BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Політика.    Дайджест.    Рейтинги.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    Кримінал.    КуПол: Новини.    zaxid.net.    Реклама.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
14 червня 2007 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:59 31-07-2017 -   Найближчими днями синоптики прогнозують спеку до 35° вдень  
  15:3 31-07-2017 -   У центрі Львова на площі Катедральній висадили клени  
  14:55 31-07-2017 -   На Львівщині водій збив 11-річну велосипедистку  
  14:53 31-07-2017 -   Львівській міській лікарні подарували УЗД-апарат вартістю 1,8 млн грн  
  12:57 31-07-2017 -   Доріжки навколо озера у Стрийському парку замостять бруківкою  
Україна
  17:1 31-07-2017 -   Держкіно виділить на зйомки "Захара Беркута" 30 мільйонів  
  16:56 31-07-2017 -   У серпні українці матимуть «додаткові» вихідні 31.07.2017 15:25  
  15:6 31-07-2017 -   У центрі Івано-Франківська обстріляли автомобіль, поранений чоловік  
  14:54 31-07-2017 -   На Сумщині затримано на хабарі лікаря районної лікарні  
  14:53 31-07-2017 -   Міністра фінансів України запідозрили в ухиленні від сплати податків, – ЗМІ  
Світ
  16:57 31-07-2017 -   Пізня вагітність сприяє продовженню тривалості життя, – вчені  
  14:49 31-07-2017 -   В атмосфері Титана вчені виявили фрагменти позаземного життя  
  12:49 31-07-2017 -   Актори Гри престолів прокоментували "ключову зустріч"  
  11:6 31-07-2017 -   У Туреччині перекинувся автобус з туристами  
  10:18 31-07-2017 -   В Естонії запустили перші безпілотні автобуси  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Політика  » 

___________________________________________________________________________

Політика в Україні: під знаком тотальної підозри
Іван ГРАБОВСЬКИЙ, Генеза
 
Ми живемо у світі, де перемогли насправді не капіталізм, соціалізм чи якийсь їхній гібридний різновид, а нав’язливі стани психіки і насамперед – параноя. Саме вона визначає сьогодні наш світогляд у всіх сферах суспільного життя, за винятком хіба що економіки, яку рятує логіка прибутку. Однозначна і чітка економічна мотивація – збільшення норми прибутку – вибудовує прозору структуру цілераціональної економічної діяльності, де немає місця для божевільних гіпотез, а свобода ринку у значній мірі убезпечує від потаємних домовленостей.

Однак процес раціоналізації суспільного життя, який М. Вебер назвав “розчаклуванням світу” і який був тісно пов’язаний зі становленням капіталістичної економіки, став водночас і причиною катастрофічної деструкції позаекономічних цінностей. Пересічний член суспільства з ринковою економікою втратив певність щодо всього, окрім свого “функціонального призначення” у механізмі виробництва.


Прогрес цієї структурної аномії лише пришвидшився внаслідок становлення інформаційного суспільства, неконтрольована циркуляція величезних інформаційних потоків у якому перетворила людину на розгублений об’єкт масованих і часто взаємовиключних медійних впливів. Ситуація постмодерну дає чудову можливість стверджувати будь-що і обґрунтовувати це будь-якими аргументами. Через це зараз ми абсолютно впевнені, скажімо щодо того, хто убив Юлія Цезаря, кого отруїв Чезаре Борджіа і хто отруїв його, але натомість досі шукаємо слідів Гітлера і Бормана у Антарктиді, а вбивство Джона Кеннеді приписуємо підступним марсіанам, які просиділи три з половиною мільярди років у даллаській каналізації, чекаючи нагоди змовитись із продажним американським генералітетом. Це, звісно, перебільшення, але не настільки значне як дехто міг би подумати. Варто пам’ятати, що наприклад, у 1992р. Жан Бодріяр написав розлогу статтю під назвою “Війни у Перській затоці не було!”, зміст якої, з огляду на заголовок, додаткових коментарів не потребує. Скажемо лише, що автор вважає так звану війну у Перській затоці грандіозною медійною спецоперацією, першим прикладом інформаційної, віртуальної війни, у якій США воювали зовсім не з Іраком, а з рештою світу.


Тож, якщо видатний французький філософ дозволяє собі подібні твердження, то нам сам Бог велів проаналізувати українську політику крізь призму параноїдальної логіки, тим більше, що вона (політика) до цього чудово надається. Дивно лише, що в Україні нема інформаційного суспільства і розвинутої ринкової економіки, а відтак, і усіх їх позитивних рис, проте негативні риси виявляються повною мірою і навіть у більш гіпертрофованій формі, ніж на Заході.


Постмодерністи можуть тішитися: українська політика стала першою сферою, де більше не діє “репресивна” аристотелівська логіка. У запалі взаємного невизнання нормативно-правових актів політикам вдалося вчинити воістину нечувану і революційну річ – скасувати не лише деякі закони України, а й закони дещо вищого порядку – тотожності і несуперечливості. Щоправда, політика з очевидністю не є тією діяльністю, яка може дозволити собі злегковажити усі структури влади, в тому числі й ментальні, адже влада і відповідальність становлять саму сутність політики. Тому постмодерністи нехай собі радіють, а можновладцям врешті потрібно спохопитись – їхня діяльність є самогубчою. І це поза всякими ціннісними визначеннями, адже з певної точки зору можна було б і справді поаплодувати нестримному мортидо наших політиків – хтозна, чи не торує їхнє самознищення шлях до справжньої свободи спершу українців, а згодом і цілого людства, яке візьме за зразок нашу модель визволення, і чи не настане врешті-решт благословенна анархія, в якій кожен індивід здобуде право на вільну самореалізацію (хоча я більше схиляюсь до того, що настануть розбрат, хаос і громадянська війна, яка заповнить вакуум влади нестерпним авторитарним режимом чи – в разі дезінтеграції країни – кількома режимами, від яких лібертаристи усіх ґатунків скривляться ще більше, ніж від “огидної псевдодемократії”). Однак хай з якої позиції ми, сторонні спостерігачі (і мимоволі заручники ситуації, якими нас робить відпочатково ушкоджена гріхом природа сучасної політики, що позбавляє пересічних громадян реального впливу, але робить з них матеріал для політичної мобілізації), оцінюємо дії політиків, а з позиції егоїстичних інтересів самих політиків ці дії виглядають рафінованим абсурдом, бздурою найвищої проби.


Ось уже 16 років українські політики, незалежно від політичної орієнтації, методично пиляють гілку, на якій вони доволі зручно, попри перманентну штовханину, вмостились. І чи то гілка така міцна, чи то пиляли поки що з недостатньою інтенсивністю, але тривалість процесу створила ілюзію убезпеченості від падіння. Декого, звісно, вдалося зіштовхнути геть – з політичного середовища чи з-поміж живих, але це були поодинокі приклади, які ніколи і нікому не дозволяли поставити під сумнів здатність “гілки” витримати всі знущання з себе. Втім, у кожної конструкції є свій запас міцності. У й без того доволі ефемерного утворення під назвою “держава Україна” він майже вичерпався.


Довіра і здатність до порозуміння, як відомо, становлять основу нормального спілкування і соціального співжиття. Однак Західна Європа набула і міцно засвоїла ці якості лише внаслідок тисячолітнього досвіду кривавої боротьби. Промовистим є факт, що ранньоліберальні концепції Гобса і Лока виникли під час і по завершенні Тридцятилітньої війни, яка забрала життя половини мешканців Європи. В Україні ,натомість, політична еліта ще не була змушена зазнати тягаря покарання за свою безвідповідальність, тоді як суспільство, хоч і відчуло всі наслідки безкарності еліти, але не спромоглося сприйняти її як цілість, що повинна відповідати колективно. Суспільство поділилось на два приблизно рівні сегменти, які підтримали відповідні сегменти еліти, звинувачуючи протилежну сторону у всіх лихах. Це з одного боку, завадило узурпації влади, але з іншого – створило передумови для безвідповідальності обох сторін. Зрештою, у 2007р. це призвело до безвиході – два приблизно рівні за силою і владними ресурсами політичні табори, підтримувані приблизно однаковими кількісно суспільними сегментами, ввійшли у мертвий клінч, і не мають над собою ані рефері, моральний чи правовий авторитет якого взаємно визнавався б (конституційно встановленого “рефері” ще в першому раунді відправили в нокаут потужні та синхронні хуки – з ліва і з права – обох “боксерів”), ані зовнішньої грубої сили, яка спромоглась би розвести суперників по кутам.

Внаслідок цього можливості політичного аналізу в Україні вичерпано, адже, на відміну від ситуації ще хоча б місячної давності, коли кроки політиків призводили до реальних змін становища, а інформаційні повідомлення нагадували свого роду фронтові зведення, сьогодні будь-які рокіровки вже не здатні перехилити ситуацію на користь того чи іншого сценарію. На фронті почалися позиційні бої. Стратегічну ініціативу втрачено. Тому наростання метушні у політиці, імітація бурхливих протидій вже не повинні відволікати нас від факту, що ця метушня якраз і є чудовим показником прогресуючого безсилля політичних акторів, за якого жоден з них не має можливості подолати суперника, але й не має доброї волі піти йому на зустріч. Згідно з фатальним принципом “переможець отримує все”, який є панівним в українській політиці, добра воля сприймається як вияв слабкості й зручна нагода обдурити партнера. Договори не виконуються, що призводить до закручування спіралі недовіри у політиці та суспільстві. Параноя – це справді найкраща модель для аналізу ситуації.


Ми вже можемо припустити будь-що. Пам’ятаючи про ритуальні піар-танці О. Мороза на кістках Георгія Гонгадзе чи спекуляції багатьох політиків щодо отруєння В. Ющенка, чому б нам з чистою совістю і спокійним серцем не припустити, скажімо, що у Василя Цушка нема ніякого інфаркту, і що за цим діагнозом він намагається сховатись від відповідальності? І де взагалі гарантія, що він не глушить водку стаканами десь у Нижній Саксонії, не запиває баварським пивом і не заїдає сосисками зі смаженою капустою? Українська політика навчила нас вірити у чужу біду, лише побачивши довідку з моргу.


Але ж і смерть може стати хорошою основою для піару. Аналітики смакують електоральні перспективи Соцпартії з огляду на хворобу чи смерть Цушка. І ось справді доленосне питання, яке можна назвати вершиною гуманності: який Цушко більш вигідний однопартійцям – живий чи мертвий? Більшість експертів вважає, що все-таки живий (от добре – помилували!), бо так він зможе стати лідером передвиборної кампанії партії, а не лише її іконою.


Зрозуміло, що це тільки загострений приклад, доведення ситуації до абсурду. Але українська дійсність сама є недалекою від абсурду. Кожен наступний епізод політичної боротьби презентує нам нові зради, невиконання угод, публічну брехню і неймовірні, але швидкоплинні комбінації політичних партнерів, які змінюють одна одну неначе в калейдоскопі. При цьому ми чітко усвідомлюємо, що політика як сфера людської діяльності завжди перебувала, перебуває і буде перебувати поза моральними визначеннями, що у цій сфері завжди практикувались неприйнятні з точки зору поширеної у суспільстві моралі вчинки – обман, зрада, потаємні домовленості, підкуп і навіть вбивство. Нам йдеться зовсім не про це, а про те, що всі ці явища, зазвичай, перебувають у межах, з дозволу сказати, норми, яка не ставить під сумнів нормальне функціонування системи. Цю норму можна було б назвати гранично допустимим показником дисфункцій системи, який є індивідуальним для кожної країни. Однак, ставши принципом взаємодії, тотальний обман і тотальна недовіра підривають основи будь-якого спілкування. Наслідком може бути лише війна всіх проти всіх, адже суспільний договір тримається у прямому сенсі на чесному слові.


За таких умов, вже зовсім не важливо, 28 чи 151 заяву про вихід з фракції оголосив Мороз на пленарному засіданні Верховної Ради, і скільки іноземних послів визнали наш парламент чинним, а скільки – не чинним (що саме по собі є ганебним фактом). Ще раз варто наголосити, що веремія подій на вищих щаблях влади не повинна створювати ілюзію поліваріантності сценаріїв розвитку політичної ситуації. Така поліваріантність ще була можливою в разі неухильного дотримання обома сторонами “нічних домовленостей” в Секретаріаті Президента. Але сторони далі тримають одна проти одної дулю в кишені і за першої ліпшої нагоди намагаються обдурити партнерів. Це означає, що глибинну причину протистояння і кризи, яка є його наслідком, не усунуто – політики ще не набули негативного досвіду, який випливає з бажання отримати весь виграш коштом протилежної сторони. Простіше кажучи, ми живемо у країні неляканих політиків.

Тому зараз сподіватись на дострокові вибори як на шлях подолання кризи щонайменше наївно. Предметом політичного аналізу повинні бути не вибори як самоціль, а варіанти виходу з кризи. Зараз такі варіанти не проглядаються. Тож, вибори, проведення яких Президент і опозиція швидше за все зможуть добитись, стануть лише паліативом, який, можливо, тимчасово зажене проблему вглиб, подалі від публічного огляду, зробить хворобу хронічною. Проте за першої ж нагоди проблема з’явиться знову ( тим більше, що в Україні такої нагоди не доведеться довго чекати). І чим жвавіше проблему намагатимуться періодично вирішувати паліативами, тим потужнішим буде вибух, який раніше чи пізніше настане. Якщо коаліція далі саботуватиме вибори, а Президент і опозиція чинитимуть поспішні, а отже, теж вимушено протиправні, контрзаходи, то силова розв’язка настане, ймовірно, набагато швидше, ніж дехто сподівається. З іншого боку, проведення виборів – це лише макіяж для клієнта похоронного бюро. За умови збереження нинішніх змінних політичного життя в Україні, вибори лише відтермінують ризики, які на всіх нас (за винятком невеличкої купки мільярдерів і мільйонерів, які зможуть швиденько чкурнути з того суспільства, яке – з їхнього благословення - найняті ними політики зробили цілком божевільним) чекають. Хай там як називають Бориса Безпалого колишні однопартійці, але не можна не визнати його правоту щодо технології розпуску Верховної Ради, яку пропонує опозиція – ця технологія є вибухонебезпечною, адже сторона, що програла вибори і є не задоволеною, завжди зможе за прикладом нашоукраїнців та бютівців скласти мандати і паралізувати роботу парламенту, вимагаючи нових виборів. І це лише один з багатьох ризиків, аналізувати які поодинці немає сенсу, оскільки всі вони мають однакову передумову, а отже, й однаковий рецепт уникнення. Тому цілком очевидно, що ейфорія з приводу подолання політичної кризи в Україні є дуже передчасною. Зрештою, серед політиків ніякої ейфорії і не було – на пісних обличчях чільників держави, які стояли о третій годині ночі на порозі Секретаріату Президента, читалося: можливо нам і вдасться переконати когось, що криза у минулому, але тільки не самих себе.

Читач може запитати, для чого пишуться ці рядки. Чи не займається автор залякуванням публіки? Чи не працює він на той табір, який прагне уникнути виборів? Маю сказати, що мені лише у страшному сні могло б примаритись, що якісь із наведених тут аргументів використовуються в облудних політичних дискусіях, проведення яких лише заплутує нас і знищує здатність відрізняти правду від вигадки, бо правду говорять лише тоді, коли це вигідно. Я не розглядаю якийсь політичний ідеал, до якого слід прагнути; не стверджую, якою провинна бути українська політика чи політика взагалі; не агітую за ту чи іншу політичну силу і на користь чи проти проведення дострокових парламентських виборів. Йдеться натомість про найзагальнішу річ – про можливості виживання нинішнього типу української політики, якою б вона не була, про виживання – політичне і навіть фізичне – конкретних політиків, а ймовірно, цілої їх нинішньої генерації; і найголовніше – про загальні перспективи українського суспільства, зокрема , про збереження його цілісності. Саме тому ми не поділяємо точки зору, яка є зараз найбільш популярною, що силовий сценарій виходу з кризи є вкрай мало ймовірним. Навпаки – це найімовірніший варіант. Питання лише в тому, коли і в яких формах це відбудеться. Через це втрачає сенс розгляд традиційних об’єктів політичного аналізу – розстановки політичних сил, їх співвідношення та ресурсів, що ними вони володіють. В Україні політика – це більше не гра, яка відбувається за правилами, а отже її слід розглядати не в термінах спритності гравців, виграшу і програшу, а в термінах всезагальної катастрофи, яка неуникно наближається. Такий фаталізм, можливо, є перебільшенням і , звісно, ми не можемо зі стовідсотковою точністю прогнозувати майбутнє, але він базується на знанні поведінкових закономірностей українських політиків, які не припинять підкидати дров у вогонь аж поки не те що обпечуться, а згорять живцем. І тут недоречні міркування про неконфліктну українську ментальність, яка нібито здатна зупинити протистояння за крок від прірви. Всі політичні компроміси, яких було досягнуто в Україні за 16 років її незалежного існування, ніколи не вирішували проблему, а лише відкладали її вирішення, переводили у латентний стан, де вона, чекаючи можливості знову вирватись на волю, обростала новими подробицями і ускладнювалась як задавнена і неадекватно лікована хвороба. Причому йдеться завжди про одну й ту ж проблему, яка від таких “компромісів” росла наче снігова куля. Це проблема поділу повноважень, а в ширшому контексті – проблема довіри і політичного та соціального консенсусу щодо головних суспільних цінностей.


Паліативні компроміси не можуть тривати вічно, адже проблема потребує нагального і радикального вирішення. Реальною альтернативою нинішній ситуації перманентного протистояння могло б стати встановлення мажоритарної чи консенсусної моделі демократії. Головною чеснотою першої є терпіння того, хто програв вибори і погоджується законослухняно чекати на наступний шанс упродовж усієї парламентської каденції. Консенсусна ж демократія вимагає від політиків уміння постійно домовлятись, знаходити реальний, а не фіктивний компроміс щодо практично усіх політичних питань. Але оскільки вже йшлося про те, що українські політики ще не набули страху покарання і відповідальності за свої дії, то вирішення може бути лише силовим, а про обидві моделі залишається мріяти.

На Україну, безумовно, чекають важкі часи – важчі, ніж будь-які з тих, що їх доводилось зазнавати за роки незалежності. Зараз ще недоречно прогнозувати, яких саме форм набуде силове протистояння, хто до нього буде залучений, хто переможе і які це матиме наслідки для країни. Для цього немає достатньої інформації, а ситуація є невизначеною і непередбачуваною для усіх гравців. Ми можемо лише сподіватись на те, що сторонам протистояння не вдасться залучити до нього народ, і врешті нинішня еліта самознищиться, використовуючи люб’язну допомогу силових спецпідрозділів. Тоді Україна ще матиме шанси на нормальне майбутнє, на одужання від параної і на реанімацію здорового глузду.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Ющенко запропонував Морозу забрати крісло додому і не мордувати країну 
  ·  Табачник пропонує спалювати опудало Ющенка 
  ·  Кушнарьова вбив невідомий кілер? 
  ·  ЦВК звинувачують в підготовці фальсифікації дострокових виборів 
Погляд
  ·  Наскільки оптимальним є склад першої п’ятірки помаранчевого мегаблоку? 
Поступ у Львові
  ·  Львів може втратити Євро-2012 
  ·  "Львівтеплоенерго" хочуть захопити росіяни 
  ·  Студенти дев’ятьох вузів стажуватимуться у міській раді 
  ·  Львову потрібно вдвічі більше кінотеатрів, ніж є зараз 
  ·  Львівську залізницю оштрафували на 30 тисяч гривень 
  ·  Замками Львівщини заопікується новостворене комунальне підприємство 
Поступ з краю
  ·  Помаранчевий мегаблок: міраж набирає чіткіших окреслень 
  ·  Представники Європарламенту вивчатимуть мовне питання в Україні 
  ·  ВР прийняла Закон щодо граничного віку держслужбовців 
  ·  Янукович погрожує звільнити всіх керівників аграрного блоку уряду 
Поступ у світі
  ·  Відбувся перший тур виборів президента Ізраїлю: Шимон Перес перемагає 
  ·  МВС Британії пропонує ввести кастрацію для педофілів і ґвалтівників 
  ·  Горбачов висунув Гельмута Коля на Нобелівську премію 
Політика
  ·  Політика в Україні: під знаком тотальної підозри 
Дайджест
  ·  У воді не тоне - це про наших ''лівих'' 
  ·  Тимошенко залишається «з тузами» 
Рейтинги
  ·  Топ-100 Львова та області: результати експертного опитування 
Спорт-Поступ
  ·  МИ, Григорій Перший постановляємо 
  ·  Рейтинг ФІФА: перемога над Україною підняла Францію на друге місце 
Пост-Factum
  ·  mcDonald’s зобов’язали заплатити за укус китайського пацюка 
  ·  Дрогобиччанка отримала запрошення на святкування дня народження королеви Великоб 
Кримінал
  ·  У Львівській області потяг переїхав школярку 
  ·  У Львові засудили посібника хакерів 
КуПол: Новини
  ·  365 млн на вибори 
  ·  КС розгляне третій указ Ющенка 
zaxid.net
  ·  Андрухович став музикантом 
  ·  14-річна сирота стала мамою 
  ·  Викрито нарколабораторію 
  ·  Триває чистка бютівців 
  ·  Львів матиме цех каменярів 
Реклама
  ·  Медицина 
  ·  Nokia 
  ·  Рейтинг сайтов WebVita 
  ·  Теплые окна и двери. 
  ·  На правах рекламы:
Все для мобильных
 
  ·  Шкафы купе люкс. 
  ·  Ипотека и ипотечное кредитование