BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Для жінок.    Соціум.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
10 травня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  14:38 27-06-2017 -   На модернізацію шахт «Львіввугілля» – 4 млн грн  
  14:36 27-06-2017 -   Мешканців Львівщини закликають не палити суху траву  
  14:35 27-06-2017 -   Інспекція ДАБК перевірить забудову по вул. Тучапського та Городницькій  
  14:24 27-06-2017 -   У п’яної матері у Львові забрали в притулок річну дитину  
  14:21 27-06-2017 -   У Львові затримали турка, що перебував у розшуку  
Україна
  14:28 27-06-2017 -   У затриманих податківців арештували майна майже на мільярд  
  14:25 27-06-2017 -   На Донеччині правоохоронці виявили вбитою шестирічну дівчину  
  14:22 27-06-2017 -   В Україну прийде шалена спека  
  14:19 27-06-2017 -   Парубій: Візи з РФ розглянуть наступного тижня  
  12:57 27-06-2017 -   Вибух авто у Києві: Міноборони підтвердило смерть полковника ГУР Шаповала  
Світ
  14:34 27-06-2017 -   У Берлінському зоопарку обживається пара панд з Китаю  
  14:31 27-06-2017 -   Канадська медсестра отримала вісім довічних термінів за вбивство пацієнтів  
  12:58 27-06-2017 -   Метеорит, який впав у Нідерландах, виявився ровесником Сонячної системи  
  10:36 27-06-2017 -   Європейське космічне агентство виявило, що з Чумацького Шляху «тікають» зірки  
  10:20 27-06-2017 -   Польща прийняла понад 1,4 мільйона біженців з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Соціум  » 

___________________________________________________________________________

Алік ОЛІСЕВИЧ - львівський бунтар, гіпі і правозахисник
Розмовляв Ілько ЛЕМКО
 
Ця людина вже протягом тридцяти років не змінює свого іміджу. Це людина, яка завжди випереджала епоху своєю відкритістю. Це відомий багатьом львів'янам довговолосий гіпі в екстравагантному одязі і на велосипеді, особистість, яку завдяки її високим моральним якостям дуже поважають ті, хто з ним хоч трохи знайомий. Друзі Аліка жартують, що в нього рано чи пізно мають вирости крила. Про свою діяльність неформала і правозахисника Алік (Олег) Олісевич розповів "Поступу".

Бунт проти шаблонів

- Що спонукало молоду людину радянського виховання стати затятим бунтарем проти цієї ж радянської системи?

- У ранньому дитинстві я втратив матір, і мене віддали в інтернат. Мій бунт розпочався власне із семи років, бо у ті часи всіх учнів стригли машинкою під напівбокс. Раз на місяць приходив до інтернату перукар, усіх хлопчиків ставив у ряд і зістригав усе волосся на голові, залишаючи лише гривку. Я не замислювався над суттю мого протесту. Але я не хотів, аби мене стригли, як усіх. Я заплакав, зчинив скандал і втік з інтернату, переховувався у сусідів на горищі. Це був, звичайно, несвідомий, але дієвий протест проти радянського стандарту.

- Як ти обрав імідж довговолосого?

- Мене з дитинства захопила стихія американських індіанців, їхнє волосся, вбрання, розшиті бісером куртки, штани. Також з дитинства мене приваблював образ Ісуса Христа, його довге волосся стало для мене символом незалежності. У середині і в кінці шістдесятих саме зароджувався рух гіпі, я про нього не знав, але інтуїтивно усвідомив, що не можу бути гвинтиком тої тоталітарної системи, яка намагалася людей зробити безликим солдатами. І це був мій бунт. Він став усвідомленим із десяти років, коли батько спалив потерті джинси. Це було приблизно 1967 року. Я став, як тоді казали, важким підлітком. Просто я не міг пристосуватися до шаблонів, почав утікати з дому, зі школи. З десяти років я вже стояв на обліку у дитячій кімнаті міліції, тоді мене висилали до так званих військово-спортивних таборів для важких підлітків, це був різновид виправно-трудової колонії.

- Коли ти сприйняв ідеологію гіпі у чистому вигляді?

- Це сталося власне у цих таборах у Дрогобичі і Раві-Руській. Там були хлопці 15-16-річного віку, такі собі справжні батяри, які не підкорялися совєтським шаблонам. Вони привозили у табір платівки, вирізки з польської, чеської преси про рух гіпі. А 1969 року у Львові виникла група Шарніра (Єреська), і я прагнув контактів з такими людьми. Треба сказати, що у Львові рух гіпі масового характеру набув з 1974 року, але ця масовість була вже здебільшого даниною моді. Тоді вже з'явилися люди, які через вживання наркотиків почали компрометувати рух гіпі, я ж ніколи не вживав ні наркотиків, ні тютюну, ні спиртного. Лише після тридцяти років я собі почав деколи дозволяти випити п'ятдесят грамів вина. Справжні ідеали гіпі - це ідеали здорового життя.

Принципи любові і братерства

- Як гіпі, люди, котрі сповідували високі моральні принципи, виживали в умовах ганебно брутального і антиморального тиску радянської системи?

- Людей, які яскраво відрізнялися від сірого натовпу, звичайно ж, переслідували. Я носив яскраве колоритне вбрання, подерті джинси, шубу з кусочків шкір різноманітних звірів, гримувався, як індіанець, і мене на кожному кроці забирали менти. Але водночас я відчував тиск не лише від міліції, а й від цілого суспільства і, що найприкріше, я, галичанин, страждав від нашого галичанського менталітету, який деколи перепльовував менталітет московської холуйщини. Ми виживали завдяки нашій християнській ідеології любові, братерства, глибокої поваги один до одного. Я особисто тримався завдяки любові, доброті, яка була в моєму серці, завдяки вищій силі, завдяки Богові. Це Він мене надихав на гарні вчинки і навчив не боятися тих, хто може вбити тіло, але не може вбити душі...

- Гіпі в колишньому СРСР були добре налагодженою системою. Люди тоді просто марили контактами, зустрічами, розмовами. Хто були твої найкращі друзі і як далеко сягали ці контакти?

- Я знайомий із найвидатнішими представниками руху гіпі з цілого колишнього СРСР. Їх було не дуже багато, але це були справді дуже колоритні особистості. Наприклад Міша Бомбін з Риги, він став потім кореспондентом радіо "Свобода", або Вікінг з Таллінна. Це був представник класичного андеґраунду, жив у підвалах. Яйвар Ойя - лідер блюзового гурту "Магнетік Бенд". У Пітері - Гєна Зайцев, основоположник пітерського рок-клубу, потім продюсер гурту ДДТ - усіх і не перелічиш.

Майже у кожному місті СРСР, від Латвії і до Владивостока, ми мали братів, це була форма братерства, і куди би я не поїхав автостопом, я знав, що всюди є люди, які мене радо приймуть, нагодують і зігріють. Для тих, хто цікавиться минулим і сучасним руху гіпі, раджу подивитися сайт www.hippy.ru

Листи з цілого світу

- Якоїсь миті ти, без перебільшення, став найвідомішою людиною з радянської України, а може, і з цілого Союзу у світі, розкажи про цю сторінку твого життя.

- У кінці 1970-х у популярному югославському музичному виданні Jukebox вийшло моє інтерв'ю, де я розповів про українських гіпі і зокрема про Святий Сад у Львові. Потім, на початку 1980-х, було друге моє інтерв'ю у цьому виданні. Далі цей матеріал передрукували британська газета Melodie Maker і американський журнал Newsweek. Тоді ніхто з радянських громадян не наважувався давати такі інтерв'ю, і з усього світу до мене полетіли листи. Бідна поштарка ледве тягнула до мене величезну сумку, я тоді одержував до 200 листів на день. КДБ вже і не намагався перевіряти всі листи. Це тривало приблизно півроку.

- З яких країн тобі писали?

- Буквально з усього світу. Найбільше з Англії, Франції, Швейцарії, Нідерландів, Іспанії, Норвегії, Ісландії, США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії...

- Цікаво, чому власне до тебе була прикута така увага, адже гіпі у світі тоді було багато?

- Можливо, це була моя безпосередність, коли я не боявся відкрито контактувати будь з ким, чи це був гіпі, чи журналіст, чи хтось інший. Просто люди з вільного світу, які зі мною контактували, не могли повірити, що такі, як я, бунтарі, є в СРСР.

- Це питання може бути для тебе незручним, але все ж. Я чув, що у цих листах багато дівчат та жінок з цілого світу пропонували тобі руку і серце, скільки ж їх було?

- Сотні... І різного віку, деякі навіть були на декілька років старші за мене...

Ми організовували перші протести

- Аліку, ти стояв біля витоків антирадянського руху. Якщо я не помиляюся, у перебудовні часи у Львові гіпі перші вийшли з протестом задовго до національних і демократичних сил...

- На день міста Львова 20 вересня 1987 року ми вийшли з першим протестом проти радянської системи. Нас було 30 людей. Ми ходили містом із транспарантами, гасла на яких вимагали демократизації суспільства. Саме тоді ми створили правозахисну групу "Довір'я" на зразок тих, які вже створив Сахаров у Москві і Пітері. З нами були гіпі, пацифісти, передова студентська молодь. Що мене спонукало організувати таку демонстрацію у Львові? Річ у тім, що я потрапив на першу масову антирадянську демонстрацію в Ризі, де засудили пакт Молотова-Ріббентропа, це було 23 серпня 1987 року. Враження було неймовірне, вперше в Радянському Союзі на антирадянську демонстрацію вийшла на той час величезна кількість людей - десять тисяч. Цей шалений емоційний заряд, це прагнення свободи, змін мене так надихнули, що буквально запаморочилося в голові...

Тоді я приїхав до Львова, побачив Олеся Старовойта, Мефодія, інших хлопців і кажу: "Якщо ми хочемо свободи, то нам не треба відсиджуватися, виступаймо за наші права, за гласність, проти війни в Афганістані". Коли ми вийшли з плакатами 20 вересня, про цю акцію знали, і комсомольсько-оперативний загін міста Львова пас нас на кожному кроці. Я повідомив про цю акцію активістам "Довір'я" у Москві, і наступного дня всі світові радіостанції говорили про демократичні виступи у Львові. Власне тоді В'ячеслав Чорновіл вийшов із ув'язнення і шукав зустрічі зі мною. Ми зустрілися, і він зробив зі мною інтерв'ю для свого "Українського вісника". Я дав йому фотографії з цієї акції, їх теж було опубліковано. У Львові згодом утворився Демократичний фронт, який у подальшому переріс у народний, діяла Українська Гельсінська спілка. Але до 1988 року всі акції ми робили самі, і лише повідомляли про них.

Мені набридло терпіти наругу

- Що це були за акції?

- У грудні 1987 року ми зробили політичну акцію проти війни в Афганістані з гаслами: "Радянські війська геть з Афганістану!" Нас усіх тоді міліція забрала біля Оперного театру, зокрема й наших гостей із Москви Сашу Рулєвого і Храмова. А крім цього, до грудневої акції ми організували на початку листопада ще одну акцію протесту біля обласної прокуратури, нас було приблизно п'ятнадцятеро. Ми протестували проти того, що міліція побила зовсім невинного хлопця. Про цю акцію зразу повідомили радіостанції "Голос Америки" і "Свобода". Влада була озлоблена. Нас переслідували, могли і побити. Але, як тоді казали, процес пішов, і ми ставали на захист конкретних людей, до нас зверталися люди зі скаргами на брутальність міліції, і ми їм допомагали. Зокрема надавали інформацію Чорноволу, Богданові і Михайлові Гориням, і це друкувалося в "Українському віснику". Я тоді усвідомив, що незалежність України, демократія, багатопартійність є тими ідеалами, за які треба було боротися усіма силами. Мене багато гіпі і пацифістів звинувачували у тому, що я вліз у політику. Я їм втлумачував, що від цього залежить свобода, а за свободу треба боротися. Мені просто набридло тридцять років терпіти наругу за мій вільний стиль життя.

- Ти є правозахисником із великим стажем, членом організації Міжнародна амністія. Яка сьогодні роль Вашої групи у захисті свободи і прав людини?

- Групу Міжнародної амністії спочатку створили Мирослав Маринович з Олесем Пограничним у Дрогобичі 1991 року, згодом таку саму групу створив і я у Львові. Зараз Міжнародна амністія налічує півтора мільйона членів у 150 країнах світу. Якщо ми виявляємо якісь порушення прав людини, ми надаємо цю інформацію до штаб-квартири організації у Лондоні, де надзвичайно кваліфіковані юристи, політологи, історики ретельно все перевіряють і потім складають звіт, де немає зацікавлених сторін, тобто порушення прав людини в одній країні оцінюють лише громадяни інших країн.

- Як, на твою думку, змінився стан із правами людини і свободою слова в Україні після Помаранчевої революції?

- Зрушення безумовно є, це передовсім незалежність журналістів від державних структур і певна незалежність від своїх власників. На жаль, до нас і надалі надходить багато повідомлень про те, що міліція побила людей, але великий позитив, що можна вільно про це говорити і розслідувати ці факти. На жаль, не відбулося притягнення до відповідальності винних у кримінальних злочинах, отже, не було виконано гасла про бандитів, які мають сидіти у тюрмах. Із задекларованих Луценком 1 300 кримінальних справ за минулий рік лише декілька десятків доведено до кінця. Це свідчить про шалену корумпованість, яка лише зросла, бо збільшилися суми хабарі. Але я не є песимістом і все ж вірю у позитив, хоч він дуже помаленьку пробиває собі дорогу.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Щоб низи могли... 
  ·  Литвина працевлаштували 
  ·  Грузія хоче вийти з СНД 
Погляд
  ·  Марта ЛИТВИНЮК: Через рік львів'яни відчують зміни у ставленні влади до них 
  ·  Мирослав ПОПОВИЧ: УПА мала моральне право воювати проти обох 
Поступ у Львові
  ·  Львівська лоліта 
Поступ з краю
  ·  У передчутті "Шешорів-2006" 
  ·  Донецьк не порушить мовного питання 
  ·  Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься 
  ·  В'язні совісті нинішньої влади 
Поступ у світі
  ·  Уряд перебудови Речі Посполитої 
  ·  Солідарність німецьких багатіїв 
  ·  Спроба змінити напрям енергопотоків 
Арт-Поступ
  ·  Любко Дереш: Нова книжка виходить у травні 
  ·  "1815" 
Для жінок
  ·  "Дрова" для полум'я кохання 
Соціум
  ·  Алік ОЛІСЕВИЧ - львівський бунтар, гіпі і правозахисник 
Спорт-Поступ
  ·  Львів - місто фартове 
  ·  На горизонті - "золотий" матч 
  ·  Синьо-жовте дербі 
Пост-Factum
  ·  Скоро буде день 666 
  ·  Ремені безпеки для всіх