BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Тенденції Поступу.    Інтерв''ю у Поступі.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
21 грудня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:19 25-05-2017 -   У Львові поблизу залізничного вокзалу пограбували чоловіка  
  14:8 25-05-2017 -   За одну ніч львівські патрульні зупинили десятьох п'яних водіїв  
  14:0 25-05-2017 -   До Львова приїде німецька скрипалька Сюзанна Мате  
  13:58 25-05-2017 -   На пл. Кропивницького збудують дитячий майданчик  
  13:9 25-05-2017 -   Кримчанин організував у Львові торгівлю амфетаміном  
Україна
  15:22 25-05-2017 -   Нацполіція отримала 635 нових гібридних авто  
  14:6 25-05-2017 -   В тернопільських автоматах з продажу води виявили технічну воду замість артезіанської  
  14:5 25-05-2017 -   Береза пригрозив опозиції ніччю довгих ножів  
  14:4 25-05-2017 -   Рада визнала бойовий гопак національним видом спорту  
  14:1 25-05-2017 -   СБУ пояснила заборону соцмереж синім китом і порно  
Світ
  15:21 25-05-2017 -   У Новій Зеландії вперше запустили ракету в космос  
  14:3 25-05-2017 -   У Каннах показали фільм із зіркою "Сутінків"  
  13:13 25-05-2017 -   Лобода стане ведучою російської премії  
  10:27 25-05-2017 -   У Красноярському краї РФ згоріли 130 будинків  
  15:23 24-05-2017 -   У США загорівся літак у польоті, є постраждалі  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Тенденції Поступу  » 

___________________________________________________________________________

Украина vs українськости
Орест ДРУЛЬ
 
Орест ДРУЛЬ
Усе дуже просто


Простота цивілізаційного рівня: виклик ґлобалізації породжує посилення реґіональної ідентифікації; в Галичину приходить "Европа реґіонів".


Простота державна: тенденція поглиблення не те що перманентного, але консеквентного невдоволення соціально-економічною ситуацією на тлі державної інституалізації України компрометує ідентифікацію з цією аутсайдерною країною; іншими словами -- одержавлення тендітного поняття "Україна" як ідеалу всього, чого тільки можна уявити доброго: від мови (другої у світі за мітичним, але авторитетним французьким конкурсом) через кохання (про ukrainian girls -- слух. т.зв. White Album Бітлів) до вершин демократії (тих, хто ще пам'ятає неспаскуджену її конотацію, відсилаю до прецеденту конституції Орлика) -- призвело, прогнозовано, зрештою, до настільки повної трансформації семантики слова, що утотожнюватися з новим його значенням стало вищою дзен-практикою. Зрозуміло, що вищі ступені цієї практики (як от, що рух -- це застиглість) досяжні лише немногій щепті -- тож питання вибору іншої ідентичности для неочудненої решти -- квестія часу.


Простота ще інакшіша -- прецінь галицька: Боже!, а ми ж мінорити у цій Візантійщині, де на просте греко-католицьке запитання "Коли приїжджає Папа" в Адміністрації президента -- НАШОГО президента -- можна почути: "Леонид Данилыч в Днепропетровске, когда возвратится, сказать не могу", де алюзією до слова "католик" є "поляк", а до "українець" -- "шаровари", де найпопулярнішим національним телеканалом є ОРТ, а радіостанцією -- "Русское радио" etc., etc., etc...


Мож' стати більшістю, злившись із нею, прийнявши її габітуси, її УССРівську ґенезу, при якій концепція люстрації є попросту абсурдальною, а упівські партизани, що зі зброєю в руках воювали проти СССР, реабілітовуються за відсутністю доказів антисовєцької діяльности.


А можна -- Бог дав людині свободу вибору -- промовити: "Ми інші" й інституалізувати цю іншість.


Оскільки інтенції такої інституалізації уже знайшли свої заперечення окремих товаришів, то варто перед обґрунтуванням намірів розглянути оці три узагальнені застереження.


Отож перший арґумент: якщо ви, галичани, такі мудрі, то чого такі бідні.


Арґумент, беручи до уваги наш зматеріалізований світ, є дуже поважним. Однак є одне "але", що звикло називається "при інших рівних умовах". А умови не є рівні, і спробую окреслити схему доказів цього. Зачну із позірно парадоксального твердження, що найосновніша нерівність полягає у рівності, а точніше, в однаковості, уніфікованості законодавчих норм та інституційного обрамлення суспільства. Щоб бути зрозумілішим хоча б технократам (гуманітаріїв можна просто відіслати до класиків інституалізму), вдамся до аналогій із стандартами. Отож, можна розробити вимоги до певного класу аґреґатів з тим, щоб він надійно працював у будь-яких кліматичних умовах -- від Арктики до тропіків; проблема сфокусується на вартості таких всекліматичних аґреґатів. Куди ефективнішими можуть виявитися кілька підстандартів, розроблених під менш узагальнене середовище експлуатації. Але цінова неефективність -- це ще півбіди: якщо аґреґат, розроблений за стандартами одного середовища, експлуатується в іншому, справа стає просто небезпечна. Суспільство -- аґреґат куди складніший за технічні; галицьке середовище його "експлуатації" суттєво відрізняється від східноукраїнського, під які розроблені стандарти -- норми, в т.ч. неписані, та інституції, в т.ч. неформальні.


Стосовно економіки ці стандарти описуються тими ж термінами, що й російські: "бизнес по понятиям", він і в Україні "бизнес по понятіям". Коротко суть такої інституційної моделі капіталізму зводиться до чітко виражених вертикальних, ієрархічних (по суті своїй, глибоко монополістичних та антиконкуренційних) неформальних правил ("понятий") всередині певної групи ("свої") та опортуністичній відсутности правил у стосунках між групами ("чужі"); регулюванням міжгрупового насильства в останньому випадку і займається інституція "криши" яко субститут держави щодо інституалізації насильства. Нині спостерігається тенденція все більшого домінування державної "крыши" (sic! держава виступає субститутом держави -- "государ-ства"-володар-ства); це все разом із розділенням (зі всіма випливаючими наслідками) державними службовцями (що своїм уособленням конкретизують абстракцію держави) бізнесових структур на "своїх" та "чужих" створює модель "понятийного государства". Звичайно, кожна модель є ідеалізованим наближенням дійсности (совдепія, в якій "чужі" структури де-юре взагалі не мали легального статусу, була, мабуть, найбільш наближеною до описаного ідеалу реальністю), а життя, в свою чергу, є складною амальгамою різних моделей, однак ідеалізаційне спрощення дозволяє цю ж дійсність краще зрозуміти -- стосовно українських реалій варто згадати лиш узаконену методику поділу газового ринку імені П.Лазаренка.


Повертаючись до нашої теми, сформулюю гіпотезу: українська інституалізація "понятийного государства" суперечить природі Галичини рівно так само, як клієнтурні відносини Півдня Італії суперечать згідно з Робертом Патманом природі її Північних реґіонів; ця інституалізаційна неорганічність гальмує економічний розвиток Галичини. З моделі "понятийного государства" випливає ще один важливий наслідок -- прискорений економічний розвиток столиці та (до часу їх столичної асиміляції) батьківщин владних кланів -- реґіонів, де концентрація крутих "крыш" на душу населення суттєво вища; і навпаки, реґіони, де зміни номенклатурно-господарчого активу були дещо суттєвішими неминуче аутсайдеруються.


Друге contra на contra стосується грошового капіталу часів його первинного накопичення. Інтегральною характеристикою офіційної капіталізації може послужити держкомстатівський показник обсягів капіталовкладень, що у тій чи іншій мірі здійснювались централізовано: у той час, коли питома частка галицьких областей постійно зменшувалась, зростала частка кратокланових реґіонів. Якщо у 1986-90 роках частка Львівської области у загальнореспубліканських обсягах складала 4,6%, то у 1993-94 рр. вона зменшилась до 3,4%; тоді як частка міста Києва зросла з 6,2% до 9%, Дніпропетровської области -- з 8,3% до 10,5%, Донецької -- з 9,7% до 13%.


Така ж ситуація з довгостроковими кредитами (з них, тобто з повітря в роки гіперінфляції робились гроші -- коли позичена купонна маса трансформувалась у інфляцієзахищену форму, і на час повернення кредиту з нього залишалась зникаюче мала величина): частка Львівщини у 1992 році складала 6,5%, в 1995 р. -- 5,3% (в 1993 році -- на піку інфляції -- 3,6%), у той час згаданих регіонів -- відповідно 13% і 18,3%; 8,1% і 11,3%; 5,7% і 15,5%. Реґіональна дискримінація мала місце і щодо короткотермінових кредитів (їх львівська частка була удвічі менша від частки регіону в загальноукраїнській доданій вартості), що наслідком мало падіння виробництва продажеспроможних товарів.


Третій аспект відповіді на це застереження стосується податково-бюджетних відносин і закидів у дотаційности галицьких областей. При існуючій схемі формування дотацій, коли податкові ресурси з реґіонів збираються у Центрі, котрий з доброти своєї потроху видає їх назад в області (регулюючи стабільність видач політичною поведінкою на місцях) дотаційною є майже вся реґіональна Україна. Але є інший дуже суттєвий момент -- віднесення стратегічних галицьких підприємств до столичної юрисдикції з, відповідно, київською сплатою податків.


А на суттєвість моменту вказують цифри: тільки нафтогазовою рентою Галичини перекривається її 11-відсоткова (відповідно до населення) частка в державному бюджеті України. Усі інші податки йдуть поверх цієї пропорційної частки.


І бюджетною тематикою справа не обмежується: найбільшу стратегічну будову України за роки незалежности -- нафтопровід Одеса-Броди -- побудовано за кошти "бідної" Галичини; гіпотези щодо іншого, делікатно висловлюючись, не так прозорого використання коштів від менеджменту цими стратегічними об'єктами можна висувати, виходячи із змісту таки неспростованих майорівських плівок.


Другий арґумент згаданого застереження стосується якості, чи, точніше, її відсутності, нинішнього керівництва у галицьких областях. Його, виходячи із якісних характеристик загальноукраїнської номенклатури, можна було б і не обговорювати. І справа не в конкретних особах владного олімпу на Дніпрових кручах, а в тому, що ці особи виселектувані системою "понятийного государства"; забрати якусь конкретну "особистість" -- на владну посаду буде висунуто людину "понятийного" дискурсу, фахові якості котрої лежатимуть у межах флуктуаційного відхилення від пересічного рівня. Обсервовувані час від часу винятки з цих норм швидко саме з цієї причини відкидаються системою, і, що характерно, після їх зміщення найчастіше виявляється, що як винятки їх сприйнято помилково -- система працює із певним допуском в мінус, про запас. Звичайно, із теорії ймовірности вірогідність спонтанного народження генія залежить від величини вибірки, яка в Галичині менша, ніж у цілому в Україні, але в соціальних організаціях залежності від якісних характеристик середовищ значно важливіші за кількісні; а якщо взяти до уваги ще вирішальну роль селекційного механізму, то кількісний чинник при достатньо великих суспільних спільнотах стає зникаюче несуттєвим. Досить порівняти якісний склад обласних рад, вибраних за різними електоральними схемами чи безпосередньо обрані персоналії та персоналії призначені, щоби навіть на галицькому матеріалі переконатися в дії селективного механізму.


І третій арґумент-застереження, про ФСБ-івську інспірованість галицької інституалізації. Росії дійсно у короткочасовому терміні вигідна відсепарованість Галичини від України з великодержавницьких мотивів інтеґрації останньої. Але є два "але".


Перше: з перспективи хоча б двох-трьох поколінь, при збереженні існуючих тенденцій культуральної асиміляції, проблема української інакшости Галичини зникне взагалі, і Росія зможе отримати "під ключ" всю територію України в однорідно-уніфікованому вигляді. Ключовою причиною посилення асиміляції в традиційно консервативній Галичині є розмиття чітких етнокультуральних маркерів "свій-чужий". При попередніх режимах польського чи російського домінування мовна відмінність була посилена релігійною інакшістю, при теперішній же ситуації малоросійського домінування носії різних культуральних традицій стосують ніби однакову мову, а конфесійність перестала бути мірилом ідентичности, більше того -- вірність УГКЦ відсувається пропагандою офіційного дискурсу православної України на маргінес української ідентифікації як її неканонічний зразок.


Друге: це, власне, те, що інтеґраційні інтенції молодшої сестри з Півночі виглядають, принаймні у короткотерміновому періоді, доволі примарними -- анексія государства Украины при теперішній владній еліті малоймовірна хоча б суто з амбітних міркувань; зародження більш-менш значимих некерованих рухів за приєднання до Росії не спостерігається. Звичайно, ця Украина має креольську ідентичність, вторинну до матірної російської культури, але державництво в головах громадян і, насамперед, їхніх лідерів укорінюється з кожним роком, який віддаляє нас від грудня 1991 року.


На цьому, власне кажучи, можна було б і зупинитися: в запереченні contra викладені арґументи pro; але всі вони обґрунтовують лиш рації можности інституалізації галицької інакшости, а варто хоч коротко вказати на причини її (інституалізації) необхідности.


Існуючі тенденції вказують на швидке здійснення мрій поколінь українських націоналістів -- формування єдиної політичної української нації, але від цих мрій у такій нації залишиться хіба що назва і територія проживання. Виокремлення Галичини постає чи не єдиною альтернативою для збереження українськости в її галицькому розумінні; міра виокремлення мусить бути достатньою для нормальної інституалізації її економіки та соціального організму.


Багато часу втрачено, багато ресурсів витрачено. Можна їх розглядати як пожертву Галичини на українську справу, можна й надалі піднімати жертовність на стяги і гордитися цим, якби... Якби цю пожертву галичан матеріальним добробутом не розглядали цинічно як пожертву юродивого, якби терпіння задля України не розглядали як слабість і не користали з нього на шкоду українській справі. Бо скільки б не маніпулювали дефініціями -- не може російськомовна Україна злиднів бути ідеалом українця, як не може практикуючий атеїст визначати її конфесійність.


Тому зміна парадигми просто необхідна: хамство перемагає через виграшність стратегії послугування ним у постсовдепівському суспільстві ("наглость -- второе счастье") і буде перемагати допоки ця виграшність буде зберігатися. Найперше завдання -- домогтися впровадження в Галичині найефективнішої організації соціальних інститутів, унезалежнених від "понятийного государства" і не ідеологічними лозунгами, а підвищенням добробуту показувати перспективність нашого, справжнього, українства.


Галичині багато залежить на Україні, але, переконаний, Україна із втратою Галичини втрачає більше -- насамперед европейськість та й, зрештою, самоідентичність. Час безкоштовного користання нашим потенціалом мусить минути, інакше зникне сам потенціал: Галичина повинна Україні визначати умови свого донорства.


Завершити цей дещо розхристаний есей хотів би суто суб'єктивним спостереженням часів прощі Святійшого Отця в Україну, поділитися надією на відродження соціального капіталу як промотора суспільного та економічного поступу, надією, що було з'явилась на переломі 80-90 років з хвилею мітингового піднесення і зникла опісля. Отож: Львів, 26 червня 2001 року. Місто живе Візитом, вулиці незвично спокійні, люди випромінюють якесь дивне почуття умиротворення, кругом "прошу-перепрошую". Ріг Стрийської і Франка обгороджений міліцією, львів'яни звично очікують нагоди привітати Івана Павла II. Підходжу ближче із здивуванням - напрямок маршруту не передбачений програмою. Шукаю очима старшого міліціонера, питаю і тільки тоді усвідомлюю ірреалізм питання в контексті запломбованих пивниць, опечатаних балконів та заварених каналізаційних люків. Відповідно і цілком справедливо, міліціонер набирає повітря, щоби мене хрестоматійно відшити, і тут перемикається якийсь внутрішній тріґер, обличчя одухотворюється, і міліціонер -- на зразок европейського поліціянта -- повідомляє мені яко, за презумпцією, законопослушному громадянину: "До Яворського Вони їдуть, на вечерю..."


Надія, що не кажіть, вмирає останньою, але і тоді залишається (читати урочисто, з піднесенням, латиною) Contra spem spero.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Україна поза світом 
  ·  Соціал-демократи протестують 
  ·  П'ять років "Поступу" 
Погляд
  ·  "Поступ" не зупинити 
Поступ у Львові
  ·  Місто на порозі руїни 
  ·  Економічне підґрунтя львівського добробуту 
  ·  Перспективи районних центрів 
  ·  Громадськість хоче змін 
  ·  Львівські пріоритети 
  ·  Нові перспективи "ЛАЗу" 
  ·  Самбору допоможуть стати чистим 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Рік "Нашої України" закінчився 
  ·  Потрібно прокинутися! 
  ·  Поступ за тиждень 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Страждання пересічного німця 
  ·  Відійшов у вічність Рамон Гнатишин 
Тенденції Поступу
  ·  Украина vs українськости 
Інтерв''ю у Поступі
  ·  Олександр КРИВЕНКО: Тільки введення контингенту НАТО може забезпечити свободу сл 
Арт-Поступ
  ·  Савойя 
  ·  ТЕАТРИ 
  ·  ІМПРЕЗИ 
  ·  ВИСТАВКИ 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
  ·  ГОРОСКОП 
Пост-Factum
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  ОГОЛОШЕННЯ