BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв'ю.    Точка зору.    Арт-Поступ.    Телевізії.    Мандрівка.    Спорт-Поступ.   
  Цитата Поступу
Я хотів створити демократію, але не продумав, яким чином... Єдине, про що я шкодую — це про свою участь в уряді. Мій уряд допоміг людям прийняти капіталізм»
Яцек КУРОНЬ
 
3 червня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  11:4 23-11-2017 -   Сторінку Львівського військкомату зі списками ухилянтів заблокували у Facebook  
  10:59 23-11-2017 -   В Буську урочисто відкрили два спортивних майданчики  
  10:33 23-11-2017 -   «Львівобленерго» знеструмить частину будинків у п’яти районах Львова  
  10:32 23-11-2017 -   На об’їзній Львова у ДТП потрапили п’ять автомобілів  
  10:23 23-11-2017 -   Під час аварії загинув боєць АТО зі Львівщини  
Україна
  11:3 23-11-2017 -   Українським військовим дозволили носити вуса і бороди  
  10:56 23-11-2017 -   В Україні впало виробництво горілки  
  10:30 23-11-2017 -   У Полтаві побили суддю Ларису Гольник  
  10:29 23-11-2017 -   Зарплата жінок становить лише 80% чоловічої, - Кабмін  
  10:28 23-11-2017 -   Вулицю в Запоріжжі назвали іменем «кіборга», який загинув в Донецьку  
Світ
  11:1 23-11-2017 -   Кріштіану Роналду побив черговий рекорд Ліги чемпіонів  
  10:55 23-11-2017 -   Великобританія вилетіла з п'ятірки найбільших економік світу  
  10:17 23-11-2017 -   У Мінську понівечили пам’ятник Адамові Міцкевичу  
  10:11 23-11-2017 -   У Польщі змінюють правила працевлаштування іноземців  
  14:37 22-11-2017 -   У Росії дитина задихнулася в пральній машині  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Порожнечі вистачить на всіх...
Катерина КИРИЛОВА
 
- Може покаятися? - У чому? - Навіщо такі тонкощі...

Прем'єри у Львівському молодіжному театрі імені Леся Курбаса - явище епізодичне, яке не має у своїй основі жодних правил чи формул періодичності, за якими можна було б передбачити: наступного місяця курбасівці презентують щось нове. Якщо рідні й любі заньківчани розроджуються прем'єрами по кілька разів на місяць, то театр Кучинського (а таки досі Кучинського, детальніше про це - трохи нижче) дещо хаотичний й дуже непередбачуваний. Але годі про це. Свіжоспечена вистава має назву "Очікуючи на Годо". За основу взято твір Семюеля Бекета (переклад В. Діброви).

Вистава складається з двох відділень з одним антрактом. Загалом дійство триває близько трьох годин. Це трохи більше, ніж середньостатистична людина, яка не дуже знається на театрі й не часто у ньому буває, може витримати. Але якщо обов'язковою умовою стануть три години сміху? Подекуди - сміху крізь сльози... Пафос та іронія. Пафос - смішний, іронія до жорстокого правдива, відверта і страшна. Та, мабуть, найважливішою передумовою виживання людини в сучасному світі є потреба навчитися сміятися над недосконалістю цього світу, в якому інколи замало добра, правди, здорового глузду. Ми всі конче мусимо навчитися сміятися над собою. Насамперед над собою. Один із найкращих українських режисерів Влад Троїцький якось сказав: "Мені подобається змушувати вас думати!" Так і тут. Абсурдні діалоги такими видаються лише на перший погляд, а згодом...

- Це ж бублик!

- О, бублик!

- А я думав, що це бублик!

Або так:

- Думати - це не найгірше зло.

- Але й добра мало!

- Добра завжди мало!

Це з того, що я встигла записати-запам'ятати, адже протягом усього часу актори, перебиваючи одне одного, звісно, це також режисерський задум, невпинно щось говорять. До речі, про режисера. Провокація, власне, режисерська належить панові Кравчуку, візія - Влодкауфман. Останній упізнається у величезному залізному годиннику на стіні. І не лише. Є ще сентиментальний акордеон, як у старих фільмах Чарлі Чапліна... Порожнечі вистачить на всіх... Загалом цих три години - це абстрактне існування поза часом. Лише актори повсякчас натякають на хвороби нашого тисячоліття. Скажімо, такий собі синдром "менеджера", коли людина неспроможна спокійно висидіти п'ять хвилин на самоті, коли кількість кадрів на міліметр часу стає непристойно великою. Тож ти просто не фіксуєш усього того, що проскакує перед очима. Елементи вбрання як літературні метафори. Капелюх як ознака того, що настав час думати. "Думай, свиня!" І "свиня" починає думати, виливаючи на голови безневинних (але чи таких уже безневинних?) глядачів купу інформаційного непотребу. Геніальний монолог - алюзія на телебачення? Тиша... Після цього - оплески. Але логічне запитання: чому ми завжди мовчимо, показово - коли нам щось не подобається? Може, тому, цитуючи акторів, що "не будемо суворі до нашого часу - він не гірший за всі попередні", може, з якоїсь іншої причини...

- Їм замало того, що вони померли...

- Їм треба про це розповісти...

Серед глядачів, яких прийшло більше, ніж може вмістити театр ("Погляньте, сюди ще можна лаву доставити!", "А актори де гратимуть?!"), помітила Володимира Кучинського, він же досі значиться на афішах як художній керівник. "Я тепер працюю більше в Києві, у Театрі імені Івана Франка, але одне не унеможливлює інше, - усміхається пан Кучинський, - це все формальності. Позаяк людей тримають разом зовсім інші речі. Спочатку нарікали всі кому не ліньки, мовляв, немає мене й годі. Але, як бачите, і без мене актори зробили таку пречудову річ! Дуже культурна, красива вистава. Всі тут чудово попрацювали - і актори, і режисер. Я щасливий, що така вистава з'явилася у нашому репертуарі. Вона дуже сучасна і в певному розумінні неповторна".

- Хіба тобі не однаково?

- Ще не зовсім!

І хотілося б думати, що багатьом того вечора було неоднаково. Байдужість - страшна річ, як на мене. Мертва. Вже краще чекати на Годо, навіть коли немає змісту. Просто чекати. На якогось абстрактного, свого Годо. Адже щастя - це коли тобі не набридає робити те саме щодня.









» 
Іван Франко: 150 років таємниць
Предметна розмова на колінах (із задоволенням і без моралі)
Розмовляла Інна КОРНЕЛЮК
 
Про подвійну річницю - і народження (й смерті) - великого генія українського народу говорено багато й різне. А про постать самого Івана Франка дотепер не так і багато відомо: маємо всі 150 років таємниць. І щоб замислитися над простим питанням: хто такий Іван Франко - тут і тепер, і 150 року тому - в останній день весни автор цих рядків не відмовилася від пропозиції поїхати до Крехівського монастиря.

До речі, Франко був талановитим аналітиком церковних текстів, і деякі з таких текстів Франко знайшов саме тут.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Півмільйона на чотирьох 
Погляд
  ·  Театр буде. Без сумнівів 
  ·  Відкритий лист-звернення 
Поступ у Львові
  ·  "Піщані озера" знову не стали парком 
  ·  Бізнесові маневри міської влади 
  ·  До Львова їде Путін? 
  ·  Львів задихається від вихлопних газів 
Поступ з краю
  ·  У Службі безпеки буде переворот 
  ·  Ющенко судитиметься за мову 
  ·  Садомазохізм по-російськи 
  ·  Шуфрича заручили з медиком 
Поступ у світі
  ·  Люстрація польських священиків 
  ·  Реанімація Російської імперії 
Інтерв'ю
  ·  Михайло БРОБОВИЧ: Польща - наш найкращий адвокат 
Точка зору
  ·  Андрій Салюк: Без Львова неможливо збудувати Україну 
Арт-Поступ
  ·  Іван Франко: 150 років таємниць 
  ·  Порожнечі вистачить на всіх... 
Телевізії
  ·  Андрій ЦАПЛІЄНКО: Який конфлікт може бути більшим за війну... 
Мандрівка
  ·  Ягеллонська-Горького-Гнатюка 
Спорт-Поступ
  ·  Валерія САВЧУК: "Галичанка" мріє про Лігу чемпіонів 
  ·  Йосип ФАЛЕС: На контратаках українці можуть "покарати" будь-яку без винятку кома 
  ·  Вистражданий фінал