BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Тенденції Поступу.    Інтерв''ю у Поступі.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
21 грудня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Інтерв''ю у Поступі  »  ПРЯМА МОВА

___________________________________________________________________________

Олександр КРИВЕНКО: Тільки введення контингенту НАТО може забезпечити свободу сл
 
Олександр КРИВЕНКО
- Сашко, яким є ваше враження від парламентських слухань стосовно свободи слова в Україні.


- Враження позитивне. Воно спричинене тим, що слухання відбулися. Відбулися з тією назвою, якою дорожили ініціатори цих слухань, а саме, що в назві слухань фігурувало слово "цензура". Відбулися за участі людей, якими дорожили ініціатори слухань. А саме низки журналістів, які змогли виступити з трибуни, і тих журналістів, які були присутні в залі. Це дуже був серйозний успіх активістів, ініціаторів створення журналістської профспілки включно і журналістського страйкому. Оскільки невдовзі після того, як було отримане, вирване в пана Литвина рішення провести парламентські слухання влада дуже швидко перегрупувала сили і провела планомірну роботу, скеровану на те, щоб надати цим слухання звичного формату. Звичного -- в сенсі незагрозливого для влади. Спочатку зусилля були скеровані на зміну назви так, щоби там не було слова "цензура". Пропонувалося щось на зразок "Проблеми свободи слова в Україні". Коли ж цього зробити не вдалося, то основні зусилля вже за кілька днів до самих слухань спрямували на врегулювання складу виступаючих. І на проведення владної версії підсумкових документів.


-- Чи ви особисто зіштовхувались із цензурою в медіа і як з нею боролися, якщо боролися взагалі?


- Це запитання мені часто задають. Так, мені доводилися стикатися з цим явищем. Зокрема під час моєї роботи на каналі 1+1, як керівникові інформаційної служби. Проявлялася цензура в тому, що певні представники Адміністрації президента, або безпосередньо, або через керівництво каналу намагалися вплинути на редакційну політику, визначити коло табуйованих тем чи персон, або трактування тих чи інших подій. Я пам'ятаю випадок, коли на вимогу довилося поміняти навіть ведучого новин. Що ж стосується того, чи я боровся з цензурою, то я далекий від думки, що це була боротьба. Це були спроби якось пом'якшити радикальність тих вказівок, які надходили, і намагання їх якось так реалізовувати, щоби це якнайменше суперечило власному розумінню журналістських професійних канонів. Й інший бік -- це робота над недопущенням претензій за невиконання цих вимог. Це була гра на випередження і мушу сказати, що це само по собі теж є проявом цензури, але в такій формі як самоцензура.


- Гаразд, цензура існує і хай частково, але це визнають й представники тієї влади, яка цю цензуру здійснює. Але чи вірите ви в те, що забезпечити свободу слова зможуть опозиційні сили у випадку, якщо отримають владу?


- Ні, не вірю. Забезпечити не зможе ніхто, хіба обмежений контингент військ НАТО, якщо він буде розміщений на максимально широкій території. Будь-яка влада, а тим паче на пострадянському просторі не покликана захищати права і свободи людини. Вона, точніше, не в стані це робити. У природі влади є намагання обмежити права і свободи людини. Інша річ, що ті, кого ми зараз називаємо опозиційними політиками, -- і я це знаю не з теорій, а з практики власного спілкування -- не здатні бути настільки цинічними і твердими в прагненні обмежити права людей, як це роблять ті, хто зараз перебуває при владі.


- Настільки гостро стоїть питання самоцензури для журналістів?


- Я думаю, що це зараз найгостріше питання для всього суспільства. Це делікатне питання, бо насправді Господь створив людину не для подвигу -- він створив її для любові, а з певних причин потім і для тяжкої праці тобто ускладнив програмування. Але точно там не було програмування на подвиг. Посилення цензури в умовах тоталітарного, як було колись, або авторитарного, як є тепер, режиму в Україні по суті рівнозначне подвигу. І якщо людина, яка має бодай певні юридичні захисти, як, наприклад, народний депутат, може легше переступити цю межу і позбутися самоцензури, то людям, які не мають не лише матеріальних гарантій, а й правових гарантій безпеки, значно важко переступити межу самоцензури. До таких людей належать далеко не лише самі журналісти, до них належать і всі інші соціальні групи. Насамперед ті, кого ми звикли зараховувати до еліти, або, за слов'янською традицією, інтелігенції: науковців різноманітних напрямків, військову еліту, урядову, чиновниччя, духівництво тощо. Не кажучи вже про простих людей.





- Чи не бачите ви тут обернено-пропорційного зв'язку: чим сильнішим є зовнішній тиск, тим меншою є самоцензура?


- Я вам скажу із свого власного досвіду, набутого в Києві, бо у Львові я не мав такого досвіду -- принаймні до 1995 року такого тут не було практиковано: влада, з одного боку, і через неї власники медій телеканалів чи газет прагнуть знайти таких менеджерів, щодо яких насправді необов'язково застосовувати зовнішнього тиску, які є настільки внутрішньо ієрарховані, покірні щодо влади і настільки ефективно здатні здійснювати самоцензуру в собі, щоб у влади не виникало потреби самим втручатися в діяльність медіа. Для цього дуже широко застосовується фінансова мотивація: розрив між оплатою праці менеджера і рядового журналіста чи продюсера на телеканалах у Києві є неймовірним.


- Йдеться про купівлю журналістів?





- Так. Безумовно. Є випадки, особливо коли йдеться про пресу чи невеличкі Інтернетвидання, яких стає дедалі більше. Якщо трохи поритися в їх програмному забезпеченні чи попитати в людей, то чомусь обов'язково виходиш на групу осіб -- російських іміджмейкерів, які працюють з Адміністрацією нашого, українського, перепрошую, президента. Там йдеться про окремих людей, яких просто купують. Але якщо мається на увазі великі медіальні механізми, скажімо, щоденну газету чи телевізійний канал, то там просто купити вже може бути недостатньо. Застосовуються складніші схеми впливу і тиску, які віднедавна здобули такий евфемізм "корпоративна солідарність". Власники і керівники дуже часто засвічуються у використанні цього терміну. Що це означає? Це означає (малюю схематично, не маючи на увазі жодного конкретного телеканалу, бо, напевне, така схема дій на всіх загальноукраїнських телеканалах) що коли якийсь топ-менеджер пояснює журналістам, що, дорогі друзі, ми знаходимося в одному човні, цей човен пливе по гівну, це не та країна, про яку ми колись мріяли, але є така ситуація і ми повинні за щось жити і, щонайкумедніше, повинні годувати дітей чи батьків, -- то наші колеги, які в цей час знімають фільми, розважальні програми, а це кількасот наших співробітників на каналі, залежні насправді від нас. Якщо ми роздратуємо дракона, він пошматує весь канал і триста людей залишаться без роботи, помножте це на кількість сімей! А чим винні ці оператори чи водії?! "Слухай, старий, -- повертається він до одного з журналістів, -- ну зроби, зроби... Ти ж бачиш, я сам по вуха в гівні, а ти пройдися трошки, ну не більше, ніж до колін, ну зроби цей репортаж сьогодні, я тебе прошу". І це називається корпоративна солідарність. Совісний українець чухає ріпу і каже: "Ну добре, я зроблю". Правда за умов корпоративної солідарності забувають часами про корпоративну солідарність в оплатах праці. Але це вже похідне, бо це, власне, і є те, що мотивує менеджера бути таким красномовним, а часом не лише красномовним, а таким, який дійсно ходить по вуха в лайні.


- Сашко, оскільки ми вже почали говорити про купівлю журналістів, то ризикуючи вас образити, зважуся запитати: яку платню треба запропонувати Кривенку, щоб він погодився працювати в прес-службі Леоніда Кучми або, наприклад, на телеканалі "Інтер"?


- Таню, не буду не те ображатися, а буду максимально щирим. Якщо я не помиляюся, то 19-го чи 20 жовтня 2000 року Олекс Кривенко дав був згоду очолити прес-службу Леоніда Даниловича Кучми. Я навіть дав був уже об'єктивку в Адміністрацію президенту, й очікувалося лише співбесіди з тодішнім керівником АПУ паном Литвином. Тобто така платня існує, вона існувала завжди і не обов'язково вона має виражатися в конкретній грошовій неймовірно високій сумі. Вона може бути виражена в певній соціальній привілеї, можливостях, які відкриваються на тій чи іншій посаді. Те, що цього не сталося, було вже не волею Кривенка. Це було волею... не моєю, щоби не кивати на Господа. Кілька тижнів співбесіда затягувалася через поїздки пана Литвина по Україні і закордоном, аж доки в один день Олександр Мороз не оприлюднив у Верховній Раді певні магнітофонні записи.


- Шкодуєте?


- Ні, не шкодую, бо в той вечір сидів, дивився новини і думав: оце ти зараз мав там сидіти і відгрібати.


- Ким ви відчуваєте себе зараз -- журналістом, громадським діячем чи керівником фірми?


- Може ще складніше. Людина часами з ласки Господньої й обставин існує в кількох вимірах одночасно -- історія про Януса не така вже й вигадка. Я раз, на тиждень гарантовано, веду програму на радіо в Києві, і тоді я -- журналіст, принаймні годину на тиждень. Значно більше часу забирає адміністрування проекту цього радіо. Не скажу, що це приносить мені надзвичайну насолоду, але хтось інший програму може провести, а от адміністрування -- це мушу я, бо низка західних донорів, які дають гроші на цей проект, ув'язують саме зі мною успіх чи надійність цього проекту. І третій статус: наприклад, сьогодні в мене дві години пішло на засідання журналістського страйкому. Тобто там я вже якийсь громдіяч і функціоную в одній із громадських організацій -- "Хартії-4". І хай не щодня, але з якоюсь там інтенсивністю щось для цього роблю. Насправді це якесь балансування. Ця багатоликість дозволяє підтримувати психологічний статус-кво, бо робота тільки в одній іпостасі, я думаю, привела б мене або до згорання на барикаді, або до тотальної депресії від розуміння безвихідності.


- Але цікавим ви є для нас і як автор. Коли ви востаннє написали журналістський текст?


- Є відповідь і на це запитання, до речі, дуже складна, але я постараюся коротко. Річ у тім, що я багато років не вважав публіцистику журналістським ремеслом. І зовсім недавно, почавши роботу з радіо, я взявся читати кілька спеціалізованих посібників із журналістики, у тім числі й авторства Здоровеги, львівського професора. Між іншим, книга дуже добротна, і змушений був визнати, що помилявся. Насправді є такий різновид журналістики, як публіцистика. Вона відмінна від інших більш звичних для нас журналістських жанрів, але вона є. І так склалося, що дев'яносто відсотків того, що я писав, -- це власне була публіцистика завжди. Це мені легше дається, і я себе тішу тим, що в останньому випуску "Дзеркала тижня" є моя стаття -- ніби рецензія на книгу, але це більше публіцистична така річ вдалася. На книжковій сторінці, та ще й в доброму сусідстві між статтею Бондара та Андруховичем. Отже, дуже рідко, але пробиває. Я не можу похвалитися, що ні дня без рядка чи ні тижня без сторінки, але намагаюся щось його писати.


- Чим займається "Хартія-4" сьогодні?


- Намагається виробити тактику для наступного року. Тактику, яка би продовжила філософію, закладену при створенні цієї організації. Це сприяння іншим журналістським чи суспільним ініціативам у їхній реалізації. Є якісь конкретні приклади: хартія допомагала максимально в роботі комісії з питань журналістської діяльності та етики. Я зараз не хотів би говорити про те, наскільки ефективною і перспективною є ця робота. Це тема для окремої ґрунтовної розмови. Розробляємо стратегію певного впливу на систему журналістської освіти в Україні, яка б мала виражатися в низці поїздок по регіонах, контактах із викладачами і студентами навчальних закладів, що готують журналістів. Розробляє хартія і варіант свого місця між страйкомом і журналістською профспілкою. У цьому напрямку найближчим часом усе стане зрозумілим. Далі здійснює непомітні, можливо, марудні тренінги для журналістів. Насправді я вважаю, що діяльність "Хартії 4" була незаслужено демонізована владою, коли спарадично акції хартії в регіонах потрапляли в темники, які розсилали на телеканали. Ми тут часто сміємося над тим, що, мовляв, зависоко оцінила влада діяльність хартії. Але можливо їм видніше, можливо й справді її діяльність комусь не давала доспати ночей.


- Які перспективи "Громадського радіо"?


- Намальований величезний план розвитку на наступний рік, збільшення ефіру в Києві й поетапної появи в регіонах. У тому числі і в шести мільйонниках, серед яких є і Львів. Наскільки нам удасться цей план, я би ризикнув сказати тільки через місяць.


- Чому Кривенко допомагав відроджувати "Поступ" п'ять років тому?


- Насправді це було для мене дуже цікавим досвідом. Я ніколи не працював у щоденній газеті до того. Та й після того теж. Це було для мене цікаво, бо мене про це просили друзі. Звичайно, це було дуже бентежно для мене, бо я є людиною, яка з дуже великою толеранцією і повагою ставиться до знаків, а назва газети була для мене знаковою. І, звичайно, це було цікаво, бо було спробою зробити щось саме у Львові. І якщо газета досі живе, то це означає, що ця спроба була слушною. Я далекий від переоцінки чи високої оцінки власного значення в тому, що газета досі живе, бо я завжди бачив головну свою функцію в формуванні колективу і стилістики. "Поступ" сьогоднішній і "Поступ" п'ять років тому -- це все ж таки відмінні речі, я не кажу радикально відмінні. Точніше буде сказати не тотожні. І це нормально -- значить життя диктувало свої вимоги. Газети жила, розвивалися, змінювалася. І я вважаю, що добрим було власне те, що "Поступ" був здатний змінюватися. Найкращий доказ того, що те, на що були спрямованні зусилля, було доцільним, є те, що воно живе. А "Поступ" живий. Я насправді щиро цьому тішуся.



Розмовляла Тетяна НАГОРНА









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Україна поза світом 
  ·  Соціал-демократи протестують 
  ·  П'ять років "Поступу" 
Погляд
  ·  "Поступ" не зупинити 
Поступ у Львові
  ·  Місто на порозі руїни 
  ·  Економічне підґрунтя львівського добробуту 
  ·  Перспективи районних центрів 
  ·  Громадськість хоче змін 
  ·  Львівські пріоритети 
  ·  Нові перспективи "ЛАЗу" 
  ·  Самбору допоможуть стати чистим 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Рік "Нашої України" закінчився 
  ·  Потрібно прокинутися! 
  ·  Поступ за тиждень 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Страждання пересічного німця 
  ·  Відійшов у вічність Рамон Гнатишин 
Тенденції Поступу
  ·  Украина vs українськости 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Олександр КРИВЕНКО: Тільки введення контингенту НАТО може забезпечити свободу сл 
Арт-Поступ
  ·  Савойя 
  ·  ТЕАТРИ 
  ·  ІМПРЕЗИ 
  ·  ВИСТАВКИ 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
  ·  ГОРОСКОП 
Пост-Factum
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  ОГОЛОШЕННЯ