BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.    Екологічний Поступ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
20 вересня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors
Подробности Ремонт холодильников здесь.
Купол
Львів
  15:18 22-09-2017 -   У Львові викрали Mitsubishi Outlander  
  15:12 22-09-2017 -   Синоптики попереджають про зміну погоди  
  15:11 22-09-2017 -   Усіх охочих запрошують на святкування Дня Сихова  
  15:8 22-09-2017 -   У Львові 12-річна дівчинка народила дитину  
  13:20 22-09-2017 -   У Львові маршрутка №41 в’їхала в паркан  
Україна
  15:14 22-09-2017 -   В Україні оголосили демобілізацію строковиків  
  15:9 22-09-2017 -   На Харківщині затримали банду рекетирів  
  13:14 22-09-2017 -   Вихідні в жовтні: скільки відпочиватимуть українці  
  13:12 22-09-2017 -   Луценко шокований станом другої лінії оборони в зоні АТО  
  10:44 22-09-2017 -   Житомирщину накрив аномально великий град  
Світ
  15:15 22-09-2017 -   Актрису з "Мухтара" ввели в кому через травму  
  13:11 22-09-2017 -   У російській Держдумі з виставки вкрали хамон  
  13:9 22-09-2017 -   Вчені назвали легкий спосіб продовження життя  
  16:40 21-09-2017 -   Творці "Гри престолів" повідомили про новий спін-офф  
  14:17 21-09-2017 -   На Оскар висунули третій український фільм  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Екологічний Поступ  »  Моніторинг екологічної ситуації

___________________________________________________________________________

Новий Розділ та ''Новий Яворів'' - сірчані побратими по нещастю
Людмила Носарєва
 
Cірчана карта
За радянських часів, ще 1952 року, в Новому Роздолі, почали видобувати сірку, перспективні поклади якої оцінювалися тут на видобуток не менш як протягом ста років. Поруч, у сусідньому Яворівському районі, також стали працювати на сірці, тільки трохи згодом. Як супутники цих природних «планет» з’явилося чимало підприємств хімічної промисловості, які переробляли природні поклади. З часом Львівщині довелося «видихати» цю хімію в прямому і переносному значеннях, одержавши у спадок безліч проблем, чимало з яких розв’язати на місцевому рівні було і є просто неможливо. Але сьогодні розповідь про новороздільську «Сірку», яка опинилася, мало сказати — в найгіршому, а просто в критичному становищі.



Дедалі частіше ми починаємо замислюватися над тим, що природа нічого просто так не вибачає. Скористалися нею, виробили частинку її внутрішньої сутності і нічим не заповнили, не привели до ладу — будь ласка, маєте проблеми. А до природних додається ще й безліч інших. Та яких... Наочно це демонструє і новороздільська «Сірка».

Під масштабний видобуток (щороку на-гора піднімали до одного мільйона тонн) побудували не лише містечко Новий Розділ, у якому і зараз мешкає 34 тисячі чоловік, а й створили потужну інфраструктуру. З часом, крім кар’єру, почав працювати завод з виробництва складних мінеральних добрив, завод фінгицидів, цегельний тощо. На потужному комплексі, окрім сірки, у рік виробляли 400—500 тис. тонн складних мінеральних добрив — нітроамофоски, 450 тис. тонн сірчаної кислоти, від одного до двох мільйонів вапнякових добрив, так званих розкислювачів грунтів, близько 3 тис. тонн фтористого алюмінію, 72 тис. тонн меленої сірки для гумово-технічних виробів, а також 12 тис. тонн змочувального порошку сірки для оббризкування виноградників.

Цегельний завод щороку, до жовтня 2001 року (на час реструктуризації «Сірки»), виготовляв 44 млн. штук цегли. Тобто було створено замкнений цикл видобутку і переробки сірки. В цій величезній «мануфактурі» працювало чотири тисячі жителів Роздола та навколишніх сіл Миколаївського району області. Жили, звичайно, небідно, хімія годувала непогано. А держава потребувала сірки, і чим далі, тим більше. Отож, сторічних роздільських запасів вистачило лише на сорок років.

1992 року видобуток сірки припинився. І фактично відтоді почалися проблеми, хоча підприємство за інерцією продовжувало «рухатися», адже працював завод з виробництва мінеральних добрив (сірка надходила з Яворова), цегельний завод та інші. Крім того, на новороздільську «Сірку» була зав’язана вся інфраструктура регіону (постачання питної води, енергетика, транспорт, газ і т.п.). Але, починаючи з 1996 року, підприємство зупинилося і почало фактично вмирати.

...Сьогодні величезні адміністративні приміщення напівпорожні, стоять з облупленими стінами, взимку вже не опалюються, добре, що зараз їх хоч трохи прогріває сонечко. А практично поруч — величезний рукотворний кар’єр глибиною до ста метрів і загальною площею з відпрацьованими відвалами від сірчаного виробництва більш ніж мільйон гектарів. На дні його збирається мінералізована вода, яку постійно треба відкачувати, щоб не затоплювала і не шкодила навколишнім землям. Така ось безрадісна картина.

А ще десять років тому навколо цього потужного монстра все кипіло і рухалося. Зараз похмурий пейзаж скрашують хіба що навколишні городи та сади жителів села Малехів, які найбільше й потерпають від злощасного кар’єру, бо ж краї його постійно сповзають вниз, щоразу тягнучи за собою практично в безодню і родючі угіддя, і навіть житлові будівлі. Десять років тому в один день три хати сповзло в ненаситний кар’єр, зараз на підході ще кілька, не кажучи вже про те, що будинки опиняються в аварійному стані.

Ще відтоді, як видобуток сірки тут тільки-но починався, Малехів, відповідно до урядового рішення, мав опинитися в зоні відселення. Людям частково почали виплачувати компенсацію за будівлі, надавати нові ділянки під забудову, квартири. Але процес цей зупинився напівдорозі. Половина компенсаційних коштів так і не надійшла, та вже й не надійде, вочевидь.

Якщо згадати про інші підприємства хімічної галузі, що містяться на території області, то там ситуація хоч і складна, але все-таки завдяки місцевій владі, постійному нагадуванню про себе в столиці якось змінюється, кошти потроху на ту ж таки яворівську «Сірку» чи стебниківський «Полімінерал» капають. А ось Розділ — наче проклятий.

2001 року держава зробила першу спробу хоч трохи полегшити його безнадійне становище. Було проведено реструктуризацію, і з колишнього гіганта утворили чотири підприємства: завод з виробництва складних мінеральних добрив, завод фінгицидів, цегельний завод і, власне, залишилася сама «Сірка». Перші три структури стали ВАТами, а «Сірка» так і залишилася за державою. Накопичені за останні роки борги з успіхом поділили між усіма реструктуризованими підприємствами, хоч це мало що змінило. На сьогодні «Сірка» продовжує нарощувати борги (їх 64 млн. грн.), завод складних мінеральних добрив ще не запрацював, потроху рухається лише цегельний. Догосподарювалися...

Звичайно, безпосереднє керівництво підприємства не сидить склавши руки. Щось робить, рухається. Але що можна реально зробити з такими глобальними проблемами на місцевому рівні? Ось що каже заступник генерального директора з нових технологій Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» Богдан Галечко:

— Зараз на своїй старій базі ми в основному надаємо послуги: транспортуємо газ на всі наші колишні підрозділи, електроенергію, працюють механічні цехи, весь транспорт за нами, зв’язок, обслуговування підйомних механізмів. Крім того, постачаємо глину на наш цегельний завод і починаємо працювати з іншими цегельними заводами. Життя примушує шукати хоч якийсь вихід із цього жахливого становища. Так, нещодавно почали займатися вапняками, які лежали як відвали після видобутку сірки. За підрахунками, їх близько 70 млн. тонн. Це — чудовий продукт для розкиснення грунтів. Колись продавали його по мільйон тонн щороку. А нинішні вапняки просто унікальні. Якщо колись у них залишалося 5—6% сірки, то завдяки нашим кліматичним умовам, маю на увазі дощі, сьогодні вміст сірки в них становить 1—2%. Отож, мине кілька років, і за нашими вапняками будуть шикуватися черги.

Останнім часом звернули увагу і на відвали гіпсу, фосфогіпс, якого близько 3,7 млн. тонн. Гіпсу такої якості сьогодні в Україні немає. Зараз ми почали поставляти цей гіпс на Миколаївський цементний завод, працюємо з Кривим Рогом. Щомісяця можемо реалізовувати 6—8 тис. тонн. Таким чином, замість сірки переходимо на вапняково-гіпсове виробництво, хоч ця заміна, звичайно, не адекватна.

Але найбільша наша проблема сьогодні — відкритий кар’єр, який продовжує «рухатися». Кілька років тому львівський інститут «Гірхімпром» розробив проект ліквідації і рекультивації кар’єру. На проведення цих робіт потрібно було 16,5 млн. грн. Звичайно, таких коштів держава не має. Крім того, роботу ускладнює те, що досі не визначено меж зсуву грунту. Ніхто не може сказати, куди простягається ця зона, адже в її «обійми» з часом може потрапити і автомобільна дорога, яка веде до Львова, і магістральний газопровід, і лінії електропередач. На проведення необхідних геодезичних досліджень і на бурові роботи необхідно 128 тис. грн. А вже після визначення зони зсуву грунту можна робити конкретний проект закриття кар’єру. Крім того, необхідно ліквідувати також уже відпрацьовані гідроспоруди, хвостосховища, які спочатку треба осушити, а потім рекультивувати і передати придатні землі їх власникам.

Загальної ж, державної програми щодо «Сірки» досі немає, тож і фінансування не отримуємо. Розуміємо, кошти потрібні величезні, але ж їх можна виділяти частинами...

Сьогодні основна наша робота зводиться до відкачування вод із кар’єру. Торік на все держава виділила нам 360 тис. грн., нинішнього року за чотири місяці надійшло 81 тис. грн. А тільки «Львівобленерго» за відкачування води ми заборгували 1,2 млн. грн. Вони постійно відключають нам електроенергію. Якщо електрику відключать повністю, набереться повний кар’єр води, яка затопить село Малехів. Це дуже небезпечно. Конче назріла проблема виположування країв кар’єру, які повинні бути під кутом сім градусів, щоб борт не зсувався. За проектом, для такого виположування потрібно вибрати 2,3 млн. кубометрів грунту. А на цей рік, відповідно до наявних коштів, ми запланували вивезти лише 70 кубометрів, тобто маленький кутик, який проблеми не розв’язує.

Ще 1994 року один із київських науково-дослідних інститутів розробив проект рекультивації колишнього сірчаного кар’єру в Новому Роздолі. Всі роботи з його згортання мали б закінчитися у 2000 році. А «Сірка», як бачимо, досі тягне свій «віз».

З «Сіркою», на жаль, усе зрозуміло: допоможіть гідно померти... А інші компоненти колишньої «системи», які з листопада—грудня минулого року стали ВАТами? Найбільші сподівання держава, напевно, покладає на завод складних мінеральних добрив.

Сьогодні підприємство ще не працює. Пуск планувався на травень, тепер його перенесли на вересень. Чому? Знову ж головний біль — кошти. І якщо «Сірці», крім держави, більше ні на кого сподіватися, то на заводі складних мінеральних добрив ситуація трохи інша.

На підприємство прийшов фінансовий інвестор — одеське підприємство «Укрфосфати», постачальник в Україну марокканських фосфоритів, сировини для виробництва добрив. З’явився і новий розпорядник — голова правління Іван Дідоха, уродженець Івано-Франківщини, який тривалий час працював на Одещині. Приїхав він у Новий Розділ практично на спустошене, випрацюване виробництво. Колись передові імпортні технологічні лінії, сучасна французька технологія дозволяли виготовляти унікальні мінеральні добрива — нітроамофоску, кожна гранула якої мала повний набір компонентів поживних речовин — калію, фосфору й азоту. Такої формули, за твердженням нового директора, ніхто більше не випускав. У період розквіту на підприємстві працювало чотири цехи: слабоазотної, сірчаної, фосфорної кислоти і цех заключного циклу — власне, виробництво нітроамофоски.

Напевно, інвестор і пішов на такі великі борги (66 млн. грн. збитків при 97 млн. статутного фонду), бо побачив для себе перспективи. До травня 2001 року підприємство ще якось працювало, але вже без цеху фосфорної кислоти. Повного технологічного циклу тут немає більше двох років. А «Укрфосфати» мають доступ до марокканських фосфатів, тож можна відновити процес повністю і одержувати унікальні добрива, яких більше ніхто в Україні не виробляє. На сьогодні інвестори вклали у виробництво близько мільйона гривень, а для запуску виробництва потрібно як мінімум п’ять. За травень підприємство повинно було сплатити 248 тис. грн. різних платежів, у тому числі й заробітну плату, адже сьогодні тут працюють 930 робітників. Що робить така кількість людей на ще непрацюючому підприємстві? — про це я запитала голову правління Новороздільського заводу мінеральних добрив Івана Дідоху.

— Останні чотири-п’ять років ніхто не займався капітальним ремонтом обладнання. Працювали, як правило, на давальницькій сировині, за схемою, коли собівартість переробки була вищою, ніж ціна, за якою ці добрива продавали. Зрозуміло, таке виробництво було збитковим. Тішилися тим, що працюють. Тим часом «заробили» 66 млн. збитків, які мусимо тепер відшкодовувати, а ще потрібно витрачати величезні кошти на ремонт обладнання. Власне, в основному ремонтом зараз і займаються наші працівники. Щоб запустити виробництво, треба вкласти 5 млн. грн. І все це лягає на плечі наших інвесторів.

А відразу після відокремлення заводу постала ще одна серйозна проблема. Технологія виробництва слабоазотної кислоти передбачає використання платинових каталізаторів. Отож, у середині листопада минулого року два комплекти каталізаторів, які зберігалися у сховищі й охоронялися воєнізованою озброєною охороною, зникли. А це 32 кілограми платини. За залишковою вартістю, їм ціна 1,2 млн. грн. Щоб їх сьогодні придбати, потрібно ще 5 млн. грн., або мільйон доларів! Але дивує те, що конкретних наполегливих і серйозних слідчих дій не проводилося. Навіть не опитали робітників, які в той час працювали. Жодної перевірки не було на місці скоєння злочину. Охорона також нічого не бачила. Чомусь не спрацювала й найсучасніша звукова і світлова сигналізація, дуже чутлива... Просто детективна історія. Таким чином у нас виникли додаткові проблеми. Тому нашому інвестору не солодко. До всього ж, він не має жодних гарантій того, що гроші, спрямовані на виплату чужих боргів і відновлення виробництва, йому коли-небудь повернуться. Що завтра хтось не прийде і не скаже: все, за борги закриваємо ваше підприємство. Це цілком можливо.

Та все одно підприємство живе перспективами. Планується, що воно вироблятиме 250—300 тис. тонн нітроамофоски на рік. Головне, був би збут. Уже сьогодні керівників підприємства турбує майбутня конкуренція з росіянами, які масово завозять в Україну свої добрива. Російські добрива дешевші, тому швидше продаються. У результаті такої «інтервенції», скажімо, українські заводи-виробники в Сумах, Дніпродзержинську, Вінниці, Криму не змогли повністю продати восени своєї продукції. Зараз над цією проблемою, наскільки відомо, працюють в Мінпромполітики.

Щоб забезпечити реальний збут мінеральних добрив вітчизняного виробництва, держава повинна пролобіювати цей інтерес. Щороку, як правило, нашим сільгоспвиробникам надаються державні кредити на придбання паливно-мастильних матеріалів та мінеральних добрив. Виділені кредитні кошти можуть одразу піти за призначенням: виданий аграрієві кредит передається за угодою виробнику мінеральних добрив, а восени під це фінансування село повністю забезпечується якісними добривами.

Прокоментувати ситуацію, яка склалася навколо державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», кореспондент «ДТ» попросила начальника управління промисловості, транспорту і зв’язку Львівської облдержадміністрації Ярослава Сороку.

— Ми завершили перший етап реструктуризації новороздільської «Сірки». Без цього кроку неможливо було рухатися далі. В такому вигляді, як існувало останніми роками це підприємство, воно було приречене і фактично стало банкрутом. Сьогодні найважливіші для хімічного виробництва структури набули статусу юридичних осіб. Відкриті акціонерні товариства засновані на державній власності. Однозначно в майбутньому їх чекає приватизація, бо підприємство з державною формою власності не лише завтра, а вже й сьогодні не матиме серйозних перспектив. По-перше, відсутнє держзамовлення на їхню продукцію, а, по-друге, немає державної програми фінансової підтримки.

— А що і коли буде з «Сіркою»?

— Ми від’єднали проекти, які можуть працювати на ринковій основі без державних дотацій за умов, що їхній фінансовий партнер — серйозний. Все інше, пов’язане з природоохоронними заходами, закриттям виробництва, промисловою інфраструктурою, залишилося на тій-таки «Сірці», яку реструктуризуватимемо на наступному етапі. Знову виділимо кілька комерційних проектів. Решту закриємо. В межах району чи області за місцеві бюджетні кошти цієї проблеми не розв’язати

— Чи правда, що немає навіть державної програми?

— Це не зовсім так. Програма є, але застаріла. В ній передбачався весь комплекс робіт, попри те, що він коштуватиме сотні мільйонів гривень. Жоден бюджет цього не витримає. Тому програма була приречена на невиконання. Треба починати спочатку... Ми домовилися, що інститут «Гірхімпром» розробить проект так званих першочергових заходів. Те, що вони зробили для яворівської «Сірки», «Полімінералу» у Стебнику. Тільки новороздільська «Сірка» опинилася без такого проекту, бо відсутні будь-які джерела її фінансування. Нинішнього року в обласному бюджеті таких коштів не передбачено. Ми апелювали і продовжуємо апелювати до Мінпромполітики, Мінекології. Але поки що цей процес зволікається.

— Найважливіший підрозділ реструктуризованого підприємства — завод складних мінеральних добрив...

— Так. Він є відкритим акціонерним товариством зі 100-відсотковою власністю держави. Туди прийшов фінансовий партнер, але він не є інвестором. Робляться певні кроки, хоч вони, на нашу думку, недостатні. Для того, щоб реанімувати це підприємство, необхідно вкласти 15 млн. грн. — лише на ремонт обладнання і доведення його до належного технологічного рівня. Спочатку партнери заводу прогнозували, що на це знадобиться 5 млн. грн., тобто втричі помилилися, і тому цей процес був сповільнений. Звичайно, ми стурбовані перенесенням часу відкриття заводу і початку виробництва. Але й на вересень якихось певних гарантій немає. Тому спостережна рада зобов’язала правління активізувати пошук фінансових партнерів і щомісяця інформувати про свою роботу. Якщо протягом двох-трьох місяців не побачимо зрушень, доведеться шукати іншу схему роботи. Вестимемо переговори з ФДМУ про прискорення приватизації або змушені будемо міняти фінансового партнера.

-------------------

Сторінка підготовлена в рамках спільного пректу Суспільно-гуманітарного консорціуму "Генеза" та газети поступ "Моніторинг екологічної ситуації на Львівщині через проведення журналістських розслідувань", який здійснюється за сприяння благодійної організації "ІСАР-Єднання" в рамках програми “Екологічний шлях у майбутнє”









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Час читати! 
  ·  Діти нерідного батька 
Погляд
  ·  Нові зиґзаги Ющенка 
  ·  Росію інвестори поважають ще менше, ніж Україну 
Поступ у Львові
  ·  Опозиція не зупиняється 
  ·  Тепло – не для всіх 
  ·  Туринська Плащаниця прибуде за тиждень 
  ·  Цукор теж стає пріоритетним 
  ·  Полювання” на комп’ютерні клуби 
  ·  Розпочинається “Спільне випробування” 
Поступ з краю
  ·  Газовий консорціум – збитки для України 
  ·  Дипломатичне свято від опозиції 
  ·  Столиця вчиться розмовляти українською 
  ·  Майор Мельниченко має послідовників 
  ·  Критиків бюджету побільшало 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Паркан проти терору 
  ·  Калінінградський компроміс від Єврокомісії 
  ·  ОРЕС попередила Америку 
  ·  Конгрес підтримав Джорджа Буша 
  ·  Поза законом 16 організацій 
  ·  Взаємозвинувачення: Росія-Грузія 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Арт-Поступ
  ·  Поле співу: весілля Неба і Землі 
  ·  Граючи “...ігри” 
Пост-Factum
  ·  Динамо” розчавило “Ньюкасл” 
  ·  КАЛЕНДАР 
  ·  Програма ІХ Форуму видавців 
Екологічний Поступ
  ·  Новий Розділ та ''Новий Яворів'' - сірчані побратими по нещастю