 «Процес 59-ти» був показовим процесом радянської влади, демонстрація сили та вседозволеності. В 1941 році було чимало арештів українських націоналістів, які чинили опір окупаційному режиму, однак, всі ці арешти проходили тихо та непомітно. Людей арештовували на вулиці, кидали до тюрем, допитували та, зрештою, тихо страчували. Для того, щоб остаточно зламати хребет опору провели спеціальний процес, який мав стати пересторогою для усіх незгідних. Однак, результати цього процесу були неспродіванними для влади, адже жоден учасник процесу не визнав свою провину перед партією та Сталіном.
Так, 17–19 січня 1941 року, у Львові відбувся гучний, в першу чергу політичний, судовий процес над 59-ма молодими українцями, переважно студентами львівських вищих навчальних закладів. Комуністичний режим обвинувачував їх в антирадянській діяльності та належності до Організації Українських Націоналістів. Підсудними були 37 юнаків та 22 дівчини віком від 16 до 30 років. Це були студенти університету Франка, медичного й політехнічного інститутів, а також учні шкіл та гімназій Львова. Серед них був і Дмитро Клячківський (псевдонім Клим Савур) – майбутній командувач УПА-Північ. У результаті обвинувального вироку 19 студентів було розстріляно, 24 отримали по 10 років позбавлення волі, 15 підсудних – від 4 до 8 років, одну обвинувачену депортовано за кордон. «Процес 59-ти» став справжнім свідченням жорстокої розправи окупаційного комуністичного режиму над борцями за незалежність України.
Очевидець тих подій, одна із 59 учасників процесу, Ольга Попадин пригадує, що серед них була 15-річна дівчина. Прокурор вирішив поставити їй провокативне запитання - чи убила б вона Сталіна, якби провідники руху дали їй таку вказівку на що та не вагаючись відповіла: «Убила б без обговорення». Її розстріляли…
Через 70 років після того показового судового процесу у Львові живими залишились лише четверо свідків тих подій. Дарія Коверко, Марта Грицай і Теодор Крупа зараз мешкають у Нью-Йорку, а корінна львів’янка Ольга Попадин далі мешкає у Львові. Після всіх тих жахіть, які випали на її долю, після багаторічної боротьби в лавах ОУН, після всіх тих смертей та розстрілів її друзів, вона сумно констатує: «Ми не за таку Україну боролись, не за таку Україну боровся Шухевич і всі. За таку Україну ще потрібно поборотись».
В понеділок, 17 січня, у Львові відбулися заходи з відзначення Дня пам’яті українських студентів, засуджених злочинним радянським комуністичним режимом у 1941 році під час «Процесу 59-ти». На подвір’ї Музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» було проведено поминальну відправу та урочисте покладання квітів до хреста Меморіалу «Тюрма на Лонцького». В цьому заході взяли участь голова Львівської обласної ради Олег Панькевич, голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, а от міський голова Львова Андрій Садовий знову не зміг бути присутній, тому замість себе прислав свого заступника Василя Косіва. По закінченні відправи студенти ЛНУ імені Івана Франка та студенти Львівського медичного університету імені Данила Галицького поклали квіти до пам’ятного знаку.
Владика УГКЦ Венедикт, який провів відправу, у своїй промові сказав: «Ми зібралися тут для того, щоб засвідчити свою шану тим юнакам та дівчатам, які 70 років тому у цих стінах показали свою вірність. Ми повинні мати величезну гордість, що в нашого народу були такі люди. Гордість за те, що ми, як нарід, давали, даємо і будемо давати таких вірних дочок та синів своєї Батьківщини. Вони були молоді, але вибрали щось важливіше ніж просто жити, вони вибрали правду та істину за яку померли. Хай Господь прийме їх душі до своєї оселі і сотворить їм вічну пам'ять».
Після владики з промовами виступили політики. Якщо Олег Панькевич розповідав про те, як несправедливо сьогодні державна влада обходиться з пам’яттю тих, хто поклав життя на вівтар незалежності, то голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк почував себе дещо невпевнено.
«Це місце є страшним і одночасно історичним. У цих стінах у ті часи перебувала найкраща частина української нації, молодь, яка не боялася говорити і говорила свідомо», - розпочав Цимбалюк.
Погодився Цимбалюк і з думкою Панькевича про те, що «влада багато завинила в історії встановлення справжньої вини тих студентів, і сьогодні ми повинні знати історію кожного з них».
А на завершення від досить доречно, зважаючи на ті утиски демократії, які чинить сьогоднішня влада, зауважив: «Нам потрібно про цих молодих людей пам’ятати, щоб ніколи в історії не повторилося подібного, адже саме нам творити нову історію». Тут, як то кажуть без коментарів.
Виступ Михайла Цимбалюка наздогнав виступ політв’язня, колишньої арештантки «Тюрми на Лонцького», члена Наглядової ради Національного Меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ірини Калинець, яка, фактично, своєю промовою дала публічного ляпаса особисто Михайлу Цимбалюку. Від її пекучих слів той навіть дещо зніяковів. Вона відкрито висловила свою думку, що молоді націоналісти, яких нещодавно затримали за підрив пам’ятника Сталіну, можуть стати потенційними учасниками нового показового процесу, як це було в 1941 році.
«На той суд 1941 року спеціально показово, щоб залякати людей вивели молодь. Там була дівчинка 15 років. 42 засудили до розстрілу…11 жінок та дівчат… Як торжествувала влада! Ось уже все, переламано хребет, а вони так і не визнали себе винними. Чому? Вони знали, що тут життя короткочасне, а Христос відкрив нам небо. І сьогодні наука приходить до того, що це життя таке короткочасне, то чому ж ми не кажемо правду? Чому не кажемо, що сьогодні повторюється знову те саме? Хіба ж сьогодні не хапають таємно молодих хлопців, підлітка з батьком, а матері та дружини нічого не знають, що з їхніми рідними робиться, і де вони перебувають. «Свободо», (звернулась пані Ірина до Олега Панькевича), хіба ж не вашого учасника кілька днів тому роздягненого відпустили додому, а де другий ми ще й досі не знаємо?
Комуністи нам принесли справжнього ідола. Чому цей запорізький прокурор не запитав себе, хіба зняти голову ідолу – це теракт? Може це є нарешті правда? Але ж ні, для ідолопоклонників ідол більше, ніж людина.
Я не вірю, що ті хлопці, які сьогодні сидять, а їх вже більше як десять, що вони готували якийсь теракт. Тому що вони розуміють, чим це обернеться, бо вони знають історію. Ми сьогодні мусимо сказати – так не може бути. Не насильством ми переможемо. Тому я звертаюся сьогодні до отців, станьмо разом і скажімо «З нами Бог!». Не допустімо повернення сатани, це дуже страшно, коли якийсь там ідол стає вищим за людину».
Не оминула увагою пані Ірина й президента Януковича: «Ми пригадуємо цих молодих студентів і запитуємо себе чому ми мовчимо? Чому, пане Цимбалюк, Вишиванюк (голова Івано-Франківської ОДА), наслідуючи Хорошковського, дозволяє собі зомбувати Президента страхом. Ви пам’ятаєте, як Хорошковський в газеті «Сегодня» сказав, що в нього є дані про теракти? Чи є хоч одна держава в світі, де голова Служби безпеки дозволив би собі сказати, що на керівника держави готують замах, але конкретно нічого не сказавши», – відкрито заявила Ірина Калинець.
На її думку, президента спеціально бомбують, а тому вона наголосила: «Цьому сатанинському оточенні, яке сьогодні шанує Сталіна, вигідно зазомбувати Президента. Передайте Президенту нехай не боїться, хай приїздить! Тут на нього ніхто не готуватиме теракт. Ми за те, щоб кожну людину рятувати, а не за те, щоб зазомбована страхом вона використовувала страх проти нас», - наголосила вона.
Виступаючи Ірина Калинець мала на увазі тих кого нещодавно затримали за підозрою в терактах. Нагадаємо, що у Запоріжжі вночі проти 1 січня було підірвано пам`ятник Сталіну, відповідно, було порушено кримінальну справу за фактом тероризму. В підриві пам’ятника спочатку звинувачували ВО «Свободу», а тепер звинувачують членів націоналістичного об'єднання «Тризуб» ім. Степана Бандери. Саме тому, Ірина Калинець висловила пересторогу стосовно того, що молоді юнаки, яких сьогодні безпідставно кидають за грати стають свідченням того, що історія таки має властивість повторюватися. |
