Піврічна штучно створена "напруга" навколо ікон справді не згасає, а загрожує зростанням. Однак створили її не ЗМІ, а ті особи, котрі всупереч усім пам'яткоохоронним законам здійснили несанкціоноване переміщення частини колекції українського сакрального мистецтва у некліматизоване приміщення, також збудоване із порушенням закону.
Щодо попереднього вимушеного місця зберігання, котрому, за словами М. Отковича, він завдячує збереженістю колекції, то відсутність опалення була більше позитивним чинником. Вентиляція існувала природня (віконні отвори, двері, склепінні ліхтарі). Про відсутність сигналізації й мови не може бути! Сигнальні пристрої були встановлені на дверях, вікнах, місцях проломів, ба більше -- після крадіжки 1984 року, собор був буквально начинений спеціальними сигнальними пастками: вартувало влетіти під склепіння кажану, як сигналізація спрацьовувала, -- ото вже справді миша не прошмигне!
Щодо дат. Постання ансамблю Вірменського собору й монастиря датується не тільки XIV століттям, а й усіма наступними віками із XX включно (що стосується польського володарювання). У соборі ікони зберігалися не 60 років, а від 1953 року. Рішенням облвиконкому 1992 року собор не було "повернено Вірменській Апостольській Церкві", а тільки передано у користування церковним громадам двох (!) конфесій для екуменічних Богослужінь. Так само сумнівно, що 1943 року вірменська громада клопотала перед актуальною владою про передання їй храму, щоб тепер лічити 60 років свого очікування. Панове, які у травні 2002 року під проводом В. Мельника підписали протокол наміру будівництва, свідомо йшли в обхід пам'яткоохоронного законодавства. Тому дозвольте запевнити, що проблема якраз у іконах, а не в "антивірменській кампанії". Звинувачення журналістів у виконанні чийогось замовлення -- безпідставні наклепи, за це можна дорого поплатитися.
Звідки журналістам відомо про умови зберігання ікон у храмі і в новому фондосховищі? Із власних спостережень (адже вони там були), а також із постійного моніторингу інформації з різних фахових джерел. До речі, дані про різкий температурно-вологісний перепад не становлять державної таємниці, їх було оприлюднено на "круглому столі" з проблем переміщення колекції. Це підтверджений факт, що ікони з приміщення, де стабільно була 90-відсоткова вологість і нульова температура, у 20-градусний мороз переносили до новобудови із 37-відсотковою вологістю і теплом у 18 градусів (тоді, як неприпустимим є коливання у кілька відсотків)! Фрески, як невідторгнена частина інтер'єру, до справи ікон не стосуються. Однак, коли до того дійшло, то слід зазначити: фрески Розена, за свідченням його учня Смучека, почали розкладатися й укриватися пліснявою на південній стіні нави одразу ж по створенні, і вже тоді постало питання про їхнє укріплення.
Про гроші. На відродження Вірменського собору, журналісти які приходять у храм чи на концерти духовної музики, жертвують завжди. А на що пожертвувала вірменська громада 200 тисяч доларів? -- щоб, переступивши Закон, всадити на рідній пам'ятці сумнівну новобудову, і внаслідок цього замурувати нерозкриту монастирську криницю? Утім, як пояснювали самі вірмени народному депутату Тарасу Чорноволу, ці гроші не підписні, їх вклав особисто Мхітарян Нвєр Мнацаканович, 1960 р. н., президент корпорації "Познякижилбуд", обраний до ВР по багатомандатному загальнодержавному округу за списком блоку "За Єдину Україну!", член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та фракції партій ППУ і "Трудова Україна". До того ж пан, корпорація якого успішно розбудовує столицю, за ці гроші забезпечив працею робітників рідної фірми, звівши неоснащене для відповідної кліматизації фондосховище. Непорозуміння щодо грошей викликала багатоваріантна інформація Мирослава Отковича у різних ЗМІ, за якою ця сума коливається в межах 500-700-800 гривень. Закономірно виникає питання, куди ж поділася різниця? Але на це питання мають дати відповіді або прокуратура, або фіскальні органи, або незалежні комісії, які, за обіцянкою голови ЛОДА М.Янківа, різнобічно вивчатимуть не тільки характеристики новобудови, облікування та стан експонатів, а й фінансову діяльність музею.
P.S. Позавчора вірмени та звільнений із посади директора НМ Мирослав Откович разом із братом Василем, який не вибирав виразів на адресу реставраторів, водили фондами й гостили Леоніда Степановича Танюка -- голову парламентського комітету з питань культури й духовності, на радикальні дії якого у вирішенні долі колекції тепер навряд чи варто сподіватися. Його повідомили, що до травня із собору має бути винесена решта фондових експонатів НМ, бо у Львові очікують приїзду владики Вірменської Апостольської Церкви та Шарля Азнавура. Львів'яни, до речі, зовсім не проти, щоб до них приєдналися Шер разом із Sustem of a Down.
Від Степана Руданського
Просьба
Раз писали мужики
До свого владики.
"Архирею, -- пишуть, -- наш!
Ясний та великий!
Церква наша з давніх літ
Перейшла нінащо.
Кілько є у нас святих --
Всі стали ледащо.
Матір Божа на дошках
Згорбилась, зігнулась,
Апостоли розійшлись,
А Варвара здулась.
Миколай від хробаків
Порохном узявся.
Сам спаситель на вратах
Поздовж перепався.
Миколая нам позволь
Наново зробити,
Матір Божую з боків
Клинцями забити.
Апостолів всіх у ряд
Дрючками зігнати.
Спасителя на вратах
Щоб на шпуги взяти.
А з Варварою уже
Нічого робити:
Коли вона здулась так,
То кажи закрити".
14. Vl 1859 |
