BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Арт-Поступ.    Особистості.    Телевізії.    Мандрівка.    Канапа.    Бренд.    Стиль.    Спорт-Поступ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
6 травня 2006 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  10:25 26-05-2017 -   У Львові згорів дачний будинок 26.05.2017 09:16  
  10:15 26-05-2017 -   У неділю на Львівщині відзначать Свято Героїв  
  10:14 26-05-2017 -   Діє заборона руху на відтинку дороги Львів-Самбір-Ужгород  
  10:13 26-05-2017 -   На Львівському бронетанковому заводі представили найсучасніші зразки бойової техніки  
  15:19 25-05-2017 -   У Львові поблизу залізничного вокзалу пограбували чоловіка  
Україна
  10:29 26-05-2017 -   На Житомирщині видобутком бурштину займатиметься комунальне підприємство  
  10:24 26-05-2017 -   Освітянам обіцяють гідне фінансування у 2018 році  
  10:23 26-05-2017 -   Сьогодні для українських школярів пролунає останній дзвоник  
  10:20 26-05-2017 -   У справі Гонгадзе з'явилися важливі докази – Луценко  
  15:22 25-05-2017 -   Нацполіція отримала 635 нових гібридних авто  
Світ
  10:21 26-05-2017 -   ФБР почало перевірку щодо зятя Трампа – ЗМІ  
  10:18 26-05-2017 -   У Молдові затримали мера Кишинева  
  15:21 25-05-2017 -   У Новій Зеландії вперше запустили ракету в космос  
  14:3 25-05-2017 -   У Каннах показали фільм із зіркою "Сутінків"  
  13:13 25-05-2017 -   Лобода стане ведучою російської премії  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Канапа  » 

___________________________________________________________________________

Нічний привид
Сторінку веде Юрій Виничук
Тимотей БОРДУЛЯК
 
Раз в однім товаристві зайшла бесіда про духи і привиди... Вийшли наверх різні гадки про се питанє, рівно як і дались чути різні оповіданя й пригоди, дотикаючі тої матерії... Для мене була цікава пригода, яку при тій нагоді оповів отець декан Н., поважний патріот і народолюбець.

- Річ діялась, - почав він, - в оден із тих завсігди для русинів пам'ятних років, у котрих відбуваються вибори чи то до сойму, чи до ради державної... Вибори мали відбутись перед жнивами, і вже заздалегідь об'явився в цілім краю незвичайний рух: різні сторонництва підготовляли для себе терен, зав'язувалися передвиборні комітети, друкувалися в часописах відозви, накликуваня до мас народних, остереженя...

І наш, звичайно, спокійний та в блаженній дрімоті погружений глухий кут не лишився позаду. Він оживився і, може, навіть більше, як деінде, виступили у нас ворожо і завзято проти себе противні партії.

Ми, русини, хотіли доконче переперти свого посла, і треба признати, що в тих наших змаганях ми поступали досить солідарно. Ми зав'язали свій комітет, з'їздилися, радились, переписувалися з центральним комітетом, і кінець кінцем мене, раба Божого, поставив руський загал кандидатом на посла... Господи Боже! Я цілком не бажав собі тої честі, однак коли голос загалу вложив на мене той обов'язок, так годі було єго не приймити...

Я був перший раз в житю кандидатом на посла і пізнав, що се річ не конче вигідна, особливо для чоловіка в старшім віці, для чоловіка, що любить спокій і хатню тишину, що своє житє уложив у певні правила, від котрих єму нараз приходиться відступити. Однак тут ходило о bonum publikum* і, отже, треба було зірвати і з найлюбійшими привичками, треба бути все в руху і, щоб так сказати, "стояти на колесницях". І я стояв на колесницях: мене взивали в різні сторони, і я їздив, ставав перед правиборцями, твердив своє "вірую"... З другого боку, часто навідувались до мене люде як з інтелігенції, так і з селян з різними питанями, з різними просьбами, мовби я був уже справдішнім послом. Переписка моя збільшилася: щодня надходили до мене цілі купи листів, і я мусив не раз до пізньої ночі сидіти, щоби їх перечитати, щоби на них відповісти... Одно слово, я діяв і, як мені здавалось, совістно виповняв обов'язок кандидата на посла...

Але наші противники також не спали. Правда, їх кандидат сидів собі спокійно в своїй палаті, зате ціла громада різних покликаних і непокликаних агітаторів працювала замість него: підносили в газетах єго горожанські чесноти і здібності, різні людці вештались по селах, шептали і цілувались з правиборцями, запивали могорич тощо.

Знайшовся хтось, що почав ширити про мене різні ложні вісті, приписувати мені різні блуди і прикмети, не лицюючі з гідностію посла... Ба більше! Почали до мене надходити безіменні листи, в котрих якийсь добросердечний чоловік з повітового міста старався мене наклонити до того, щоб я зрезигнував з кандидатури...

"Ваше Преподобіє! - писав до мене безіменний кореспондент. - Плюньте на ту кандидатуру, бо она не годиться з Вашою повагою і честію. Сидіть собі спокійно та відправляйте служби Божі, а політику лишіть тим, що до неї покликані так уродженєм, як і суспільним положенєм. Тут про Вас багато говорять і, на жаль, виходять наверх такі речі, що можуть Вам багато пошкодити, коли Ви далі будете упиратись про своїй кандидатурі... Та о тім напишу другим разом. Уважайте на себе, щоб Ви не перестудилися... Ваш щирий друг"...

Трохи пізнійше знов надійшов до мене лист, писаний тою самою рукою.

Мій щирий друг писав: "Ксєнже (sic)! Коли маєте які компрометуючі письма, то спаліть всьо сей час, а попіл розвійте на вітрі. В сих днях має до Вас упасти несподівано ревізія. Якийсь підлий донощик доніс о всіх Ваших махінаціях, так що від якогось часу Ви фігуруєте в очах миродайних властей як Наумович № 2**. Ваш дім має щоночі кишіти від різних (може, й заграничних) агітаторів, а хлопи з найдальших сторін нашого повіту йдуть до Вас, як по свячену воду, кожда пошта приносить Вам цілу торбу різних письм і листів... Ваш дім має бути осередком, з котрого розходяться по цілім повіті, ба навіть поза границі повіту різні, небажані вгорі агітації. Так доніс на Вас підлий донощик, а я ще раз остерігаю Вас, що кождої хвилі грозить Вам ревізія. Сожалію над Вами"...

Ті безіменні листи цілком не збили мене з пантелику. Я пізнав з них лише, що я комусь заважаю, що хтось у підступний спосіб хоче мене, старого, настрашити або, може, спроваджуючи на мене ревізію, збезчестити в очах загалу... Признаюсь, що ті інтриги мене гнівали і додавали мені ще більше охоти й запалу до праці в моїх кандидатських справах. Щодо загроженої ревізії, то я уважав єї за байку, а з другого боку, судячи після завзятости моїх противників, можна було припускати, що они і на той спосіб готові здобутися, що хтось легко приставить мені стільця. І коли дотична власть схоче повірити подібним сплетням, то і о ревізію недорого... Та я був чистий і нітрошки не боявся ревізії, хоч і як неприємною річію мусить бути она для чоловіка. Противно, я бавився тою мислію, що ось-то я в данім разі буду тріумфувати! З яким сожалінєм буду я дивитись на тих панків, що, мов яструбки, спадуть на мій дім і будуть мене невинно турбувати... Як они опісля будуть мене перепрошувати!.. Не гнівайтесь, мовляв, Ваше Преподобіє! Ми тому не винні... Нам казали, а наш обов'язок слухати.

Однак моя фантазія сказалась даремною. Ревізії у мене не було, але прецінь зайшло щось, що набавило мене чимало страху. Вправді той страх був лише хвилевий, але він дав мені пізнійше багато до думаня, особливо коли я при виборах перепав*** великою більшостію голосів...

А річ була ось яка.

Одного вечора я положився о десятій годині спати. Загасив лампу столову, а засвітив, як се у мене завсігди в звичаю, маленьку лампадку, нічну, оливну, котрої тускле світло розливалось по підлозі, по стіні, по вікнах... Положився я спати і заснув. Спав я точнісінько дві години, бо коли збудився по першім сні і глянув на маленький кишеневий годинник, що чикав на столику мені в головах, була якраз дванайцята година. Я наставив уші і став прислуховуватися. Мій великий столовий годинник стояв тихо, не чалапав, як се єго звичаєм, повільно, флегматичне, приємно... Я пригадав собі, що забув єго накрутити. Отже, встаю з ліжка і йду попри вікно до комоди, на котрій стояв згаданий годинник. Мимовільно глянув я у вікно - і замер зі страху! У вікно заглядало якесь страховище, вусате, пелехате, з червоними, як грань, лицями, з розтвореним ротом, із котрого виднілись два ряди здорових білих зубів, а очі з-під наїжених брів з найбільшим, бачилось, напруженєм слідять, що дієся в кімнаті, де що лежить... По обох боках голови опирались о шиби дві руки зі стисненими докупи пальцями. Цілий той писок видавався мені якимсь квадратовим, величезним, непевним... Може, в п'ять секунд предмет мого страху відділився від вікна і щез.

Коли б навіть серед білого дня хтось чужий встромив лице ненадійно у вікно, то, я думаю, що для хатнього чоловіка була б се річ не конче приємна. Ну, а серед ночі для чоловіка, що збудився зі сну, увидіти у вікні незнакоме лице (та ще яке лице!) - то вже річ немила, хотя би той чоловік був і як сильних нервів... Признаюся - я перелякався так, що навіть не міг крикнути. Я присів на кріслі, випив склянку зимної води - і опам'ятався.

Перша думка була у мене: "Хто б се міг бути? Чи се, може, мара, нічний привид? Однак я нічого подібного до сего часу не видів... Злодій? Розбійник? Нічний напад?.. Можлива річ! Я вдовець, бездітний - міг би хто думати: багатий, маю гроші, ну, і о напад недорого... А може, злодії прийшли красти коні?"... Я перейшов два рази по кімнаті.

Коло ліжка в головах стояла у мене шабля, стара, предковічна, козацька... Ще прадід мій викопав єї, коли орав під гречку давнє побойовище, і відтак она стала переходити у нас із рук до рук. Я глянув на неї, і відвага вступила в мене. В одну мить я взувся, одягнувся в капоту, взяв шаблю в руку (пам'ятаю, як мені при тім спала думка: "Ну, не послужила ти мені, сестрице, до сего часу, але вже нині зробиш прислугу!!!") і вибіг надвір. Надворі тихо, хоч мак сій. Тепла літня ніч, місяць був вповні, по небу тягнули пошарпані хмари, з-межи котрих мигтіли зорі... Довкола всьо видно. Я підійшов до дверей стайні: коні хрупають сіно, і чути виразно, як парубок рівно сопе, спить блаженним сном. Нічого не видно, не чути. Що ж се могло б бути?

Я вийшов на улицю. Улиця іде повз моє обійстє, проста, як стріла. Виходить із села і йде в поле та аж ген далеко звертаєся набік. Я став довкола розглядатися, став прислуховуватися, та й тут всьо спокійно, тихо... Однак по довшім напруженю зору доглядів я, може, на тисячу кроків від мене якусь чорну постать, що рухалась серед дороги в стороні від поля... "Се мусить бути скотина або чоловік!" - подумав я. Місяць якраз вийшов із-за хмари і кинув цілий сніп світла на туманіючу серед дороги постать. При тім я увидів виразно зачерки чоловіка, я увидів, як у него на голові щось замигтіло, мов іскри, і як від одного плеча назукіс стирчала ясна, блискуча стріла... Се когутячі пера... се багнет... се шандар... Ось оно як! Мені нараз роз'яснилося в голові. Се шандар був у мене під вікном, і він-то набавив мене такого страху. Я все ще стояв на улиці і дивився вдаль - багнет все ще блищав до місяця, а людська постать все ще рухалась, все меншала, вкінці зникла. Місяць зайшов за клапоть чорної хмари, і нараз покрила дорогу густа темнота. Я обернувся і повільним кроком пустився додому... Втім взялися звідкись два вартівники.

- Хто то? - крикнули оба разом за плечима.

- Я!

- Що за я?

В одну мить вхопив мене обіруч один хлопище, а другий став приглядатись мені в лице.

- Таж се єгомость! - кликнув той, що приглядався. - Що робите, єгомость, о сій порі на улиці?

Другий зараз мене пустив і став перепрошати за свою "неґречність", а оба при тім з почестію звернули свої очі на мою закривлену шаблюку.

- Чекайте-но, хлопці! - обізвався я. - Чи не переходив тут хто улицею? У мене хтось вештався по подвір'ю і заглядав у вікно.

- Нікого ми не виділи. Ми стояли он там під липами біля церкви, то якби хто йшов був улицею, були б ми певне виділи.

- А шандара ви нині нігде не здибали? - спитав я таким тоном, начеб хотів той випадок замельдувати зараз до жандармерії.

- Ні! Шандар був вчора в нашім селі, а нині Бог знає, де він обертаєся...

Парубки мали охоту побалакати зі мною ще довгенько, они впадали на різні здогади і давали різні ради. Оден навіть замітив, чи не слід би задзвонити "на ґвалт", але мені зачинало бути холодно, і я вернув до себе до хати та ліг назад на давнє місце в постелі.

Знов вузол! І як тут єго розв'язати? Вартівники не мали причини брехати переді мною. І що ж се могло бути? Знов приходили мені до голови нічні привиди, страхи, мари... Довго я не міг заснути і думав сяк і так... Ба коби я не був видів на дорозі людської постаті з когутячими перами і з полискуючим до місяця багнетом, то, певно, був би я рішився за привидом... А так - я позістав-таки в тім сильнім пересвідченю, що то був шандар, хоч я й не міг собі ніяк вияснити: як він міг перейти улицею так, що вартівники, котрі стояли на тій самій улиці, єго не виділи або бодай не почули єго кроків? Та се вже єго річ... Що він був у селі день перед тим, се, по моїй думці, нічого не значило. Той сам або другий міг прийти на другу ніч знов... Але чого він заглядав у моє вікно? Чи він мав такий наказ, чи зробив се з власної волі, зваблений світлом, що пробивалося крізь моє вікно? Бог єго знає! В тім часі, коли про мою особу, як писав мій безіменний "приятель" із повітового міста, так багато говорили, могло різно бути... Відтак я й забув про сю пригоду.

Тую лиш зміну зробив я у себе, що зараз від другої ночі ніколи не забув заслонювати вікна моєї кімнати і то грубими занавісами. Ну, і роздобув собі песика та й вигодував єго на великого і лютого пса, котрий тепер все гавкає на моїм подвір'ю. І коли б який непрошений нічний гість набрав охоти зайти на моє обійстя, то мій Брись зараз дав би мені о тім знати.

*Громадське добро.

**Відомий письменник і діяч-москвофіл.

***Переважив.

Тимотей БОРДУЛЯК народився 2.02.1863 р. в с. Бордуляках (Бродівського району на Львівщині). Закінчив богословський факультет Львівського університету. З 1889 р. священик і вчитель початкової школи в галицьких селах, з 1899-го - в с. Великий Ходачків (Козівського району на Тернопільщині), де й помер 16.10.1936 р.

Упродовж 1891 - 1899 рр. Т. Бордуляк видрукував у газеті "Діло", ілюстрованих календарях Товариства "Просвіта" та збірниках "Бібліотеки "Батьківщини" понад двадцять оповідань, більшість із яких склали збірку "Ближні. Образки й оповідання" (Львів, 1899), майже повністю перевидану в Києві 1903 р. під назвою "Оповідання з галицького життя". З 1902-го до 1916 р. він опублікував у галицьких виданнях ще сім оповідань.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Ющенко самоусунувся від коаліції 
Погляд
  ·  Політичний деструктивізм 
Поступ у Львові
  ·  Михайло СЕНДАК: Блок Юлії Тимошенко в Львівській обласній раді продав 17-18 свої 
  ·  У БЮТу - педикульоз? 
  ·  У покровителя Львова нині іменини 
  ·  За ліфти повернуть гроші 
  ·  До Львова їде зять Тимошенко? 
  ·  Діагноз на лікарняному засекретять? 
  ·  Сьогодні - Zdob si Zdub і Свято пива! 
Поступ з краю
  ·  Чим загрожує прозорість 
  ·  Конфлікт інтересів з приватизаційним присмаком 
  ·  Чорноморське протистояння 
  ·  Як "Нафтогаз" латає дірки 
  ·  СНД вмирає надто пізно 
  ·  Якщо служити не дозволяє сумління 
Поступ у світі
  ·  Блер рятується реорганізацією 
  ·  Ізраїль віддає частину Єрусалима 
Арт-Поступ
  ·  Шизофренічна історія 
Особистості
  ·  Таїсія ЛИТВИНЕНКО: Я дуже багато сил доклала, аби вишліфувати собі мужа 
Телевізії
  ·  Ольга ГЕРАСИМ'ЮК: "Без табу" не залишу 
  ·  25 КАДР 
Мандрівка
  ·  Святого Миколая, а тепер Грушевського 
Канапа
  ·  Нічний привид 
Бренд
  ·  Український велопром 
Стиль
  ·  Богобоязка зачіска чи жахливі пасма? 
  ·  Мода на чоловіче 
Спорт-Поступ
  ·  По той бік репортажу 
  ·  Три голи - три очки 
  ·  Боротьба за виживання: восьма серія 
  ·  Андрій ПІСТУН: Олімпійська "пристрілка" пройшла успішно