BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Тенденції Поступу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
  Цитата Поступу
Я хотів створити демократію, але не продумав, яким чином... Єдине, про що я шкодую — це про свою участь в уряді. Мій уряд допоміг людям прийняти капіталізм»
Яцек КУРОНЬ
 
14 січня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:6 22-11-2017 -   На Львівщині вшанують пам'ять жертв Голодомору  
  16:1 22-11-2017 -   На Львівщині від строкової служби у війську ухиляється 15 тис. осіб  
  14:53 22-11-2017 -   Синоптики прогнозують завтра туман видимістю 200-500 м  
  14:44 22-11-2017 -   На наступний рік заплановано провести капітальний ремонт тротуарів по периметру площі біля пам’ятника Т. Шевченкові  
  14:42 22-11-2017 -   На шахті «Львіввугілля» травмувався гірник  
Україна
  16:4 22-11-2017 -   Німеччина профінансує гуманітарні проекти в Україні  
  16:2 22-11-2017 -   Холодницького відвезли до лікарні - ЗМІ  
  15:51 22-11-2017 -   Порошенко, Тимошенко і Вакарчук, - лідери президентського рейтингу  
  14:51 22-11-2017 -   Україна хоче стати експортером газу  
  14:40 22-11-2017 -   У Луганську озброєні люди беруть під свій контроль урядові будівлі  
Світ
  14:37 22-11-2017 -   У Росії дитина задихнулася в пральній машині  
  12:41 22-11-2017 -   У Тихому океані розбився літак ВМС США  
  10:37 22-11-2017 -   ЗМІ повідомили про смерть Дмитра Хворостовського  
  10:16 22-11-2017 -   Дельфіни привертають увагу самок подарунками – вчені  
  14:54 21-11-2017 -   У Росії онколог порадив пити пиво через радіоактивне забруднення  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Тенденції Поступу  »  АНАЛІЗ

___________________________________________________________________________

Федерація олігархів
Богдан БАЧИНСЬКИЙ
 
Цілком очевидно, що не настільки важливо коли відбудеться реформування політичної системи в Україні, наскільки яким воно буде і що принесе. Деякі політичні оглядачі вважають, що прийдешню зміну політичного управління потрібно очікувати як манни небесної і покладають на неї багато сподівань. Вважають, що вона принесе в Україну нову добу політичного процвітання. Інші ставляться до політичної реформи більш прохолодно і скептично, мовляв, все, на що здатні наші політики, -- так це домовитися і прийняти новий закон про вибори на пропорційній основі, а, можливо, ще й призначення уряду парламентом. А на дійсно реальне реформування у напрямку побудови врівноваженої та дієвої політичної системи вони не здатні. Проте ніхто з них не сумнівається, що Конституційна реформа буде головною політичною подією цього року.

Розмови про необхідність зміни політичної системи в Україні існують уже давно, практично з початку усталення нині діючої президентсько-парламентської форми державного правління зі значним домінуванням гаранта Конституції. Невдоволення існуючим станом речей зумовлене насамперед відсутністю дієвої організації виконавчої влади та її співпраці з законодавчою. Створилася ситуація, коли з одного боку прем'єр міністр, як голова виконавчої влади, формально є незалежним у своїх діях і лише відповідальний перед Президентом, парламентом, і, зрозуміло, народом. Проте, з іншого боку, Конституція фактично ставить прем'єра у беззаперечну залежність від президента. Допомагають у цьому Адміністрація президента та інститут відданих президенту державних секретарів, який зводить до мінімуму будь-які спроби уряду проводити власну політику, як цього вимагає Конституція. Така ситуація робить президента фактичним головою виконавчої влади, проте за Конституцією він ним не є, а тому і не несе відповідальності за її діяльність.

Неефективність роботи уряду також спричинена законодавчо обумовленою підзвітністю уряду перед законодавчою владою, що змушує урядовців "плазувати" перед депутатами заради збереження своєї посади. Проте, як свідчить історичний досвід, за гарантований законом безпечний рік часу прем'єр не може розірватися і одночасно вдовольнити і главу держави, і парламентарів, тому останні щороку раз по раз відправляють у відставку прем'єрів "невдах". Усе це створює неможливість нормального функціонування державної системи управління і, відповідно, сприяє багатьом можливостям для відхилення від закону і зловживання владою.

Існуюча політична система не є ні президентсько-парламентською моделлю правління, ні парламентсько-президентською. Висновок простий -- причиною неефективного функціонування державної системи є законодавча помилка, а тому її потрібно виправити шляхом зміни Конституції. З'являється питання: як саме реформувати систему? Будувати її як президентсько-парламентську чи парламентсько-президентську.

Перша утворюється з домінуванням президента, який є главою виконавчої влади, призначає та звільняє прем'єра. Струнка і чітка вертикаль виконавчої влади підпорядковується прем'єру та президенту, останній також часто має можливість розпустити парламент. Проте для європейських демократій остання функція президента є швидше рудиментом, ніж реальним важелем впливу на парламентарів, які є цілком незалежними у виконанні законотворчої та контролюючої функцій. Останнім прикладом президентської форми правління в Європі (після скорочень президентських повноважень у Греції та Португалії) може бути Фінляндія.

У другій формі правління головним є парламент, домінуюча партія якого самостійно або коаліційно призначає членів уряду, який акумулює в собі усі завдання виконавчої влади і є відповідальним перед парламентом. Разом із тим, правляча партія чи коаліція партій несе відповідальність за діяльність уряду. Президент виконує роль контролюючого органу, і наділений більше представницькими функціями. Прикладами парламентсько-президентської моделі є Німеччина, Іспанія та ін.

І та і інша форми правління мають свої недоліки та переваги. Парламентська форма забезпечує більш реальний вплив суспільства, коли народ формує і законодавчу, і виконавчу гілки влади. Першу безпосередньо шляхом виборів парламентарів, а другу -- руками своїх представників. Цій моделі характерна більша відповідальність, яка лежить на правлячій партії, і стимулює парламентарів та урядовців більш ефективно працювати в інтересах виборців. З іншого боку, парламентські системи, через свою гнучкість, схильні до урядових та загальнополітичних криз, особливо в умовах відсутності тривалої демократичної політичної культури, суспільних конфліктів, економічної нестабільності. Проте досвід багатьох парламентських демократій вказує, що періодичні кризи не стають на заваді загальнонаціональному розвитку. Парламентська форма забезпечує стабільність загальної системи, сповільнює її розвиток. Натомість президентсько-парламентська модель є більш твердою. Вона може ефективніше забезпечити сильну владу, законність і порядок, а тому і спрямувати країну у напрямку демократичних реформувань. Проте така стабільність може межувати з авторитаризмом. Наприклад, президента, який розчарував своїх виборців, можна легітимно усунути лише за допомогою імпічменту, механізми якого є нечіткими, довготривалими і, враховуючи президентську владу, малоймовірними. Тоді вотум недовіри уряду чи парламенту є значно простішим. Президентська модель є також небезпечною, оскільки переможець виборів репрезентує лише частину громадян, тоді як інша не є представленою. Це спричиняє до поляризації суспільства, зростання конфронтації.

Зазвичай при виборі тої чи іншої моделі державного управління слід враховувати недоліки та переваги як президентської, так і парламентської демократії. Проте Леонід Кучма уже зробив вибір -- перехід до парламентської моделі, шляхом збільшення повноважень Верховної Ради і, відповідно, зменшення президентських. Причому Кучма обґрунтував свій вибір, опираючись не на наукові дослідження, а на загальносуспільні антипрезидентські настрої та вимоги парламентарів розширити їх повноваження. З іншого боку, необхідність зміни політичної системи логічно продемонстрували результати нещодавніх парламентських виборів, коли громадяни віддали свої голоси за одні політичні сили, а до влади прийшли зовсім інші. Таким чином, форма правління, при якій парламент виконує функцію формальної легітимації рішень, прийнятих однією людиною або вузьким колом осіб, називається квазіпарламентською. Така модель створюється за допомогою непрозорих для громадськості , але формально демократичних, процедур діяльності парламенту, за лаштунками яких можна просувати потрібні правлячій еліті рішення. Існування квазіпарламенту чи механізмів створення квазіпарламенту, як це є в Україні, гарантує правлячій верхівці абсолютний контроль над суспільними процесами, водночас легітимуючи свою діяльність в очах громадськості.

Цікаво, що ж змусило Леоніда Даниловича раптово стати прихильником парламентсько-президентської моделі управління? Для отримання відповіді потрібно розглянути запропонований законопроект Конституційних змін. Проектом передбачається припинення повноважень депутата, який покине лави фракції, у складі якої увійшов до Верховної Ради. Цей пункт спрямований на посилення партійної дисципліни та пришвидшення структуралізації парламенту. Запропоновані нововведення зобов'язують партію-переможницю виборчих перегонів або коаліцію партій, утворену після виборів, протягом першої сесії створити парламентську більшість, яка безпосередньо братиме участь у формуванні уряду. Крім того, проект передбачає деяке посилення ролі парламенту у формуванні виконавчої влади за рахунок часткового зменшення повноважень президента. Зокрема, призначення президентом прем'єр міністра та членів Кабінету міністрів, голови держкомітету охорони кордону, головного прокурора та голови СБУ відбуватиметься лише за згодою парламенту. Планується також зменшити необхідну кількість депутатів для подолання президентського вето з 300 до 250 голосів. Справді, усі запропоновані зміни Конституції посилюють парламентаризм, правда за єдиної умови -- прийняття закону про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Проте серед цих пунктів немає жодного, який говорить про перехід України до парламентської моделі. Адже відсутня головна функція парламенту у цій моделі призначати органи виконавчої влади і, особливо, уряд. Натомість законопроект передбачає можливість президента розпускати парламент у випадку, якщо останній протягом 60 днів від відставки уряду не спроможеться затвердити його новий склад. А це вже більше нагадує президентську форму правління Єльцинських часів у Росії. Незрозумілою залишається ситуація, яка виникне, якщо партія-переможниця не матиме (що є дуже ймовірним) більше половини голосів у парламенті, а коаліція так і не утвориться. І що тоді, як формуватиметься уряд?

І знову ж таки, запропоновані конституційні зміни абсолютно не вирішують проблеми ефективного і самостійного функціонування органів виконавчої влади. Становище уряду стане ще хиткішим, адже проект зовсім не відміняє інститутів Адміністрації президента та держсекретарів, які залишаться під президентським командуванням. Складається враження, що проект спрямований не на врівноваження системи та приведення її до ефективної форми діяльності, а навпаки -- на її розбалансування, шляхом утворення двох цілком рівних за своїми можливостями гілок влади. І президент, і парламент матимуть свою виконавчу владу. Кожний тягнутиме ковдру на себе, а політична система перетвориться на поле битви рівносильних. Причому війна відбуватиметься на стику повноважень держсекретарів та уряду.

Виникає логічне запитання -- навіщо? Можна припустити, що Кучма, бажаючи зберегти свої "матеріальні здобутки" після відходу з президентського поста, намагається створити систему, в якій би жодна з владних гілок не мала монопольного права на керівництво країною. Адже не зважаючи на те, хто буде наступним президентом України -- Ющенко, Тимошенко чи навіть хтось із приближених зараз до нього олігархів, -- все одно від жодного з них Кучма не може сподіватися на отримання гарантії власної безпеки та безпеки своєї сім'ї. Тому Кучма формує систему, в якій не було би домінантної переваги жодного з регіонально-олігархічних угрупувань. І, відповідно, рівність сил призводила б до послаблення конфліктуючих сторін. Парламентські "групи тиску", які воюватимуть за політично-економічні впливи між собою та з президентом, не матимуть змоги посягнути на спокій і затишок екс-президента. В країні виникне ситуація, коли політичний розвиток законсервується, а економіка розподілиться між потужними регіональними елітами на декілька незалежних частин. Без консолідуючої сили Україна перетвориться на "федерацію" кланових угрупувань.

Вважається, що демократичність політичної системи визначається не тою чи іншою формою демократичного державного управління, а рівнем консолідації гілок влади, який забезпечується лише високим рівнем політичної культури. При низькому рівні культури співпраця між політичними силами проводиться лише з метою одержання влади, а не виконання своїх функціональних обов'язків.

Тому важливим є не стільки форма державного правління, скільки політична культура. У будь-якому випадку при будь-якій, навіть "найдемократичнішій" моделі правління, за низької політичної культури населення знайдеться можливість у той чи інший спосіб маніпулювати суспільством за допомогою влади. І навпаки, якщо більшість робітників, підприємців, міліціонерів, суддів, депутатів і т.д. будуть мати реальну економічну незалежність, а їх дії будуть підконтрольні лише власним помислам та моралі, то недосконала державна модель правління може перетворитися на реально діючий демократичний устрій. Аморальному суспільству годі сподіватися, що його влада буде кращою за нього.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Скептичний погляд із Європи 
  ·  Честь і гідність Галичини 
Погляд
  ·  Бензин дорожчає 
  ·  Київ і львів'яни знищують Львів 
  ·  Нафта буде дешевшою 
Поступ у Львові
  ·  Варшавські одкровення Янківа 
  ·  Військових посадили за парти 
  ·  Священик повинен вибачитись 
  ·  Реформаторські настрої Мороза 
  ·  УНР чи УНП? 
  ·  ХРОНІКА 
  ·  Увесь Львів у ролі Попелюшки 
Поступ з краю
  ·  Ще один суд над студентом 
  ·  Американці не забули про "Кольчуги" 
  ·  Справа Ґонґадзе -- швейцарська спроба 
  ·  У четвер бюджет поправлять 
  ·  Саміт СНД "без краваток" 
  ·  Піскун залякує Тимошенко? 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Британія налякана тероризмом 
  ·  Папу запросили до Страсбурга 
  ·  Демократи ще вагаються 
  ·  КНДРівська епопея 
  ·  Венесуела далі мітингує 
  ·  Діснеївські плани в Китаї 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Тенденції Поступу
  ·  Федерація олігархів 
Арт-Поступ
  ·  Парадокси провінції 
  ·  Дрогобицькі марення у Варшаві 
Пост-Factum
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Старий Новий Рік 
  ·  Умер Моріс Ґіб, зірка Bee Gees 
  ·  Пісень The Beatles стало більше