 Як показують останні події, українське суспільство в черговий раз опинилось у пастці лукавих обіцянок і псевдопатрітотичного словоблуддя. Цукерки помаранчевої революції виявились лиш пропагандистським суррогатом, напередодні великої економічної депресії і ще більших розчарувань. Ще вчора Україні обіцяли відправити бандитів у тюрми і зробити десять кроків назустріч людині. Сьогодні мова іде про корупцію в вищих ешелонах влади, торгівлю національними інтересами і економічну кризу. Пересічний громадянин черговий раз має змогу переконатись, що напередодні минулих президентських виборів Україна мала не “злий режим” і “народолюбців-революціонерів”, а лише підступне лицедійство великої “кайдашевої сім”ї”. А на горизонті уже видніються вибочі перегони за депутатським мандатом.
Тому то торги за депутатські мандати у партійних кулуарах ідуть повним ходом і вже підраховуються майбутні бариші за “любов до України”. Як бачимо не тільки українці а й ціле українське майбутнє знову опиняється перед вибором. Але не своїх а чужих корпоративно-кланових інтересів.
Напередодні нових парламентських виборів, і після перших екномічних наслідків постмайданної України необхідно усвідомити головний принцип справжньої демократії. Це принцип права меншості. Необхідно зрозуміти, що саме цього принципу Україна була позбавлена роками, а тому і прийшла до чергової політичної катастрофи. Протистояння парламенту і президента коаліції і опозиції це лише наслідки скритого системного недотримання головних принципів демократії з боку олігархічно-кланових груп, які узурпували владу в Україні. І справа не в переголосуваннях на користь тої чи іншої політичної конфесії „патріотів”, а в системній кризі як політичної так і виборчої системи вУкраїні. І якщо суспільство не погляне в корінь проблеми то не потрібно бути великим аналітиком щоби зрозуміти, що від перетасовки владних повноважень серед біло-синьо-оранжевих олігархічних кланів життя українського народу аніскільки не зміниться.
Державне майно з землею і далі буде продаватись, народ буде злиденіти, а мільйон робочих місць доведеться створювати в євросоюзі для новітніх уже „незалежницьких” українських гастарбайтерів. І це не дивно, адже „патріотизм” в Україні з деякого часу став вигідним “товаром”. Інакше, яким чином, злодії і корупціонери регулярно опинялись би у парламенті чи біля урядового корита. Збираються вони там бути і сьогодні. І перед тим як знову іти на виборчі дільниці щоб стати знаряддям псевдопатрітичної демагогії доморощених злодіїв-скоробагатьків, кожен свідомий український громадянин повинен би себе запитати чому так стається. Чому те найсвятіше, чим живе кожна українська душа, стало предметом торгів і обману народних сподівань.Де програмується омана і як відбуваються маніпуляції національною ідеєю і соціальними проблемами, які і приводятьфактично пересічного українця на виборчу дільницю.
І коли ми зважимо всі фактори стратегічних поразок в розбудові української державності ми виявимо тотальне ігнорування „права меншості” – того принципу, який і формує сам механізм демократії. А таке законодавчо-врегуьоване ігнорування і стає формою скритої узурпації народовиявлення з боку партійно-олігархічних кланів. А звідси і узурпації самого механізму демократії через інститути влади.
Мова іде про 4-% бар”єр, за допомогою якого вибори стали прерогативою української “фінансової еліти”. А фактично, тих хто обікрав Україну і тепер за украдені кошти цей відсоток “долає”. А точніше купує.
Для тих же політичних організацій, які є істинними речниками “народної гущавини”, які не продають національну ідею за награбовані мільйони “першій десятці” олігархів, які існують на народному ентузіазмі і патріотизмі, ця індульгенція на депутатський мандат виявляється занадто коштовна, а тому завідомо недоступна. Так народ завдяки чотирьом процентам позбавляється ключового моменту – права свого вибору і права меншості.
А для повної гарантії з цих же партійно-адміністративних кулуарів устами озвучується думка про доцільність 5%-ти процентного бар”єру. Сміху ради хочеться запитати у цих поборників народних інтересів: “А чому не зробити відразу 20 вісотків, з одночасним примусовим прийняттям решти населення в якусь „істинно всенародну” партію?”. Досвід такої партійності в українців є великий . Не багато, не мало 70 років демократичного централізму достатньо щоб ця національна трагедія сміло повторилась “безсмертним “ фарсом модернізованого варіанту націоналізованої КПРС.
Таким чином і позачергові „ вибори” стануть інструментом дерибану державного ресурсу в рамках „кайдашевої сім”ї”, а національні інтереси України і далі лишатимуться в руках купки олігархічних кланів, які ховаються ліниво за фіговим листком “політичних брендів” –мильних бульок „всенародних партій” і “єдиних блоків” позаукраїнської плутократії. А сам виборчий процес і далі залишатиметься політичним лохотроном , який з допомогою грошей і примітивних політтехнологій ставить громадянина України перед вибором без вибору.
Щоб зрозуміти і усвідомити до якої катастрофи можуть привести український народ подібне поглиблення „демократичного процесу” згадаймо уроки ті є ї ж “помаранчевої революції”.
Адже сам Віктор Ющенко став президентом завдяки десятим долям процентів. І цей невиликий відсоток голосів змінив політичне обличчя України. Тому якщо десяті відсотки були останньою каплею, яка вирішувала долю президентських перегонів, то відсунення від участі волевиявлення 5-ти відсотків українських виборців мати своїх представників у парламенті - це уже національна кататсрофа. І усе не так просто і наївно як може виглядати назверх. П”ять відсотків – цифра не проста. Згідно психоінформаційних технологій - це ключовий відсоток, внаслідок ізоляції якого великі суспільні групи перетворюються у пасивне стадо і ”біомасу”. Іншими словами, лише п”ять відсотків у будь-якому великому суспільному середовищі здатні бути проводом, чи організцючим началом.
Принцип 5-ти відсотків був основним знаряддям психологічного контролю японських властей над полоненими у військових концтаборах під час Другої світової війни.Саме цей відсоток активістів відслідковувався і ізольовувався від решти, щоб потім легко тримати у страху і покорі багатотисячні маси військових в”язнів.
Сьогодні 5 відсотків саме таких відвертих і чесних українських патріотичних сил має бути виключено з виборчого процесу. І якби це не подавалось загалові –“доцільність” тут одна -законсервувати владу у “двопартійній системі” корумпованих олігархічних кланів. Оце й увесь європейський досвід “по –українськи”.
.Проблема “виборчих бар”єрів”, усугубляється ще й фактором заробітчанської нелегальної еміграції, яка є дітищем тої ж демократії “по –українськи”. 7 мільонів українських заробітчан, це фактично сім мільонів мертвих душ, якими в повній мірі може скористатись недосконала виборча система. Трудова нелегальна еміграція залишається і надалі величезним полем для махінацій і зловживань з боку політизованого “адмінресурсу”. Тут також є свої історичні аналогії. Ще у 1939 році, десь біля 8-ми мільонів здорового українського селянсько-господарського ядра поїхало “освоювати Сибір”. Причини подібні. Це був той самий небажаний елемен, який стояв на перешкоді встановленню в Україні демократичного централізму “народної партії” більшовиків.
Таким чином на тлі 5-ти процентних бар”єрів і витиснутих з укранського виборчого процесу 7-ми мільйонів найбільш соціально активного “електорату”, разом з пониженим бар”єром “проходимості” самих виборів, залишається відкритим запитання що таке українська демократія сьогодні. І чи може в таких умовах український народ реально зробити свій вибір, скористатися своїм правом на свободу слова і політичного волевиявлення. Питання більш ніж риторичне. Маємо 12-літній результат політичної практики такої “демократії”. Результат виключно негативний. Половина українських громадян законно і “добровільно” виключена з виборчого процесу.
Тому тільки дурний, або наївний може повірити, при такому “виборі” про якісь позитивні зміни у житті українців. Або такий самий може їх обіцяти, якщо повірити у його політичну щирість.
Українська доля і далі залишається в руках антиукраїнських корумпованих кланів.
А тому ми повинні починати з чистого аркуша. І слово саме за народом. І впершу чергу за тим невиликим відсотком свідомої української інтелігенції і здорових патріотичних сил, які здатні сформувати суспільну думку щодо виборчого законодавства. Інакше ошельмований український патріотизм, після чергової поразки національних сподівань не втримається в полі парламентсько-правової боротьби і знову виллється на вулицю в акціях громадської непокори. І невідомо чи в цей раз обійдеться без жертв.
“Ні - бар”єрам народному волевиявленню”,” Ні - бар”єрам для української демократії”. Саме таке гасло має об”єднати навколо себе здорові українські сили заради майбутнього наших дітей і України. Лише повноцінний виборчий закон може забезпечити і повноцінне формування українського парламенту. І лише такий парламент може сформувати уже не черговий уряд “народної довіри”, а уряд національного порятунку.
Трудовий рух “Солідарність” закликає усі українські патріотичні сили зробити запити своїм депутатам і щодо вирішення проблеми участі у виборах українських ізгоїв-заробітчан, завдяки яким українська економіка залишилась на плаву і не зазнала фінансового дефолту.
А поки що єдиним політичним компромісом щодо подолання парламентсько-президентської кризи в Україні має стати спільне засідання парламенту України де буде дружно відмінена політична реформа і вся повновага влади буде передана гаранту конституції Президенту України. Таке рішення буде демонстрацією як з боку коаліції так і з боку опозиції справжньої доброї волі до примирення заради збереження спокою в державі і кроком до політичної стабілізації ситуації в Україні. Спочатку порядок – потім добробут. Таким є алгоритм виходу з політичної кризи, причиною якої були не інтереси українського народу а інтереси олігархічних кланів.
Разом з тим , звертаємось до усіх патріотичних організацій України, до української інтелігенції розпочати широкомасштабну дискусію, щодо шляхів подолання будь-яких бар”єрів перед поступом української демократії. Сьогодні від вашої громадянської позиції і вашої політичної волі залежить доля України.
Трудовий рух „Солідарність” уже сьогодні готовий докласти усіх зусиль для того щоб таке розуміння патріотизму стало змістом української національної свідомості і в нашому українському домі з”явився справжній господар – повноправний і повноважний Президент незалежної Української держави.
Віктор Горобчук - голова координаційного комітету ТР „Солідарність”,представник МГО „Четверта Хвиля” в Італії |
