BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Поступ у Європу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
5 листопада 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:34 29-03-2017 -   У Стрию судитимуть водійку, яка збила жінку з дитиною  
  16:30 29-03-2017 -   З 1 квітня львівський трамвай №2 їздитиме на Сихів  
  15:22 29-03-2017 -   Через гідравлічні випробування у Львові на кількох вулицях не буде гарячої води  
  15:14 29-03-2017 -   На Львівщині стартувала посівна кампанія  
  14:13 29-03-2017 -   На Львівщині стартувала посівна кампанія  
Україна
  16:42 29-03-2017 -   МВФ знову відклав розгляд траншу для України  
  16:37 29-03-2017 -   В Україну йде похолодання  
  16:36 29-03-2017 -   В Україну йде похолодання  
  15:19 29-03-2017 -   У Дніпрі звільнили водія-сепаратиста за образи у бік учасниці АТО, – активісти  
  15:17 29-03-2017 -   На Донеччині з гранатомета стріляли по магазину  
Світ
  16:38 29-03-2017 -   Вчені знайшли слід найбільшої живої істоти  
  15:16 29-03-2017 -   Польща призупинила роботу своїх консульств в Україні  
  14:18 29-03-2017 -   Україна оскаржуватиме рішення суду Лондона щодо "боргу Януковича"  
  13:14 29-03-2017 -   У США ухвалили резолюцію до річниці анексії Криму  
  11:0 29-03-2017 -   Після успіху на Євро-2016 в Ісландії спостерігається демографічний вибух  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Розвідка боєм
 
--Твоя акція в Києві тривала три дні, але ти був там цілий тиждень, загалом твій київський досвід триває вже 10 років, безупинно повторюючись, які твої з цього приводу рефлексії.

--Я возив до столиці два проекти. Один як виставковий -- це була "Технологія чуйності" , останнє, що виставляв у "Дзизі", такі собі маніпуляції навколо жебрацтва, і другий - я його вважаю дуже серйозним - він називається "Гра в гру " і зроблений у вигляді книги. Для мене була дуже важливою подача його разом із тою виставкою, тому що цей альбом починається з тої акції, яку я виставляв. Тому сенсовним було бачити це паралельно. Тим паче тому, що в альбомі використаний матеріал формування тої акції, який є ексклюзивиноє фіксує процес підготовки тої акції. У києві попри то все, що не можна говорити, чи була виставка успішною чи неуспішною, тому що це була радше не виставка, а презентація - усього 3 дні! - більше звернув на себе увагу альбом. Там було багато шуму через його обсяг, ціну, і ,мабуть, ще й через те, що це зроблено не в Києві, а на периферії.

--І думаю, що через концепуальність. Бо спочатку треба народити таку концепцію, а потім її втілити в певному вимірі, і то ясна річ не до кінця, бо вона буде в певному часі тривати.

--Це все таки був дуже дорогий проект навіть на київські мірки, -- я звернув увагу, спостерігаючи за реакцією не так глядачів з Києва, як тамтешніх тусовок і довколомистецьких кіл.

--Еліт, які організовують процес?

--Ну, там де фігурують Хаматов чи Карась - у тих колах, які вважають, що вони серйозно керують мистецьким процесом в Києві. Була дивна передісторія цього вояжу. У Київ ми заїхали самі, знайшли там зал у центрі міста, оплати собі розклейку афіш, біг-борди, теле- і радіо- реклами. Усе це зробили самі, без жодних узгоджень із київськими тусовками. Уся біда в тому, що впродовж 10 років, при тому всьому, що пропозиції виставлятися в Києві були і то неодноразові й ішли вони не від мене, а від киян, -- але в дивний спосіб ставалося все так, що виставки не відбувалися. Останньою краплею було те, що після фестивалю "Культурні герої" мені запоронували виставитися в "Совіарті" в Хаматова. Ми дали згоду. Але виставка за дивних обставин три рази переносилася і все мені відтягувалася й відтугувалася. І нарешті то нас настільки вкурвило, що ми вирішили самі, без допомоги Києва, зробити таку акцію. Цікаво, що виставкою не знехтували, не проігнорували її ті люди, які на мою думку мали б прийти на відкриття.

--Отже, вийшло так, що спершу тебе запрошували, потім переносили ті акції, потім ти сам приїхав і організував, а вони не проігнорували й прийшли усі - Хаматов, Карась, Онух...

--З деким я окремо домовлявся, хоч, я думаю, що в Онуха не могло бути якоїсь особливої упередженості щодо виставляння мене в Києві. Якраз в Онуха найменше було бажання ігногрувати. В принципі у них існує таке упереджене ставлення взагалі до "Дзиги", як до заполітизованої структури. Хоча я собі не уявляю того, як можна бути незаполітизованим у них. Йдеться про незалежність від якихось провладних структур - я вважає, що це та сама заполітизованість. Інша справа, що є різниця між поняттям заполітизиваності й соціальної активності. У теперішній ситуації в країні, якої ще нема, яка несформована, мені не байдуже спостерігати, як вона формується, і брати в тому участь, -- але це не політична заангажованість, заполітизованість, а просто соціальна активність.

--Тобто вони мають застереження щодо певної соціальної активності "Дзиги" чи може це регіональна упереждженість?

--Думаю, щодо регіону, "Дзиги " і мене особисто. Пригадую, як ще у 1989 році, коли Сільваші влаштовував симпозіум у Седневі -- це колишня база Спілки художників...

--... а він колишній шеф молодіжної секції?

--Так, то він зробив дві потужних симпозіуми там, скликаючи художників з цілої України. І там пробували робити круглі столи, дискусії. Крім українців було запрошено багато московських мистецтвознавців. І тоді був дуже модний термін у станковій культурі - "украінская волна". Тобто я можу зрозуміти зацікавленість московських мистецтвознавців цією "волною" для підживлення свіжою кров'ю якогось гнилого процесу, скажімо великої країни, яка називалася Радянським Союзом. Але мене непокоїло, чому на це ведуться українські художники, і я попросив їх пояснити, чим відрізняється "українская волна" від "української хвилі". Арт-імперці висмикують художників, які не достатньо ще розвиваються в Україні, переносять на свій город і подають це як розвиток "украінской волни" в своєму контексті. І я затіяв досить гостру дискусію із ними, щоб вони чіткіше розрізняли процеси, які не мають нічого спільного між собою. Все це закінчилось дуже серйозною сваркою. І це був перший і останній круглий стіл на тому заїзді. Вони зрозуміли, що нариваються на грандіозний скандал чіткого розмежування різних культур. Для нас було суттєвим, що ми не радянські художники...

--Ти мав якесь коло прихильників?

--Так, їх було дуже багато, -- і з Донецька, і з Черкас. Хлопці з Великої України мене підтримували, я не був одним у полі воїном. Але це дуже загострило ситуацію, і з тих пір до мене там ставляться так ніби, я завжди провокую якийсь скандал. І в тому вбачають якусь заполітизованість. Ставлення явно таки упереджене. Може, через те, що мені не байдуже активно прати участь у процесі формування нової України. Тобто я чітко відзначаю, що існує країна, в якій є своя культура, і мені цікаво спостерігати за тим, як вона розвивається або загниває, -- тобто за самим процесом.

--Люди яких ти називаєш, це люди конкретного кола, тобто частина тих киян, які формують там арт-процес. Значить, вони розуміють свою культуру не як частину європейської культури, тільки як частину культури типу російської, так?

--Думаю, що може не до кінця російської, хоч вбачаю там проросійські тенденції, це однозначно.

--Йдеться про геополітичний простір.

--Так, для них дуже важливо, як реагують, скажімо, російські медіа на їхній ринок. У якійсь мірі вони впливають на формування їхніх смаків. Все ж зараз, Москва на це задтна. І то не тільки моя думка, а тиха людей, які більше тямущі в тому як мистецтвознавці. Бо ще до 1995 року Москва, скажімо не могла похвалитися тим, що в них є якась сформована інфраструктура, котра може впливати на розкатку чи розкрутку певних митців чи творчих процесів. Які відбуваються в світі. Тобто вони все таки послалися на європейські стандарти, на Париж чи на якісь фестивалі -- той же венеційський -- чи, скажімо, на погляди американських мистецтвознавців з Нью-Йорку в першу чергу. Після 1995 року з Москвою рахуються. У них є певні погляди, й інфраструктура. І це потужний центр, який впливає вже на формування світогляду в мистецькому світі. І київські настрої проймаються московськими поглядами радше ніж Нью-Йоркськими. Київська структура, якщо її так можна назвати, хоч я вважаю що її ще не існує, -- будується на тому, що їм взагалі без різниці, де вони живуть, у якій країні, як вона називається. Тобто їх не цікавить країна, як структура, яка може впливати на формування світоглядів мистецьких. Є місце ще несформаваної країни, яке живить художниками столицю. А столиця - це центр, який має капітал, має людей, які мають цей капітал. І цього достатньо, щоб торгувати більш-менш пристойним сучасним мистецтвом, у якійсь мірі прагнучи аналізувати, як це робити. Мені задається, що ця система дуже недосконала. І перша все через те, що у них немає прагнення аналізувати й порівнювати мистецький процес, який відбувається в Україні з тим, що діється в Росії. Для них це є одне ціле, а ми -- перефирія цільної структри, на привеликий жаль.

--Чи це не залежить від їхньої ідентичності? Тобто їхня ідентичність є та сама, яку мають мешканці Москви...

--Безперечно. Я думаю, те, що існує Україна, для них важливо не тим, що вони живуть в незалежній державі, яку вони поважають і вважають її за рідну батьківщину,-- вони живуть, користуючись моментом створити свій ринок, який можу бути конкурентним чи неконкурентноздатним щодо московського, але ті самі структури пробують заповнити нішу, розглядаючи її в контексті всього пострадянського простору. Оце от найгірше у тому всьому.

--Я думаю що на то все немає ради, оскільки вони є носіями не тільки російської мови, а ментальності і вони того позбутися не можуть, оскільки не дано позбутися своєї ідентичності. У них навіть немає альтернативи, щоб вибрати якусь іншу ідентичність.

--І тому в них таке відношення до нас. Навіть не знаю яким це словом окреслити, але упередженість це точно. Ми ж висуваємо абсолютно нові принципи. Люди, які приїжджають звідси сюди, є настільки самодостатніми, щоб оцінити, що існує все таки країна з іншою ментальністю. А в ній -- люди які мають більше претензій на право керувати... , навіть не керувати, а формувати світогляд сучасного мистецтва. То й же Савадов міг закидати Онуху, коли вони формували, який проект має їхати до Венеції: "Какоє ви імеєтє право, прєдставітель другова гасударства, опрєдєлять, кто паєдіт в Венецию?" І це він говоров йому російською мовою! Йому навіть в голову не приходить, що Онух не втручається в процес український! От в тому проблема, розумієш? Отже Онух приїхав спостерігати становлення української ментальності в сучасному мистецтві. Це дуже болючий процес. А Савадова шлях трафляє не через українську, а через пострадянську ментальність. В тому конфлікт, а не в тому, які українці поїдуть до Венеції. Ішла війна українського ментального проекту з пострадянським ментальним проектом! А подають це як те, що знову українці посварилися. Та нічого подібного - не було сварки між україцями. Це була сварка між українцями і між пострадянськими космополітами, які творять на території України. Мені важко назвати їх українськими митцями, тому що вони не усвідомлюють себе українцями.

--Онух, я думаю, теж космополіт. Але це тип продуктивного космопліта

--Так, але він послідовний у цьому. Так чи інакше я усвідомлюю, що в мене теж є величезне прагнення стати космополітом, -- це вищий пілотаж. Але космополітизм тільки тоді може статися, коли він пройде через патріотизм, націоналізм і шовінізм.

--Тобто треба знати, що ти відкидаєш.

--Так, інакше ти ніколи не станеш космополітом. Коли мені пропонують : "Давайцє будєм касмапалітамі", то мене це не влаштовує.

--Ну то будьмо космополітами, але без Росії!

--І в тому є правда. Пригадуєш цитату з щоденника Довженка: "Боже, чи настане нарешті час, коли перестануть плутати націоналізм з патріотизмом?".

-Але твою акції представники проросійської ідеології не проігнорували. В них навіть не вистачило на це клепок.

--Думаю, це через те що в Києві не працює серйозна арт-інфаструктура якою вона в Нью-Йорку, де ти кроку не зробиш, коли хочеш розкрутитися із серйозним проектом. Там, щоб це зробити, ти мусиш вийти тільки не безпосередній контакт із тою структурою, і вона буде тобою займатися. А коли ти захочеш зробити це поза нею, то будеш проігнорований. І от, якщо в Києві цього нема, то я роблю висновки, що там просто ще нема структури, яка може зробити так, щоб якесь явище лишилося непоміченим. Отже там можна розкручувати, що завгодно. Є повно ніш, які ми можемо абсолютно заповнювати. Якщо галичани будуть намагатися зробити в києві свою галерею, то в нас є більше шансів налагоджувати стосунки із Заходом і його дипкопусом. У мене склалося враження, що нам більше довіряють. Навіть через ту ж національно ідентифіковану ментальність представників недосконалої, але все таки самостійної країни.

--Як мала би працювати ця нова структура. Припустімо, є в Києві якась крапка, яку можна орендувати, є куратор, але якими б мали бути перші кроки?

--Достатньо галереї, дві впливові газети й українських художників на Заході знатимуть не через Москву, а через Київ, щодо розкрутки їх імен у "Дзиги" вже є накатка.

--Це вже бренд!

--Тим більше маючи купу порт-фоліо (як завжди без того не обходиться, адже йде постійне промацування) таку структура запрацювала б одразу. Через Львів є всі шаенси подавати досконалі проекти, у Києві вони б прозвучали просто потужніше. Маючи сформовану позицію щодо нацприналожності, важливо подавати саме сучасне мистецтво. Бо тут важко звинуватити в зануренні у шароварщину. Дійшло до того, що діаспора скликає якісь конгреси, аби визначити візуальні принципи українськості в мистецтві: ну це вже такий повний абсурд ну як можна це визначити? Через вишиванки?

--Просто були такі митці, як Антонич, -- так звані західники, котрі вважали що вистачає тільки ментальної присутності.

--Я є власне прихильником такої форми. Відчуваю у сучасному мистецтві дуже сильний імпульс для створення абсолютно цікавої структури. Ми можемо запусти дуже свіжий струмінь проти тої аморфності, де купа вторинного!

--А те що там є доброго - то це представники так званого львівського середовища.

--Ну власне! Але я не за те, щоб там творити якусь львівську мистецьку організацію, як правило такі ідеї приречені на провал. Але принаймні ми могли би апробувати свою структуру.

--Львів і "Дзига" виконував би роль певного центру, до якого привозили роботи з Тернополя, Станіславова, Ужгорода, а відтак вони би потрапляли до Києва.

--Вони там присутні, але їхнє сприйняття деформоване московським, а радше пострадянським поглядом. Воно тоді сприймається інакше, бо люди, які проходять через ту мясорубку, на жаль, не проявляють своїх позицій щодо цого. А це важливо, коли йдеться про те, хто ти і що представляєш.

--Ти вважаєщ, що це може бути економічно доцільно? Чи Київ можна взяти голими руками?

----Може, й неголими, але я не думаю, щоб там точився так вже великий опір, бо я вважаю, що це дуже сильно залежить від провладності, тобто наскільки вона толерує ті процеси, що відбуваються в Галичиені. Отже це невід'ємна частина політичного життя і від цього нікуди не подінешся. І говорити зараз про заполітизованість київських арт-структур це нонсенс, адже вони так чи інакше причетні до цього..

--Інформація, що Онух мусить звалювати з Києвва, суперечить тому оптимізму, з яким ти кажеш, що ми там можемо щось робити. Бо дійсно є знаком сумніву, чи можемо ми там щось робити з проевропейських позицій. Адже Онух був незалежним від влади, і те що він мусить звідтам звалити - для мене актуальний сигнал: чи мислить там ще хтось з прозахідних, а не з просхідних позицій?

--Онух намагався все робити сам, шукав мало підтримки.


--Але Онух, може, звалює саме з тої причини, що йому там не дають змоги щосьробити, він змучився протистояти.

--Думаю, йому забракло терпіння і сил проаналізувати все з точки зору культурології. Він хибно вважає, що все, що робиться на території України, можна назвати сучасним українським мистецтвом. Я не прихильних такої думки. Я там навіть тост підняв за те, щоб Київ став нарешті став столицею України. Йдеться про позбавлення комплексу неповноцінності саме художників і усвідомлення своєї країни. Тоді виникає повага.

--А такий тост за Львів?

--Він якось завжди був потужним імпульсом у формуванні, він завжди щось родить. Але кудись зі Львова це розходиться. Львів -- це постійне пологове відділення ідей, думок, людей.

--Але коли говорити про саме місто, то воно руйнується

--Це при такій столиці. Але її справжньої ще немає. Коли буде, тоді й Львів зупинить руйнацію.

--От у Києві ти мав зустріч з Хаматовим, Онухом, Карасем, тобто розмовляв практично з усіма...

--Ні, з Хаматовим я зараз не говорив, розмовляв із Титаренком - це пердставник тої самої галереї. Він слабо йшов на контакт, але альбом для нього став прецедентом найгрубішої книжки в Україні.

--Цікаво що він скаже, коли побачить, яка концепція стоїть за цим альбомом!

--Вони навіть уявити не могли, що можна видавати такі речі. Не думаю, що він взагалі буде розглядати цей альбом в часовому контексті, бо він слабо орієнтується в процес проникнення, - це досить таки тонка гра. Я не важаю, що з ними можна говорити про якісь тонкі матерії. Це люди які тільки торгують мистецтвом.

--Але хоч концепцію "Гри" видно, проте відчути концептуальність -- дещо інше... Може Онух зміг би?

--Скільки з ним було розмов, то все про соціальні болячки навколо того середовища і впливів, під якими воно формується. Він до цього набагато спокійніше ставиться. Бо для нього те, що Гельман є в Києві, не так страшно, як для Хаматова. Бо для Хаматова Гельман -- конкурент і особа, яка подає себе представником потужної московської структури. Хоча Онух сказав мені, що Гельман в Москві взагалі нічого не становить. Це така шестьорка, яка взагалі не котирується в рейтингу серйозних галерейників! Це людина яка просто "схиляла" до України, бо на пеиферії легше прилаштуватися. Тут свої інтереси - можна виступати серйозним піарщиком не виборах. І це, вважє Онух, головне. Він не бачить у цьому десанту московської імперскості.

--Це так, як міжнародна корпорація дбає про свою присутність. Так, як це робить римо-католицька церква. З одного боку вона комусь створює конкуренцію, а з іншого має найвищий рівень представництва інтелектуальних вартостей. І томі сенсі її присутність є позитивною.

--У нас не може мова йти про конкуренцію. В нас немає структури, яка б протистояла цьому. Взагалі не до порівняння!

--Якщо це спроектувати на персональний рівень, він бере художника, помічає його, влаштовує кілька років цікавого життя. То з точки зору митця, якому вдалося потрапити в світ, це позитивно.

--Ця людина мусить бути настільки самодостатньою, щоб погодитися на існування в тому чи іншому середовищі. Але якщо українських художників запрошують у Венецію представляти Росію --того ж Кулика! -- чи ми можемо цим пишатися? Адже йому все одно по барабану.

--Але в нього російська ідентичність. І мешкає він у москві, а не в Києві

--Він, задається, із Харкова. Я болісно реагую на такі речі.

--Я би також не хотів, щоб мене хтось рускім називав.

--Багато львівян у Москві також дуже швидко обкатуються і забувають , що звідки вони. Наприклад, Віктюк.

--Справа в тому, що він уніат!

--Може бути, але я ним пишаюся, тоді як Явлінським чи Башметом, який вчився із Саєнком в одному класі, -- не можу. Для мене не є важлива національність. Я за те, щоб була повага до країни не на рівні тез. Мрія, аби вони мали усвідомлену самоідентичність, збудеться не скоро. Але у будь-якому випадку час працює на нас. Чим довше ми існуватимемо (навіть в такому зубожному стані як зараз), тим більше щансів, шо Україна таки стане справжньої країною, у яких би кордонних варіантах то не відбулося.

-- Ти вважаєш, що з галицькою ідентичністю моджна відкривати якісь галереї в Києві?

--Треба!

--Для тебе це місія чим можливість заробляти гроші?

--Не бачу нічого доброго в місіонерстві. Але в цьому захопленні ринку наша ідентичність буде впливати на процес прискорення розвитку і арт-структури, і столиці, і держави!









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Янукович -- найреальніший із реальних 
Погляд
  ·  Форпост української демократії 
  ·  Буняка у відставку?! 
Поступ у Львові
  ·  Історія одного пам'ятника 
  ·  Про ковбасу і репутацію 
  ·  Сендак битиме словами 
  ·  Екзотична контрабанда 
  ·  Даішники допомагають міліції 
  ·  Львівська опозиція не дрімає 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Жир вимагає справедливості 
  ·  Вірю -- не вірю 
  ·  Бюджет росте, як на дріжджах 
  ·  Бармени та кулінари проти Різдвяного посту 
  ·  22 мільйони за "збіг обставин" 
  ·  Генпрокуратура гальмує справу Ґонґадзе 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Кого не візьмуть до НАТО? 
  ·  У Туреччині перемогли ісламісти 
  ·  Найбільші компанії в регіоні 
  ·  Арешт ще одного Ладена 
  ·  Забракло доказів для видачі 
  ·  Олімпійське судове відлуння 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Поступ у Європу
  ·  Містер "Ні"-2 
Арт-Поступ
  ·  Розвідка боєм 
Пост-Factum
  ·  "Гаррі Поттер-2": прем'єра відбулася 
  ·  КАЛЕНДАР