 Політика по-українськи має ряд ментальних особливостей – кумівство, корумпованість, хуторянство, зрада і відсутність зрозумілої ідеології
Феномен Ющенка
Віктор Ющенко міг стати президентом ще в 2001 році. У нього був шанс скористатися слабкістю Леоніда Кучми, знекровленого акціями протесту «України без Кучми» і незадоволеністю Заходу. У Віктора Ющенка був ідеальний момент, щоб «додавити» Кучму, як того багато хто хотів, змусити його піти у відставку, а самому перемогти на дострокових президентських виборах. Замість цього Ющенко підписав «лист трьох», де відрікся від причетності до вуличних протестів. Втім, влада не пішла йому на користь і тоді, коли він став президентом. У 2005 році в приватній бесіді з автором у вузькому крузі журналістів один з найближчих соратників Ющенка розповідав: «Після «корупційного скандалу» він зібрав нас всіх і заявив: «Я вам віддав всю владу, а ви не змогли цим скористатися». Ви собі уявляєте, щоб Кучма комусь віддав владу?». Парадоксальний характер Ющенка виявився ще в одному аспекті. Будучи лідером опозиції, а потім президентом, він постійно заявляв, як ненавидить політику. Можливо, хоч тепер, втративши владу, він став на всі сто щасливою людиною.
Феномен Черновецького
У 2006 році під час виборів столичного мера прізвище Леоніда Черновецького не фігурувало навіть в десятку лідерів громадської думки в оприлюднюваних соцопитуваннях. Яким же було здивування простих людей, експертів і журналістів, коли Черновецький переміг. Не здивувалися, мабуть, тільки «бабусі»: саме вони привели до влади мера, який протягом декількох років справно їх підгодовував, забезпечуючи продуктовими наборами і подарунками. Роки мерства Черновецького ознаменувалися непрозорими земельними і приватизаційними рішеннями Київради, а також яскравими виступами мера, завдяки яким він одержав прізвисько «Льоня-космос». Правда, навіть найзавзятіші жартівники змушені були замовкнути, коли на дострокових виборах мера Києва в 2008 році Черновецький знову переміг. Втім, залишитися в своєму кріслі йому вдалося не тільки за рахунок власної унікальності, але і завдяки ще одному українському політичному феномену – підкилимовим домовленостям, коли все розв'язується у високих кабінетах в максимально вузькому колі людей. В даному випадку, йшлося про неформальну підтримку Леоніда Черновецкого з боку Секретаріату Президента Ющенка. До речі, коли Черновецький в 2004 році пов'язав свою долю з «Нашою Україною», він пояснював це просто: «Ющенко – красивий хлопець».
Феномен масових протестів
У чому полягає феномен більшості українських акцій протесту? Одні – платять, інші – за гроші протестують, треті – показують це по телебаченню. Всі – при справі. Хоча справа ця - безглузда. Пошуміти-помайданити, постояти з прапорами або плакатами, одержати своїх 20 гривень, і розбігтися. Ніякий тобі свідомості. За всю історію України можна на пальцях однієї руки порахувати акції протесту, в яких кількість безкоштовних учасників превалювала над спеціально купленими. Перше студентське голодування, «Україна без Кучми», «помаранчевий» Майдан. Ось, мабуть, і все. Через те будь-яка влада в Україні розуміє: на такий народ можна сісти і поганяти ним.
Феномен цензури
Починаючи з 2003 року, в Україні заговорили про появу на деяких телеканалах якихось цінних вказівок – «темників», в яких містилися так звані «рамки» показу тих або інших сюжетів. Журналісти відразу почали грішити на Адміністрацію Президента Леоніда Кучми часів Віктора Медведчука. У 2004 році «темники» вже стали притчею во язицех. За ними навіть почали полювати, раз у раз, друкуючи в Інтернет-виданнях ці «документи». А деякі пасажі з них увійшли до обороту журналістів: «тема важлива і актуальна» і т.п. А дехто з «темникоборців» навіть заробив собі політичний капітал на темі цензури. Українське керівництво критикували і в ЄС, особливо діставалося від Ханне Северінсен, що займалася моніторингом українській демократії. Проте більшість керівників телеканалів покірливо виконували всі пункти «темників». І, власне, феномен цих «цінних вказівок» якраз і полягає не в самому факті їх існування, а в тому, що нікому і в голову не прийшло не послухатися. Під час Майдану активісти Пори розклеювали по всій країні наклейки з назвою телеканалів, які, нібито, виконують вказівки зверху. Хоча, як вказували у той час експерти, якби «темників» не було, то, може, вибір громадян в 2004 році був іншим – вони б побачили справжнє обличчя головних опозиціонерів.
Заради справедливості варто відзначити, що під час президентства Віктора Ющенка «темники» відійшли в небуття. А з ними і державна інформаційна політика. Нинішня влада до системи жорстких вказівок ЗМІ теж не повертається. У цьому немає необхідності. Адже у більшості ЗМІ редакційна політика раптом і так стала співпадати з політикою влади.
Феномен партій без ідеології
Україні як незалежній державі наступного року виповнюється 20 років, а в країні так і не з'явилося жодної ідеологічної партії. КПУ, лідер якої стверджував, що його партія – єдина ідеологічна опозиція, давно перестала захищати інтереси робітниківі селян, непогано навчившись заробляти гроші на «золотій акції», підіграваючи олігархам. Вся решта політичних сил ніколи і не претендували на ідеологію. Був час, коли висміювали партії, що базуються на так званій центристській ідеології. Мовляв, є ліва нога, права, а що по центру? Наприклад, «Наша Україна» позиціонувала себе як національно-демократична партія. А БЮТ якийсь час намагався вибудовувати ідеологію солідаризму, поки політологи не відзначили, що цей самий солідаризм дуже близький до фашизму. На сьогодні «праву» нішу можна співвіднести з Партією регіонів. Та й то, це швидше український варіант лібералізму. Партія Тимошенко ближче до лівих. Вона, на жаль, так і не змогла відмовитися від популізму. Весь час говорять про якусь «третю силу», але всі спроби її створити закінчуються нічим. |
