 Львів після виборів. Нарешті, дочекалися. Скінчилося те, що називали бліц-крігом, чи швидким захопленням влади. Скінчилося все мирно, але справжнє протистояння залишається попереду. Але в цьому тексті не буде нічого що прогнозуватиме та передбачатиме майбутнє. В цьому тексті буде захоплення містом після виборів.
Довга ніч виборів із напруженням політиків, які змінювали одні одних на безперервних марафонах, принесла море інформації, яку аж ніяк не можна назвати поживою для мозку. Скінчилося і, нарешті, настав світанок. Яким же було моє здивування, коли йдучи вранці, 1 листопада, на роботу, я спостерігала живий Львів. Люди як завжди штовхалися в громадському транспорті, стояли в чергах, палили на зупинках, купували хліб і все як було так і залишилося, а політика малювали геть інакшу картинку…
Якщо вірити політикам, які розповідали про те, що після виборів українців, а зокрема львів’ян, чекає кінець світу, всі голоси дивовижним чином повинні були матеріалізуватися в голоси Партії регіонів, комісії повинні були малювати геть незрозумілі результати, а планета від цього мала б зійти з орбіти, можна було б з’їхати з глузду. Тому від всього цього варто було негайно очиститися і встановити гармонійний емоційно-психічний баланс.
Влада насправді, можливо, й планувала якісь там фальсифікації і навіть більше, їй таки вдалося дуже багато зробити для того, щоб провести вигідній їй партії та зменшити представництво тих партій, які їй геть були не вигідними. Але ж все мало б бути не так трагічно, як протягом всієї виборчої кампанії розповідали партійні лідери тих чи інших націонал-демократичних сил. Тому той галичани виглядали у своїх постійних страхах та наріканнях геть схожими на параноїків. Але, краще зайвий раз крикнути передчасно, ніж потім кричати безрезультатно.
Так от, тиждень після виборів виявився фантастичним полегшенням для кожного. Так тихо й спокійно, коли життя геть позбавлене політичного забарвлення. З центру міста, нарешті, зник «політичний базар», чи то швидше наметове містечко і ось вже, скільки часу поспіль, я ще не бачила в центрі міста жодного партійного намету чи пропозиції агітації. Ти можеш йти та насолоджуватися красою осінніх вуличок, і жодна передвиборча агітація не заважає тобі бачити золоту осінь, яку через вибори ми нажаль втратили з поля зору. Нарешті, ти їдеш у громадському транспорті, а всі біл-борди дивляться на тебе порожнечею. Нарешті, ти йдеш по вулиця, а тобі роздають не агітки, а рекламу знижок у магазині взуття і ти розумієш, що хоч вона тобі й ні до чого, але так приємно взяти той папірчик знаючи що він не «за Степана, Івана чи Василя».
Тож, вибори скінчилися і всі насолоджуються життя. Нарешті, можна не боятися навали агітаторів чи закликів бігти на вулиці захищати свої права, можна просто жити і захоплюватися тим, що тебе оточує.
Для того, щоб очиститися від виборчого засмічування фібр душі вирушила до Шевченківського Гаю. Власне кажучи більш патріотично налаштовуючого куточка у місті годі знайти. Ну, звісно ж Київка, але оскільки це комерційний проект створений з метою заробляння грошей на туристах, туди не вирушили, адже де гроші, там очищення фібр душі годі й шукати. Тож, Шевченківський Гай – це місце де політика та агітація не мають місця. Йдеш собі імпровізованими вуличками. Шукаєш очищення. А осінь в цьому місці виявляється дуже прекрасною і тихою. Немає машин та й людей зовсім немає.
Осінній туман дивовижним маревом огортає це місце і все тут говорить про вічне, про культуру та твій народ. Ідеш і не думаєш де і що зараз відбувається. Мимоволі починаєш задумуватися над тим, як колись добре жилося людям не знаючи, що то власне є таке політика і з чим його можна їсти. Урбанізований простір тут не має місця, тут має місце тільки твоє я і усвідомлене прагнення пошуку гармонії. Чуєш як падають важкі краплі дощу, але дощ не холодний, а якийсь приємний та теплий. Вітер підіймає зграйки жовтого листя й кружляє з ним в вічному танці. В цей момент прекрасного розумієш, що єдине що має значення в житті – це пошук спокою та гармонія з самим собою. Сидиш біля однієї з хатин і відчуваєш, що все це створювали люди, які жили не жагою до влади, а любов’ю до своєї землі, до своєї господарки, до всього свого. Вони творили, працювали і пишалися своєю землею, а від так у них було те, що немає в сучасного українця – оптимізму, віри та надії.
Пройшовшись ще раз по визначеному маршруту та досхочу, вже вкотре, намилувавшись побутом нашого народу повертаєшся до жорстокої реальності сучасного міста де кожен виживає сам, а оскільки вибори закінчилися, то ти таки реально залишився сам на одинці із своїми проблемами, які тобі обіцяли вирішити «під вибори» і які, швидше за все, так і залишаться невирішеними. Але ми вже звикли до цього і це нікого не дивує. Мандрівка закінчилася. Мусиш знову повертатися в реальність де ТВК оголошує результати, де блокують, страйкують та рвуть вишиті сорочки «за Україну!». Але повертаючись ти відчуваєш, що всіма фібрами душі ти очистився і все інше немає значення. Один світанок змінює інший, життя йде і тепер головне, щоб воно не йшло повз тебе…Тож, з новим Вас світанком, добре якщо він справді відрізнятиметься від попередніх і не завершиться все тією ж темрявою. |
