|
|
|
|
Арт-Поступ »
СЛУХАЙ УКРАЇНСЬКЕ! |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Яку музику любить наша влада? |
|
“Офіційна музика в нас тільки одна – Гімн України” |
| Олег КОМАРЧУК |
| |
|
Хлопцям із “Тартака” вдалося краще завести львівську публіку, аніж двом попереднім учасникам фестивалю “Слухай українське!” – теж танцювальним командам “Скрябін” і “Танок на майдані Конго”.
Чи то музика “волиняків з київською пропискою”, які, до речі, вперше побували у нашому місті, несла в тобі такий потужний енергетичний заряд, чи то львів’яни нарешті “розмерзлися”, однак уже давно так не шаленіла “Лялька”, а разом з нею і площа Данила Галицького, як у четвер 7 лютого.
“Тартак” приїхав до Львова насамперед говорити про проблему, яка, як це не парадоксально, є актуальною на одинадцятому році нашої Незалежності, – проблему порятунку в Україні україномовної музики. Щоправда, більшість осіб, від яких значною мірою залежить вирішення цієї проблеми, третю дискусію – з різних причин – проігнорували. Організатори фестивалю досі не можуть дочекатися появи на “круглих столах” міського голови Львова Василя Куйбіди та головного редактора радіо “Львівська хвиля” Юрія Зелика.
Так і не дочекавшись багатьох запрошених і вичекавши дипломатичні 15 хвилин, ведучий Роман Чайка усе ж таки вирішив за потрібне розпочати дискусію, намагаючись втримувати її навколо піднятих цього разу питань офіційної і неофіційної культури (читай – музики) в Україні, можливості/права платників податків впливати на формування державної представницької культури та питання, чи є в Україні й, зокрема, у Львові клубний рух як культурне явище. Гостем “круглого столу” був лідер команди “Тартак” Сашко Положинський, який виявився доволі цікавим і розумним співрозмовником. Воно й не дивно, адже Сашко, окрім роботи в групі, є ведучим музичної програми на одному з українських телеканалів, до того ж у нього – вища економічна освіта, що, безумовно, допомагає йому орієнтуватися у ключових для шоу-бізнесу поняттях “попит” та “пропозиція”. Щоправда, спочатку він спробував вдавати з себе вар’ята (велика штука – імідж!): “Я – офіційна некультурність в Україні. Не знаю, як себе поводити і що відповідати”. Однак відразу ж, як кажуть, “збився з тяги”, адже розмова була про наболіле – і йому справді було про що розповісти.
Картина з україномовною музикою в українському музичному просторі й справді виглядає не дуже втішною. Адже дуже відчувається експансія російськомовного музичного продукту, а українські виконавці, навіть ті, які потенційно є конкурентноздатними, через ті чи інші причини не можуть вийти з тіні. Причин – декілька. Одна з них, як сказав Сашко Положинський, – це те, що “в Україні немає продюсерських центрів, які б допомагали молодим, вишукували їх, просували”. Інша причина – “в Україні для музикантів не існує можливості заробляти суто концертами чи з продажу альбомів”.
Окрім того, в Україні, на відміну від західних країн, де музиканти мають можливість заробляти у численних клубах, клубна культура як така взагалі не існує, адже навіть у столиці, за словами Сашка Положинського, не набереться й десятка клубів. У Львові ж, як це не прикро для майже мільйонного міста, такий клуб, по суті, лише один. Отже, в багатьох українських музикантів немає виходу: щоб якось вижити, вони змушені себе продавати, адже й справді – де музикант може заробити? І тут Сашко не відкрив особливої таємниці, сказавши, що гроші заробляють, беручи участь у всіляких урядових концертах та під час передвиборної кампанії (в агітаційних концертах). Тож виходить, що, фактично, існування незалежного україномовного музичного продукту приречене на загибель.
Інша річ – якщо твоя музика відповідає смакам людей при владі: ти маєш можливість стати частиною так званої офіційної культури. Тоді ти маєш засоби для “розкрутки”, тебе возять за кордон.
Щоправда, присутній під час “круглого столу” президент корпорації “Артор” Микола Рогуцький зазначив, що не варто поділяти культуру на офіційну та неофіційну: “Є культура українська, офіційна музика в нас тільки одна – Гімн України”. Хоча й він погодився, що на офіційних прийомах та на представницьких заходах все чомусь іде за накатаною схемою: “українські народні пісні і танці, що саме по собі непогано”. “Але чому ж не додати, – запитує він, – ще й рок-групи з якісною продукцією?”.
Отже, і на цьому наполягала більшість учасників “круглого столу” перед концертом “Тартаку”, державна підтримка молодих виконавців є вкрай необхідною. З цим погодився також і народний депутат Тарас Стецьків – до речі, єдиний представник влади, присутній під час “круглого столу”, який сказав, що “в нашій державі за нашої ситуації потрібна державна підтримка”, наголосивши при цьому, щоправда, що зазвичай, тобто у розвинутих країнах, цього не робиться. Адже, як сказав Тарас Стецьків, підтримка молодих виконавців – це насамперед справа приватного капіталу, який зацікавлений у тому, щоб отримати з цього зиск. А тому українським виконавцям насамперед потрібно довести, що їхня музика є комерційною.
Багато також залежить і від ЗМІ, адже популярність будь-якої групи безпосередньо пов’язана з тим, скільки про неї пишуть і як часто демонструють по телебаченню її кліпи. І, як у випадку з державою, тут також часто залежить від смаків конкретних людей. Сашко Положинський навів досить яскравий приклад зі своєї біографії, сказавши, що кліпи “Тартака” почали крутити по телебаченню лише після того, як сам Сашко, перебуваючи у важкій фінансовій скруті, вирішив стати ведучим однієї з музичних телепередач.
А от публіка, яка прийшла в “Ляльку” на “Тартак”, була налаштована танцювати, а не дискутувати. Але вийшов “прокольчик”, причому це вже втретє поспіль. Організатори очевидно хотіли би бачити всередині евентуальних спонсорів нинішньої україномовної музики. Зрештою, в тому немає нічого поганого. Але практично весь вільний від сцени простір "Ляльки" було заставлено столиками, за якими тим спонсорам мало б зручно сидітися. Тобто не було враховано, що на концерт такої групи, як "Тартак", прийдуть насамперед охочі потанцювати. Зрештою, останні (хоч і не всі) кінець-кінцем таки дали собі раду – вони спромоглися втиснутися на кількох квадратних метрах перед сценою, танцюючи практично разом з учасниками команди, дехто танцював у приміщенні, де стоїть більярдний стіл, а найбільш розкомплексовані вилазили на шинквас. Ото були танці!
Репортаж “Тартак“ пиляє танці” читайте у ”Телепоступі” |
|
|
|
|
Наші у столиці |
|
|
| Наталка КОСМОЛІНСЬКА |
| |
|
Львів – чудове місто. Усе ще поки що. Випити горнятко добре звареної кави у зворушливій на ретро-манір кав’ярні. Замислено проспацерувати порожніми серед білого буднього дня вуличками старого міста. Підняти очі, розглядаючи ренесансне обрамлення. Або бароковий маскарон. Або сецесійну решітку балкону. І милуватися... |
| Детальніше>> |
|
|
|
Провісниця нової епохи |
|
12 лютого – день народження видатної Жінки, життя і праця якої були віддані вищому служінню |
| Підготувала Ірина ДІДИК |
| |
|
У наші дні людство підійшло до нового еволюційного витка, який ознаменує посилення взаємодії світів, уміле поводження людини з психічною енергією, інтенсивну взаємодію з енергетичними структурами космосу і розширення інформаційного обміну, підвищення рівня синтезу матерії і духу і, врешті, формування нового, більш високого і витонченого виду людства, неможливого без розуміння значення двох Начал – чоловічого і жіночого. |
| Детальніше>> |
|
|
|
У кельнському музеї завалялися три малюнки Рубенса |
|
|
| Катерина СЛІПЧЕНКО |
| |
|
Мистецтвознавці кельнського музею Вальрафа-Ріхартца виявили в запасниках музею три невідомі раніше малюнки знаменитого фламандського художника Пітера Пауля Рубенса – “Лаокоон” і двох кентаврів. |
| Детальніше>> |
|
|
|
