 На розгляд Верховної Ради висунуть новий законопроект, покликаний удосконалити умови діяльності вищих учбових закладів. Серед головних положень документа, автором якого виступив нардеп від ПР, представник Януковича в Раді Юрій Мірошніченко, - спрощення процедури ліцензування вузів і пропозиція видавати їм дозвільні документи на необмежений термін. Це рішення полегшить життя вузам, вимушеним сьогодні одержувати ліцензію кожні п'ять років.
Проте, за традицією, що склалася вже, зміни в системі освіти останнім часом не проходять без організації нової «ускладнюючої життя» схеми. На цей раз «головним героєм» стало привласнення вузам статусу національного. Попередня редакція закону передбачала, що звання національного могли одержати виключно державні вузи четвертого рівня акредитації (учбові заклади, що готують бакалаврів, фахівців і магістрів). Але чітких критеріїв, яким повинен відповідати претендент на звання національного вузу, в законі не було.
Питання регулювалося Указом Президента від 16 червня 1995 року N 451/95, в якому було відмічено: статус національного «надається установі України, що досягла високих показників в своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідей національного відродження і розвитку України, впровадження української мови і є провідним серед галузевої групи установ гуманітарної сфери». Розмитість критеріїв оцінки привела до того, що сьогодні в Україні діє більше 100 вузів, що мають статус національних. Експерти відзначають: така велика кількість значно підірвала довіру до системи привласнення високого статусу. Втім, для більшості вузів питання іміджу часто були другорядним. Звання національного дозволяло державним вузам одержувати цілком конкретні матеріальні вигоди. Так, інститути і університети могли на свій розсуд управляти структурними підрозділами, присвоювати вчені звання, встановлювати власні форми матеріального заохочення працівників і навіть виступати орендодавцями нерухомого майна. Недивно, що кількість вузів, охочих дістати заповітний статус, з кожним роком збільшувалася.
У новому законі немає згадки про можливість здачі в оренду нерухомості, зате пропонується, зокрема, пріоритетно направляти в національні вузи державні кошти на закупівлю наукового і учбового устаткування. Учбові заклади також зможуть ухвалювати рішення про присудження наукових ступенів доктора наук.
Але головна новація законопроекту – чіткі підстави для присвоєння вузу статусу національного. Так, нардеп Мірошніченко пропонує називати національними тільки ті вузи, державне або міжнародне визнання яких підтверджується рейтингами учбових закладів. Щоб одержати високе звання установа повинна потрапити в список 50 кращих вузів України, або зайняти рядок в списку 500 провідних учбових закладів світу. Національний рейтинг повинна щорічно організовувати і проводити Державна акредитаційна комісія (дотепер рейтинг проводився тільки один раз і породжував цілий шквал негативу). Їй же доручено і подавати прохання про присвоєння тому або іншому вузу статусу національного. У випадку, якщо через 5 років учбовий заклад опуститься в рейтингах нижче передбаченого законом місця, із статусом національного можна буде попрощатися. Методом нехитрих математичних обчислень виходить, що мінімум половина з діючих нині національних вузів не потрапить в 50 кращих учбових закладів країни. І це тільки за найгрубішими підрахунками, адже в країні діє більше 800 вузів. Говорити про міжнародні рейтинги взагалі не має сенсу, оскільки жоден з вітчизняних вузів дотепер в ці рейтинги не потрапляв. Ще одна цікава деталь: раніше звання національного міг одержати тільки державний вуз, тепер же форма власності рівно ніякого значення мати не буде.
У результаті вимальовувалася прекрасна в своїй простоті схема: одержати (або ж втримати) звання національного вуз зможе тільки завдяки рейтингу, що проводиться Державною акредитаційною комісією. Неважко здогадатися, якого роду вимоги висуватиме комісія претендентам на рейтингові місця. Особливо якщо врахувати той факт, що очолює комісію міністр освіти і науки Дмитро Табачник. |
