BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Інтерв'ю.    Соціум.    Мандрівка.    Репортаж.    Телевізії.    Бренд.    Стиль.    Спорт-Поступ.    КуПол: Новини зі Львова.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
19 березня 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  18:30 22-03-2017 -   На площі Кропивницького розпочато реконструкцію  
  17:4 22-03-2017 -   На початку травня у Львові відкриють Центр адопції безпритульних тварин  
  16:10 22-03-2017 -   Від завтра, 23 березня, буде перекрито рух транспортних засобів на вул. Бальзака  
  15:40 22-03-2017 -   У Львові відкрили «Вікно життя» для немовлят  
  14:38 22-03-2017 -   Впродовж дня подача опалення призупиняється, - тепловики  
Україна
  17:8 22-03-2017 -   Гройсман показав найгірші дороги України  
  17:7 22-03-2017 -   Юлії Самойловій заборонений в'їзд в Україну на три роки  
  16:2 22-03-2017 -   До України прийде похолодання  
  16:0 22-03-2017 -   У Києві повітряна хвиля від потягів ледь не вбила двох людей  
  15:42 22-03-2017 -   СБУ: В Одесі розкрита російська агентурна мережа  
Світ
  18:36 22-03-2017 -   Земля і Марс можуть зіткнутися - геофізики  
  17:5 22-03-2017 -   Рокфеллера поховають на сімейному кладовищі  
  16:7 22-03-2017 -   Відкрите на ніч вікно може врятувати від діабету - вчені  
  14:40 22-03-2017 -   У Кувейті заборонили фільм Красуня та Чудовисько  
  12:3 22-03-2017 -   Держдума заборонила перекази в Україну через іноземні системи  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Інтерв'ю  » 

___________________________________________________________________________

Ірина КАЛИНЕЦЬ: Ще немає критичної маси незалежних людей
Розмовляла Ірина КИРИЧЕНКО
 
Ірина Калинець - письменниця, за фахом викладач, родом зі Львова, дружина Ігоря Калинця. В молоді роки написала декілька поетичних збірок, пізніше - монографію "Студії над "Словом о полку Ігоревім", яка здобула визнання у фахівців, книжку "Загадки хрещення України-Русі". Автор історичного детективу "Тисячолітнє вбивство", низки оповідань і дитячих казок, а також різних газетних публікацій на актуальні теми.

За виступи в обороні переслідуваних діячів української культури її неодноразово звільняли з праці, а в січні 1972 року засуджена Львівським обласним судом за ст. 62 - "антирадянська агітація і пропаганда" - на 6 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання, які відбувала в Мордовському таборі (разом з І. Сеник, Н. Строкатою, С. Шабатурою, Н. Світличною, Д. Гусяк та ін.). Цього ж року було засуджено й Ігоря Калинця - теж за ст. 62 (як і Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола, Івана Світличного...). Заслання Ірина та Ігор Калинці відбули у Читинській області. Ігор Калинець - лауреат Шевченківської премії. Ірина - одна з Героїнь світу, США, (1998), кавалер орденів Кн. Ольги.

- Пані Ірино, якщо повернутися у Ваше дитинство, юні роки... Що в цей період формувало Вас?

- У дитинстві я аж ніяк не була слухняною - противний характер, а це не вкладалося у критерії батьків, особливо матері, котра мала своєрідне бачення, якою має бути дівчинка у добропорядній галицькій сім'ї. Я ж бо робила майже все наперекір. Наприклад, матері хотілося, щоб я навчалася музики, а я хотіла читати. І замість нот на пюпітр ставила книжку. Тарабаню по клавішах щось несусвітне і гортаю сторінки книжки. Якось мати застала мене за таким заняттям. Ох-хо-хо, що то було... Тоді я вдалася до іншого способу - читати ночами під ковдрою, щоб світло не пробивалося. Душно, нестерпно, але якось не дійшло до пожежі.

- А якою Ви були у школі?

- Десь у восьмому класі зіткнулися ми з неабиякою, як на ті часи, подією: вчителька почала виставляти явно завищені оцінки нашій однокласниці. Простежили, з'ясували, знайшли виправлений рукою вчительки твір, організували всім класом збори... Без класного керівника. Результат: мені виставили за чверть поведінку "чотири", що дорівнювало двійці. Та це миттєвості.

Над буденними дитячими спогадами превалюють інші, нині незбагненні для юного покоління: приглушений шепіт батьків: "Забрали... вивезли"... Ночами - прислухання до гуркоту машин: де зупиниться, по кого?... Одяг, на всяк випадок, акуратно складений на стільці, щоб усе під рукою, коли прийдуть вивозити. Або п'яний стукіт у двері чобітьми: "Вот, квартіра двокомнатная... Падходіт. Ванная, туалет єсть? На общєм балконе? Нє падходіт. Паіщєм єщьо". Нічний арешт матері, яка пішла на нічне слідство (таку практику ввели енкаведисти, щоб уночі, коли людина стомлена) з кількамісячним братиком (потім помер) на руках.

Перший несвідомий урок, як вести себе на енкаведистському слідстві: мати категорично заперечила всі звинувачення. Сибір нас оминув, та не оминув він багатьох моїх однокласниць - із 52 учениць першого класу 87-ї СШ у другому класі залишилася половина. Особливо запам'яталася одна дівчинка - провчилася з нами заледве перші кілька днів: вона носила хрестик, і вчителька змушувала її зняти його. Дівчинка затулила хрестик рукою... Через кілька днів не прийшла до школи - вивезли з усією родиною.

А ще листи - однокласниця писала з каторги: померли бабуся, дідусь, мати, батько... Далі листів не було. І шкільне (потім) подвір'я - тоді на ньому сиділи, скулившись над сірими клуночками, самі як клуночки, люди, сотні людей під дощем, снігом. Етапи на Сибір.

А ще - воєнні роки. Здавалося б, що може запам'ятати чотири-п'ятирічна дитина? Однак і бомбардування, і висиджування по підвалах, тихо, "щоб бомба не почула". А десь по війні мама нарешті взяла мене зі собою на стрих розвішувати білизну. Що таке стрих? Чому туди не можна було дітям ходити?

На загадковому стриху між балок знаходжу книжку з дивними буквами, настільки дивними, що цього відчуття не позбулася донині. Мати побачила: "Це Божа книжка, йди до божниці (синагоги), там віддаси"... Синагога поруч, через вулицю. Гурт людей у чорному, один - сумний з білим, як папір, обличчям, високий-високий. Так мені видалося тоді, бо був він страшно худий. Я тицьнула йому книжку і кинулася втікати, не слухаючи слів вдячності. Там тихий плач жебонів. Отож, виявляється, на горищі у час війни ховалися євреї, а, тікаючи від облави, забули Біблію, друковану івритом. Минуло майже шістдесят років відтоді - і три роки тому дуже схожу, так само у чорній обкладинці, на тонкому папері Біблію (Старий Завіт), написану івритом, я придбала біля університету.

А ще - майже родинна трагедія: під час екскурсії до лісу на міні підірвався товариш дитячих років, школяр Ромчик Брикайло. На екскурсії мене вже не відпускали. Та роки страху не виховали страху. Радше, навпаки - нетерпимість до насильства.

- Які критерії та принципи ставите собі за ідеал у житті, за мету, за прагнення?

- Коли життя добігає схилку, радше питаєш: чи хоча б якісь із твоїх ідеальних мрій здійснилися? Україна. Незалежність... Відколи себе пам'ятаю, проголошення незалежності уявлялося мені сповнене дзвонами всіх церков. І Україна - як град небесний... Бо ідеал - це віра, вона єдиний критерій і принцип. Віра в єдиний, універсальний Божий Закон, згідно з яким шлях до духовності - це вічний шлях розвитку кожної особистості. І на цьому шляху діє принцип відбору, так само, як і в світі природи. Принцип відбору, базований на любові і жертовності, які є основою справжньої незалежності людини.

- Вашим прагненням була незалежність і України, і людей. Як ця незалежність реалізована сьогодні?

- Ще немає, власне, критичної маси незалежних людей - незалежних від намагання поставити понад усе матеріальні достатки, владу, особисту вигоду... Роки тоталітарного режиму дали свій результат - марксизм-лєнінізм вражаюче спрофанував біблійну науку про сенс життя людини, яке має, немов зерно, прорости духовним злаком.

Концепцію марксистів-лєніністів іронічно можна передати так: "Товаріщі зьорна, вас обманивают, нікто нікуда не прорастаєт, нікаково нєба і солнца нєт, ето всьо опіум народа. Поетому ешьтє і пєйтє до отвала - і будете толстимі, как картошка..." А на здогад, що "вєчно живой" вождь не зігниє, поселили його плоть в мавзолеї.

І хоча така "наука" нині виразно змиршавіла, жадоба до всеядності залишилася. А з нею ще мало кому хочеться про проростання, таке болюче, думати, особливо коли голова зайнята "практичними" речами: що і як привласнити, кого обдурити, де і від кого хабара взяти... В результаті бачимо, яким є стан науки, освіти, культури, мови, пам'яток давнини...

Та говорити на цю тему вже й оскомно. Бо справа вже й не в комуністах чи соціалістах - в небуття відходить учорашній день їхньої ідеології, але залишається інше - вічний первородний гріх, намагання на власний розсуд, суб'єктивно визначити "добро" і "зло". Споконвіків нащадки Адама вважають "добром" владу і похітливість, а "злом" - невміння, нездатність чи неспроможність здобути владу й задовольнити свою похітливість, дотримуючись придуманого правила: "Добре те, що для мене особисто добре, і що мені до іншого, якому моє добро боком лізе?" І тисячолітні міркування про загадкову Божу заборону прикрили дорогоцінний наріжний камінь істини: добро - це життя в усій його повноті, зло ж - усе, що протидіє життю, чи це війна за землі, країни, маєтки, чи зневага до мови, культури, віри, до права жити і проростати духовно, тобто жити по-справжньому.

- А що для Вас є справжнім життям?

- Мати сенс життя. Як протидію будь-яким формам насильства і зневаги людини над людиною, одного народу над іншим. І ще - невтихаюче захоплення красою природи, культури, здобутків людської думки. З роками особливо загострюється останнє. І загострюється біль - аж до відчуття власної безпомічности. Перед безликими політичними ідеями, наприклад, про якусь начебто толерантність до колишніх злочинців-енкаведистів, гебістів, у яких на руках невинна кров закатованих, репресованих, вивезених на Сибір. Кров маленьких дітей, чиї кісточки досі лежать неперепоховані в містечку Жовкві, ненароджених немовлят, чиї тільця енкаведисти скидали у спільну яму на Личаківському цвинтарі чи на страхітливій Саліні...

Тому я за люстрацію, адже злочинці не лише не здатні на покаяння, а й, що найгірше, не просто, доживаючи віку, несуть у собі ненависть до всього українського, а ще й напоюють цією ненавистю своїх онуків. В результаті україножерство стало мало що не узаконеною формою їхнього існування. Тому створення Інституту національної пам'яті, а також створення у Львові наукового центру-музею злочинів тоталітарних систем на базі тюрми "на Лонцького" (такі центри-музеї є в Угорщині, практично в багатьох постсовєтських країнах, є подібний музей і в Тернополі - всі вони в приміщеннях або тюрмах колишнього НКВС/КДБ) - стане найбільшим досягненням Помаранчевої революції.

- Сьогодні світ стоїть перед проблемою глобалізації, а ідеї космополітизму стали загальносвітовою тенденцію, плекаючи виховання людини без батьківщини. Ваша думка...

- Космополітизм - це фіговий листок, яким прикриваються колишні імперські структури - не випадково ж, мабуть, до "великої сімки" "примкнули" й Росію. Та "фігове" прикриття неспроможне фактично сховати невтихаючий шовінізм, який виявляється у зверхності до інших народів і націй. Достатній приклад цього Росія, яка розв'язала криваву бійню в Ічкерії і водночас голосить на весь світ про загрозу тероризму. А хіба ця бійня не є виразним свідченням державного тероризму? Такому глобальному лицемірству, як видається, неможливо протистояти. Та є приклад історії - криваві імперії неминуче кануть у небуття, залишається по них лише жменя "історичного" попелу: Вавилон, Асирія, Єгипет, Римська імперія, Візантія... Булькне у небуття і "Третій Рим".

Та чи вистоїмо ми, українці, в цей складний час? Не втрачаю надії. Старше покоління часто згіршується сучасною молоддю - а вона, яка виросла уже хай і в недосконалих ще умовах свободи, аж ніяк не байдужа до минулого. Для неї таке недалеке й болюче для нас, старших, минуле - вже історія, яка вимагає "не забути, щоб таке більше не повторилося". Порожнеча безсенсовності чи сенсовтрати життя, яка є результатом втрати віри у Вищу Мудрість та намагання все звести лише до матеріальних благ, неминуче заповнюється усвідомленням "не хлібом єдиним..."

Очевидно, не все нинішнє молоде покоління усвідомлює чи усвідомить цю істину, але життя - це рух, відвічна боротьба протилежностей. Тож скільки буде сил, які змагатимуть до істини, стільки ж сил, які надають перевагу вегетивному існуванню, протистоятиме цьому змаганню. Та молодь, яка не хоче руху, духовного зростання, - це вже не молодь, а, як вчили біблійні мислителі, - "живі мерці". По-моєму, у нас немає підстав вважати, що українська молодь така вже неспроможна до боротьби, до справжнього життя. Тому не згіршуймося, що щось ще досі не так, як мріялося, що бандити ще не в тюрмах... - навесні з-під мерзлоти/мерзоти лізе і добрий злак, і лихий бур'ян. Та не хочу і не можу давати якихось "рецептів", як далі бути, що робити, що нас чекає - росте молоде і самодостатнє покоління, яке "що постелить - те й матиме".

- Що Ви зараз робите? Схоже, Ви повністю відійшли від політики?

- Так, і тішуся тим... Політика, яка базується лише на т. зв. економічних гаслах, немов біблійна "ябеш" - суша, бездуховна кам'яна основа, на яку лягає життєдайний ґрунт. Десь у принципі ця суша вже сформована, але каміння вилізає на поверхню, щоб не засипало його живе розмаїття. Та можу поділитися щирою надією і вірою, що раз засіяне з ласки Божої зерно нашого національного, тобто духовного, буття, не зігниє і не висохне.

За останні роки я зайнялася улюбленою працею, розпочатою ще в табірні роки, - дослідженням історії України давніх часів. Це і питання хрещення Русі та початків нашої писемности, і видатні постаті, зокрема митрополит Русі часів Ярослава Мудрого - Теопемпт, святий Теодозій Печерський, він же (на моє переконання, оскільки у розвідці про нього я намагалася опертися на факти) - й митрополит Іларіон Русин. Зараз зацікавила мене проблема лексичних архетипів у Біблії. А також - і це несподівано - вплив учення св. Августина (в православії - Блаженного) на творчість Тараса Шевченка.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Війна за пам'ятку архітектури 
  ·  Лук'яненко відродить УРП 
  ·  Українці знімуть фільм про НАТО 
  ·  Святкування ювілею Каменяра - під загрозою 
Погляд
  ·  Музеї працюють і вночі 
  ·  Боже благословення для "лицарів доріг" 
  ·  "Королівська хвороба" - надія є 
Поступ у Львові
  ·  На Соборній буде офісний центр 
  ·  Найбільший доробок Сашка Кривенка 
  ·  Чи потрібен Львову крематорій? 
  ·  Центри чекаємо в червні 
  ·  У Львові будуть Дні Кракова 
  ·  Півміста без води 
  ·  Влітку на залізниці - посилена охорона 
  ·  Чеське консульство розширюється 
  ·  Відомі дизайнери їдуть до Львова 
Поступ з краю
  ·  Боржників - до суду 
  ·  Усі за одним, один - проти всіх 
  ·  ГУАМ стурбував росіян 
Поступ у світі
  ·  Папа закликав до любові 
  ·  Сенатори дають шанс нелегалам 
  ·  Тоні Блер - найбагатший прем'єр 
Арт-Поступ
  ·  Зустрінемося в десятому вимірі 
Інтерв'ю
  ·  Ірина КАЛИНЕЦЬ: Ще немає критичної маси незалежних людей 
Соціум
  ·  Юрій Лукомський: Археологія - це майже криміналістика 
Мандрівка
  ·  На Клепарівській вулиці 
Репортаж
  ·  Мистецтво катування 
  ·  За крокодилом - на базар! 
Телевізії
  ·  Святослав Цеголко: Політика стає менш цікавою 
  ·  25-кадр 
Бренд
  ·  Три кити моди 
Стиль
  ·  Чому заплетена коса? 
Спорт-Поступ
  ·  Не всі зірки сяятимуть у Німеччині 
  ·  Рука підтримки українських вболівальників 
  ·  Сліпі стануть свідками чемпіонату 
КуПол: Новини зі Львова
  ·  На чоловіка впала стіна 
  ·  ЛАЗ потрапив до Книги рекордів 
  ·  Вакарчук озвучуватиме Франка