BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Культура.    Спорт-Поступ.    Події.    Пост-Factum.   
  Цитата Поступу
 
20 листопада 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:33 21-11-2017 -   На Личаківському кладовищі вшанували новітніх Героїв України  
  14:57 21-11-2017 -   Поблизу парку «Знесіння» відкрили пам’ятний знак Романові Шухевичу  
  13:37 21-11-2017 -   У Бориславі чоловік зарізав власну дружину  
  13:34 21-11-2017 -   Медиків Львова перевірять на СНІД  
  12:6 21-11-2017 -   На Львівщині зменшилась кількість безробітних  
Україна
  14:21 21-11-2017 -   У МОЗ пояснили хто не отримуватиме безкоштовні медичні послуги  
  14:20 21-11-2017 -   На Одещині скоїли ритуальне вбивство  
  13:36 21-11-2017 -   Ціни на залізничні квитки можуть зрости  
  13:32 21-11-2017 -   В Україні знову подорожчає газ для промисловості  
  11:30 21-11-2017 -   Порошенко звільнив заступника голови Служби зовнішньої розвідки  
Світ
  14:54 21-11-2017 -   У Росії онколог порадив пити пиво через радіоактивне забруднення  
  11:25 21-11-2017 -   У Монако засипають море, щоб вмістити мільйонерів  
  11:10 21-11-2017 -   Став відомий актор, який зіграє Джеймса Бонда  
  11:9 21-11-2017 -   У Німеччині знайшли вкрадені щоденники Джона Леннона  
  10:36 21-11-2017 -   На зйомках загинув оператор, який знімав «Шерлока» і «Гру престолів»  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Інтерв'ю  » 

___________________________________________________________________________

Емансипація та деградація
Мирослав Скорик: Поряд із жіночою емансипацією все більше простежується чоловіча деградація
 
Вікторія СТАХ, Україна молода
Ідея зробити з паном Мирославом інтерв'ю виникла в часі проведення конкурсу молодих піаністів, присвяченого пам'яті Володимира Горовиця. Моя одинадцятирічна донька ходила слухати виступи своїх талановитих однолітків.

Після першого ж конкурсного дня вона повернулась додому неймовірно піднесена і почала жваво розповідати, що бачила серед членів журі САМОГО Скорика: «Мамо, він такий класний і зовсім не старенький! Уявляєш?». Річ у тім, що в скромному репертуарі малої одним із найулюбленіших творів є саме джазова композиція пана Мирослава.





По закінченні конкурсу я домовилась з композитором про розмову і вирушила до столичної консерваторії (Національної музичної академії). На прохідній «Конси» мене спинив молодий охоронець і суворо поцікавився, до кого я прийшла. «До Скорика», — кажу. «К какому такому Скоріку?» — ще суворіше запитав молодик. «До Мирослава Скорика, композитора, народного артиста, професора консерваторії», — терпляче пояснила пильному охоронцеві. Він незадоволено переписав мої паспортні дані і таки дозволив пройти. Я подумала, що напевно в «Кульку» охоронці освіченіші, ніж у «Консі». Адже навряд чи хтось із них не знає своїх викладачів: Зіброва, Білозір чи, скажімо, Білоножка...

— Пане Мирославе, зараз часто доводиться чути про те, яка сильна була радянська музична школа і як багато музикантів з території колишнього СРСР, виїхавши свого часу за кордон, збагатили інші культури. Це справді так?

— За Радянського Союзу була одна система навчання — від молодших шкіл до найвищих музичних закладів. Навчалися музиці дуже інтенсивно. Хоч спеціалізовані школи-десятирічки існували лише у великих містах, але були тоді й інтернати, де могли вчитися талановиті діти з провінції.

— Тоді музика нагадувала професійні заняття спортом і перебувала під найвищою імперською опікою...

— Безперечно! Уявіть собі, музична школа — сім років, потім чотири роки — музучилище, п'ять років — консерваторії і ще три роки аспірантури. За такий час можна було чомусь навчитися. Крім того, музикантам, як і спортсменам, легше було виїхати за кордон на гастролі. Справді, багато талановитих (та й не дуже) музикантів виїхали свого часу за кордон. Але багато й залишилося. Я не вважаю, що сучасна українська школа така вже ослаблена. Зараз ми маємо дуже цікавих музикантів, які на міжнародних конкурсах посідають високі місця, тож катастрофи немає.

— Як ви ставитеся до думки, що учні пересічних музичних шкіл в Україні мають вищий рівень підготовки, ніж їхні західні ровесники?

— Певною мірою — це так. Адже їх навчають викладачі, які здобули серйозну, як ви кажете, імперську освіту. Хоча з переходом на так звану Болонську систему є велика загроза, що ми можемо цього позбутися. Багато чого в музичній освіті не вкладається у Болонську систему. Зараз гуманітарні та музичні вузи шукають якогось компромісу, який би дозволив увійти в Болонську систему з найменшими втратами, не розгубивши безповоротно того цінного, що вони зараз мають, а це насамперед елемент творчості в освіті. Що у нас справді гірше, ніж на Заході, то це дуже низький рівень загальної музичної освіти людей. Уроки музики в загальноосвітніх школах — це просто анекдот! Діти не мають елементарного уявлення про ноти.

— Раніше до консерваторії неможливо було вступити, не маючи впливових знайомих. Як зараз?

— Про корупцію можна говорити взагалі, бо конкретно це є невловиме явище. Але я кажу вам цілком чесно, якщо людина справді талановита, то ніхто не буде їй навмисне заважати. Талант, особливо в музиці, обов'язково проб'ється.

— Яке життя чекає на сучасних випускників консерваторії?

— Скажу відразу, що на них чекає тяжка доля. Зараз немає жодного розподілу після закінчення закладу. Вони повинні самі шукати собі заробіток: ринкові відносини. Між іншим, особливо тяжко композиторам. Але так зараз в усьому світі, це дуже терниста дорога.

— З ваших особистих спостережень, чи справді хлопчики — сильніші музиканти, ніж дівчатка?

— Раніше справді так було. Але зараз дуже стрімка емансипація, і дівчатка проявляють себе неймовірно інтенсивно і музикують не гірше за хлопчиків. Навіть у такій царині, як композиція, яка завжди вважалася більше чоловічою, зараз ми маємо все більше цікавих жінок. Диригентський фах — історично вважався питомо чоловічим, зараз диригенти-жінки — зовсім не дивина. Але, хоч як це прикро, поряд із жіночою емансипацією все більше простежується чоловіча деградація. Певне «ожіночнення» чоловіків.

— Чи можуть ужитися в одній сім'ї дві сильні творчі особистості? Ваші спостереження.

— У цьому сенсі маю дещо негативні спостереження... Часто творчі особистості справді не можуть ужитися разом, і в цьому я переконався на власному досвіді. Але впевнений, що все залежить від самих людей і завжди можна досягти компромісу.

— Ви близький родич Соломії Крушельницької...

— Так. Це рідна сестра моєї бабці по маминій лінії. Соломія Крушельницька мала п'ятеро сестер, моя бабця була найстаршою. Вона мала музичний хист, але не мала щодо цього особливих амбіцій. Це була більш прагматична людина і всю себе вона присвятила служінню сім'ї. Як старша сестра вона дуже опікувалася Соломією, їздила з нею на гастролі навіть до Південної Америки і досить тривалий час всіляко допомагала співачці. Вже вийшовши заміж і народивши дітей, бабця не могла стільки часу присвячувати сестрі. Але в Соломії Крушельницької часто траплялися переломи ніг, руки, і вона завжди знаходила допомогу у старшої сестрички.

— Саме Крушельницька розгледіла у вас особливий хист до музики?

— Я мав рочків п'ять, але пам'ятаю той випадок. Мій батько зауважив, що я часто щось граю на піаніно, щось там собі придумую. Він повів мене до Крушельницької, і Соломія попросила, щоб я щось зіграв. Я почав був грати, але тут же відмовився, сказавши, що фортеп'яно в Крушельницької фальшиве. Річ у тім, що для занять з вокалістами часто інструмент настроюють трохи нижче. А людина, яка має абсолютний слух одразу те відчуває. Так Соломія зауважила, що в мене абсолютний музичний слух і порадила батькам віддати мене до музичної школи. Пам'ятаю її концерти. Крушельницька була вже тоді в похилому віці, ходила по сцені з паличкою.

— Як тривало ваше навчання після того, як родину ваших батьків репресували і виселили зі Львова?

— То був безперечно важкий і прикрий період. У Кузбасі, куди виселили нашу сім'ю, я спершу відійшов був від музики, але потім повернувся у музичну семирічку. І там були непогані викладачі, не місцеві, а саме з виселених. На скрипці мене вчив львіський скрипаль, який їхав разом із нами в одному ешелоні. На фортеп'яно мене вчила чудова викладачка з Москви, яка, здається була ученицею Рахманінова. Може, власне, за це її й репресували, адже Рахманінов тоді вважався запроданцем, який покинув батьківщину. Тому мені вдалося непогано закінчити семирічку по класах фортеп'яно і скрипки, і вступити згодом до Львівської консерваторії на історико-теоретичне і композиторське відділення.

— Зазвичай, люди, які присвятили себе музиці «лупають цю скелю» в одному напрямку. Ваша ж композиторська творчість неймовірно різноманітна. Як це вам вдалося?

— Моє захоплення естрадною музикою, хоч і мало успіх, але не тривало довго, років п'ять-шість. Але й зараз можу написати якийсь шлягер. Багато займався музикою для кіно, для театральних постановок. Справді, маю досить широку і розмаїту творчу палітру, але переважно — це все-таки симфонічна і камерна музика. Композитор-професіонал мусить усе вміти. Але щоб фахово займатися, скажімо, поп-музикою, треба цілковито присвятити себе цій ділянці. Крім того, зараз це заняття потребує ще й продюсерського і комерційного хисту.

— Чи доводиться вам, їдучи, скажімо, в київських маршрутках, «насолоджуватися» сучасною попсою?

— На жаль, не тільки в маршрутках, але й удома по радіо, по телебаченню. Маємо серйозний перекос у бік цієї продукції, тим більше, що її рівень зараз дуже низький.

— Лише у нас, чи в усьому світі?

— У нас особливо. Хоча, якщо оцінювати з музичної точки зору те, що виконує Мадонна чи Джексон, то теж не є високий рівень. Підкреслюю, це моя точка зору, цілком можливо, що я застарів. А от «Бітлз», як на мене, не так належить до року, як до якісної естрадної музики. То попса, але попса оригінальна і новаторська, саме тому її досі люблять і співають.

— Кілька сторіч тому роль попси виконував фольклор?

— Звичайно. Була розважальна музика, танцювальна музика, міський романс. Вальс, танго теж належали до популярної музики. Та однак до сьогоднішніх днів дійшли лише найкращі зразки цього жанру. Немає нічого нового, все це існувало, але в інших пропорціях і на вищому рівні. Коли комерція гвалтовно втручається в мистецтво, про естетичний рівень забувається.

— Ваше ставлення до масових концертів на майданах?

— Треба ж чимось зайняти молодь... Але погано, що в Києві ці концерти влаштовують або на майдані Незалежності, або на Європейській площі. Бо, коли у філармонії йде концерт класичної музики, то до зали пробиваються звуки тих майданних концертів і відбувається якась дика суміш, поєднання непоєднуваного. Я не проти масових заходів, але вважаю, що для дотримання взаємоповаги, можна було б знайти для них якісь інші ділянки Києва.

— Я часом собі фантазую, що коли б на майданах почали влаштовувати концерти класичної музики, то цілком можливо, народ з часом звик би й до них...

— Не думаю. Не варто перегодовувати людей серйозною класичною музикою, як це було за радянських часів. Саме тому зараз і з'явився перекос у бік низькопробної попси. Кожна музика повинна мати свого слухача, головне, щоб незалежно від жанрів, вона була зроблена професійно. А поціновувачів класичної музики сьогодні аж ніяк не бракує: бачимо переповнені зали філармонії, опери, консерваторії.

— Які емоції відчуваєте, коли музиканти (особливо юні) виконують ваші твори?

— Цікавість, адже кожен вносить у твір щось своє, мені це приємно. Часто дізнаюся про власну музику щось нове.

— Чули кавер-версії «Сестрички Віки» (Врадій) на ваші пісні?

— Так, чув. Я навіть знайомився з Вікою. Цілком позитивно сприймав ті версії, бо вважаю, що нічого поганого в цьому немає. Такий собі, як зараз люблять казати, піар.

— Ви були автором музики до фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Чула, ви не надто ідеалізуєте цю людину...

— Це перебільшення. Дуже шаную Параджанова, це був геніальний митець і мені прекрасно з ним працювалося. Але в побуті, і це можуть засвідчити всі, хто знав його менш-більш близько, Параджанов був часом трохи дивною людиною. Я багато вже оповідав різних історій. От, скажімо, якось приїхав він до Львова і побачив у під'їзді будинку старовинний ліхтар кованої роботи: «Я тебя прошу, ну достань мне его!» І так вже мене умовляв, так умовляв. А в мене брат двоюрідний, трохи такий хуліганистий. Параджанов каже, попроси, мовляв, у брата, я куплю йому за це гарного светра. Брат пішов зняв того ліхтаря, проте светра так ніколи й не отримав. Параджанов часом був, як дитина. Але мав неймовірно трагічну долю.

— Ви маєте численні державні відзнаки, звання і нагороди, отримані, зокрема, за радянських часів. Одразу після Помаранчевої революції почали точитися розмови про люстрацію тих відзнак. Маєте такі нагороди, які б вам муляли, від яких хотілося відмовитися?

— У всьому світі існують нагороди, тільки по-різному називаються. Що стосується мене особисто, то ні за нагородами, ні за званнями я ніколи не бігав і в чергах не стояв. То чому маю від них відмовлятися? А люстрації більше потребують не так відзнаки радянських, як пострадянських часів. Коли звання заслужених і народних артистів отримували люди, які абсолютно того не заслуговують.

ДОСЬЄ «України Молодої»: Мирослав Михайлович Скорик народився 13 липня 1938 року у Львові в інтелігентній родині. 1947 року родину Скориків було репресовано з політичних мотивів та вислано в Сибір у шахтарське місто Анджеросуджинськ. Після смерті Сталіна родина повернулася до Львова, де Мирослав у 1955—1960 роках навчався у Львівській державній консерваторії (нині Львівській музичній академії) ім. В. Лисенка під орудою професорів Станіслава Людкевича, Романа Сімовича та Адама Солтиса. У 1960—1963 роках студіював композицію в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського під керівництвом проф. Д.Кабалевського. З 1963 року працює у Львівській, а з 1966 у Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського (нині Національній академії музики України), викладаючи теорію музики і композицію.

Творчий доробок Мирослава Скорика неймовірно розмаїтий: опера, балет, «Реквієм», концерти, твори для оркестру, ансамблів, музика до понад сорока фільмів, зокрема «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова за повістю М. Коцюбинського, до театральних вистав, джазова та популярна музика. Твори композитора регулярно виконуються в Україні, в Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст із виконанням власних творів. Має багато почесних відзнак та нагород. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Затримання у справі Федишина 
  ·  Хто і як святкуватиме Свободу 
  ·  Ювілейні гроші розкрадали 
  ·  Хресний похід українців Болонії (Італія) 
Погляд
  ·  Не трофей, а головний біль 
Поступ у Львові
  ·  3 тис. 729 наркоманів 
  ·  Тролейбуси для інвалідів 
  ·  Дітей виховуватимуть монахині 
  ·  Чужа серед політиків 
  ·  70 млн на архітектуру 
  ·  Замало дитячих садочків 
  ·  Освітянам виплатять борги 
Поступ з краю
  ·  Ющенко дав 10 днів 
  ·  Демарш Януковича і Мороза 
  ·  Луценко судитиметься 
Поступ у світі
  ·  Гігантський метрополітен 
Інтерв'ю
  ·  Емансипація та деградація 
Культура
  ·  Відкрилася Шопеніана 
  ·  Фестиваль "АРТИШОК" 
Спорт-Поступ
  ·  Угода між ''Карпатами'' і влад 
  ·  Зманання меленьких пластунів 
  ·  Перемога фехтувальниці 
Події
  ·  Людей вбила каналізація 
  ·  Путін дістав у вухо 
  ·  Четверта жертва Цитаделі 
  ·  Погрорзи меру Яворова 
  ·  Жінка потрапила під потяг 
Пост-Factum
  ·  Путін дістав у вухо 
  ·  Таємниці львівської горілки