BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Інтерв'ю.    Соціум.    vIP-жінка.    Для чоловіків.    Мандрівка.    Телевізії.    Канапа/Релакс.    Бренд/Стиль.    Спорт-Поступ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
13 травня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:19 25-05-2017 -   У Львові поблизу залізничного вокзалу пограбували чоловіка  
  14:8 25-05-2017 -   За одну ніч львівські патрульні зупинили десятьох п'яних водіїв  
  14:0 25-05-2017 -   До Львова приїде німецька скрипалька Сюзанна Мате  
  13:58 25-05-2017 -   На пл. Кропивницького збудують дитячий майданчик  
  13:9 25-05-2017 -   Кримчанин організував у Львові торгівлю амфетаміном  
Україна
  15:22 25-05-2017 -   Нацполіція отримала 635 нових гібридних авто  
  14:6 25-05-2017 -   В тернопільських автоматах з продажу води виявили технічну воду замість артезіанської  
  14:5 25-05-2017 -   Береза пригрозив опозиції ніччю довгих ножів  
  14:4 25-05-2017 -   Рада визнала бойовий гопак національним видом спорту  
  14:1 25-05-2017 -   СБУ пояснила заборону соцмереж синім китом і порно  
Світ
  15:21 25-05-2017 -   У Новій Зеландії вперше запустили ракету в космос  
  14:3 25-05-2017 -   У Каннах показали фільм із зіркою "Сутінків"  
  13:13 25-05-2017 -   Лобода стане ведучою російської премії  
  10:27 25-05-2017 -   У Красноярському краї РФ згоріли 130 будинків  
  15:23 24-05-2017 -   У США загорівся літак у польоті, є постраждалі  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа/Релакс  » 

___________________________________________________________________________

Жертви любові
Сторінку веде Юрій Винничук
О'Генрі
 
Коли любиш Мистецтво жодні жертви не здаються надто великими. Це передумова.

Наше оповідання допоможе нам дійти відповідного висновку щодо цієї передумови і водночас доведе, що сама ця передумова - неправильна. Для логіки - це новина, а як літературний прийом він, можливо, не набагато старіший, ніж Великий китайський мур.

Джо Лерребі, палаючи пристрастю до образотворчого мистецтва, прибув з рівнин Середнього Заходу, де ростуть вікові дуби. У шість років він намалював картину, на якій зобразив міську водокачку і відомого городянина, що йшов повз неї. Цю картину - плід творчих зусиль - вставили в раму і вивісили у вітрині аптеки поряд з качаном кукурудзи, кількість рядків зерна на якому становила непарне число. Коли Джо минуло двадцять років, він зав'язав широким бантом краватку, склав своє добро в маленький пакунок і вирушив до Нью-Йорка.

Ділія Керузерс жила на Півдні в селі серед соснового лісу і так добре вправлялася із шістьма октавами фортепіанної клавіатури, що родичі зібрали досить грошей, аби вона могла поїхати "на Північ" і там "завершити музичну освіту". Вони не могли передбачити, що... але саме про це ми й розповімо.

Джо та Ділія зустрілись у студії, де молодь, що вивчала живопис і музику, збиралась, бувало, щоб побалакати про світлотіні, про музику, про Вагнера, творіння Рембрандта, картини, шпалери, Вальдтейфеля, Шопена, Улонга... Джо та Ділія покохали одне одного, або закохались одне в одного - як вам більше до вподоби - і невдовзі побралися, бо (дивись вище), коли любиш Мистецтво, жодні жертви не здаються надто великими.

Містер і місіс Лерребі розпочали хазяйнувати у квартирі, яку вони найняли. Це було помешкання у відлюдному місці, загублене так далеко, як ля діез ліворуч на клавіатурі. Вони були щасливі: Мистецтво належало їм, а вони одне одному. І от моя порада багатим молодим людям: продайте усе, що маєте, і гроші роздайте бідним... можна швейцарові, щоб пізнати насолоду жити у такій квартирі із своїм Мистецтвом і своєю Ділією.

Мешканці таких квартир, певна річ, підпишуться під моїм твердженням, що тільки вони були справді щасливими. Якщо в домі панує щастя, він не може бути тісним. Хай перевернута шафа буде вашим більярдним столом, хай камінна дошка буде трюмо, письмовий стіл спальнею, умивальник піаніно. Хай хоч усі чотири стіни, коли їм заманеться, зійдуться - аби для вас і вашої Ділії лишилося трохи місця.


Але якщо в вашому домі немає щастя, то хай він буде великим і просторим, щоб ви могли ввійти через Золоті ворота, повісити свого капелюха на мис Гаттерас, пальто - на мис Горн і вийти через Лабрадор.

Джо вивчав живопис у класі найвідомішого викладаача - Меджістера.

Ви, звісно, чули про нього. Бере він за навчання багато, а вчить мало чого, певно, це і принесло йому славу майстра ефектних контрастів. Ділія навчалась у Розенштока - ви знаєте, яку славу здобув цей порушник спокою фортепіанних клавіш. Молоді були дуже щасливими, доки мали гроші. Так воно завжди буває...

Але не буду цинічним. Їхня мета була певною та очевидною. Джо в найближчому майбутньому мав навчитися малювати такі картини, щоб за право придбати їх старі джентльмени з ріденькими бакенбардами і товстими гаманцями в його майстерні били один одного палицями по голові. Ділія ж повинна була так опанувати музику, а потім стати такою байдужою до неї, щоб, побачивши вільні місця у партері чи в ложах, у неї мало б заболіти горло, і вона б лікувала його омарами в особистих департаментах, відмовляючись вийти на сцену.

Але найкращим, на мою думку, було саме їхнє життя в маленькій квартирі: палкі й тривалі бесіди вечорами після повернення з уроків; приємні обіди вдвох і легкі сніданки; обмін честолюбними прагненнями, коли кожен мріяв про успіхи іншого, про те, щоб допомогти йому і дати натхнення; і - вибачте мені мою безпосередність - бутерброди з сиром та маслини об одинадцятій вечора. Однак час минав, і прапор Мистецтва опустився. Так іноді трапляється навіть тоді, коли прапороносець цього не хоче. Не стало грошей, щоб платити за дорогі уроки містера Меджістера та гера Розенштока. Та коли любиш Мистецтво, жодні жертви не здаються надто великими. І от Ділія заявила, що вона даватиме уроки музики і цим зароблятиме на життя.

Кілька днів вона шукала учнів. Нарешті одного вечора радісна повернулася додому.

- Джо, любий, - сказала вона, - я знайшла ученицю. І ти знаєш, вони такі чудові люди. Генерал... генерал А. Б. Пінкні та його дочка. Це на сімдесят першій вулиці. Такий розкішний будинок, Джо! Ти б тільки подивився на парадний вхід! Візантійський стиль - так, мабуть, ти це називатимеш. А всередині! О Джо, я ніколи раніше нічого схожого не бачила! Моя учениця - дочка генерала, Клементина. Вона мені відразу дуже сподобалась. Таке тендітне створіння, вдягнута в усе біле, а які приємні, прості манери! Їй лише вісімнадцять років. Я даватиму три уроки на тиждень. Ти тільки подумай, Джо, п'ять доларів за урок! Це мене цілком влаштовує. Якщо я матиму ще двох чи трьох таких учнів, то зможу знову вчитись у гера Розенштока. Ну, любий, не журись, давай добре повечеряємо!

- Тобі добре так говорити, Ділі, - мовив Джо, атакуючи ножем і сокиркою банку консервованого гороху. - А я? Чи не думаєш ти, що я збираюсь витати в сферах чистого Мистецтва, поки ти бігатимеш на заробітки? В жодному разі, присягаюсь кістками Бенвенуто Челліні! Я, мабуть, зможу продавати газети або брукувати вулиці і приносити додому кілька доларів.

Ділія підійшла і обійняла його за шию.

- Джо, любий, який ти дурненький у мене! Ти повинен продовжувати своє навчання. Це ж не означає, що я кидаю музику і йду на якусь іншу роботу. Коли я веду уроки, то й сама вчусь. А за п'ятнадцять доларів на тиждень ми зможемо жити так чудово, як живуть мільйонери. І навіть не думай кидати навчання у Меджістера.

- Гаразд, - сказав Джо, дістаючи голубу салатницю у формі черепашки. - Але все-таки дуже прикро, що тобі доводиться давати уроки. Це не мистецтво. І все ж ти, кохана, просто молодчина.

- Коли любиш мистецтво, жодні жертви не здаються надто великими, - промовила Ділія.

- Меджістерові сподобалося небо на тому етюді, який я малював у парку, - сказав Джо. - А Тінкл дозволив мені повісити два етюди у його вітрині. Може, пощастить продати один, коли його побачить який-небудь ідіот з грошима.

- Я певна, що пощастить, - ніжно сказала Ділія. - Ну, а тепер дякуватимеш долі за генерала Пінкні і цей шматок телятини.

Весь наступний тиждень подружжя Лерребі снідало рано. Джо захопився етюдами за ранкового освітлення, які він робив у Центральному парку, і о сьомій годині Ділія пестощами та поцілунками виряджала його, нагодувавши сніданком. Мистецтво - вимоглива кохана. Джо тепер звичайно повертався додому аж увечері о сьомій годині.

Наприкінці тижня Ділія, стомлена, але повна ніжної гордості, урочисто поклала три банкноти по п'ять доларів на маленький столик, що стояв посеред вітальні.

- Клементина іноді засмучує мене, - сказала вона трохи стомлено. - Боюсь, що вона мало працює над вправами, і мені часто доводиться повторювати одне й те саме кілька разів. Крім того, завжди цей білий одяг - він наганяє на мене нудьгу. Але генерал Пінкні - чудовий старий! Якби ти тільки знав його, Джо. Він удівець, я тобі, здається, казала, іноді заходить, коли ми з Клементиною сидимо за роялем, стоїть і куйовдить свою сиву борідку. "Ну, як справи з шістнадцятим і тридцять другим?" - завжди питає. Джо, а якби ти бачив панелі у їхній вітальні! А килимові портьєри! Клементина трохи кашляє. Сподіваюсь, що вона насправді здоровіша, ніж можна сказати з її вигляду. Я справді прив'язалась до неї: вона така ніжна і так добре вихована. Брат генерала Пінкні був колись послом у Болівії.

Але ось Джо, наче граф Монте-Крісто, вийняв десять доларів, потім ще п'ять, два та один - чотири справжнісінькі повноцінні банкноти - і поклав їх поряд із заробітком Ділії.

- Продав акварель з обеліском якомусь чоловікові з Пеорії, - сказав він приголомшливу новину.

- Не жартуй, - вигукнула Ділія. - Невже з Пеорії?!

- Так, так, уяви собі. Якби ти його бачила, Ділі. Гладкий чоловік у шерстяному кашне і з зубочисткою. Він побачив етюд у вітрині Тінкла і спочатку вирішив, що то вітряк. Навіть замовив мені ще один - олією, щоб забрати його з собою: вигляд Лекуонської товарної станції. А що твої уроки музики! Ну, звичайно, щось спільне з Мистецтвом вони мають.

- Я така втішена, що ти й далі працюєш у своїй галузі, - палко промовила Ділія. - Ти обов'язково досягнеш успіху, мій любий. Тридцять три долари! У нас ніколи раніше не було стільки грошей. Сьогодні на вечерю у нас будуть устриці.

- І філе-міньйон з шампіньйонами, - додав Джо. - А де виделка для маслин?

Наступної суботи ввечері Джо прийшов перший. Він поклав свої вісімнадцять доларів на столику у вітальні і змив щось з рук - мабуть, шар чорної фарби.

Через півгодини повернулась і Ділія. Її права рука, обв'язана ганчірками та бинтами, була схожа на незграбний пакуночок.

- В чому річ? - спитав Джо, поцілувавши кохану. Ділія засміялась, але якось не дуже весело.

- Клементина хотіла, щоб я після уроку покуштувала валлійські грінки. Вона така дивачка. О п'ятій годині валлійські грінки! Генерал теж був там. І ти б тільки подивився, як він кинувся по сковороду, наче у них немає слуг. Я знаю, що Клементина хворіє; вона така нервова. Готуючи ці грінки, вона ненароком хлюпнула гарячим розтопленим сиром мені на руку. Це був жахливий біль, Джо! Мила дівчинка так засмутилась! А генерал Пінкні! Джо, цей старий мало не збожеволів. Він кинувся в підвал і послав когось, - здається, кочегара, - по мазь і все що було необхідно. Тепер уже не дуже болить.

- А це що? - спитав Джо, ніжно беручи її за руку і смикаючи за якесь біле лахміття, що стирчало з-під бинта.

- Це щось м'яке, - сказала Ділія, - на що кладуть мазь. О Джо, ти продав ще один етюд? - побачила вона гроші на столі.

- Чи я продав? - сказав Джо. - Спитай того чоловіка з Пеорії. Він забрав сьогодні свою товарну станцію і, здається, думає замовити мені ще один пейзаж у парку й пейзаж - вигляд Гудзону. О котрій годині ти обпекла руку, Ділі?

- Здається, о п'ятій, - сумно відповіла Ділія. - Праску... тобто сир, зняли з плити приблизно в цей час. Якби ти подивився на генерала Пінкні, Джо, коли...

- Сядь на хвилинку, Ділі, - сказав Джо. Він посадив її на кушетку, сів поряд і обняв її за плечі.

- Що ти робила ці два тижні, Ділі? - спитав. Якусь мить вона бадьорилася, дивлячись на чоловіка очима, повними любові й упертості, пробурмотіла щось невиразне про генерала Пінкні, а потім схилила голову, і разом із потоком сліз у неї вилилась правда.

- Я не могла знайти уроки, - призналась вона. - І я б не змогла пережити, якщо б ти кинув свої заняття. Тоді я пішла прасувати сорочки в ту велику пральню, що на двадцять четвертій вулиці. Гарно я це вигадала про генерала Пінкні та Клементину, як ти гадаєш, Джо? А коли сьогодні по обіді одна дівчина в пральні обпекла мені руку праскою, я всю дорогу вигадувала цю історію про валлійські грінки. Ти ж не гніваєшся, Джо, правда? Якби я не знайшла роботи, ти, може, і не продав би своїх етюдів тому чоловікові з Пеорії.

- Він був не з Пеорії, - поволі мовив Джо.

- Ну, це не має значення, звідки він. Який ти кмітливий, Джо, скажи, - ні, спочатку поцілуй мене, Джо, - скажи, як це ти запідозрив, що я не даю уроки музики Клементині?

- Я й не підозрював... до сьогоднішнього вечора, - сказав Джо. - І ніколи б не здогадався, але сьогодні я послав з котельні наверх у пральню ганчір'я і мазь для якоїсь дівчини, якій обпекли руку праскою. Я вже два тижні працюю кочегаром у цій пральні.

- Так ти не...

- Мій покупець з Пеорії, - сказав Джо, - і твій генерал Пінкні - це тільки твори мистецтва, які не назвеш ні живописом, ні музикою.

Обоє засміялись, і Джо сказав:

- Коли любиш Мистецтво, жодні жертви не...

Але Ділія не дала Джо закінчити, затуливши йому рота рукою.

- Ні, - мовила вона - Просто: коли любиш...


Довідка. О'Генрі (1862-1910) - видатний американський письменник, майстер короткого оповідання. Перші українські переклади О'Генрі з'явилися ще на початку ХХ століття.









» 
Варіть зупу
МАЙКЛ
 
Засновник харчової імперії "Нестле" свого часу сказав: "Людина ніколи не навчиться заощаджувати гроші. Але час, як любить людина заощаджувати час! От на економії часу заповзятливі люди роблять те, що ми не вміємо заощаджувати, тобто гроші".

Це все правильно, але якщо у вас ще залишилася краплина поваги до власного організму і вас замучив процес приготування їжі з пакетика, байдуже якого ("Ґаліна Бланка", "Маґґі", "Кнорр", "Велика ложка" тощо), то зробіть собі розкішний сніданок, обід, вечерю.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Один раз на 50 тисяч! 
  ·  Пташиний грип знову в Україні 
  ·  Прокурори взялися за російську мову 
Погляд
  ·  Депутатів розселили в комісії та показали "Ауді" 
  ·  Садовий почав наводити лад? 
  ·  Замість театру - казино? 
  ·  Бабин Яр: крізь минуле до майбутнього, 
Поступ у Львові
  ·  На Сколівщині "рвонув" нафтопровід "Дружба" 
  ·  Олександрові Кривенку сьогодні було б 43... 
  ·  Два тижні без води 
  ·  Австрійці дарують нам гірськолижний витяг 
  ·  Бензин буде по п'ять гривень 
Поступ з краю
  ·  ДАІ вже реформували 
  ·  Кінах пішов за Івченком 
  ·  ЦВК виторгувала дешевші значки 
  ·  Програма вже є, немає лише коаліції 
  ·  Коломойський скуповує НПЗ 
Поступ у світі
  ·  Американці бояться підслуховування 
  ·  Москва хоче проковтнути Білорусь 
Арт-Поступ
  ·  Чому він її любив 
Інтерв'ю
  ·  Василь КОСІВ: На культурі треба заробляти гроші 
  ·  Польський досвід для львівської молоді 
  ·  Іван Сварник: Діана Пельц "хворіє" на ...роботі 
Соціум
  ·  Дитсадковий дефіцит 
vIP-жінка
  ·  Катерина САДОВА: Маю коротший шлях передання інформації до міського голови 
Для чоловіків
  ·  Єдина і неповторна 
Мандрівка
  ·  Вулиця Святих Кирила і Мефодія 
Телевізії
  ·  Юрій КОТ: Буде що розповісти дітям та онукам 
  ·  25-й кадр 
Канапа/Релакс
  ·  Жертви любові 
  ·  Варіть зупу 
Бренд/Стиль
  ·  maggi 
  ·  nestle 
  ·  Мрія фетишиста 
  ·  Про сумки, сумочки та дещо інше... 
Спорт-Поступ
  ·  Свій фінал Україна вже виграла 
  ·  На службі спорту 
  ·  Спорт як мова релігії 
  ·  За крок до прогнозованого фіналу 
  ·  Завтра всі на спідвей! 
  ·  Увійти в ошатний, чистий храм