 Сучасний період в російській політичній історії може одержати назву "Парадоксу Путіна" - того самого парадоксу, який за декілька років може змінити Росію до невпізнання і поставити під сумнів саме існування нинішнього режиму. Але для того, щоб зрозуміти суть парадоксу, давайте задамося питанням – в чому зацікавлена Росія в зовнішній політиці?
Відповідь, здається, очевидна. Кремль робить все можливе для збереження політичного режиму Башара Асада і запобігання військовому втручанню в сірійську громадянську війну. Ще одна важлива мета Москви – не допустити військового конфлікту навколо Ірану. Вже який рік РФ робить все можливе, щоб не з'явилося навіть тіні можливості війни через ядерну програму Тегерана.
Що ж, Москва досягла успіху. Досягла успіху не тільки завдяки видатним дипломатичним талантам Володимира Путіна або Сергія Лаврова, а ще і через цілу низку об'єктивних причин. Президент США Барак Обама, що обидва рази приходив до влади під антивоєнними гаслами, зовсім не прагне стати ініціатором нового військового втручання, в американському конгресі і громадській думці теж немає особливого прагнення починати чергову близькосхідну військову операцію. Іранські аятолли теж побачили всю серйозність наслідків економічних санкцій проти ісламської республіки, так що поява на чолі держави президента-парламентера замість президента-популіста – просте віддзеркалення зробленого висновку. Судячи з того, що відбувається навколо Сірії, війни не буде – принаймні, найближчим часом. Американський президент зателефонував іранському, і той узяв трубку. Ви задоволені, Володимир Путін?
Читайте також: Повернення Путіна і американсько-російські відносини
Тепер спробуємо відповісти собі на запитання – в чому насправді зацікавлена Москва? У високих цінах на нафту, без яких російської економіки просто немає. Вже зараз російські політики і експерти – включаючи прем'єр-міністра Дмитра Медведєва і керівників фінансово-економічного блоку уряду - говорять про кризові явища, уповільненні зростання ВВП, перерозподіл пенсійних грошей, збільшення безробіття, неминучу девальвацію рубля і закінчення модернізаційних мріянь. Підвищення нафтових цін могло б врятувати Росію, але для цього необхідна криза. А кризи немає, ситуація близька до заморожування. А це буде заморожування російської економіки теж, зменшення соціальних пакетів, політичне разбалансування, неминуче посилення регіональної самостійності – при тому, що регіонам доведеться виживати самим. Так російська стабільність виявляється похороненою під вантажем блискучих досягнень російської дипломатії.
Якщо ви забули, так вже один раз було. Радянському Союзу ціною неймовірних зусиль вдалося стати другою наддержавою, рівним партнером Сполучених Штатів, господарем половини Європи і чверті світу – це теж була стабільність, тому що був забезпечений баланс, два блоки досягли майже ідеальної рівноваги в своєму протистоянні. В результаті Радянський Союз роззвалився прямо на очах своїх здивованих жителів і не менш здивованих супротивників. Володимир Путін народився, вчився, починав кар'єру саме в той непростий час. Але так нічого і не зрозумів. |
