 Криза як ситуація безвиході наскрізь пронизала свідомість українців: від найнезахищеніших верств, які на соціальні подачки держави вже не можуть зводити кінці з кінцями, до крупних бізнесменів, які щодня через бездарну економічну політику уряду втрачають мільйонні прибутки (хоча справжні акули бізнесу через політичні домовленості умудряються «заробити» мільярдні надприбутки). Як наслідок - безробіття, інфляція, стагнація економіки, що в свою чергу породжує соціальну напруженість. Якщо гнів народу досягне свого апогею, то він загрожує змести з політичної арени не лише ключових політичних акторів, але й таких собі дрібненьких політиканів. Адже криза - це завжди перерозподіл майна, зубожіння одних, збагачення інших, і, звичайно, поява нових політиків
Українська криза – багатовимірна, системна і свого роду унікальна. Не можна категорично стверджувати, що криза «імпортована» до нас з Заходу, адже чимало її вимірів мають виключно вітчизняне походження, зокрема проблеми на валютному ринку, в ресурсно-затратному виробництві, в банківській сфері. Як не парадоксально, але вбільшості ці проблеми створені штучно, з метою «заробити» на кризі та масовій паніці населення мільярдні капітали. На жаль, жоден експерт не береться прогнозувати як довго триватиме криза і які наслідки вона матиме для української економіки. Все залежатиме від того як швидко буде поставлено діагноз і які ліки їй призначить уряд. Коли ж політики байдуже спостерігають як гине вітчизняна економіка і самі не відають, що вони творять – шансів для такого пацієнта небагато.
Економічний вимір кризи чи не найочевидніше можна спостерігати в банківській сфері. Чого тільки варта діяльність НБУ, який одним своїм розпорядженням встановлює мораторій на дострокове повернення депозитів, іншим його скасовує, а ще через кільки годин його відновлює. Мабуть НБУ наслідує практику Ющенка, який то видає указ про розпуск парламенту, то його скасовує… Це було б смішно, якби не було так плачевно. Можна припустити, що за ті кілька годин, протягом якого був знятий мораторій, «вибрані» мільйонери встигли зняти з депозитів просто шалені суми, перевівши їх в офшорні зони.
Складається враження, що НБУ просто експериментує над українською економікою, мовляв виживе вона чи не виживе. Як інакше можна прокоментувати літню кампанію НБУ по зміцненню гривні до 4 грн за долар, а потім її різке знецінення ледь не до 8 грн за долар, спочатку обмежує відхилення готівкового курсу долара від офіційного курсу, а потім його скасовує? Тепер НБУ намагається створити ілюзію турботи про населення, рекомендуючи комерційним банкам переглядати у бік зменшення процентні ставки за кредитами в іноземній валюті, дозволивши самостійно приймати рішення про пролонгацію кредитів наданих товаровиробникам. США тому й вийшли з економічної депресії в 30-тих роках минулого століття, що подали руку допомоги та підтримки один одному, спрацювала ідея солідаризму, а не домінувало прагнення вижити, потопивши іншого.
Інший вимір кризи – це різке падіння виробництва, скорочення попиту на продукцію підприємств як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринка, і як наслідок масові звільнення. Підприємства просто викручують руки своїм працівникам: в кращому випадку скорочують тривалість робочого дня і відповідно зарплату, хоча обсяг роботи залишається той самий, в іншому - заставляють працівників писати заяви на звільнення за власним бажанням (адже норма КЗпП, що дозволяла відправляти працівників у відпустки за власний рахунок у випадку простою підприємства – скасована), що урізає їх соціально-економічні права. Платоспроможність українських громадян різко впала, відповідно існує реальна загроза неможливості погасити кредитні зобов’язання (особливо ті, що в доларах), і як наслідок відчуження майна громадян. Плюсом від того, звичайно, є падіння вартості житла на ринку нерухомості, але як-то кажуть, на чужому нещасті, свого щастя не збудуєш.
Не можливо оминути своєю увагою й кризу менеджменту, яка в значній мірі призвела до банкрутства ряду банків та підприємств. Часто прострочені кредити є наслідком нерозумної кредитної політики менеджменту банку, який видав незабезпечені кредити неперевіреним позичальникам. Менеджмент ряду крупних підприємств в свою чергу понабирав кредити, які не пішли на модернізацію і оптимізацію виробництва, а сплати по яких стали неможливі через скорочення попиту на їх продукцію.
Закономірно, що криза не оминула і бюджетну сферу, адже бюджет наповнюється з відрахувань зайнятого населення та податків працюючих підприємств. Скорочення державного апарату, зменшення кількості ставок в бюджетних установах, відміна премій – все це боляче вдарило по інтелектуальній еліті, яка й так ніколи не відчувала особливої підтримки з боку держави.
На завершення, відзначимо, що особливістю української економічної кризи є те, що в її основі лежить криза політична. Боротьба за перерозподіл повноважень між інститутами влади детермінує всю економічну ситуацію в країні. Національної програми по виходу з кризи не підготовлено, значна частина кредиту МВФ віддана окремим комерційним банкам і взагалі потрачена не відомо на що, макроекономічні показники для складання бюджету нас наступний рік не прийняті, а про сам бюджет мова взагалі не йде. Про який розвиток країни взагалі може йти мова, коли вітчизняні політики наче Либідь, Рак і Щука тягнуть країну в різні сторони? Країна стала заручницею домовленостей між кількома фінансово-олігархічними кланами, для яких все це - не більше, ніж гра, де політики –шахові фігури в їх руках, а до нас – їм взагалі нема діла… |
