 Для Юлії Тимошенко новий політичний рік почався неоднозначно. З одного боку, під кінець попереднього року, за свідченнями соратників, вона опам'яталася після хворобливої поразки на президентських виборах, і настрій у Леді Ю знову «бойовий». Та й влада почала здійснювати ті самі речі, які викликали протестні настрої в народі, як повітря необхідні опозиції.
З іншого боку, протести проти Податкового кодексу показали, що незадоволені українці, за великим рахунком цілком можуть обходитися без політичних поводирів, в усякому разі, старої формації. Звичайно, вигуки «Юля, Юля!» і фірмове ходіння Тимошенко в народ під час протестів під стінами ВР мали місце бути, але виглядало це все якраз неорганічно і викликало зрозумілі побоювання організаторів, що така «підписка» надмірно політизує їх акцію. Рівно як і заклики зі сцени Податкового майдана терміново відправити уряд, парламент, а заразом і Президента у відставку.
До того ж, весь цей час Тимошенко спостерігала, як за грати за різними звинуваченнями потрапляють її колишні соратники, а сама вона стала частим клієнтом Генпрокуратури у справі про гроші, одержані свого часу на екологічні програми і витрачені не за призначенням. Хоча, за деякою інформацією, «кіотська» справа вже фактично покладена під сукно і реальнішим вважається звинувачення за зловживаннями при закупівлі «швидких допомог» в 2009-му році. Причому активізувалися виклики Тимошенко в період «олів'є», що навіть дало привід говорити, що в такий «мертвий» політичний сезон упікання екс-прем'єра за грати пройде тихо і без особливого резонансу.
Поширеною є думка, що у разі «посадки» Тимошенко влада тільки зробить подарунок, а її рейтинги відразу злетять до небес. Мовляв, таке вже колись було. Але, на думку експертів, влада навряд чи зважиться на термін для Тимошенко і обмежиться просто якимсь звинувачувальним вироком, який ускладинть їй участь у виборах.
Та й ситуація зараз інша. На відміну від 2001-го, коли піднімали голови націонал-демократи, а Тимошенко, по суті, тільки починала свою кар'єру публічного політика, у 2011-му в нацдемовському таборі достатньо тих, хто з ЮВТ за один стіл не сяде, та і серед колишніх виборців Тимошенко достатньо розчарованих результатами Майдану і втомлених власне від її персони. Не говорячи вже про те, що і сама вона, прямо скажемо, за ці роки не помолодшала.
Зараз Тимошенко вже не може сама формувати порядок денний (і в парламенті, і поза ним), залежачи від багатьох чинників – дій влади і суспільної реакції на них. Нинішній рік для поки що лідера опозиції навряд чи стане роком якихось великих перемог, а на першу позицію вийде питання виживання. Власне, заявлений на 22 січня Майдан багато недоброзичливців пояснюють тим, що таким чином Тимошенко створює несприятливий фон для власного можливого затримання. Може, й так, але є і тривіальніша причина – на початку року просто потрібно нагадати про себе, задати темп.
«Перша проблема для Тимошенко цього року – уберегтися від судового переслідування, яке може виключити її з політики, – міркує керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. – Тут вона апелює до міжнародного співтовариства і намагається впливати через вулицю. Але як підняти людей? Вона намагається зробити це за політичними мотивами (репресії, загроза демократії), але куди ефективніше, як ми бачили, йде вулична мобілізація з соціально-економічних проблем. Якщо у неї вийде привернути на свій бік незадоволених людей з пасивними настроями, то шанс з'явиться. Але скликати Майдан – це все ж таки діяти по-старому. Цей метод зрозумілий Тимошенко, але ситуація зараз змінилася».
А ситуація дійсно дуже цікава. Факт вибіркових репресій і тиску на опозиційну команду може заперечувати хіба що Генпрокурор, але це, на жаль, не особливо хвилює суспільство, стурбоване іншими речами. Останні заміри соціальних настроїв показують, що політика знаходиться у самому кінці списку причин, через які люди готові вийти на вулиці. З іншого боку, достатньо сильні потенційно протестні настрої, але направити їх в правильне русло ще треба зуміти. І украй сумнівно, що Тимошенко зможе це зробити власними силами (пробачте, за підтримкою таких соратників як Юрій Кармазін, Борис Тарасюк та інші). Нові ж демократичні лідери поки що не прийшли до висновку, що їм загрожує розстріл, перед яким демократи можуть, так вже й бути, об'єднатися. Навіть на мінімальний відрізок часу.
Що у неї в голові?
Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає, що перше, чим потрібно зайнятися Тимошенко, – це чищення власних рядів. Після цього проясниться і глобальна стратегія поведінки.
«Проблеми Тимошенко навіть не в жорстокості і цинізмі влади – вона знала, з ким має справу, і багато років грала з ними в кішки-мишки, – говорить політолог. – Проблема, перш за все, в її партійному оточенні, яке виявилося слабким і неефективним і не тільки не зуміло допомогти їй виграти президентську кампанію, але і не захистило лідера в скрутну хвилину.
Її старе царське оточення звикло паразитувати на її іміджі і енергії. І тепер Тимошенко елементарно не може пробитися до електорату, до середнього прошарку партійних працівників. Заявлений Майдан – це спроба достукатися до електорату, минувши оточення. Не забувайте все-таки, що вона набрала на виборах 45 % голосів, і ці люди не зникли з України».
Звичайно, частково оточення сиплется саме собою. Фракція БЮТ в парламенті неабияк порідшала. А багато хто з тих, що залишилися, вже змирився з тим, що в список на наступних виборах не потраплять і, зрозуміло, Тимошенко навряд чи може розраховувати на їх колишню лояльність. Говорять, що на черзі – відхід в самостійне плавання і такої помітної фігури, як Наталія Королевська.
Тимошенко намагається зберігати бадьорість духу, називаючи те, що відбувається тим самим «очищенням», тим більше що лави її прибічників мало-помалу поповнюються нардепами з распорошеної НУНС. Але поки що навіть для них – загадка, що в голові у Тимошенко, і як вона збирається виходити з нинішньої кризи.
«Вся її стратегія після поразки на президентських виборах була неправильною, і у мене немає підстав вважати, що вона поміняється, – вважає глава Київського інституту конфліктології і політичних досліджень Михайло Погребінський. – Критична помилка Тимошенко в тому, що вона залишилася на полі Західної України в ролі конкурента Тягнибока. А їй треба було видалити з оточення радикальних націоналістів і повернутися до політики справедливості – це дало б шанс збирати навколо себе незадоволених по всій Україні. Вона б зайняла позицію конструктивно-справедливої сили, яка має потенційно сильну базу підтримки у населення. Це був би шанс зберегтися в політиці надовго, тому що наш народ дуже консервативний.
А зараз люди, які позначають роль Тимошенко в зовнішній політиці – це ж прямі агенти впливу Сороса і компанії! Тимошенко, здавалося б, говорить речі, які хоче почути населення, – про недопущення підвищення пенсійного віку і інше, але їй потрібно залишити розмови про «харківські угоди» і уподібнюватися Тягнибоку».
У принципі, в своїй риториці Тимошенко цілком може скеровувати майбутнє народне обурення новими комунальними платежами на конкретних своїх недругів. Як вже було в спробі прив'язати подорожчання газу для населення необхідністю віддати борг Дмитру Фірташу. За його ж замовленням, як заявляють в БЮТ, відбуваються і політичні переслідування. Газовий олігарх при цьому залишається для більшості населення «бабаєм», про якого воно чуло виключно з вуст Тимошенко і її соратників.
Чекає – не дочекається?
Безперечно, будь-які акції протесту простіше і ефективніше вести під час виборчих кампаній. Але поки все йде до того, що цього року виборів до парламенту не буде. Про це упевнено говорить спікер Володимир Литвин, а в лютому, ймовірно, повинні бути остаточно проголосовані зміни до Конституції щодо парламентських виборів в 2012-м. Це означає, що ще рік у Тимошенко не буде ніякого офіційного політичного майданчика, а «регіонали» продовжать глузливо називати її «звичайним громадянином України».
«Для Тимошенко голосування за зміни до Конституції може стати певною точкою боротьби, – говорить Володимир Фесенко. – Якщо вдасться добитися, щоб повторне голосування не одержало підтримку в 300 голосів, то це, по-перше, саме по собі буде маленькою перемогою, а по-друге, створить украй заплутану ситуацію з початком виборчого процесу».
Напевно Тимошенко тримає в думці досвід Віктора Януковича, який свого часу просто дочекався, поки трупи його ворогів пропливуть мимо, а він спокійно одержить те, чого колись недоотримав. Але якщо нинішньому Президенту при цьому не довелося боротися з внутрішніми конкурентами, та ще і посильну допомогу надавав Віктор Андрійович, то у Тимошенко від «однодумців»-суперників рябить в очах. А своє ставлення, скажімо, до «побратима» Тягнибока вона добре продемонструвала, коли ховалася за спинами соратників від телекамер під час його виступу.
Звичайно, в такій обстановці можна скільки завгодно кричати, що саме Тимошенко – реальна опозиція, а інші – на підхваті у влади. Головне, щоб наголос на власну винятковість не залишився єдиним мессиджем Юлії Володимирівни. |
