BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Дискусії Поступу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
31 січня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:19 25-05-2017 -   У Львові поблизу залізничного вокзалу пограбували чоловіка  
  14:8 25-05-2017 -   За одну ніч львівські патрульні зупинили десятьох п'яних водіїв  
  14:0 25-05-2017 -   До Львова приїде німецька скрипалька Сюзанна Мате  
  13:58 25-05-2017 -   На пл. Кропивницького збудують дитячий майданчик  
  13:9 25-05-2017 -   Кримчанин організував у Львові торгівлю амфетаміном  
Україна
  15:22 25-05-2017 -   Нацполіція отримала 635 нових гібридних авто  
  14:6 25-05-2017 -   В тернопільських автоматах з продажу води виявили технічну воду замість артезіанської  
  14:5 25-05-2017 -   Береза пригрозив опозиції ніччю довгих ножів  
  14:4 25-05-2017 -   Рада визнала бойовий гопак національним видом спорту  
  14:1 25-05-2017 -   СБУ пояснила заборону соцмереж синім китом і порно  
Світ
  15:21 25-05-2017 -   У Новій Зеландії вперше запустили ракету в космос  
  14:3 25-05-2017 -   У Каннах показали фільм із зіркою "Сутінків"  
  13:13 25-05-2017 -   Лобода стане ведучою російської премії  
  10:27 25-05-2017 -   У Красноярському краї РФ згоріли 130 будинків  
  15:23 24-05-2017 -   У США загорівся літак у польоті, є постраждалі  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Дискусії Поступу  »  САМОВИЗНАЧЕННЯ

___________________________________________________________________________

Благословення і прокляття української інтелігенції
Ярослав ГРИЦАК, директор Інституту історичних до
 
Колись хтось із великих сказав, що найбільше для вічності і для людськості може зробити той, хто працює тут і зараз. Це диктує потребу нам, українським інтелігентам A.D. 2003, самовизначатися власне "тут" і "зараз". Дефініція, роль, функції інтелігенції кожен раз залежать від історичних умов. Історія ставить перед інтелігентами завдання визначатися, ким вони є у кожен конкретний момент і в кожному місці. Таке самоозначення в місці і часі повинне розглянути щонайменше три історичні контексти. Перший -- майже 150-річна історія існування української інтелігенції. Другий -- це десять років посткомуністичної трансформації й української незалежності, які радикально змінили умови їхнього існування. Третім є контекст глобалізації, для означення якого найчастіше вживають префікс пост-: постмодерний, постколоніальний і постсекулярний.

Іншою умовою самовизначення є вміння вживати специфічної інтелігентної мови. Праці зі соціології мови передають характерну рису мови пересічного інтелігента: у ній дуже часто зустрічаються слова "певний", "якийсь", "нібито", "якби". Ця специфіка відображає обставину, про котру не варто не забувати й нам, українським інтелігентам: інтелігентом є той, хто знає, що він знає, а чого він не знає, і для розмежування першого від другого знаходить риторичну форму експресії. Для напівінтелігента характерна псевдориторика ароганції, бо він думає, що знає все.

Це особливо варто пам'ятати, коли заходить мова про перший контекст. Тут завжди таїться загроза гіперкритичної постави -- засуджувати все, що було перед тим і починати відлік від самого себе. Кожен інтелігент час до часу відчуває потребу встати на котурни і викрикнути, що в нас немає інтелігенції: у нас є сотки (тисячі, мільйони) освічених людей, а властивої, "справжньої" інтелігенції в нас немає. Така ситуація легко впізнається: такий жанр інтелектуального памфлету існує в кожній національній традиції. Парадоксом є те, що сам по собі кожен такий виступ є підтвердження існування інтелігенції: бо навіть якщо б вся інтелігенція зводилася б до одного її критика, то значить вона все-таки існує.

Усупереч цій гіперкритичній підставі треба ствердити таке: українська інтелігенція попри постійні самозвинувачення, сумніви у власному існуванні і розчарування в самій собі -- таки існує, й ось уже 150 років поділяє тягар суспільної відповідальності, переймається завданнями, які в нормальних умовах мала б виконувати держава, і в такий спосіб забезпечує тяглість і власного існування, і частини суспільства в полі національної культури. Немає потреби писати ані винятково героїчної, ані винятково трагічної історії української інтелігенції, бо засадничо ця історія є нормальна і в багатьох своїх моментах нагадує історію інтелігенції польської, російської, німецької та ін.

Специфіка української інтелігенції -- знову ж таки, як і всієї інтелігенції східноєвропейської -- полягає в особливій націотворчій функції інтелектуалів. Це водночас і їхнє благословення, і їхнє прокляття. Благословення, бо дає відчуття особливої, з нічим не зрівнянної героїчної місії. Прокляття, бо накладає на неї такі інтелектуальні обмеження, з яких годі вирватися. Для того, щоб досягнути справжніх інтелектуальних висот, потрібно подолати силу національної гравітації. Як приклад, наведу історію Відня fin-de-siecle, головними символами якого були Малер, Фройд, Щнітцлер, Краус, Герцль, Адрлер, Бар та багато інших митців і вчених, аж до Вітґенштайна і Поппера. Усі вони сформувалися у виразній опозиції до домінуючої класичної католицької австрійської культури -- культури, яка була радше культурою "для домашнього вжитку", бо на дальшу часову перспективу вона виявилася абсолютно безплідною. Абсолютна більшість (близько 3/4) цих "іконоборців" були засимільованими євреями. Викинуті за межі кожної національної спільноти, віденські модерністи були позбавлені сильної національної ідентичності. Це вивільняло їх від тяжкої ноші "будування нації" і відкривало можливість звертатися до найглибших питань екзистенціального існування світу.

Ця проблема має прагматичний аспект. Він пов'язаний із падінням нової, "оксамитової" занавіси якраз на західних кордонах України. Українці мають право скаржитися на неуважність Європи до себе і розпачати над своєю ситуацією нової ізоляції. Але як би виглядала українська ситуація, коли б українська культура не була б лише "культурою для домашнього вжитку"? Росія має проблеми з самоозначенням себе як європейської держави через свою географію і через свою політику; однак у нікого не виникає сумніву, що її велика культура XIX століття є принципово знаною і впізнаваною на Заході.

В українському випадку національна гравітація посилюється нечисельністю української інтелігенції. Котру б ділянку ми не взяли -- музику, літературу, історіографію -- кількість яскравих авторів і творів краще б пасувала кількамільйонній нації, наприклад, естонській чи словацькій, а не 50 млн. народу. Це провокує українських інтелектуалів бути "майстрами на всі руки", тобто виходити за рамки свого фаху і переходити в сусідні, щоб таким чином с(т)имулювати структурну повноцінність української культури. Контекст останніх 10 років мало що змінив, а багато в чому поглибив драматичність української ситуації. Сучасні українські інтелігенти є дзеркально-оберненою копією до інтелектуалів англо-французьких. Ці інтелектуали є фахівцями у своїй вужчій ділянці і покидають її лише в разі потреби подати свій голос у суспільних справах. Українські інтелігенти дуже часто є спеціалістами в нічому, або перестали бути спеціалістами в будь-чому. Але беруться розмірковувати про все: сьогодні про літературну критику, завтра про останні соціологічні опитування, післязавтра -- про перспективи української інтеграції в Європу. На відміну від героїв старої совєтської пісні про "монтажників-висотників", які гордилися з того, що вони не є ані кочегарами, ані теслярами, наші українські інтелігенти можуть і кочегарити, і теслювати, і по висотних стовпах лазити. Що само собою не було б бідою, коли б у кожному випадку вони дотримувалися законів одного ремесла і одного жанру. Але, на жаль, їм таки раз по раз кортить прихопити зі собою кочергу на високовольтні лінії. Особливо це стосується феномену т.зв. "літературної України" (не плутати з назвою однойменної газети), коли політичний аналіз ведеться з перспективи літератури, а політологічні категорії підміняються образами/критеріями літератури і поезії.

А попри те українські інтелектуали занедбують свого головну роль: артикулювати нові суспільні завдання відповідно до змінених умов існування українського суспільства. Найбільшим інтелектуальним здобутком тут є руйнування старих міфів. Але однієї критики -- замало. Бо деконструкція без конструкції граничить з безвідповідальністю.

Посткомуністичний контекст виопуклює глобальну проблему сучасності -- загрозу втрати внутрішньої солідарності суспільства. Здобуття свободи провокує атомізацію суспільства. Бо редукується саме поняття свободи -- від підставової риси західної цивілізації до простого вибору засобів споживання: від одягу і машин до еротичних партнерів та ідентичностей. Як антидот до цієї ситуації, Габермас закликає повернути релігію в публічну сферу. Не побоюся видатися немодним і застарілим, але подібно треба повернути українську публічну сферу національну ідею -- ідею надзвичайно скомпрометовану, але тим не менше вкрай необхідну для викування суспільної солідарності. Українські інтелектуали мають поважний борг перед своїм суспільством: вони повинні зартикулювати ідею альтернативної української нації, альтернативної до власної нібито національної держави -- подібно як це зробили польські інтелектуали покоління "Солідарності".

А для того найперше і понад усе -- позбавити її традиційної демонізації свого ворога й ідеологізації свого власного суспільства. Для значної, якщо не для переважної кількості українських інтелектуалів цю роль ворога виконує російськомовна половина українського суспільства: вона і "зрусифікована", і "совкова", і "креольська" -- попросту кажучи, безнадійна. І для добра української справи найліпше було б, коли б вона Україну взагалі покинула, прихопивши зі собою свій Донбас і Південь.

Мало сказати, що проти такого артикулювання української ідеї кричать дані соціологічних опитувань. Воно попросту є самовбивчим, бо заганяє українство в такий закапелок, з якого єдиним виходом є Кучма як генератор і гарант української соборності. Можна лише привітати українського президента з такою інтелігенцією: поки вона активно ангажується у правописні і цвинтарні війни, його владі нічого серйозно не загрожує.

Є щось трагічне в постаті інтелектуала -- якщо не трагікомічне. Він завжди ініціює великі суспільні зміни, і потім найпершим від них програє. Але його ситуація не є безнадійною. Вона може послужити підставою нової віри. Бо, як любить повторювати Лешек Колаковський, найудаліша дефініція віри є визнання особою власної поразки, постійної перемоги нашого життя над нами самими.
Чи визнання власної поразки може дати підставу для виникнення нової солідарності? Не знаю. Не певен. Може. Але що інше ще залишається українському інтелектуалу A.D. 2003?




+ Опублікований текст є частиною статті Ярослава Грицака "Ігри з кочергою", яка буде надрукована в одному із наступних чисел "Критики"









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Війна за базар 
Погляд
  ·  Чергова спроба привести Януковича до Львова 
  ·  Йожеф Ермінь: Чи потрібні наші ноти ТАМ? 
  ·  Конституційний суд визнав президента 
Поступ у Львові
  ·  Монумент оптимістичній трагедії 
  ·  Медведчук чуткам не вірить 
  ·  Пожеж стає дедалі більше 
  ·  Молодим усюди дорога 
  ·  Цілюща Туринська Плащаниця 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Американо-російський Ющенко 
  ·  П'ятиборство з брудними грошима 
  ·  Росіянам -- по дружбі, Європі -- за гроші 
  ·  Гордість по-донецькому 
  ·  Україну знову "поправлять" 
  ·  Європа не хоче нашого зерна 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Небезпечні подарунки коханої 
  ·  Частина Європи підтримала Буша 
  ·  Стерилізація циганок у Словаччині 
  ·  Іммігранти останнього десятиріччя 
  ·  У моді тепер відкритість 
  ·  Безпека для шлунка 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Дискусії Поступу
  ·  Благословення і прокляття української інтелігенції 
Арт-Поступ
  ·  Нерв кольорового контрасту 
  ·  Зустріч із давнім другом 
Пост-Factum
  ·  Ретроспектива європейської гами 
  ·  КАЛЕНДАР