BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Тенденції Поступу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
28 січня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:49 18-10-2017 -   «Укрзалізницю» мають повернути в підпорядкування Мінінфраструктури  
  16:47 18-10-2017 -   У Львові планують відновити ще 20 тролейбусів  
  14:40 18-10-2017 -   Випускники ПТУ та коледжів складатимуть ЗНО  
  14:33 18-10-2017 -   Працівники Львівської митниці вилучили понад 500 пар контрабандного взуття  
  14:28 18-10-2017 -   Сашко Семенов потребує допомоги, щоб перемогти лейкемію  
Україна
  16:49 18-10-2017 -   «Укрзалізницю» мають повернути в підпорядкування Мінінфраструктури  
  15:9 18-10-2017 -   В Україні створили інститут сертифікації військової техніки  
  14:43 18-10-2017 -   Заробітчани отримають право на пенсію, купивши страховий стаж, - Пенсійний фонд  
  14:38 18-10-2017 -   Кабмін доручив сформувати демографічний реєстр  
  14:36 18-10-2017 -   З початку безвізу ЄС відвідали 7,5 млн українців  
Світ
  14:37 18-10-2017 -   У Перу поліція виявила труби з 1,3 тоннами кокаїну  
  13:34 18-10-2017 -   У Нідерландах відкрили надрукований на 3D-принтері велосипедний міст  
  10:26 18-10-2017 -   Суд Гаваїв заблокував указ Трампа про мігрантів  
  10:15 18-10-2017 -   Кейт Міддлтон повідомила, коли народить третю дитину  
  13:54 17-10-2017 -   Фіни впевнені, що санкції проти Москви потрібно зберегти  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Тенденції Поступу  »  ДИЛЕМА

___________________________________________________________________________

Що нам робити з рештою свого життя?
Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат України
 
Тарас ЧОРНОВІЛ
Питання "Що ж нам робити з рештою свого життя?" може, на перший погляд, видатися позбавленим змісту. Адже, дійсно, кожен шукає відповіді на дане запитання самостійно, базуючись на своїх уявленнях, ідеалах, освіті, попередньому досвіді. А, як відомо, нема двох подібних людей, двох ідентичних доль... І, напевно, якби спробувати розробити якусь ідеальну схему й пропонувати її кожному зустрічному, то така звульгаризована концепція була б приречена на провал. Шалений успіх в окремі періоди видань Мардена, Карнегі й подібних авторів та незмінна популярність життєписів знаменитостей тільки частково спростовують сумнів, оскільки пропонують лише окремі, без претензій на універсальність, настанови або ж дають приклад, з якого кожен вільний почерпнути те, що йому самому більше імпонує. Зате існують цілі галузі людського пізнання, як, наприклад, філософія, кінцевим, конкретизованим призначенням яких якраз і є пошук відповіді на питання "Як нам жити?".

Попри абсолютне небажання вдаватися до безплідних загальних тверджень, усе ж, для початку, мушу спробувати дати відповідь на деякі філософські питання. Перше стосується співвідношення свободи розвитку, вільного вибору своєї долі кожною людиною й фатуму, попередньої визначеності людського призначення.

Вульгарний фаталізм якнайкраще відкинутий самою Християнською релігією. Адже саме поняття посмертної кари за гріх і винагороди за благочестиве життя при визнанні абсолютного фатуму втратили б сенс. У темні часи абсолютних монархій, а нині в середовищі ряду тоталітарних сект теорія людської свободи піддавалася сумніву. Однак тут ми маємо справу з так званим спекулятивним богослов'ям і маніпульованою філософією, оскільки метою була упокореність, а не розвиток людського духу. Останньою твердинею абсолютних фаталістів залишається образ Юди Іскаріонського -- мовляв, і гріха в його зраді не було, оскільки ще старозавітні пророки передбачили його чорну, але необхідну участь у великій справі страждань і відкуплення, дарованих нам Ісусом Христом. Однак Юда був вільним у своєму виборі, і Господь не спрямовував його на зраду й не обмежував його волі. А те, що Бог бачить наперед усі наші вчинки з урахуванням нашої волі й наших самостійних рішень, лише підтверджує безплідність абсолютного фаталізму. Зрештою, безліч прикладів зі світової історії, коли індивідуум ламав, здавалося б, наперед визначені суспільними умовностями рамки своєї долі -- цьому теж прекрасний доказ. А отже, ми маємо всі підстави розмірковувати про самостійне творення свого життєвого шляху кожним із нас зокрема і всіма загалом.

Однак, існує інший, вторинний фаталізм -- обставин і суспільних та моральних норм, який іноді, на щастя, а деколи, на жаль, окремий індивідуум побороти неспроможний. Принципи: не убий, не вкради, не обмани, не будуй свого щастя на горі іншого достатньо універсальні, щоб їх більшість людей не піддавали сумніву. Але коли доходить до їх конкретного застосування, то зразу ж виникають тисячі питань й отих підступних "але". Спробуймо хоча б скорелювати безсумнівну заповідь "Не убий" з такими факторами, як необхідна самооборона чи захист Вітчизни. І якщо стосовно смертної кари для невиправних злочинців чи евтаназії людство поступово визначається, то ще зовсім недавно, а багато де й нині ці явища обстоюються з посиланням саме на моральні категорії. Але ж кожне переступлення певної заповіді чи морального устою, навіть санкціоноване суспільством, безповоротно міняє внутрішній світ людини, вносить надзвичайні трансформації у попередньо спланований життєвий шлях, нерідко породжуючи душевний хаос. Тому створення й максимальне опрацювання суспільних рамок, через які людина у своєму вільному розвитку не може переступати, набуває особливої ваги. І якщо релігія, філософія, етика мають завдання означити ці рамки, то сенс існування держави, влади, суспільних інституцій у їх максимальній кодифікації (але виключно на базі, створеній першими суб'єктами) й збереження якнайбільшого ліберального поля в межах цього щонайширшого коридору. До ідеалу цей процес не дійде ніколи, але важливо, щоб була вербалізована мета: повна свобода вибору індивідуумом свого життєвого шляху, але при застереженні, що твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Ліберальність підходу вкрай важлива, щоб не допустити втручання держави чи суспільних інституцій у процес формування особистості й вибору нею свого життєвого шляху, до того ж надто звужені рамки завжди провокують на те, щоб їх переступити. І попри всі перверзії та недолугості світова спільнота, як виглядає, на вірному шляху, тому з моральними рамками чи моральним фаталізмом ми поступово, хоча й надто повільно прямуємо до гармонізації. Значно складніше з фаталізмом обставин. Хтось не стане видатним державним діячем чи медиком: в нашому хворому суспільстві низка сфер діяльності пов'язана з корупцією та великими й брудними грошима. Ще комусь не судилося стати успішним бізнесменом чи фінансистом через форс-мажорні обставини або обвал на якійсь із світових бірж. Молодий талановитий науковець так і не досягне зеніту слави, а людство не діждеться плодів його розумової праці через якусь найнесподіванішу обставину, як, наприклад, важку й тривалу хворобу матері чи дружини й необхідність пожертвувати амбітними планами заради близької людини. Чим складніші й вищі заміри, тим більше перешкод, розчарувань і тим значніша загроза найнепродуктивнішого душевного стану -- депресії. І якщо якусь частину бар'єрів, пов'язаних із недосконалістю суспільства, можна й треба усувати, то завжди залишаються об'єктивні чинники на зразок творчої чи бізнесової конкуренції або ж недостатньої духовної наснаги й переоцінки своїх сил. Твердження, що слабкодухі ламаються, а сильні, переглянувши свої плани, продовжують свій активний та успішний життєвий шлях, правдиве лише частково. Згадую рядки надзвичайно мужньої й сильної духом людини -- Ліни Костенко:
Принаймні вік прожити як належить,
Від нас ніщо вже більше не залежить.

З одного боку, яскравий вияв фаталізму обставин, але й з іншого, дуже прозорий натяк на вихід з тупикового становища. От тільки багато залежить від того, що ми вкладаємо в ці слова "як належить". Якщо лише не скотитися до бруду, злочинства, не переступити моральних норм, а тихенько на самоті плакатися за свою нещасну долю, то світло в кінці тунелю так і не засяє. Якщо ж, подвоївши зусилля, збудувати нову життєву дорогу, або, напруживши "біцепси душі" (вислів тої ж Ліни Костенко), подолати непереборну перешкоду, то можна з гордістю сказати, що ти дійсно людина, як вінець творіння Божого, той, хто попри труднощі й ризик примножує дані тобі не лише на зберігання таланти.

Обставини життя в сучасній Україні створюють аж надто багато підстав для переступлення моральних рамок і до капітуляції перед зовнішніми обставинами. Держава, якій, як здається, не потрібні чесні політики, урядовці, науковці, педагоги, юристи й яка байдужа до долі талановитих митців, робітників, селян, може зламати одних, але водночас зміцнює сили й загострює таланти інших.
От тільки друга група в наших умовах розділилася на дві категорії: тих, що готові своєю працею й особистим прикладом долати й застосовувати свій талант, та ті, що адаптуються до системи і надалі будуть боротися за збереження статус-кво. Вважаю, що саме по цій лінії й проходить основний розподіл суспільства, його активної складової. Переконаний, що репрезентанти першої -- активні провідники громадського прогресу, другі ж породжують застій і множать хаос у суспільстві.

Тепер застановлюся на деяких конкретних варіантах вибору індивідуумом свого шляху й прийняття рішення щодо того, як і на що потратити решту свого віку. Заторкну таку помітну галузь, як велика політика й роль основної мети для людей, які в ній перебувають. Діючий президент України Л. Кучма -- один із найяскравіших прикладів того, що успішними можуть бути не лише високі поривання й активна життєва позиція. У неосмисленій природі найнадійнішим фактором існування є умовні рефлекси, реакція на подразнення й здатність до репродукції. Саме ці ознаки ми повною мірою, але вже в політичних, суспільних чи економічних категоріях, маємо в особі Л.Кучми й апологетів його системи. І якщо відкинути всі ті чинники, які виділяють людину саме як вінець творіння Божого -- мораль, турбота про ближнього, бажання зберегти своє добре ім'я тощо, -- то формування свого життєвого шляху цими людьми можна вважати досить успішним. Але лише в певних часових рамках. Адже зрештою приходить розуміння, що ти сам із суб'єкта свого життєтворення перетворюєшся на об'єкт чиїхось маніпуляцій чи заручника своєї ж системи. З часом такі люди остаточно втрачають не лише здатність, але й об'єктивну можливість хоч якось впливати на своє майбутнє (плідно, тема для роздумів прихильникам теорії фаталізму!) й змушені всі сили тратити на механічну відстрочку неминучої розплати. Одних вона застає ще при житті -- вимушене самогубство Гітлера й Нюрнберзький процес для його прихильників, інших уже після смерті -- вселюдське прокляття й Божа кара для Сталіна і його апологетів (умисно наводжу лише дві найодіозніші постаті). Таких, менш кричущих, прикладів індивідуумів, які, втішаючи себе псевдоуспішністю свого життя, вибрали роль гвинтиків загнилої та злочинної системи й відмовилися від активного творення власної долі, в Україні сьогодні принаймні сотні тисяч. Чомусь не хочеться далі заглиблюватися у психологічний стан цієї частини населення, тим паче заздрити їхній показовій успішності. Колись, коли доведеться підбивати звіт свого життя, вони залишаться з нічим, без жодного виправдання, навіть образ жертв системи їм не перепаде, бо ж вибір був свідомий.

Інший приклад, діаметрально протилежний, наведу, порівнюючи Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. З одного боку, достатньо значна моральна складова, більш-менш яскраве бажання активно змінити статус-кво в країні, на загал чималі досягнення. Й водночас назвати успішними ці обидва життєві шляхи теж важко. І справа не в стусанах від примхливої долі або в тому, що поставленої мети вони можуть і не досягнути. Успішність життя, врешті-решт, не конче вимірюється результатом і аж ніяк не понижується кількістю терня на шляху. Здається, і Ющенко й Тимошенко, щоб справді в підсумку мати змогу назвати своє життя успішним, мали б день у день шукати відповідь на запитання, означене назвою нашої дискусії, доповнивши його питаннями: для чого? І як?

Для Юлії Тимошенко кінцева мета життєвого шляху, здається, визначена більш, аніж чітко: рано чи пізно стати президентом і внести зміни в низку принципів державного та суспільного життя. Але при всіх достоїнствах і надактивності, вона, на жаль, залишається так само далеко від своєї надмети. І проблема, очевидно, не тільки в об'єктивних факторах протидії системи, і навіть не в частих помилках на нинішньому етапі шляху, хоча дрібниць при здійсненні надмети не буває, скільки в тих каменях, які розкидалися на попередніх ділянках. Життєвий шлях має і раціональну особливість -- кожна вибоїна, яку ми зробили й залишили за собою, неодмінно з'явиться попереду в незрівнянно непрохідному й болісному вигляді. І мені б хотілося, щоб усвідомлення цього стало найбільшим висновком для всіх нас при аналізі цієї яскравої долі. І, що ще важливо, коли плануєш шлях до своєї надмети, мусиш враховувати долі тих, чиє життя ти так чи інакше заторкнеш на своїй дорозі до і після досягнення цілі. Чим більша мета, тим більше тих, з ким треба свій шлях узгоджувати на рівні морального його осмислення. А для цього треба окреслити собі не лише саму ціль, але й осмислити для чого це все потрібно і тобі, й тим, хто з тобою пов'язаний. І тут уже одної програми на негативі не досить.

Дорога Ющенка до тієї ж надмети аж надто разюче різниться від дороги Юлії Тимошенко. Здавалося б, улюбленець долі досягнув захмарних вершин спокійною працею й своїм розумом без надмірної протидії й самопожертви (майже класичний приклад американської мрії), зазнав небувалої любові людей, часто ірраціональної. З іншого ж боку, продемонстрував чи не найневміліше ставлення до формування своєї долі, зумів так заплутати своє життя, що сьогодні ніхто не ризикне сказати, чи зможе і (що головне!) чи хоче він досягнути тої мети, яку всі йому приписують. Ющенко дуже нагадує подорожнього, який більшу частину шляху подолав на принагідних попутних машинах. Коли ж довелося останню частину шляху долати пішки, то маршрут його виявився більш ніж ірраціональним -- спроби пробитися напролом через лісові завали й незрозуміле петляння посеред чистого й рівного поля, немов би в пошуках якої-небудь перешкоди, що відділила б його від мети.

На прикладі життєвого шляху Ющенка можемо також здобути кілька уроків для плідного продовження свого життя. Найперше -- необхідно не лише чітко визначити для себе основну мету життя, але розбити шлях на дрібні етапи, визначити проміжні цілі й неодмінно вербалізувати та піддати зовнішній акробаті (при менш амбітних планах це може бути коло сім'ї та друзів, при масштабніших -- суспільна думка, соціологічні інституції). Ще один висновок -- майже геометричний -- найкоротший і найефективніший шлях так само пролягає вздовж прямої лінії. І виправданими й обов'язковими є лише ті відхилення, які пов'язані з урахуванням прав і вільної волі інших осіб. Будь-які штучно створені зиґзаґи при торуванні свого життєвого шляху можуть свідчити лише про те, що особа так і не дала собі чіткої відповіді, чого ж вона хоче досягнути.

Ще однією вкрай важливою темою при аналізі можливого формування життєвого шляху назву самопожертву, самопризначення. На жаль, нині вона стала непопулярною, або ж підмінюється тезою про об'єктивно неминучі втрати й зусилля при досягненні своєї власної мети. Будь-які приклади жертовності -- чи то героїзм, піддання свого життя важкій небезпеці, чи, скажімо, монарше служіння -- сприймаються більше як аномалія. Але саме люди, які зуміли пожертвувати особистим у всі часи, демонстрували найуспішніші (у суспільному, моральному та релігійному значенні) долі й могли здобути справжню сатисфакцію від свого життя. Окрім того, відсутність прикладів "героїчної альтернативи" в навколишньому світі призводить до всеохоплюючого здрібнення цілей і пониження мотивацій, а отже, згубно впливає на долі, здавалося б, сторонніх людей.

Виходячи з цих кількох (абсолютно не обмежених цим переліком) ознак, ризикну назвати долю й життєвий шлях, який, хоч це й виглядає парадоксально, вважаю абсолютно успішним. Це приклад життя В'ячеслава Чорновола. Цілісність характеру й чітке визначення мети, прямолінійність у формуванні своєї життєвої позиції, відсутність потреби лукавити й потужна моральна мотивація для жертовності загалом принесли справжню моральну сатисфакцію й почуття задоволення від свого життя на всіх етапах, без огляду на всі перешкоди й терня і навіть трагічний фінал.

Тож на основі всіх попередніх міркувань і прикладі життєвих доріг кількох непересічних людей можемо зробити кілька висновків. Найперше, людина завжди може бути господарем своєї долі й відмова від цього, дарованого Богом права, є найбільшою зрадою себе самого. Дуже часто (особливо при значному рівні мотивації й високих цілях) реальне досягнення кінцевого результату не є визначальним для визнання людської долі успішною. А позірна псевдоуспішність часто таїть у собі аж надто багато розчарувань і духовної спустошеності. Реально плідною може бути лише життєва дорога, спланована на основі міцних моральних засад і з урахуванням права інших на таку саму свободу саморозвитку. А загалом, як кожному з нас проводити решту свого життя є виключним правом самого індивідууму і всі суспільні інституції, включно і з нашим круглим столом, можуть тільки наводити окремі приклади й давати ненав'язливі поради. Якщо ми визнаємо право людини самостійно розпоряджатися своєю долею, то мусимо визнати і її право на помилку, за яку вона відповідатиме лише перед Богом. Наше ж завдання -- постаратися допомогти їй уникнути цих помилок.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Галичина вітає своїх лицарів 
Погляд
  ·  Народна партія без легенд 
  ·  "Або-або" -- спроби порозуміння 
Поступ у Львові
  ·  Бої за горище 
  ·  Потерпілі хочуть справедливості 
  ·  Бюджет невиконаних обіцянок 
  ·  Росіяни заважають прикордонникам 
  ·  Іноземні студенти люблять Львів 
  ·  Обережно: гори 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Рік Росії почався з пікету 
  ·  Нацбанк на стику інтересів 
  ·  Україна їде "замолювати гріхи" 
  ·  Свідчення проти УМВС 
  ·  Протест проти комунальників 
  ·  Знову критика з Європи 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Нафта понад усе 
  ·  Парламентські вибори в Ізраїлі 
  ·  Америку інспекторам не переконати 
  ·  Знову затонув танкер 
  ·  На пляшках через океан 
  ·  Мадрид чи Севілья? 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Тенденції Поступу
  ·  Що нам робити з рештою свого життя? 
Арт-Поступ
  ·  ІКОМОС вимагає відкритості 
  ·  Життя збірки ікон: відлік на години! 
Пост-Factum
  ·  Львівські кулаки перемагають 
  ·  Танці на льоду: українці серед лідерів 
  ·  КАЛЕНДАР