Ще у Давній Греції одним із престижних та елітних видів спорту були кінні змагання. Але визнання та славу чемпіона отримав не вершник, який привів коня до перемоги, а хазяїн, чиєю власністю був кінь. А вершнику вручали шерстяну стрічку, яку носили на голові, і яка вказувала, що на Іграх цієї Олімпіади саме той вершник був найбільш управним. Чимало часу минуло, змінились і правила змагань. У багатьох видах кінного спорту зараз змагаються вершники. Але олімпійських -- лише три: виїздка, конкур та триборство. Програма виїздки складається з фігур, які слід виконувати у певних точках манежу. Кінь повинен вміти якнайкраще виконувати певні рухи (фігури) на трьох алюрах (ходом, клус та учвал) із різною швидкістю, залежно від вимог вершника. Метою конкуру є подолання перешкод без помилок та за якомога коротший відрізок часу. Змагання з триборства проводять протягом трьох днів. Першого дня -- виїздка (програма більш легка, порівняно з окремим видом). Другого ж дня вершники змагаються у кросі (їзда по пересічній місцевості з доланням перешкод). А третього дня на тих, хто успішно пройшов перших два види, чекає конкур. Не менш цікавим видом, який не входить до олімпійської програми, є випробовування на перегонах. Метою їх є не стільки заробити гроші у тоталізаторі, скільки відібрати коней для вирощування чистокровних порід. Перегони бувають гладкими та з перешкодами.
Львів здавна славився своїми традиціями кінного спорту. В місті є іподром та дитячо-юнацька спортивна школа кінного спорту "Буревісник". Про особливості розвитку цього виду спорту у Львові розповідає тренер ДЮСШ "Буревісник", майстер спорту, триразовий призер Союзу, багаторазовий чемпіон та призер України Володимир Желізко.
-- До 1990 року у конкурі Львів завжди змагався з Києвом. Нижче ІІ місця ми ніколи не опускались. Львівські конкуристи та триборці були одними з найсильніших на Україні. Наприклад, львів'янин Віктор Дуркот виграв Кубок Націй. Зараз він мешкає у Польщі. Наш Петро Плєкан вже років із десять виступає за національну збірну України, майже завжди виграє Чемпіонати України та інші змагання.
-- А на сьогодні, в якому стані перебуває кінний спорт?
-- У жалюгідному. Не лише у нас -- по всій Україні. Багато хороших коней продали за кордон. А ті, що є, не ті висоти беруть, як було колись: 160-170 см брали і по два гіти їхали. А зараз рідко коли вище 120-140 см зможуть подолати.
- А звідки привозять до Львова коней?
- Із кінних заводів сходу України: Лозового, Стрілецького, Донецького. Є й багато інших. Але й там зараз скрутно з харчами. Тому й коні слабкі. Стоять у конюшнях, наче кошенята.
- Які породи коней найкращі для різних видів кінного спорту?
-- Гольштинці, гановери, тракени, наша гуцульська порода є найкращою для конкуру, чистокровна англійська порода -- для триборства. В Європі зараз майже щодня виводять якусь нову породу. Їх зараз дуже багато. У нас в школі 63 коні і переважають дві породи: Українська верхова та Англійська чистокровна порода. Коней ми закупили, їздити є на чому, але велика проблема з інвентарем. Спонсорів знайти важко -- їм це невигідно, ніякої віддачі з цього немає.
-- Ваше гоббі -- перегони. Ви навіть у Чехії жокеєм працювали. Скажіть, чи часто так було, щоб притримували коней?
-- Це дуже суворо карається. За кордоном по усій трасі стоять камери, і судді за дисплеєм можуть побачити, хто і яким чином притримує коня. В нас це було не так добре організовано: судді у біноклі дивились. Звичайно, не завжди могли вистежити порушників.
-- Які були основні причини притримування коней вершниками?
-- Деякі берегли коней. Але основна причина -- нечесна гра у тоталізатор. Могли наперед домовитись, який кінь має прийти першим. У Чехії перегони були дуже популярними. Щосуботи та щонеділі люди йшли на іподром, робили ставки, дивились на змагання коней.
-- А на нашому іподромі зараз проводять перегони?
-- Останні проходили десь у 1994-1995 роках. Потім продали конюшні під кооперативи, механіку. На іподромі зараз скрутне становище. Вони хочуть відродити старі традиції, але зробити це буде дуже важко.
-- Ви усе своє життя присвятили коням, кінному спорту. Чи не шкодуєте про це?
-- Ні, зовсім. Поїздки, змагання, догляд та навчання коней -- невід'ємна частина мене самого. Цікаво було. Уявіть, приходить весна -- їдемо на змагання, приїжджаємо восени. Це зараз коней у спеціально пристосованих машинах перевозять, а колись возили у товарних вагонах. Тому не було сенсу між змаганнями повертатись додому. Так і кочували: Москва-Дніпропетровськ-Київ-Миколаїв... По 7-8 місяців удома не бували. Зі зборів "випускали" на тиждень додому. Потім знову -- на збори та змагання. Важко було, але дуже цікаво. Ось зараз діти моїх колег продовжують справу своїх батьків -- у кінному спорті виступають. Я маю двох синів, але жоден із них не пішов моїми слідами. Хоч один вміє добре їздити, навіть колись брав участь у змаганнях, але зараз пішов своїм шляхом. Чому так сталось -- не знаю. Можливо, я їм чогось не додав, а, можливо, самі не захотіли. А сам я не шкодую. Спорт -- цікаве життя: переживання, радість перемог, смуток поразок...
-- Пригадайте якийсь цікавий випадок із Вашого спортивного життя.
-- Багато курйозів було. Але найбільше запам'ятався виступ у командних змаганнях на Чемпіонаті України. Їду я маршрутом, заїжджаю на перешкоду -- треба було перестрибнути через рів із водою. Його я перестрибнув. А відразу за ровом стояв оксер (дві паралельні жердини -- О.С.). Стрибнув якось невдало. Пам'ятаю одне: ми з конем падаємо. Кінь приземлився на зап'ястя -- як падіння це не зараховується. Але мене вибило зі сідла. Водночас, кінь устає і учвал продовжує мчати, а я успішно повисаю у нього на шиї. Не знаю як, але вдалось ногою зловити стремено, сісти у сідло та продовжити маршрут. Доїхав нормально, ми тоді командою навіть ІІ місце вибороли. Але найцікавішим виявилось те, що оператор, який знімав змагання на камеру, подумав, що це було шоу, і попросив повторити ще раз... |
