся. Я переміг світ!"

...А на могилі-гробниці Лева Гузара у Галичі лежить маленький букетик весняних пролісків...
Я впевнена, що квіти лежать і на рідній мені могилі старого Личаківського цвинтаря у моєму Львові. І ніколи вже не згасне вогонь пам'яті, бо Любов існує, вона велика і вона вічна.


Віра ГЕМБАРСЬКА,
старший науковий співробітник
Національного заповідника "Давній Галич".
Стаття підготована з ініціативи генерального директора-наукового керівника Національного заповідника "Давній Галич" Олександра БЕРЕГОВСЬКОГО
м .Галич Івано-Франківська область









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Примирення повинне бути взаємним 
  ·  Торговельний прорив України 
  ·  ЧЕРГОВИЙ PR ПРОТИ ЮЩЕНКА 
Погляд
  ·  Газ подешевшає 
  ·  Хусейн може розколоти Захід 
  ·  Львівська опозиція консолідується 
Поступ у Львові
  ·  Бійка на Краківському ринку 
  ·  Нова хвиля українізації 
  ·  Скільки коштує крісло мера? 
  ·  Парламентарі засідають у Львові 
  ·  НБУ підтримав КредитБанк 
  ·  Спостерігачі є, води немає 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  "Залізна завіса" впаде восени 
  ·  Опозиція в законі 
  ·  Гарантії для гаранта 
  ·  Імперію Григоришина розділено 
  ·  Литва -- другий адвокат України 
  ·  Українська "911" 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  КНДР готується до війни 
  ·  Рабство - не історія, а сучасність 
  ·  Естонія вдячна українцеві 
  ·  Шеф-кухар не витримав 
  ·  Просвіта про сексіндустрію 
  ·  Загадки діамантового пограбування 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Людина Поступу
  ·  Родина Гузарів - зв'язок поколінь 
Дискусія Поступу
  ·  Чи існує український патріотизм? 
Львівські обсервації
  ·  Львівські обсервації 
Поступ технологій
  ·  intel і всі-всі 
  ·  apple воює за тишу 
  ·  Найновіші чіпи від ATI: свіжі новини 
  ·  creative Technology випускає нові аудіосистеми 2.1 
  ·  dataquest робить оптимістичні прогнози 
  ·  Цього року DVD-рекордери подешевшають до 100 доларів 
  ·  Англійці зможуть сплачувати рахунки за мобільні телефони через телевізор 
  ·  opera'и під Windows CE не буде 
sport-Поступ
  ·  Друге "срібло" європейського Чемпіонату 
  ·  На підступах до вершини 
  ·  СТЕНМАРК 
  ·  kOROTKO 
Пост-Faktum
  ·  КАЛЕНДАР