BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Львівські обсервації.    Арт-Поступ.    Тема.    Точка зору.    Інтерв'ю.    Репортаж.    Постаті.    Пост-Factum.    Спорт-Поступ.   
  Цитата Поступу
 
23 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:29 24-11-2017 -   У Львові воїну АТО встановлять меморіальну таблицю  
  15:14 24-11-2017 -   Сьогодні у Органному залі Львова – Великий прийом  
  14:11 24-11-2017 -   У Львові вітчим забив на смерть пасинка металевою палицею  
  14:6 24-11-2017 -   У Львові буде 25 місць для роздрібної торгівлі хвойними деревами  
  14:5 24-11-2017 -   Трамвайні маршрути № 2 та № 7 вимушено скоротили кількість вагонів на сьогодні  
Україна
  16:26 24-11-2017 -   Синоптик розповіла, якою буде зима в Україні  
  15:18 24-11-2017 -   Через сльозогінний газ зі школи на Рівненщині евакуювали понад 500 учнів  
  15:13 24-11-2017 -   На Новий рік «Укрзалізниця» запустить 7 додаткових потягів  
  14:9 24-11-2017 -   У Києві суддю спіймали на хабарі в 15 000 гривень  
  14:8 24-11-2017 -   Україна відновила будівництво військових кораблів  
Світ
  16:24 24-11-2017 -   На Сонці з'явився гігантський протуберанець  
  16:21 24-11-2017 -   На Сонці з'явився гігантський протуберанець  
  15:23 24-11-2017 -   У Єгипті стався вибух у мечеті  
  11:0 24-11-2017 -   Австралія ніколи не визнає анексію Криму  
  10:57 24-11-2017 -   Міжзоряний астероїд-«мандрівник» прибув у Сонячну систему  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Спорт-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Сергій РЕБРОВ: У кожного в житті бувають чорні і білі смуги
Розмовляв Іван ДУПНАК
 
Постать Сергія Реброва в українському футболі - непересічна. Довгі роки без цього невисокого, але напрочуд технічного та швидкого гравця, який, до того ж, завжди вирізнявся на полі своїми неординарними діями та бомбардирськими якостями, важко було уявити собі київське "Динамо" і національну збірну України. Щоправда, закордонний період у кар'єрі Сергія був не надто вдалим. І от влітку минулого року, після кількох сезонів проведених у Англії та Туреччині, Ребров прийняв пропозицію знову одягнути футболку "Динамо".

Багато хто вважав, що в Україну він повернувся, аби догравати. Однак сам Сергій у відповідь скептикам заявив, що має намір принести максимальну користь "Динамо" і мріє повернути собі місце в головній команді країни.

Як показав час, слова Реброва не розходяться із ділом. Нині він знову один із лідерів динамівського колективу, і майже напевне буде серед тих, хто захищатиме честь українського прапора на чемпіонаті світу в Німеччині.

Також варто відзначити й деякі статистичні показники Сергія, яких він досяг цієї весни. На початку березня він став першим українським футболістом, який у матчах національного чемпіонату забив 100 м'ячів у складі однієї команди. А вже за місяць гол у ворота луцької "Волині" став для Реброва 200-м у його кар'єрі і 150-м у складі "Динамо" в офіційних матчах. Це другий результат за всю історію клубу, який поступається лише показнику легендарного Олега Блохіна. Саме з питання про рекордні бомбардирські досягнення і розпочалася розмова кореспондента "Поступу" із форвардом.

- Сергію, цієї весни Ви зуміли досягти кількох доволі значних особистих показників у своїй футбольній кар'єрі. Яке значення мають для Вас ці цифри?

- Коли я виходжу на поле, то ніколи не думаю про те, який це для мене матч або яким за рахунком може стати наступний гол. Хочете вірте, хочете ні, але мені вже навіть набридло встановлювати рекорди. Останнім часом чи не після кожної гри за моєї участі повідомляють про мої чергові досягнення. Напевне, якби це сталося один чи два рази, то мені було б цікаво. А так, зізнаюсь, починаю відчувати себе ветераном, якому постійно нагадують про багаторічний стаж виступів на футбольному полі і про те, що не за горами та мить, коли доведеться завершити ігрову кар'єру.

Що ж стосується ювілейних голів, то пам'ятаю лише сотий м'яч за "Динамо". Та й то причиною цього є ажіотаж, який здійняли ЗМІ. Спочатку говорили: "У Реброва - 98! Тепер - 99!" І потім: "Є! Ребров забив 100!". Тому цей гол забути неможливо.

- Невже не пам'ятаєте свій перший гол у великому футболі?

- Чому ж, пам'ятаю. Я забив його, коли ще грав за донецький "Шахтар". Сталося це в матчі чемпіонату СРСР 1991 року. До того ж, для мене поєдинок у Абовяні проти єреванського "Арарата" був дебютом у союзному чемпіонаті. На полі я з'явився приблизно у середині другого тайму, коли вийшов на заміну. А вже хвилин через 15 зумів відправити м'яч у ворота вірменської команди. Цей поєдинок запам'ятався ще й тим, що в Абовяні через дискваліфікацію стадіону "Раздан" у Єревані ми грали за порожніх трибун.

А от свій перший гол у складі "Динамо", як це не прикро, не пам'ятаю. Щоправда, якось мені сказали, що забив я його у ворота "Кривбасу".

- Але ж у Вас напевне були голи, які особливо запам'яталися?

- Загалом важко отак відразу пригадати всі пам'ятні взяття воріт. А от одним із найцінніших голів у моїй біографії став гол у ворота московського "Спартака" в матчі групового турніру Ліги чемпіонів, який відбувся в Києві у вересні 1994 року. Ви напевне пам'ятаєте: після першого тайму ми програвали 0:2, при цьому не реалізували 11-метровий удар. Після перерви Йожеф Сабо випустив мене на заміну. І саме мені поталанило за кілька хвилин до фінального свистка, коли рахунок вже був 2:2, забити переможний гол - 3:2. Такі миттєвості залишаються в пам'яті на все життя.

- Свою кар'єру у великому футболі Ви розпочинали в донецькому "Шахтарі". А чи не розповісте про свій перехід до київського "Динамо"?

- Нічого особливого у моєму переїзді з Донецька до Києва не було. На той час мені було лише 18 років. Проте, незважаючи на доволі юний вік, у першому чемпіонаті України я став найкращим снайпером "Шахтаря" (Ребров забив тоді 10 голів, причому перший з них у ворота запорізького "Металурга" вже в дебютному турі прем'єрного незалежного чемпіонату. - Авт.), і керівництво динамівського клубу запропонувало мені переїхати до столиці. Зрозуміло, що нині такий перехід із "Шахтаря" в "Динамо", найімовірніше, був би неможливий. Але тоді були зовсім інші часи - порівняно із сьогоденням це були зовсім інші клуби, а між командами були зовсім не ті стосунки.

"Динамо", незважаючи на сенсаційну поразку в першому чемпіонаті від сімферопольської "Таврії", залишалося флагманом вітчизняного футболу, а "Шахтар" був не сильнішим за "Чорноморець", "Дніпро" чи запорізький "Металург". Тому цілком природнім було моє бажання випробувати себе в іменитій команді, і жодних проблем із переїздом у Київ у мене не виникло, все пройшло тихо і спокійно.

- Кажуть, що у кожного футболіста, який переходить в "Динамо", насамперед змінюється психологія. А що може сказати стосовно цього Сергій Ребров?

- Як на мене, нам усім кардинально змінило психологію повернення в "Динамо" Валерія Лобановського. Кожен гравець відчув впевненість у своїх силах. Так, до цього ми постійно вигравали чемпіонат України, в нас насправді була доволі сильна команда. Але, щойно приходив час виступати на європейській арені, нам постійно чогось не вистачало. До того ж, ми примудрялися поступатися не лише грандам, а й відвертим середнячкам, порівняно з якими ми мали значно вищі ігрові, організаційні та кадрові показники. Тобто ми повинні були проходити ці команди, але не могли їх обіграти. Нам очевидно бракувало впевненості, а щоб її відчути необхідно було перемогти одного-двох справді сильних суперників. Причому обіграти потрібно було не лише за результатом, а й за грою.

Саме це - віру в свої сили - нам насамперед навіював Валерій Лобановський. Ми дуже старалися засвоїти кожне його слово. І незабаром почали обігрувати "Барселону", "Ейндховен", "Ньюкасл". Всі хлопці в якусь мить відчули, що нікого не бояться, що перемогти можна будь-якого суперника.

- А чим найбільше Вам запам'ятався Валерій Лобановський?

- Валерій Лобановський був чудовим психологом. На загальних зібраннях він ніколи нікого не виділяв, але водночас вмів знайти підхід до будь-якого футболіста, знав коли і кому що потрібно сказати. Він знав про кожного з нас дуже багато - практично все, що хотів, але найголовніше казав лише під час індивідуальної розмови. Особисто в мене таких розмов із Валерієм Лобановським було не так вже й багато. Але він завжди мені казав: "Працюй Сергію, працюй якомога більше. І все у тебе буде добре".

Коли команда вигравала, то Лобановський виділяв увесь колектив, а якщо зазнавала поразки, то конкретним виконавцям вказував на помилки, які вони зробили. Водночас він не лише вказував на хиби, а й детально розбирав кожну із них. І робив це так, що в наступному матчі гравець робив усе можливе і неможливе, аби зіграти якнайкраще. Це просто відкладалося в підсвідомості кожного з нас - що тобі зробив зауваження великий тренер, і ти не маєш права ще раз зробити ту саму помилку.

- Шість років тому, незважаючи на те, що Ви були одним із лідерів як "Динамо", так і національної збірної України, Ви вирішили поїхати до Англії захищати честь лондонського "Тоттенгема", який був не на перших ролях у британському футболі. Що стало причиною Вашого переїзду на Британські острови?

- Я пішов з "Динамо" вже після того, як його залишили Андрій Шевченко і Олег Лужний. Звичайно, можна сперечатися стосовно того, що нам з Андрієм потрібно було ще залишитися в Києві на рік-два і спробувати таки виграти Лігу чемпіонів. Але так склалася доля, і ми поїхали саме в той час. До того ж, не все залежало лише від нас і нашого бажання. На це вплинуло багато чинників і багато людей. Це було спільне рішення, і я й нині не вважаю, що воно було неправильним. Зрозуміло, що на це також значною мірою вплинули суми, які запропонували за нас київському "Динамо" "Мілан" та "Тоттенгем". Та й ми з Андрієм горіли величезним бажанням випробувати свої сили в значно сильнішому чемпіонаті.

- Перший сезон в "Тоттенгемі" став для Вас доволі вдалим: 12 м'ячів у 34-ох матчах. Що ж завадило Вам нарощувати оберти?

- Справді, перші півтора року все було чудово і стосовно гри, і стосовно спілкування з партнерами, тренерами та вболівальниками. Але потім виникли проблеми, головна з яких - відсутність ігрової практики. На тренуваннях я й надалі працював не менше за інших форвардів "шпор", але під час визначення складу перевагу чомусь надавали іншим. Річ у тім, що в "Тоттенгемі", як і в інших клубах, постійно змінюються тренери. І кожен новий коуч обов'язково приводить із собою своїх футболістів. І коли "шпори" очолив Гленн Годдл, то виявилося, що в його ігровій схемі для мене місця немає...

Думаю, що саме тоді мені й потрібно було вирішувати питання про перехід в інший клуб. Годдл був зі мною згідний, але "Тоттенгем" хотів на моєму переході заробити великі гроші, а команди зацікавлені в мені таких сум заплатити не могли. До всього того я ставився по-філософськи: у кожного в житті бувають чорні і білі смуги.

- А що Ви скажете про час, який провели у турецькому "Фенербахче"?

- Окрім "Фенербахче", мною зацікавились клуби з Німеччини, Іспанії та Англії. Але тоді в Європі була фінансова криза, і команди намагалися мати справу з вільними аґентами. Внаслідок пропозиція "Фенербахче" про оренду виявилася найпривабливішою.

Прийомом у Туреччині я був просто шокований. Не розумів, як можна було мене зустрічати, немов героя, адже я півроку взагалі не грав. Така увага і відношення можуть лише стимулювати до того, аби проявити себе з якомога кращої сторони. Так що про час, який я відіграв у "Фенербахче", в мене залишилися лише найкращі спогади. А про святкування чемпіонства у сезоні 2003/2004 року можу сказати лише одне - це було фантастично!

- Незважаючи на виграш титулу чемпіона Туреччини, наступний сезон Ви провели в Лондоні, в першій англійській лізі за "Вест Гем".

- Справді, з "Вест Гемом" я підписав контракт за схемою "1 + 3", але дуже швидко зрозумів, що відіграю в цій команді лише один сезон. Олег Лужний мене попереджав, що футбол у першій англійській лізі дуже специфічний: багато боротьби, довгі передачі і жодної імпровізації. Повірте мені на слово, далеко не кожен футболіст зможе там себе проявити. Але завдання на сезон команда виконала - повернула собі місце в еліті англійського футболу.

- Однак з "Вест Гема", незважаючи на повернення в Premier Liague, Ви вирішили повернутися в Україну, в "Динамо". Коли Ви прийняли таке рішення?

- А я ще, коли їхав з Києва в "Тоттенгем" не сумнівався, що повернуся в "Динамо". Адже це справді моя команда: саме в Києві, а не в Донецьку, де я розпочинав свою кар'єру, я почав грати по-справжньому, усвідомлюючи свою роль на полі. В "Динамо" я міг повернутися значно швидше. Однак постійно щось було на заваді. Найчастіше це були фінансові запити британців, які хотіли заробити на моєму продажу, а коли чули слово "Динамо", то одразу збільшували суми втричі.

- І як Вам сьогоднішній варіант "Динамо"?

- Звичайно, зараз в команді зовсім інші люди, дуже багато легіонерів. Проте я увесь свій закордонний період продовжував стежити за "Динамо", тому досить добре знав, хто і як грає. Не скажу, що дуже змінилася тактика і структура тренувань. А тому мені не важко було призвичаїтися до командної гри, я добре розумів, що потрібно робити, і чого від мене очікують тренери та партнери.

- Як Ви оцінюєте нинішній рівень національного чемпіонату?

- Приємно зазначити, що рівень практично всіх команд значно став вищим. Зізнаюсь, що до мого від'їзду в Лондон український чемпіонат був не таким цікавим. Була лише певна конкуренція зі сторони "Шахтаря", але решта клубів значно поступалися за своїм класом. Щоправда, і нині перевага "Динамо" та "Шахтаря" над іншими конкурентами, якщо оцінювати лише турнірні показники, є доволі вагомою. Але перемоги і нам, і донеччанам кожен раз даються у все запеклішій боротьбі. Також тішить те, що чимало команд ставлять перед собою завдання здобути путівку в Кубок UEFA. Не на жарт триває й боротьба за збереження прописки у вищій лізі.

- І насамкінець не можу не запитати, як Ви оцінюєте шанси збірної України на чемпіонаті світу в Німеччині? Зокрема, що Ви думаєте про суперників нашої команди по групі?

- Після жеребкування відбірного турніру, коли, за думкою більшості фахівців та вболівальників, ми потрапили в так звану групу смерті, мало хто вірив у те, що збірна України зуміє вибороти путівку до Німеччини. Проте команда Олега Блохіна обіграла одного конкурента, другого, і всі почали говорити про те, що "не такий страшний чорт, як його малюють"...

Нині склалася схожа ситуація. Так, ми дебютанти, так, у нашій групі є фаворит - Іспанія і два доволі міцних суперники - Туніс та Саудівська Аравія. Але ж хіба має значення, з ким грати у фінальній частині чемпіонату світу? Адже слабкі команди на такі турніри не потрапляють. Тому головне - добре підготуватися до чемпіонату і продемонструвати все, на що ми здатні. А те, що нас не вважають фаворитами, можливо, й добре: на хлопців менше тиснутиме тягар відповідальності.









» 
Попереду - вирішальний двобій
Іван ДУПНАК
 
Свій другий матч на чемпіонаті світу з хокею, який триває на льодових майданчиках столиці Латвії, збірна України програла команді Швейцарії.

Після непогано проведеного стартового поєдинку ювілейного 70-го чемпіонату світу, в якому збірна України з рахунком 2:4 поступилася олімпійським чемпіонам Турина-2006 - команді Швеції, вітчизняні шанувальники хокею сподівалися, що в матчі проти амбіційної, але далеко не зіркової Швейцарії підопічні Олександра Сеуканда здобудуть перші турнірні очки.
Детальніше>>
» 
Стабільність за ціною "золота"
Олена САДОВНИК
 
У грецькому Волосі, де завершився чемпіонат Європи зі спортивної гімнастики, українці п'ять разів сходили на п'єдестал пошани.

Героєм нашої збірної протягом перших днів юніорської першості континенту став киянин Микола Куксенков. У найпрестижніших змаганнях - абсолютній першості - він виявився найстабільнішим, за що і був нагороджений "золотом". Жодного разу у видах багатоборства Микола не зумів випередити своїх конкурентів, однак він був непохитним, коли інші не могли уникнути помилок. Одному з головних претендентів на перемогу - росіянину Владіміру Олєннікову - довелось задовольнитися "сріблом".
Детальніше>>
» 
І знову Шмаков!
Іван ДУПНАК
 
Влучний удар центрального півзахисника львівських "Карпат" Євгена Шмакова у другому матчі поспіль приносить гостьову перемогу підопічним Юрія Дячука-Ставицького.

"Геліос" (Харків) - "Карпати" (Львів), 0:1 (0:1). 8 травня. Харків. Стадіон ХТЗ. Похмуро, температура повітря 19 градусів вище за нуль. 400 глядачів.

Суддя: Нестеренко (Донецьк), Корнійко (Полтава), Єрмолов (Вінниця).
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Влада взялася за кіоски і заправки 
Погляд
  ·  Андрій САДОВИЙ: Міська рада має бути службою побуту для громадян 
  ·  Мирослав СЕНИК: Вплив облради зросте 
  ·  Патріотизм у Верховній Раді 
Поступ у Львові
  ·  Мирославу Сенику оберуть заступників 
  ·  Воїнів УПА теж вшанують 
  ·  Роботи на площі Ринок вимагають припинити 
  ·  Театрали-аматори зібралися на "Драбині" 
  ·  Зовнішнє тестування - за два тижні! 
  ·  Що буде з Левандівським озером? 
Поступ з краю
  ·  Кризи не буде 
  ·  Як розмовляти з Росією 
  ·  Крістофер Ленґтон: "Нове" НАТО має нові завдання та можливості 
Поступ у світі
  ·  Пані міністр Анна Фотига 
  ·  В Італії обрали президента 
  ·  Путін говорив про дітей та вовків 
Львівські обсервації
  ·  Львівські обсервації 
Арт-Поступ
  ·  Естетика самотності 
  ·  Емоції у стилі "ностальджі" 
  ·  Едуард КЛІМ: Ми продаємо настрій 
Тема
  ·  "Щастя" за кордоном 
Точка зору
  ·  Туристичний бум на Личакові 
  ·  "Горбатим" до Європи 
Інтерв'ю
  ·  До Павлокоми приїдуть тисячі українців 
  ·  Лікарняний - з діагнозом чи без? 
  ·  "Здай" автозлодія - отримай 1000 гривень! 
Репортаж
  ·  Як народжується справжній сир 
  ·  Ремесло для мужніх чоловіків 
  ·  Повернення байкерів 
Постаті
  ·  Талановитий і загадковий Спілберґ 
Пост-Factum
  ·  День народження Мюнхгаузена 
Спорт-Поступ
  ·  Попереду - вирішальний двобій 
  ·  Стабільність за ціною "золота" 
  ·  І знову Шмаков! 
  ·  Сергій РЕБРОВ: У кожного в житті бувають чорні і білі смуги